• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Джерела права

Термін «право» вживається у різних значеннях. У теорії пра­ва він має юридичний зміст, оскільки йдеться про юридичне пра­во. У юридичному праві слід розрізняти право об’єктивне з його різними проявами, що в цілому характеризує стан сукупності охоронюваних державою суспільних відносин і тенденції їх роз­витку, й право суб’єктивне, яке належить окремим особам та поля­гає в наявності в кожного з них певних правових можливостей.

У сучасній юридичній науці термін «право» використовується в декількох значеннях.

По-перше, правом називають соціально-правові домагання людей, наприклад, право людини на життя, право народів на самовизначення тощо. Ці домагання зумовлені природою людини та суспільства і вважаються природними правами.

По-друге, під правом розуміється система юридичних норм. Це - право в об’єктивному розумінні, через те що норми права створюються і діють незалежно від волі окремих осіб.

По-третє, цим терміном визначають офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи, організації. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров’я, майна та ін., організації користуються правами на майно, на діяльність у відповідній сфері державного і суспільного життя тощо. В усіх цих випадках мова йде про право в суб’єктивному розумінні, тобто право, яке належить окремій особі - суб’єкту права.

По-четверте, термін «право» використовується для позначення системи всіх правових явищ, що містять природне право, право в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. Тут його синонімом виступає термін «правова система».

Право слід розуміти як основану на уявленні про спра­ведливість міру свободи й рівності, що відображає потреби су­спільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторю­ваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою (визначення за М.В. Цвіком).

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, установлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, котрі формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу (визначення за О.Ф. Скакун).

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або всього соціально неоднорідного суспільства, є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечуються державою.

Ознаками права є:

- нормативність;

- вираження в законах та інших джерелах права, які встановлюються державою;

- державне забезпечення;

- міра свободи людини, критерій її поведінки у
суспільстві;

- загальнообов’язковий характер.

Принципи права- керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.

Принцип справедливості - відповідність між діями і їх со­ціальними наслідками. Мають відповідати одне одному: праця та плата за неї, шкода та її відшкодування, правопорушення та покарання. Закони, що виражають цю залежність, відповідають принципу справедливості.

Принцип поважання прав людини. Цей принцип озна­чає, що в більшості демократичних конституцій закріплені при­родні права людини (право на життя, право власності тощо).

Принцип рівноправності - рівний правовий статус усіх гро­мадян, тобто рівні конституційні права і єдина для всіх правосуб’єктність. У ст. 24 Конституції України зазначено: «Громадя­ни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це положення не припускає будь-яких привілеїв і передбачає рівність громадян України перед судом.

Принцип законності - відповідність підзаконних норматив­них актів законам, а останніх - Конституції. Конституція має вищу юридичну силу. Тому закони України повинні відповідати її Конституції. Що ж стосується підзаконних нормативно-правових актів (Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України тощо), то вони мають відпо­відати законам.

Принцип правосуддя - захист суб’єктивних прав у судовому порядку. Стаття 55 Конституції України передбачає: «Права і свободи людини та громадянина захищаються судом». Лише суд, як третя гілка державної влади, має легальне право на застосу­вання сили до порушників прав і свобод осіб.

Зазначений перелік принципів не є вичерпним. Можна назвати також принципи демократизму, гуманізму та низку інших.

Функції права - основні напрямки впливу права на суспіль­ні відносини і поведінку людей, що дозволяють дати узагаль­нюючу характеристику «дії» юридичних норм. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити роль права у громадянському суспільстві з пози­ції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Розглянемо низку функцій права.

Загальносоціальними функціями права є виховна, інформативна, управлінська, пізнавальна.

Суспільно юридичними функціями є:

Регулятивна функція здійснюється шляхом владного право­вого впливу з метою забезпечення суспільного правового порядку, що ґрунтується на чинних нормах права.

Охоронна - характеризується застосуванням при­мусових засобів з метою реалізації порушених прав і свобод, власності, об’єднань громадян, охорони суспільства в цілому.

Оціночна - право виступає як критерій правомірності або не­правомірності чиїхось рішень і вчинків (правові знання дозво­ляють визначити, чи мала право на певні дії та чи інша посадова особа, чи ні).

Система права - це єдність усіх чинних юридич­них норм певної держави і розподіл їх за галузями та інститутами права.

Галузь права - це сукупність правових норм та інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Поділ усієї сукупності норм права на галузі здійснюється залежно від предмета та методу правого регулювання. Існують такі галузі:

Профілюючі (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове право).

Спеціальні (фінансове, сімейне, виправно-трудове право, право соціального забезпечення).

Комплексні (право прокурорського нагляду, сільськогосподарське, екологічне, банківське, залізничне, гірниче право).

Виділяють ще системоутворюючі, методоутворюючі та предметоутворюючі галузі права.

Джерело права - це су­купність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі. По суті, саме джерело права у формаль­ному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права. До цього типу джерел належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент, норма­тивний договір, правова доктрина.

Історично першою формою права є правовий звичай.

Правовий звичай- це санкціоноване державою історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і стало звичним у результаті багатократного повто­рення тих самих дій та вчинків, які приводять до правових наслідків.

Зібрання звичаїв та їх подальше державне санкціонування є одним із перших способів утворення правових звичаїв. Проте це не єдиний спосіб. Так, сьогодні існує ще два способи держав­ного санкціонування звичаїв:

1.Відсилання до звичаю - шляхом указівки на звичай у нормативно-правовому акті.

2.Використання звичаю як нормативної основи судового рішення.

В українській правовій системі роль правових звичаїв як дже­рела права незначна. Проте вони існують. Так, після розлучення батьків, у котрих є неповнолітні діти, останні залишаються з маті­р’ю: саме такі рішення, як правило, виносять суди з цивільних справ. Це - звичай, який ніколи не фіксувався в законодавстві, проте його досить широко використовують українські судові органи.

Останнім часом зросла роль правового звичаю в міжнарод­ному приватному праві. У 1980 році Віденською конвенцією ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів правовий звичай офі­ційно визнаний джерелом міжнародного права.

Через 10 років, у 1990 році, було прийнято останню редакцію Міжнародних торгових термінів - ІНКОТЕРМС, де були закріп­лені базиси постачання, що були не чим іншим, як правовими звичаями.

У країнах Океанії, Азії та Африки звичай став частиною загальнонаціональних систем права, на їх основі здійснюєть­ся правосуддя, реалізується діяльність вищих державних ор­ганів і посадових осіб. Так, у країнах Тропічної Африки іс­нує так званий звичай трайбалізму. Цей звичай полягає в наданні привілеїв вихідцям із певної племінної групи; представник її, що став, наприклад, президе­нтом, призначає на державні посади переважно своїх однопле­мінників.

Юридичний прецедент. На відміну від звичаїв, що являли собою багаторазове повторення однакової поведінки в аналогіч­них ситуаціях, не передбачених раніше нормами права, преце­дент - це вирішення будь-якого питання в окремому випадку, що служить зразком для наступних рішень в аналогічних спра­вах. І якщо звичай складався переважно стихійно, без навмис­ної свідомої творчості окремих людей, спрямованої на його ство­рення, то прецедент виникає як результат обміркованого навми­сного ставлення індивідів до своїх дій.

Як джерело права юридичний прецедент був відомий ще в Стародавньому Римі. Це було так зване «преторське право».

У сучасних умовах юридичний прецедент - це виражене зовні рішення органу держави в конкретній справі, обов’яз­кове при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ.

Юридичний прецедент поширений переважно в країнах за­гального права: Великобританії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Судовий прецедент - це рішення суду, що виноситься з кон­кретної справи і стає правилом, обов’язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ.

Нормативний договір. Ще одним джерелом права є норма­тивний договір.

Найбільше значення нормативний договір має для трьох сфер права. Це насамперед міжнародне публічне право, де договори між державами завжди є нормативними. Нормативний договір є джерелом у сфері державного (конституційного) права, де існують такі договори, як конституційний та федеративний. Третьою сферою є трудове право, джерелами котрого є колективні до­говори.

Міжнародний договір - це угода між двома або більше держа­вами чи за участю інших суб’єктів міжнародного права (напри­клад, міжнародних організацій) про встановлення, зміну або при­пинення взаємних прав та обов’язків у міжнародних відносинах.

Нормативно-правовий акт. Норма права за­кріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним дже­релом права в Україні, Росії, Туреччині та країнах континента­льної правової сім’ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіцій­ний письмовий акт-документ компетентного органу, у якому закріплено забезпечуване державою формально визначене загальнообов’язкове правило поведінки.

Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною. Так, існує поділ нормативно-правових актів за юри­дичною силою на закони і підзаконні акти; за дією в часі - на постійні й тимчасові; за дією в просторі - на загальнодержа­вні, регіональні, муніципальні та локальні.

Закон - це нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини.

Закони можуть бути конституційними або звичайними. До конституційних законів належить Конституція, закони, що вно­сять зміни і доповнення в Конституцію, а також закони, необхід­ність прийняття яких передбачена самою Конституцією. При­кладом останнього є передбачений у ст. 59 Конституції РФ за­кон, що проголошує право громадян Росії на альтернативну цивільну службу.

Щодо звичайних законів, то вони можуть бути кодифікова­ними і поточними. До кодифікованих законів належать кодек­си, Основи законодавства тощо. Поточними визнаються закони, що не мають глобального, кодифікованого характеру й вирішу­ють поточні ситуації, які постають перед державою. Прикладом такого закону є Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року.

Підзаконний нормативний акт - це правовий акт, який видається на основі та відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, ніж останні.

В Україні вони такі: нормативні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції та нормативні накази міністерств і відомств, рішення органів місцевого самоврядуван­ня й місцевих органів виконавчої влади (наприклад, рішення облдержадміністрацій), нормативні накази, що діють на підпри­ємствах, установах і організаціях.

Правова доктрина.Правова доктрина - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов’язкові.

Правова доктрина не в усіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов’язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

Читайте також:

1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
5. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
6. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
7. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 2014