Періодизація творчості О.Блока

1898-1904 Вірші про Прекрасну Даму	1904-1908 Несподівана радість	1908-1921 Снігова ніч
1887 – перші вірші і оповідання Блока. 1897 – вірш “Ніч на землю зішла” – перший з творів поета, внесений ним в “Хронологічний покажчик” лірики. 1898-1900 – віршовий цикл “Ante lucem” 1901 – знайомство з поезією В.Соловйова, В.Брюсова та інших поетів-символістів, перші спроби власних символістських віршів. 1901-1902- віршовий цикл “Вірші про Прекрасну Даму” 1902-1904 - віршовий цикл “Роздоріжжя” 1903 – символістські вірші Блока друкуються в періодичних виданнях. 1904– перша поетична книга, що отримала назву від назви однойменного цикла “Вірші про Прекрасну Даму”, (5 серпня) – вірш “Дівчина в церкві співала в хорі...”	1904 - віршовий цикл “Бульбашки землі” 1904-1908 - віршові цикли “Різні вірші”, “Місто”. 1906 -драми “Балаганчик”, “Король на площі”, “Незнайома”, (24 квітня) – вірш “Незнайома”, віршовий цикл “Фаїна”. 1907 – збірка "Несподівана радість”, віршові цикли “Нічна фіалка”, “Снігова маска”, “Закляття вогнем і темрявою”, (24 жовтня) -вірш “Весно, весно, без меж і без краю…” 1908 – віршові цикли “На полі Куликовому”, “Мері”, “Вільні думки”, збірка “Земля в снігу”, (1 серпня) –вірш “Про доблесті, про подвиги, про славу...”	1907-1914 - віршовий цикл “Ямби”. 1907-1916 - віршовий цикл “Батьківщина”. 1908 – драматична поема “Пісня Долі”, поетична збірка “Земля в снігу”, “Ліричні драми”. 1908-1913 -віршовий цикл “Відплата”. 1908-1916 - віршовий цикл “Арфи і скрипки”. 1909 - віршовий цикл “Італійські вірші”. 1910 – стаття “Про сучасний стан російського символізма”. 1909-1916 - віршові цикли“Страшний світ”, “Різні вірші”. 1911 - віршова збірка “Нічні години”. 1913 – драма “Троянда і хрест”, віршовий цикл “Про що співає вітер” 1914 - віршовий цикл “Кармен”. 1915 – збірка “Вірші про Росію”, поема “Солов’їний сад”. 1917-1921 – поема “Відплата» 1918 – поеми “Дванадцять”, “Скіфи”, культурно-історичні есе “Інтелігенція і революція”, “Мистецтво і революція”, Катіліна”. 1919 – віршова збірка “Ямби”, культурно-історичні есе “Крах гуманізма”, “Про романтизм”. 1920 – віршова збірка “Сивий ранок”. 1921 – літературно-критична праця “Про призначення поета”, (15 березня) – останній закінчений вірш “Як завжди, почуття мої змішані...”

_______________________________________________________________________________________________________________

«Душа мистецтва... за всіх часів має на меті, використовуючи мову, барви і форми нашого світу як засоби, відтворювати «світи інші». Творчість Блока 1898-1904 років.

Вірші Олександр Блок розпочав писати ще змалку, а вперше його вірші були надруковані у журналі “Новий шлях” в 1903 році. Визначну роль в становленні Блока-поета відіграла його майбутня дружина, донька знаменитого хіміка Д.Менделєєва Любов Дмитрієвна, з якою Блок познайомився в 1898 році і яка стала для нього справжньою музою. Натхненний образом коханої, він присвятив їй близько 700 віршів, кращі з яких він об’єднав у першу книгу його автобіографічної трилогії “Вірші про Прекрасну Даму”, яка, за одностайною оцінкою більшості дослідників, стала найвищим художнім досягненням російського символізму. Загальний зміст книги – взаємостосунки ліричного героя з Прекрасною Дамою. Центральний образ книги –постать Прекрасної Дами - навіяний, з одного боку, біографічним образом Любові Менделєєвої, в яку був закоханий Блок, а, з іншого боку, філософією В.Соловйова, і зокрема його містичною концепцією Софії-премудрої, божественного жіночого начала, яке, на його думку, невдовзі повинно виявити себе у нашому світі з тим, щоб відродити втрачені ним засади духовного життя.

Книга розподіляється на три поетичні цикли. Вірші першого з них, який отримав назву “Ante lucem”, тобто “до світла”, відображають період життя Блока до його зустрічі з Л.Менделєєвою. Поетичні образи цикла запозичені з російського фольклору та західноєвропейського середньовіччя. В центрі циклу –поет, якому Блок приписує особливу, теургічну роль: він наділений даром бачити за звичайними реаліями життя таємні прикмети іншого, прийдешнього життя. Події навколишнього життя ліричний герой сприймає як містичні символи, як прообрази і пророцтва, що вказують на близький прихід Утаємниченої Діви.

Центральне місце в книзі посідає другий, однойменний з назвою усієї книги, цикл “Вірші про Прекрасну Даму”. «Вірші про Прекрасну Даму», - писав сам Блок в березні 1908 року, - це вранішня зоря, ті сни і тумани, з якими вступає у боротьбу душа з тим, аби отримати право на життя. Самотність, темрява, тиша – закрита книга буття, яка приваблює недосяжністю… Там усе майбутнє – за сімома печатками. В ранковій імлі проглядає вже чародійний, Єдиний Лик, який з’являвся у видіннях над полями та містами, який постане переді мною в кінцевій точці буття». Вірші циклу сповнені містичної символіки. Прекрасна Дама постає як втілення радості, гармонії, світла, Божественного начала. Ліричний герой прагне до неї, але він скутий своїм матеріальним єством, земними “вергами”. Символами душевних переживань і знаками зв’язку між героєм і Божественним началом виступають зірки, зоря, сонце. Зима і ніч виступають як символи розлучення з Прекрасною дамою. Головний мотив циклу – пристрасний заклик ліричного героя до Прекрасної Дами прийти у наш світ. Увесь цикл пронизаний пафосом очікування її приходу а також і вселенської катастрофи, якою він супроводжуватиметься. Тематику та пафос віршів третього циклу книги “Роздоріжжя” вже визначають мотиви сумніву та зневіри, характерні для подальшої творчої еволюції Блока і пов’язані з розчаруванням поета у його містично-символічних очікуваннях та прагенням вийти за межі вузькоінтимної тематики до більш широкої тематичної перспективи. В циклі вперше прозвучали вірші на соціально-критичну тематику (“Фабрика”, “З газет”, “Чи все спокійно в народі?”, “Мітинг” та ін.), символічне протиставлення світу «ситих» і «голодних», вияв протесту проти соціальної експлуатації. За словами К.Чуковського, “це було перше, що він дізнався про людей: їм боляче...”

___________________________________________________________

“Яка жага безумна – жить...” Творчість Блока 1904 – 1908 років.

Творчість Блока 1904-1908 років склала другу книгу його ліричної трилогії, яку він назвав “Несподівана радість” і яку сам оцінював як «перехідну книгу», тобто таку, в якій поряд з містичними настроями очікування вселенського оновлення і приходу Прекрасної Дами починають звучати й настрої розчарування і зневіри у декларованих ідеалах. Книга увібрала до себе сім віршових циклів “Бульбашки землі”, “Нічна фіалка”, “Різні вірші”, “Місто”, “Снігова маска”, “Фаїна”, “Вільні думки”. Настрої, виражені у віршах циклу, відбили кризу, пов’язану в душі поета із невиправданістю сподівань, що він їх покладав на прихід містичної Прекрасної Дами. Біографічно цей песимізм був викликаний прохолодою в стосунках Блока з дружиною, її захопленням А.Бєлим, який був закоханий в неї і боготворив її, а також розчаруванням поета від революції 1905-1907 років, від якої він очікував великих духовних змін. В поезії Блока все більш відчутним стає інтерес до реального світу, його соціальних проблем та історичних перспектив, які, втім, все ще інтерпретуються крізь забарвлені містичною символікою образи природних стихій: пронизливого вітру, снігової завірюхи, представників демонічного світу. Ліричний герой першої книги тепер асоціює себе із “невоскресшим Христом”, образи “храмів”, в яких він найчастіше перебував, витісняються тепер образами “трактирів”. Подібні зміни переживає й образ центральної блоківської героїні: Прекрасну Незнайомку змінюють демонічні образи Незнайомої, Снігової Маски, циганки Фаїни, що їх ліричний герой бачить на вулицях страшного міста або ж в трактирах. Смислова наповненість цього образу подвійна. З одного боку, він зберігає в собі колишні елементи обоготворення і поклоніння, а, з іншого, додає до них риси іронії, роздратування, відчуття невиправданих сподівань. Образ світу в віршах цього періоду наскрізно трагічний, пронизаний мотивами занепаду і смерті, підпорядкований “темним, диявольським силам”. В душі поета відчайдушно борються відчуття ненависті, але одночасно й любові до цього світу, але зрештою перемагає “жага безумна – жить”. Ліричний герой сприймає цей “страшний світ” і віднині буде жити в ньому, підпорядковуючи свою долю його законам. Складні роздуми поета над власною долею, його суперечливе ставлення до життя, до колишніх ідеалів, спроби віднайти в житті втрачену душевну рівновагу – усе це визначає пафос відомих віршів Блока цього періоду: “Незнайома” (1906), “Весно, весно, без меж і без краю…”(1907), “Про доблесті, про подвиги, про славу…” (1908).

«Незнайома», що увійшла до циклу “Місто”, - один із самих знаменитих віршів Блока, який, за спогадами сучасників, мав на них майже магічну силу впливу. У вірші протиставляються два світи. Один з них – це ідеальний світ, світ Краси, до якого прагне душа ліричного героя і який асоціюється на деяку мить для нього із образом таємничої Незнайомої; інший світ – це позбавлена романтичних ілюзій, далека від ідеалу повсякденна реальність, в якій змушений жити поет. Ця подвійність ліричного почуття відображена і в композиційній побудові твору. Вірш ділиться на дві частини. В першій частині відтворена знудьгована атмосфера міщанського дозвілля у заміському ресторанчику, якій акомпонують психологічно промовисті пейзажні деталі: «безглуздий диск на тлі небесному», над озером – «жіночі верески і крик», навіть п’янке повітря весни обертається на «весни хмільний і тлінний дух». Початок другої частини вірша пронизаний світлим настроєм очікування “таємничої незнайомої”, яка щовечора з’являється “ в темній вуалі” “самотня і смутна”, образ якої овіяний загадковими містичними рисами: вбрана в шовк жіноча постать, блакитні очі, тонкі руки з перстнями, п’янкий аромат духів і туманів. Крізь її таємничу вуаль герой бачить “берег зачарований і чарами пройняту даль”, але усе це лише ілюзія, прекрасна омана, яка можлива лише у збудженій вином уяві. Справжньою є інша – гнітюча і одноманітна реальність, позбавлена того світлого, одухотвореного життєвого начала, до якого прагне душа ліричного героя твору. Образ Незнайомої виступає як своєрідние подовження образу Прекрасної Дами, але в контексті тих песимістичних настроїв та переживань, які в цей час володіли душею поета. Незнайома – хоча й романтична, але земна жінка, і її образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов’язував з образом Прекрасної Дами. Про розчарування Блока в колишніх ідеалах свідчать і деякі інші його твори, що писалися в цей же період. Так, в однойменній ліричній драмі образ Незнайомої – жінки Марії і одночасно зірки, що впала на землю вогняною кометою, відверто інтерпретується як кінець величного міфу про Прекрасну даму. В драмі “Балаганчик” в образах П’єро та його “картонної нареченої”, яка пішла від нього до Арлекіна, критики вбачають іронічний натяк на взаємостосунки Блока, його дружини і А.Бєлого. Неминучість повернення ліричного героя із світу солодких мрій та кохання в гірку реальність – це й тема пізнішої поеми Блока “Солов’їний сад”.

Образ людини, спустошеної життям, людини трагічної долі з’являється й у вірші Блока “Про доблесті, про подвиги, про славу…” , який був написаний в період ускладнень взаємостосунків поета з Любов’ю Дмитрієвною Менделєєвою. Вірш побудований у формі монолога, з яким ліричний герой звертається до коханої. Спогади про кохану забарвлені у світлі, ніжні інтонації, але образ її вже немовби позбавлений конкретних, зримих прикмет: піднесений ідеалізований з самого початку вірша він проступає крізь пелену нездійснених мрій і втрачених бажань. Минуле не повернути, і герой, який це розуміє, змушений примиритися з сумною реальністю. Втрачаючи те, що було для нього найдорожчим у світі, ліричний герой потрапляє в коловорот обивательського, позбавленого високого сенсу існування: “Летіли дні, кружляли клятим роєм... Вино й любов були мої кати...” Але трагічна реальність не може вбити те світле і високе, що зберігається в душі поета, не може знищити його людську гідність. Він не дорікає коханій за зраду, він простив її і примирився з тим, що сталося. Вірш Блока породжує аналогії із знаменитим пушкінським віршем «Я пам’ятаю мить чудову», але, на відміну від пушкінських інтонацій, смуток блоківського ліричного героя шидше песимістичний, аніж світлий. Майже кожен блоківський рядок набуває символічного значення. Лице “ в простій оправі” на столі поета сприймається як осяйний лик Вічної Жіночості. Фраза “ у ніч жбурнув я перстень пам’ятний” означає одночасно і розлучення з коханою і відмову від містичного заручення Поета з Душою Світу, втіленням якої колись служила для нього Прекрасна дама.

Вірш “Весно, весно, без меж і без краю…”увійшов до циклу “Закляття вогнем і темрявою”. Центральний образ цього вірша – образ весни – набуває складного символічного значення. Весна – це й символ кохання ліричного героя до жінки, постать якої з’являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу. Одночасно весна у вірші Блока символізує й життя а також містить декларацію нового ставлення до нього з боку поета. У вірші яскраво виявила себе блоківська контрасність сприйняття світу. Увесь вірш побудований на контрастах: “Вас приймаю, недолі погрози, Ласко долі, - вітання й тобі!”, “Сіл пустельні приймаю оселі, Зруби міст, весь їх морок і бруд, Піднебесні простори веселі І пекельний невільницький труд!” та ін. Насркізним мотивом вірша, що проходить через усі його строфи, стає мотив готовності прийняти життя у всій його складності і багатополярності. Ліричний герой приходить до остаточного висновку, що усе в житті, навіть втрати, біль, зради, страждання, - усе сповнено глибокого і справедливого сенсу. В більш широкій перспективі вірш прочитується як остаточна відмова від колишніх містичних ілюзій (за одним з висловів Блока, “містичного шарлатанства”) і готовність сприйняти житття у всій його реальній складності, таким, яким воно є насправді. Поет немовби відроджується до життя, у нього відкривається новий, внутрішній зір і, сп’янілий від повноти відчуттів, які охопили його, він поздоровляє себе з цим великим щастям – жити. “Яка жага безумна жить, - захоплено вигукує ліричний герой іншого блоківського вірша, - все здійснене обожествити, І втілити все нерозкрите...”

______________________________________________________________________________________________________________

«...поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс”. Творчість Блока 1908-1921 років.

Лірика заключного етапу творчості Блока відображена у третій книзі його “автобіографічної” трилогії “Снігова ніч”, до якої увійшли цикли “Страшний світ”, “Помста”, “Ямби”, “Італійські вірші”, “Різні вірші”, “Арфи і скрипки”, “Кармен”, “Солов’їний сад”, “Батьківщина”, “Про що співає вітер”. Цей етап творчості ознаменований остаточною відмовою поета від принципів символізма і зверненням до широкої соціально-культурологічної проблематики. Точкою відліку “переоцінки цінностей” стала для Блока його поїздка до Італії весною і літом 1909 року. На тлі політичної реакції в Росії і в атмосфері самовдоволеного європейського міщанства єдиною точкою опори стає для нього високе класичне мистецтво, яке, за спогадами поета, “обпалило” його у цій поїздці. В 1910 році Блок виступає з статею “Про сучасний стан російського символізму”, в якій фактично констатує вичерпаність його художніх можливостей і необхідність шукати нових шляхів творчого розвитку. Останнім твором, в якому Блок усе ще віддає данину символізму, стала драма “Троянда і хрест”, написана в 1913 р. на сюжет з історії трубадурів. Одночасно після 1910 року в творчість Блока широко входять образи хаоса і катастрофи, пророцького передчуття майбутніх історичних катаклізмів, які очікують на Росію. В цьому контексті закономірним є той інтерес, який в цей час виявляє Блок до Росії, декларуючи своє прагнення зрозуміти її “живу душу”, визначити місце і роль, відведене їй історією в прийдешніх катастрофічних зламах. Росія стала для О.Блока новим поетичним міфом і новою духовною святинею, яку він втратив в образі Прекрасної Дами. 9 грудня 1908 року Блок писав К.С.Станіславському: «…стоїть переді мною моя тема, тема про Росію (питання про інтелігенцію і народ, зокрема), Цій темі я свідомо і остаточно присвячую життя. Усе більш яскраво усвідомлюю, що це – найактуальніше питання, саме головне, саме реальне». Про Росію він в цей час пише як про подругу і супутницю, Росія для поета – це і життя, і смерть, і доля, яку він, попри будь-які випробовування, готовий з нею розділити. Загальний настрій, з яким Блок інтерпретує образ Росії, - це одночасно і захоплення і відчай, очікування фатальних катаклізмів і поетизація загибелі. Її багатовікова історія сповнена звитяжних випробовувань, героїчних злетів і трагічних падінь, але поет вірить, що зрештою, пройшовши крізь очищувальний вогонь історії, Росія побачить Христове світло і віднайде втрачені нею духовні засади. Але духовному відродженню, на думку поета, передує період історичної спокути і помсти за гріхи і моральні прорахунки. Ця помста виявить себе у формі грандіозного соціального потрясіння, яке вже передчуває поет. Ліричний герой Блока уважно прислуховується до “шуму стихій”, в хаотичному русі яких він уже вловлює величну “музику історії”, яка деякий час асоціюється для нього з російською революцією 1917 року.

Найбільш значне відображення образ російської революції знайшов в двох знаменитих поемах Блока “Скіфи” і “Дванадцять”.

У "Скіфах" письменник звертається до давньої традиції російської класики — роздумів про історичну долю Росії та її роль у світі. Епіграфом до твору є слова В. Соловйова щодо його ідеї про панмонголізм. Згідно з цією теорією, у XX ст. Росія, як і за часів Батия, залишалася бар'єром між Заходом і Сходом. О. Блок розвинув ідею В. Соловйова, замислюючись над сутністю історичного призначення його батьківщини.

Поет називає Росію сфінксом. Вона ще до кінця не розгадана, і ця загадка віщує невизначеність у майбутньому. Росія — це велика стихія, з якою неможливо не рахуватися. Вона викликала до життя різні сили, але загадкою залишається їхнє кінцеве призначення. Армади скіфів, про яких згадує поет у творі, асоціюються з пробудженою російською революцією народною стихією, грізним очищувальним вихором, який змітає залишки старого життя і провіщає нову історичну еру “братньої учти праці і миру”.

«Сьогодні я – геній». – написав Блок, коли закінчив свою поему “Дванадцять” і засвідчив, що «кілька днів відчував фізично, слухом, великий шум навколо себе, шум суцільний (ймовірно, шум від руйнації старого світу)». Як і “Скіфи”, поема “Дванадцять” говорить про “світову пожежу”, про “крах старого світу”, що його поет сприймає як неминучу розплату за моральне і соціальне свавілля, яке довгий час панувало в Росії. Крізь вогняний вал революції поет вбачає відблиски нового “прекрасного життя”. В центрі зображення поеми червоноармійський патруль, який йде вулицями нічного Петербурга. Збірний образ революційного патруля символічно уособлює народ, який більше не бажає миритися із своїм приниженим і безправним становищем і готовий виступити на рішучу боротьбу із старим світом. В заключних сценах поеми його очолює Христос, як своєрідний символ історичної правоти, який виправдовує доцільність і неминучість революційного потрясіння основ старого світу. Разом уся картина нагадує останнє з’явище “старого світу”. Христос, який очолює цю символічну процесію, немовби уособлює найбільш високі ідеали старої культури, обшарпаний пес, що замикає процесію, навпаки, символізує найільш негативний полюс її культури. Процесія робить останні кроки в історії і повільно зникає в апокаліптичній сніговій завірюсі, яка здійнялася над старим світом. Дванадцять червоноармійців, які викликаються аналогії з дванадцятьма учнями-апостолами Христа, виступають як перші провозвісники оновленого революційною бурею світу. Суперечливий смисловий контекст, в якому в поемі Блока з’являється Христос, викликав різке засудження поета з боку багатьох його колишніх друзів і соратників. Втім, як зазначав сам поет, він зовсім не мав наміру поставити Христа на службу революції. В записниках поета виражені його суперечливі сумніви щодо можливого потрактування образу Христа: «Що Христос йде попереду них – не підлягає сумніву. Справа не в тому, «чи гідні вони його», а страшно через те, що Він знову з ними, і іншого поки ще нема, а потрібен Інший - ?..» «Мені не подобається кінець «дванадцяти». Я хотів би, аби цей кінець був іншим. Коли я закінчив, я сам здивувався: чому Христос? Але чим більше я вдивлявся, тим ясніше я бачив Христа. І тоді ж я записав у себе: «на жаль, Христос». Образ Христа викликав у пізніших критиків найрізноманітніші інтерпретації, від містичного виправдовування Блоком революції до ситуації, в якій Христос нібито рятується від переслідування революційного патруля, але зрозуміло одне: образ Христа у Блока в жодному разі не виправдовує тієї злочинної суті більшовизму, про яку поет ще не міг в той час знати, і швидше виступає як загальний символ бунтарського, визвольного начала, символ оновлення історичного життя Росії, майбутню долю якої поет хотів бачити зовсім не такою, якою вона бачилась більшовикам. Востаннє в поемі Блока з’являється й далекий відголосок його знаменитого образу Прекрасної Дами, який, на думку А.Бєлого, втілений тут в образі повії Катьки. А.Бєлий зазначає, що смисловий ряд: Прекрасна Дама – Незнайома – Катька – це етапи послідовної еволюції жіночого образу у Блока, що відзеркалюють мотиви все більшого розчарування поета у його колишніх ідеалах.

В останні роки життя Блоку судилося розчаруватися і в його “революційних ідеалах”, пов’язаних із сподіваннями на радісне, весняне оновлення історичного життя його батьківщини. В перші післяреволюційні роки він заповзято береться до культурно-просвітительскої роботи, переконаний, що тим самим спокутує історичний борг російської інтелігенції перед народом. Проте, дуже швидко гостра невідповідність між уявленнями поета про “очищувальну революційну стихію” і криваву постреволюційну реальність дається взнаки і призводить до усе більшого розчарування поета тим, що відбувається в Росії. В щоденникових записах Блока з’являються мотиви катакомбного, потаємного існування культури як останньої спроби поновити втрачену душевну рівновагу. Думки Блока про справжню культуру, про “таємну свободу” митця, що протистоїть спробам насильницького пристосування мистецтва потребам влади, були висловлені в його прощальному виступі на вечері пам’яті О.С.Пушкіна в лютому 1921 р. “Поетові необхідні спокій і воля. – Сказав Блок. – Але спокій і волю також відбирають... Не хлопчачу волю, не свободу ліберальничати, а творчу волю, таємну свободу. І поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс”. Ці слова стали пророчими і для Блока. “Відсутність повітря”, про яке писав Блок, маючи на увазі Пушкіна, вбило й його самого.

__________________

Запитання і завдання:

s Спробуйте сформулювати ті світоглядні злами та художні ідеї, які визначили етапи творчої еволюції Блока

s Назвіть три головні поетичні книги Блока

s Пригадайте головні поетичні цикли, що входять до складу цих книг

s Як би ви охарактеризували провідні мотиви і символи блоківської лірики

s Як ви розумієте образ Прекрасної Дами? Хто був її прототипом? Що символічно узагальнює цей образ? Як він художньо еволюціонував у ліриці Блока?

s Як Блок відгукнувся на події російської революції?

___________

«Незнайома»

s На скільки частин і за якими ознаками можна поділити описувану у вірші пригоду? Яку емоційну атмосферу створюють ресторанні сцени першої частини вірша? Яке враження вони викликають у свідомості ліричного героя? Які образні деталі та словесні прийоми підкреслюють негативну визначеність такого враження?

s Як співвіднесений з образами обивательського існування образ Незнайомої, що з’являється у другі частині твору? В якій емоційній тональності автор окреслює цей образ? Знайдіть у тексті обох частин твору деталі, що контрасно протиставляють світ Незнайомої світові обивателів.

s Поспостерігайте за прийомами звукопису у вірші.. Добором і накопиченням яких звуків створюється музичне тло двох протиставлених образних світів (і частин) вірша?

_____________________________________

“Про доблесті, про подвиги, про славу…”

s Розкрийте зміст вірша Блока " Про доблесті, про подвиги, про славу…"

s Яким постає образ коханої жінки, що до неї звертається ліричний герой? Які емоції та думки з’являються у ліричного героя, коли він згадує про неї?

s Чому Блок надає своєму творові виразних ознак зближення з пушкінським віршем? Чим відрізняються обидва твори? В чому сенс незбігу їх фіналів?

s Що може символічно узагальнювати уявна співрозмовниця ліричного героя Блока?

__________________________________

“Весно, весно, без меж і без краю…”

s Який образ виступає центральним у цьому вірші? Які символічні значення можна дібрати до образу весни?

s Яким є ставлення до образу весни-життя з боку ліричного героя?

s Що символізує образ щита у вірші?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Творчість Олександра Блока	\|	Творчість Анни Ахматової

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.