МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 50-х-80-х років

СКУЛЬПТУРА

ГРАФІКА

Мистецтво графіки 30-50-х років пов'язане з творчістю ряду визначних митців. Особливо плідно в цей час розвивалася книжкова ілюстрація.

Талановитим інтерпретатором літературної класики був Михайло Дерегус(1904-1997). Він створив ілюстрації до поеми І. Котляревського «Енеїда», позначені народним гумором, гротеском, тонким відчуттям характеру твору, до повісті «Тарас Бульба» та інших творів М. Гоголя. У серії гравюр «Дорогами України» М. Дерегус виявив себе як майстер лірико-романтичного пейзажу. Героїзацією та романтикою сповнені твори серії «Українські народні думи та історичні пісні».

У цей час на творчу арену вийшов Василь Касіян(1896-1976) - один із провідних українських графіків. Його ілюстрації до «Кобзаря», повісті І. Франка «Борислав сміється» та багатьох інших творів засвідчили непересічний талант, високу професійну майстерність цього художника, глибоку народність створених ним образів.

Серед митців молодшої генерації великим обдарованням вирізняються Олександр Пащенко та Валентин Литвиненко. Це майстри гравюри на лінолеумі - техніки, що досягла в Україні високого рівня розвитку. Творам В. Литвиненка («Лист»), О. Пащенка («Весняні води») притаманні вишуканість композицій, виразність силуетів, майстерне використання контрастів, особливий ліричний настрій.

Мистецтво скульптури тоталітарного періоду перебувало у найскрутнішому становищі, адже саме на нього здійснювався найбільший ідеологічний тиск. Проте всупереч цьому з'являлися твори, позначені професійністю виконання та щирістю задуму.

У монументальній скульптурі найзначнішим явищем було встановлення пам'ятників Т. Шевченку в Києві, Харкові та на Чернечій горі в Каневі роботи ленінградського скульптора Матвія. Манізера. Досягнення станкової скульптури пов'язані передусім з портретним жанром. Найяскравішими скульпторами свого часу були Леонора Блох - учениця великого О. Родена (портрети О. Родена, І. Франка, композиції «Радість материнства», «Мікеланджело»), Бернард Кратко (портрети І. Бродського, Ф. Кричевського, П. Волокидіна), Григорій Пивоваров (портрети Т. Шевченка, О. Пушкіна, І. Франка, О. Довженка). Творчості цих митців притаманні бездоганна професійна майстерність, пластична виразність, психологічна проникливість.

Наприкінці 50-х років розпочався новий етап у розвитку українського образотворчого мистецтва. Жорсткий ідеологічний тиск на творчість митців дещо послабився. І хоча дотримання «принципу соціалістичного реалізму» залишалося обов'язковим для радянських художників, його тісні межі розширилися. В образотворчому мистецтві стала можливою більша порівняно з попереднім періодом свобода у виборі тем, засобів втілення художнього задуму, виявленні національної самобутності.

Чимало художників прагнули відійти від прямолінійного копіювання життя. Вони зверталися до символічних образів, поетичної інтерпретації навколишнього світу. Саме поетизація стала однією з провідних тенденцій наступних десятиліть не лише в образотворчому, а й в інших видах мистецтва (пригадаймо високі здобутки українського поетичного кіно). Кращі українські художники: Тетяна Яблонська, Анатолій Петрицький, Олексій Фіщенко, Валентин Литвиненко, Вадим Одайник, Галина Бородай та інші творили поезію засобами живопису та графіки.

Для цього періоду характерний потяг до національного коріння. Митці зверталися до образів видатних діячів історії, культури, вивчали народне мистецтво, звичаї, побут. Глибоке розуміння народних традицій, відчуття національного колориту притаманні творам Валентина Задорожного, Віктора Зарецького, Тетяни Яблонської, Георгія Якутовича, Андрія Коцки та багатьох інших митців.

Великого значення набуло монументально-декоративне мистецтво, в якому відбувалися сміливі експериментаторські пошуки. Серед оригінальних, яскравих творів українських монументалістів - віт-раж-триптих в Національному університеті імені Тараса Шевченка (художники Ф. Глущук, В. Задорожний, В. Перевальський), мозаїка «Академія XVII ст.» в Інституті теоретичної фізики (художник М. Стороженко), оздоблення інтер'єру Палацу дітей та юнацтва у Києві за мотивами творчості народної художниці М. Приймаченко (художники А. Рибачук і В. Мельниченко). Ада Рибачук та Володимир Мельниченко створили також унікальний твір - барельєфну стіну меморіально-поховального комплексу на Байковому кладовищі в Києві, в якому репрезентували власне філософське осмислення життя та смерті. Ця грандіозна праця була по-варварському знищена владою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЖИВОПИС	\|	ЖИВОПИС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.