• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПАРЕНТЕРАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Парентерально вводять ліки шляхом ін'єкції (впорскування), які бувають внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом'язові. внутрішньовенні, внутрішньоартеріальні. Шляхом ін'єкції ліки можна вводити в плевральну, черевну порожнину, серце, орожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал. Потрапляючи у кров, ліки обминають печінку та уникають дії травних ферментів, що забезпечує швидку дію препаратів і мож­ливість точного їх дозування. Для виконання ін'єкцій ко­ристуються шприцом одноразового використання та шприцом- тюбиком і з спеціальних пластмас, які стерилізують у заводсь­ких умовах і заповнюють лікарськими препаратами. Перед використанням шприца-тюбика муфту голки нагвинчують на шийку тюбика. Потім знімають ковпачок з голки і роблять ін'єкцію, при цьому стискають пальцями шприц-тюбик, вводять препарат, а далі, не послаблюючи пальців, щоб уникнути аспірації введеного препарату, виймають голку з тканин.

Ін'єкції виконуються за допомогою шприців одноразового використання, ємність яких від 1 до 20 мл. Шприц складається з порожнистого циліндра з нанесеними поділками і поршнем. Один кінець циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки. Поршень насаджений на стержень з рукояткою. Ін'єкційна голка - порожниста, вузька, металева трубка, виготовлена з нержавіючої сталі, один кінець якої косо зрізаний і загострений, а на другому закріплена муфта з латуні. Перед тим, як зібрати шприц, руки миють водою з милом і протирають спиртом. Розкривають пакет, не торкаючись внутрішньої (стерильної) поверхні пакета, голку беруть за муфту і закріплюють її на конус шприца, не торкаючись при цьому вістря. Зібраний шприц кладуть на внутрішню поверхню пакета. Перш ніж набрати в шприц ліки, потрібно перевірити напис на ампулі чи флаконі та придатність ліків. Ампулу струшують, щоб весь розчин знаходився у нижній частині. Шийку протирають ватною кулькою, змоченою спиртом, надпилюють терпугом і відламують, обгорнувши змоченою в 96% спирті марлевою кулькою. Наповнюють шприц ліками так, як указано на малюнку. Перед введенням ліків видаляють пухирці повітря до появи крапель ліків з просвіту голки, тримаючи шприц з голкою вертикально.

При ін'єкції олійної рідини ампулу підігрівають на водяній бані до температури 38°С.

Щоб набрати ліки з флакона, відкривають алюмінієву кришку пінцетом, гумовий корок обробляють ватною кулькою зі спиртом, а якщо у флаконі лійй>знаходяться в порошкоподібному стані, то в шприц набирають необхідну кількість розчинника. Проколовши на невелику глибину гумовий корок, вводять розчинник у флакон.

У порошкоподібному вигляді найчастіше випускають антибіотики. Дозуються антибіотики в одиницях дії (ОД). Перед введенням їх розчиняють стерильною водою для ін'єкцій, ізотонічним розчином натрію хлориду, а солі бензилпеніциліну ще 0,5% розчином новокаїну з розрахунку 1 мл. розчинника на кожні 100 000 ОД антибіотика.

Внутрішньошкірні ін'єкції призначають для місцевого знеболення та діагностичних проб з метою діагностики туберкульозу (проба Манту), ехінококозу (проба Каццоні), бруцельозу (проба Бюрне), профілактики правця.

Для діагностичних проб використовують переважно шкіру внутрішньої (долонної) поверхні передпліччя і найкоротшу ін'єкційну голку . Кількість рідини для введення - від кількох крапель до 1 мл. Підготовку рук медичної сестри, збирання шприца, набирання ліків проводять за загальноприйнятими правилами. Положення хворого сидячи. Місце ін'єкції проти­рають двома ватними кульками, змоченими 96% спиртом. Шприц беруть у праву руку так, щоб І, III і IV пальці утримували циліндр, II - муфту голки, а У-поршень. Видаляють пухирці повітря з шприца, лівою рукою обхоплюють передпліччя знизу і злегка розтягують шкіру. Тримаючи шприц з голкою зрізом догори і майже паралельно до місця для виконання підшкірних ін'єкцій поверхні шкіри, вколюють голку так, щоб занурився її зріз. Лівою рукою повільно натискають на поршень і вводять вміст шприца. При цьому на місці ін'єкції утворюється білуватий горбик. Ватну кульку зі спиртом прикладають до місця ін'єкції і швидким рухом витягають голку.

Підшкірні ін'єкції забезпечують відносно швидкі (через 20 хвилин) всмоктування ліків у загальне коло кровообігу. Для підшкірних ін'єкцій використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткову ділянку, передньозовнішню поверхню стегна, бокову частину передньої черевної стінки і ділянку навколо пупка. Протипоказані підшкірні ін'єкції при глибоких змінах шкіри, опіках, ранах, гнійниках, набряках і рубцевих змінах підшкірної основи.

Для виконання підшкірних ін'єкцій використовують шприц об'ємом 1-2-5 мл., голку довжиною 20 мм. і діаметром 0,4 мм. Максимальний об'єм не повинен перевищувати 5 мл. Після підготовки рук шкіру у місці ін'єкції протирають 96% сииртом. Після видалення повітря із шприца, тримаючи його у правій руці, як показано на малюнку, вказівним та великим пальцями лівої руки захоплюють шкіру з підшкірною основою у відповідній ділянці і відтягують її догори.Коротким швидким рухом під гострим кутом (30-45° ) по току лімфи (від периферії до центру) вколюють голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки на глибину 1-2 см між І та II пальцями лівої руки. Після проколу шкіри складку відпус­кають і II- III пальцями лівої руки затискають обід циліндра шприца, а 1-м пальцем натискують на рукоятку поршня і повільно вводять ліки під шкіру. Потім лівою рукою прикладають змочену в 96% спирті ватну кульку до місця уколу і швидким рухом витягають голку. Цією ж ватою лівою рукою злегка масажують місце введення ліків, щоб вони краще розподілилися в підшкірній основі.

При введенні олійних розчинів слід пам'ятати, що перед набиранням ліків у шприц ампулу з розчином необхідно підігріти на водяній бані до температури 25-30° С. Вводити ці розчини треба двомоментно: після введення голки складку шкіри відпускають і лівою рукою підтягують поршень шприца до себе, щоб перевірити, чи не потрапила голка в просвіт кровоносної судини. Якщо кров у шприці відсутня, ліки повільно вводять. При наявності крові в шприці необхідно трошки підтягнути голку з шприцом на себе і, не виймаючи її, ввести під іншим кутом. Після введення олійних розчинів місце ін'єкції слід добре помасажувати, а для кращого розсмоктування ліків на місце ін'єкції можна накласти зігрівальний компрес або грілку.

При підшкірних ін'єкціях можливі ускладнення. Одним з них є потрапляння голки у просвіт кровоносної судини 1 введення в неї лікарських речовин. Потрапляння у просвіт судини олійних розчинів може спричинити жирову емболію. Поранення стінки судини голкою призводить до кровотечі та підшкірних крововиливів.

Внутрішньом'язові ін'єкції найчастіше проводять у верхньо- зовнішній квадрат сідниці або у передньо-зовнішню поверхню стегна. Завдяки наявностіі у м'язах численних кровоносних та лімфатичних судин препарат всмоктується швидше, одно­разово вводять не більше як 10 мл розчину. При введенні ліків хворий лежить на животі або на боці. При цьому м'язи розслаблюються. Після обробки рук та шкіри спиртом , шкіру на місці уколу розтягують та фіксують між 1 та 2 пальцем лівої руки . Шприц тримають у правій руці ( 2-м пальцем притримують поршень, а 5-м муфту голки, останніми пальцями - циліндр шприца). Вколюють голку перпендикулярно до поверхні шкіри на глибину 5-7 см, після чого трошки відтягують поршень і переконуються, що голка не попала в просвіт судини. При появі крові в шприці голку підтягують або зовсім витягують. Місце уколу притискають стерильною ватною кулькою, змоченою 96% спиртом. Одномоментне введення великих об'ємів лікарських препаратів (понад 10 мл) призво­дить до перерозтягнення м'язів і поганого розсмоктування ліків. При неправильному виборі місця ін'єкції внаслідок попадання голки в нервовий стовбур можуть виникнути парези та паралічі. Іноді при введенні лікарських препаратів (особливо антибіотиків) можуть виникати різноманітні алергічні реакції, тому проводять пробу на чутливість організму до таких ліків. Не виключена можливість поломки голки, тому при введенні її стежать, щоб над поверхнею шкіри залишалося не менше, ніж 1 см довжини голки.

Внутрішньовенна ін'єкція - складна маніпуляція, при виконанні якої можуть виникати деякі складності, тому її виконує лікар або досвідчена медична сестра.

Венепункція - прокол вени з метою забору крові для лабораторного дослідження, з метою кровопускання чи вимірювання венозного тиску, введення в вену різних лікарських препаратів. Шприц, руки медсестри та поверхню шкіри старанно обробляють, суворо дотримуючись правил асептики. Для венепункції найчастіше використовують поверхневі вени ліктьового згину, якщо вони слабо контуруюгься, можна використовувати вени тильної поверхи передпліччя кистей, НИЖНІХ КІНЦІВОК, ГОЛОВИ або зовнішні яремні вени. Кровопускання проводять лише в присутності лікаря. Показниками для нього служать гіпертонічний криз, серцева астма, набряк легень. При цьому зменшується об'єм циркулюючої крові й полегшується робота серця (в середньому(300-500 мл).

Внутрішньовенне введення ліків можна проводити струмінго (внутрішньовенна ін'єкція) та крапельно (внутрішньовенне вливання). Внутрішньовенна ін'єкція застосовується для екстреного введення лікарських препаратів при загрозливих станах організму, а також для введення препаратів, які г;є можна ввести підшкірно і внутрішньом'язово.

Для внутрішньовенних ін'єкцій використовують шприц ємкістю 10-20 мл., голку довжиною 4 см і діаметром 0,8мм.

Для тривалого внутрішньовенного введення ліків вико­ристовую пластикові системи одноразового користуванні Внутрішньовенне вливання - тривала процедура, яка вимагає від хворого терпіння і повного спокою. Медична сестра повинна постійно стежити за роботою системи. Після закінчення інфузії гвинтовий затискач закривають, прикладають стерильну ватну кульку, змочену 96% спиртом до місця ін'єкції і швидким рухом виймають голку. Хворого просять зігнути руку в ліктьовому суглобі і потримати її в такому положенні протягом 3-5 хвилин.

ДОГЛЯД ЗА ЗДОРОВИМИ ТА ХВОРИМИ ДІТЬМИ

Догляд за новонародженою дитиною не менш складний, ніж за хворою. Тому батьки, особливості, у яких народилася перша дитина, потребують поради і допомоги, бо навіть незначні огріхи у догляді можуть призвести до тяжкого захворювання немовляти.

На 1-му місяці життя діти погано пристосовані до> зовнішнього середовища. Функції внутрішніх органів* недосконалі, а захисні властивості організму недостатні. У зв'язку з цим вони дуже чутливі до різних несприятливий впливів зовнішнього середовища.

Особливу увагу належить приділяти створенню новонародженим відповідних гігієнічних умов, правильній організації режиму дня, годування, прогулянок, купання. Краще, щоб дитина знаходилась у окремій світлій кімнаті (бажано на сонячному боці), яку треба 5-7 разів на день провітрювати у холодну пору року або тримати з відкритими вікнами, фрамугами, кватиркою у теплий час. Якщо окремої кімнати виділити не можна, відводять кращу частину загальної кімнати. У кімнаті, де перебуває дитина, не можна курити, прати, готувати їжу.

У кімнаті новонародженого підтримують ідеальну чистоту. У ній не повинно бути килимів, килимових доріжок та інших речей, які збирають пил. Систематичне вологе прибирання здійснюють тоді, коли дитини немає у кімнаті.

Ліжко. Немовляті потрібно забезпечити окреме ліжко. Матрац роблять твердим (з морської трави, кінського волосу, мочали). Не варто користуватися пуховими та ватними матрацами. Дітям на них незручно, жарко і їх важко чистити. Ковдру треба мати одну легку й одну теплу. На них одягають підодіяльник. Подушка немовляті не потрібна. Замість неї під голову кладуть складену у кілька разів пелюшку. Положення дитини періодично змінюють (на спині, на боці).Загальна тривалість сну у перші тижні життя - 21-22 години.

Одяг дитині шиють з м'яких бавовняних тканин без цупких швів. Усього треба мати 6-8 сорочечок з тонкої м'якої бавовняної тканини, 5-6 теплих фланелевих сорочечок з зашитими або довгими рукавами, 20-24- тонкі білі бавовняні пелюшки (розміром 100x100см), 10-15 фланелевих пелюшок. Крім того, потрібно 20-24- підгузники .розміром (60-65см), які роблять з м'якої тканини чи марлі. Вони замінюють дитині штанці.

Сповивання. При сповиванні не можна порушувати природної пози дитини - із зігнутими руками й ногами, бо вона захисна, у такій позі зменшується поверхня тепловіддачі і забезпечується належний рівень теплопродукції. Крім того, при випростуванні рук і ніг вздовж тіла може порушуватись розвиток нервово-м'язового апарату дитини.

Годують новонародженого через кожні 3-3,5 год. .(6-7 годувань) з обов'язковою перервою вночі на 6-6,5 год. Найприроднішим і найкориснішим є грудне вигодовування. Перед годуванням матері треба вимити руки, пов'язати на голову хустку, обмити кип'яченою водою молочні залози і зцідити перші краплини молока. Це запобігає проникненню в організм інфекції. Під час годування, мати сидить на стільці, під ногу підставлена лавочка. Мати тримає дитину так, щоб голова її була на ліктьовому згині матері, а тулуб – на колінах. Вільною рукою мати вводить сосок у рот дитині так, щоб вона могла захопити і навколососкове кружальці

При грудному вигодовуванні передбачають прикорм - введення продуктів з метою урізноманітнення їжі стимуляції залоз травного тракту. Вводити прикорм починають з 2-го місяця. Соки вводять на початку 2-го місяця, овочеві відвари, кисломолочні продукти, фрукти - з 3-5 місяця, м'ясо - з місяця.

Правила введення прикорму:

1). Невелика кількість нових продуктів ( кілька крапель, чайна ложечка) з поступовим збільшенням дози.

2). Годування прикормом проводять між прийомами їжі, з часом одне з годувань замінюють прикормом.

3). Гомогенність (однорідність) їжі: продукти протерті, перемелені, напіврідкі чи рідкі.

4). Вводять у раціон тільки один новий продукт протягом декількох діб (профілактика алергії).

5). Не вводять новий продукт у гарячу пору дня.

6). Не вводити прикорм якщо дитина хвора.

Крім грудного годування, існують штучне та змішане годування. Найчастіше їх використовують при недостатності чи відсутності молока матері.

Докорм - введення в раціон малюка харчових продуктів для доповнення об'єму їжі. Докорм може складатись із спеціальних сумішей, які близькі за вмістом до грудного молока: “Малыш”, "Малятко", "Бона", і т.п. Суміші містять збалансовану кількість білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів та вітамінів. Але замінити грудне молоко можна і коров'ячим, розвівши його попередньо кип'яченою водою, рисовим, гречаним, вівсяним відваром в пропорції 1:1( суміш - Б), 2:1 (суміш - В).

У кількамісячному віці прикорм можна використовувати як докорм. При відсутності материнського молока поряд з докормом, вводять прикорм згідно віку.

Купання. Якщо у новонародженого суха пупкова ранка, його можна починати купати. Це краще робити ввечері, перед останнім годуванням. Перед купанням ванну ретельно миють з милом. Користуються кип'яченою водою, або відваром череди, хвої, календули, тощо, щоб запобігти проникненню інфекції через шкіру. Температура води (її вимірюють водяним термометром) близька до температури тіла(36,5-37^о С)

Води у ванночку наливають стільки, щоб вона покрила ноги, руки, живіт і плечі немовляти. На дно ванночки кладуть пелюшку. Під час купання голову і верхню частину тулуба підгримують лівою рукою, а миють дитину правою. Обличчя миють окремо. Гігієнічну ванну роблять щодня. Тривалість її 5-7 хвилин. Купання закінчують обливанням чистою водою, температура якої на І-2°С нижча за температуру води при купанні. Один-два рази на тиждень при купанні вико­ристовують дитяче мило. Користуватися для купання дітей туалетним милом вищих гатунків недоречно, бо в них можуть бути шкідливі для дітей ароматичні додатки. Після купання немовля обережно витирають чистим простиралом, складки шкіри змащують олією або дитячим кремом.

Загартовуючі процедури та фізичні вправи. З раннього віку дітям треба проводити загартовуючі процедури та фізичні вправи, від найпростіших до більш складних. До загартовуючих процедур відносяться:

- повітряні ванни ( в приміщені чи на вулиці в затінку);

- сонячні ванни (кварцування, в мережевній тіні дерев - до року);

- вологі обтирання (з поступовим зниженням температури: на 0,5°С протягом 2-3 днів),

- обливання ступень, усього тіла і т.д.

Комплекси фізичних вправ підбирають відповідно до віку і стану дитини (з 1-1,5 міс.), від погладжування, легкого масажу, викладання на животик, зведення та розведення рук до складних вправ з м'ячиком чи іншими снарядами.

При захворюваннях вуха у дитини для випрямлення слухового проходу вушну раковину відтягують вбік і вниз, тоді як дорослим - вбік і вгору.

При догляді за слизовою оболонкою носа необхідна особлива обережність, щоб запобігти її пошкодженню. А у дітей, що не вміють сякатися, необхідно видаляти слиз із носових ходів грушевидним балончиком з м'яким нако­нечником, розрідивши його кількома краплями 1% содового розчину чи грудного молока.

Особливості основних обстежень. При вимірюванні основних функціональних показників враховують, що:

- пульс дитини частіший, ніж у дорослих (у новонароджених - 120-140 ударів за хвилину), а у хворих дітей на периферії променева артерія може погано прощупуватись;

- дихання дитини частіше, ніж у дорослих (40-50 за хв. у ново народжених), при важких захворюваннях може мінятись його ритм, глибина і важко реєструються дихальні рухи (тоді застосовують фонендоскоп);

- температура у дітей, особливо наймолодших, дуже легко змінюється під впливом факторів навколишнього сере­довища (перегрівання, охолодження), в нормі на 0,3-0,4°С вища, ніж у дорослих;

- при вимірюванні температури у дітей грудного віку найчас тіше використовують пряму кишку чи пахову складку, термо­метр слід притримувати протягом усього часу вимірювання;

- артеріальний тиск дещо нижчий, ніж у дорослих.

Особливості використання засобів впливу на кровообіг у дітей:

Банки - тільки для дітей старшого віку. Тримають їх не більше 10 хвилин;

Гірчичники ставлять через м'яку бавовняну тканину, цигарковий папір чи кілька разів складену марлю;

- обережно застосовувати при алергійних захворюваннях;

- при самостійному приготуванні гірчичників для дітей одну частину гірчиці змішують з 2 - 3 частинами борошна,

- тривалість процедури скорочують.

Грілка - дітям до трьох років не застосовують електричних грілок;

- прокладки між тілом і грілкою мають бути достатньо товстими;

- часто перевіряти стан грілки і дитини.

Міхур зльодом - не класти на тіло дитини, а підвішувати над потрібним місцем, щоб не тиснув, а трохи торкався;

- можна класти поруч (із головою, наприклад, на відстані до 10 см);

- можна замінити холодними примочками (серветки, змочені холодною водою, змінювати через 6-8 хв.).

Особливості годування хворих дітей. Недоношених дітей, що не можуть смоктати, потрібно годувати через зонд (краще введений через ніс) в пологовому будинку. Дещо старших годують з пляшки, ложечки, поїльника, надавши їм зручної пози, застеливши серветкою, їжу дають рідку, напіврідку чи протерту, вітамінізовану, висококалорійну, легкозасвоювану, відповідно приготовлену (над парою, відварну, протушковану, тощо). Годувати невеликими порціями, 5-6 разів на добу. Не заставляти їсти примусово. Після їжі рекомендується прополоскати рот, якщо дитина не вміє полоскати рот, то їй дають попити чистої води, щоб змити залишки їжі. Посуд після їжі потрібно дезінфікувати, особливо для дітей грудного віку.

Особливості постановки клізми . Наконечник клізми вводять на меншу глибину, ніж дорослим ( новонародженим не більше ніж на 3 см), дотримуючись загальних правил введення. Для грушовидного балончика з м'яким нако­нечником напрямків введення не дотримуються. Для дітей грудного віку не обов'язкове положення на лівому боці, можна виконувати процедуру в положенні дитини на спині. Об'єм рідини залежить від віку дитини:

- новонародженим - біля 50мл;

- 6 місяців - 100 мл;

- до 1-го року - 150 мл; 1 -2 роки - 200мл;

- 2-6 років - 300мл і т.д.

Після введення вмісту грушоподібного балончика виймають наконечник, не розтискаючи пальців, щоб рідина не повернулась у порожнину. Сідниці чи анальний отвір затискають на 5 - 10 хв., щоб вода не вилилась відразу.

Догляд - це одна з основних складових частин лікування, тому вимагає особливо відповідального відношення до його процедур. Догляд за хворими дітьми вимагає дотримання ідеальної чистоти в приміщенні, максимального спокою, утворення оптимальних умов для життєдіяльності хворого: температури, вологості, свіжого повітря, харчування і т.д. Предмети догляду мають бути максимально чистими, одяг - зручним, гігієнічним ( легко вбирає піт і дезінфікується).

В залежності від захворювання елементи догляду, маніпуляції, процедури міняються. При цьому потрібно дотримуватись рекомендацій лікаря чи медсестри. Важливо вчасно помітити зміни в стані здоров'я дитини і надати відповідну допомогу, повідомити лікаря.

ТРАНСПОРТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ

Рішення транспортування приймається після огляду потерпілого. Потерпілого не можна рухати, поки не зроблена іммобілізація при підозрі на переломи і не зупинена масивна кровотеча.

У непритомному стані транспортування здійснюється при забезпеченні прохідності дихальних шляхів. Транспортування здійснюється обережно, з попереднім заспокоєнням, знебо­люванням. Спосіб транспортування залежить від ситуації, яка склалася, характеру нещасного випадку і виду ушкодження.

Для евакуації звичайно залучається бригада швидкої медичнюї допомоги. Існують різні способи транспортування в залеж­ності від характеру нещасного випадку, виду ушкодження, умов оточення і існуючої ситуації.

Легкопотерпілий може пересуватися самостійно, підтри­маний рятівником (рис. 21),

Якщо потерпілий сам йти не може, або йому протипоказано, можливі такі способи транспортування: однією людиною на руках (рис. 22), однією людиною - на спині потерпілий у притомності і обіймає шию рятувальника (рис. 23), непри­томний - руки потерпілого схрещені на грудях рятівника, кисть однієї з них захоплена його рукою (рис. 24).

Один рятівник може тягти важко потерпілого на ковдрі волоком по рівному місці ( рис.25). Спосіб Файдермана зручний особливо тоді, коли одній людині необхідно підняти потерпілого по вузьких крутих сходах і рятівник при цьому повинен триматися за поручні. Скористатися цим способом може тільки фізично сильна людина. Для цього, повернувши потерпілого обличчям вниз, рятівник присідає біля його голови і підводить руки йому під пахви (рис. 26а), накидає потерпілого собі на ліве плече і ліву руку, захоплює ліве стегно потерпілого (рис. 266), потім рятівник випрямляється, врівноважує потерпілого на своїх плечах і лівою рукою захоплює його ліве передпліччя, права рука рятівника вільна і використовується для утримання за поручень (рис. 26в).

Звичайний спосіб винесення потерпілого двома рятівниками на руках полягає у тому, що кожний з них однією рукою підтримує спину і плечі потерпілого, а вільною рукою - стегно потерпілого.

Транспортування потерпілих способом "чотириручного стільця'' зображено на рис.27

Спосіб "триручного стільця" (рис. 28.) має переваги у тому, іцо вільною рукою один з рятівників підтримує потерпілого під спину, а якщо у потерпілого ушкоджена нога, то рятівник, що знаходиться з боку ушкодження, вільною рукою підтримує ушкоджену ногу.

У вузьких і низьких проходах, особливо у зруйнованих вибухом помешканнях, коли потерпілий затиснутий у дуже обмеженому просторі, годиться витягнення його способом "бук­сир". Пробираються до потерпілого, забезпечивши собі мож­ливість найбільш зручного повернення (можливо, для цього зна­добиться просування до потерпілого спиною), стають над потерпілим на коліна, якщо він непритомний - зв'язують йому кисті рук і закидають руки через голову собі на шию. якщо потерпілий у свідомості, він сам може об»хопити руками шию рятівника. Потім потерпілого (рис. 29).

Після цих початкових дій уже дві людини можуть зас­тосувати спосіб для подальшого просування в обмеженому просторі , а при виході з нього використовувати спосіб транспортування, більш зручний для рятувальників (рис.30).

Використання носилкових ля­мок зменшує навантаження на кисті рук носіїв при транспортуванні на значні відстані. Носилкова лямка - це брезентовий пояс, довжиною 3,5м, шириною 6,5см, що має на одному кінці міцну металеву пряжку для з'єднання з іншим кінцем (рис.31).

Для перенесення носилок, з лямки роблять петлю у вигляді вісімки, під­ганяють її під зріст носія так, щоб довжина петлі дорівнювала розмаху його рук (рис. 32), одягають лямку так, щоб перехрест був між лопатками, а петлі, звисаючи по боках, на рівні опущених рук (рис. 33). В ці петлі протягують ручки носилок. Передній носій захоплює ручку попереду лямок , задній - позаду.

Лямки можуть бути використані при перенесенні потерпілих одним чи двома носіями без носилок. Якщо несуть двоє - лямку складають вісімкою і одягають так, щоб петлі опирались на надпліччя носіїв, а перехрестя звисало між ними. Потерпілий сидить на перехресті, опираючись на носіїв (рис. 34).

Якщо потерпілого переносить одна людина, лямку можна скласти "вісімкою". Тоді ноги потерпілого просувають в петлі і піднімають його лямкою на спину, як рюкзак. Потерпілий тримається за носія.

У випадку важкого стану потерпілого лямку складають кільцем і протягують її під лопатки та руки і під сідниці потерпілого, а далі беруть на спину (рис. 35)

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
3. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування лихоманки.
4. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування сухого кашлю.
5. Аналіз факторів і причин відхилень від плану введення виробничих потужностей і основних фондів
6. Бітехнологічне виробництво ферментних препаратів
7. Введення
8. Введення
9. Введення
10. Введення
11. ВВЕДЕННЯ
12. Введення

Переглядів: 4119