Стомлення, його фізіологічна сутність і діагностика. Педагогічні основи подолання ранньої втоми
Як вiдомо, стомлення настає пiсля тривалої, надмiрної, напруженої, одноманiтної роботи. Стомлення — природний фiзiологiчний стан органiзму, який виникає у процесі напруженої або довготривалої роботи i виявляється у низькій працездатностi.
Розвиток стомлення пов'язаний зi змiнами, що вiдбуваються в ЦНС, порушенням проведення нервових iмпульсiв у синапсах. При цьому нервовi клiтини поступово на деякий час втрачають здатнiсть сприймати із зовнiшнього середовища сигнали, необхiднi для продовження працi, а також сигнали вiд працюючого органа. Зменшується здатність нервових клiтин диференцiювати необхiднi i випадковi сигнали, вiдокремлювати потрiбний сигнал вiд перешкод тощо. У результатi вони гірше виконують свою регулюючу функцiю, розвивається так зване охоронне гальмування, тобто таке, що виникає внаслiдок роботи за межами наявних можливостей.
Гальмування називається охоронним тому, що воно розвивається ранiше, ніж вiдбудеться повне виснаження резервiв працюючого органа або системи органiв, у тому числі i нервових клiтин.
Первинне стомлення може бути подолане за допомогою вольового зусилля, завдяки якомусь стимулу до дiяльностi. У побутi здатнiсть людини до додаткових зусиль одержала назву "другого дихання". Ця здатність потребує застосування психiчного механiзму волi.
Таким чином, стомлення — це гальмування в клiтинах центральної нервової системи, спрямоване на запобiгання значній витраті енергiї, що могло б призвести до пошкодження певного органа або системи органiв. Для стомлення характерні деякі зовнішні ознаки (табл.19).