Життєвий шлях

Історія народження А.Фета не зовсім звична. Його батько, Афанасій Неофітович Шеншин належав до старовинного дворянського роду. Перебуваючи на лікуванні в Німеччині, одружився з німкою Шарлотою Фет, яка на той час мала чоловіка і доньку. Молоді приїхали до Росії і оселились в маєтку Шеншина – Новосілки Орловської губернії. Через декілька місяців народився хлопчик, якого назвали Афанасієм, Шеншин дав йому своє прізвище. Там хлопчик провів дитячі роки, оточений турботою і піклуванням, отримав домашню освіту. З дитинства Фет говорив на двох мовах – німецькій і російській.

В 1835 році духовна влада Орла оголосили, що Афанасій є незаконним сином Шеншина, бо його батьки обвінчались в православній церкві уже після народження дитини. Так він втратив дворянські привілеї, прізвище, до якого звик, і усе подальше життя вимушений був докладати зусилля, щоб повернути їх.

Фет отримав гарну освіту. Спочатку навчався в німецькому пансіоні (1835-1837), а потім — на словесному відділенні Московського університету, яке закінчив у 1844 р. Він рано почав писати вірші й виявляти інтерес до класичної філології. Ці захоплення проніс через усе життя. Під час навчання в університеті Фет зблизився зі своїм однокурсником Аполлоном Григор'євим та студентом юридичного факультету Яковом Полонським, їх об'єднувала не лише тепла дружба, а й єдність естетичних поглядів та захоплення поезією.

Літературним дебютом Фета була збірка віршів "Ліричний пантеон" (1840), яка привернула до себе увагу знавців, але не набула широкого розголосу. До збірки входили балади та антологічні вірші (близькі за темою та манерою до античних). Талант письменника оцінив В. Бєлінський, який в огляді російської літератури за 1843 рік писав: "Із поетів, які проживають у Москві, найобдарованішим є пан Фет". Саме в ранній період був написаний один з найпопулярніших віршів поета — "Я прийшов до тебе, мила..." (1843).

В 1845 році поет вступив на військову службу, почавши її у 1845 р. унтер-офіцером кірасірського полку, який перебував на території Херсонської губернії, таким чином повернувши собі російське громадянство. Не дивлячись на те, що Фет був відірваним від культурного життя країни, в 1850 році він видає другу збірку віршів, яка була тепло зустрінута і засвідчила появу оригінального таланту.

В роки військової служби Фет пережив і трагічне кохання до Марії Лазич, талановитої і освіченої дівчини, яка була прихильницею його поезії, але через матеріальну скруту поет відмовляється від одруження. Марія Лазич згодом загинула, а Афанасій Фет до кінця життя пам’ятав про своє кохання.

Перевід до гвардійського полку, що знаходився недалеко Петербурга надав йому можливості зблизитись з І.Тургенєвим і Л.Толстим. Гурток «Совремєнніка» сприяв виходу в 1856 році нової збірки віршів. Але ставало очевидним, що творча манера поета і його естетична позиція унеможливлюють подальшу співпрацю. Двотомне видання 1863 p., яке було підсумком 25-річної роботи автора на поетичній ниві, було піддане різкій критиці. Критичні відгуки про нього з боку представників революційно-демократичного табору, пародіювання віршів поета були тією з причин того, що у 60-70-ті роки Фет припинив видання своїх творів.

Після тридцяти років служби Фет зрозумів, що не зможе повернути дворянство, тому що його могло дати тільки звання полковника. Він виходить у відставку і вирішує присвятити себе господарській діяльності.

Десятиліття (з 1867 по 1877) він майже не писав віршів, на зміну поезії прийшла захопленість філософією. У 70-ті роки поет зацікавлюється ідеями німецького філософа А. Шопенгауера, і це захоплення не полишає його до кінця життя. "Шопенгауер, — писав він, — для мене не тільки остання велика філософська сходинка, це для мене одкровення..." Саме у цього філософа поет намагався знайти відповідь на питання, які мучили його. Йому були близькі думки А. Шопенгауера про незалежність мистецтва від життєвих завдань і практичних цілей, про те, що "вище" пізнання світу в його сутності властиве тільки мистецтву і митцеві, який творить у стані несвідомого натхнення. Фет переклав багато творів А. Шопенгауера, зокрема головну його працю "Світ як воля і уявлення".

У 1857 році Фет одружується з Марією Петрівною Боткіною, згодом подружжя купує хутір Степанівну. В 1873 році збувається його мрія – за ним закріплене батьківське прізвище Шеншин. Тепер Фет є власником великого маєтку Воробіївка в Курській губернії і ніщо не заважає йому повернутись до літературної діяльності. Він серйозно займається видавничою діяльністю, видає чотири книги віршів під загальною назвою «Вечірні вогні». Мотиви кохання, пейзажні замальовки є провідними в останніх збірках, але вони більше, ніж попередні, пройняті філософським світосприйняттям. Дослідники відзначають близькість віршів останнього періоду творчості Фета до тютчевських: їм притаманне поєднання трагічного і світлого, як, наприклад, у віршах "Смерть", "Alter ego", "Муза", "Сяяла ніч..." та ін. Головними темами "Вечірніх вогнів", як і попередньої творчості поета, були природа, любов, краса, мистецтво, життя та смерть.

В цей період Фет пише дві частини «Моїх спогадів» і книгу «Ранні роки мого життя», випускає переклад усіх творів Горація, розпочатий ще в студентські роки.

Перекладацька діяльність поета 70-80-х років XIX ст. — важлива сторінка його творчого доробку, який налічує переклади багатьох шедеврів світової класики, зокрема "Фауст" Й.-В. Гете, твори Горація, "Сатурн" Ювена-ла, "Вірші" Катулла, "Енеїду" Вергілія та ін. За перекладацьку діяльність його було обрано членом-кореспондентом Російської Академії наук.

Останні роки життя поета затьмарені хворобами, помирає він не доживши двох днів до свого 72-річчя в 1892 році.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інтимна лірика	\|	Особливості лірики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.