Формування соціальної держави як невід’ємна складова легітимації політики України.

Курс на створення ринкового господарства в Україні був узятий одразу ж після завершення процесу відокремлення України від СРСР у 1991 р. Упродовж 1990-х рр. Верховна Рада України прийняла низку законів: «Про підприємницьку діяльність», «Про власність», «Про підприємства», «Про господарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та ін. Восени 2001 р. був прийнятий «Земельний кодекс», що створив правовий фундамент для приватного володіння землею – основи ефективного господарювання в галузі сільського господарства. Ці закони визначили різноманітність та рівноправність форм власності, започаткували формування правової бази ринкової економіки. На їх основі розпочалися реформи, спрямовані на роздержавлення й приватизацію державної власності.

Всі українські економісти визнавали необхідність реформування державної власності при збереженні головних економічних важелів у руках держави в перехідний період. Проте одні вчені (В. Пинзеник, В. Лановий) підтримали монетаристський варіант реформ, виступаючи з позицій суто ринкового реформування економіки. Інші (А. Гальчинський, Ю. Пахомов, С. Мочерний) – зосередились на критиці монетаристських рецептів, стверджуючи, що українська економічна система повинна бути економікою змішаного типу, орієнтованою на соціальні проблеми.

Загалом економічні реформи в Україні розпочались за несприятливих умов і розгортались повільно з низки причин. Серед них такі: обвальний розрив економічних зв’язків з колишніми союзними республіками, особливо з Росією; непродумана податкова та митна політика, яка призвела до згортання виробничої сфери в державному секторі; значні позики валютних коштів у МВФ і Всесвітнього банку, що спрямовувались не на розвиток виробництва, реструктуризацію економіки, а на «латання дірок» в держбюджеті; масова спекуляція, гіпертрофоване зростання посередницьких структур, вивезення за кордон сировини та матеріалів, незаконний переказ валюти до іноземних банків; приватизація та «тінізація» прибутку українських підприємств, що до проголошення незалежності були основою республіканського та загальносоюзного виробництва. Ще до 1992 р., коли стартувала приватизація, економічна ситуація у країні різко погіршилася. Зволікання з реформами замість проголошуваної справедливості створило сприятливі умови для зростання тіньового сектора економіки і концентрації власності в руках невеликого кола осіб, переважно причетних до здійснення влади. А швидке зрощення влади і власності, що відбулося в Україні в 1990-х рр., стало однією з найістотніших перешкод на шляху як економічної, так і політичної трансформації в обраному напрямі. Наслідком непрозорої, номенклатурної приватизації, що в народі отримала назву «прихватизації», стало поглиблення економічної кризи, падіння виробництва, високий рівень інфляції, зростання внутрішньої та зовнішньої заборгованості.

На середину 1990-х рр. приватизація дещо прискорилась (пік приватизаційних процесів припадає на 1995-97 рр.), а процес падіння економіки дещо уповільнився. Проте економічна криза тривала до кінця 1990-х рр. Через зменшення валового національного продукту і надходжень до бюджету ввійшли в норму затримки виплати заробітних плат і пенсій, зростало безробіття, переважна більшість населення за рівнем доходів опинилася за межею бідності. І за темпами перетворень, і за рівнем життя народу (принаймні в його офіційному вимірі) Україна опинилася на одному з останніх місць серед посткомуністичних країн. Економічне зростання розпочалося тільки в 2000 р.

Невеликий приріст промислового виробництва був уже в 1999 р., а з 2000 р. зростання економіки відобразилося в усіх основних показниках економічного розвитку. Економіка стала зростати швидкісними темпами незалежно від того, хто був біля керма уряду. Рекордними вони стали у 2003-2004 рр., коли прем’єром був В.Янукович, досягнувши 12 % зростання ВВП на кінець 2004 р. Однак і на початку XXI ст. не були усунені такі гальма для прискорення економічного розвитку, як надмірне регулювання підприємницької діяльності шляхом видачі дозволів, ліцензій і проведення перевірок, що часто ставали інструментом невиправданого тиску і зловживань з боку бюрократичних структур.

У цілому економічне зростання відкрило нові можливості для легітимації політики держави через формування соціальної держави, реалізацію гідної соціальної політики. Одним з завдань на шляху створення соціальної держави та забезпечення міцної легітимації державної політики України є подолання бідності. Під контролем держави мають бути два головні напрями соціальної політики стосовно бідних: соціальний захист мало- й незабезпечених та регулювання процесів соціальної поляризації.

На середину 1990-х рр. за розрахунками українських соціологів майнове розшарування в Україні було таким: група багатих – від 3 % до 6 %, група середніх – близько 13 %, група бідних – за різними даними від 70,8 % до 86,5 %. Незважаючи на економічне зростання у 2000-2004 рр., до кінця 2004 – першої половини 2005 рр. досягти вагомих позитивних зрушень у напрямі подолання бідності не вдалось. Більше половини (54,9 %) бідного населення становили особи, що страждали від найбільш гострих форм бідності, чиї сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого були нижчими за 140 гривень. Найскладнішою ситуація була у Закарпатській області, де рівень бідності в 2001 р. становив 46,6 %, в Автономній Республіці Крим – 38,4 %, Хмельницькій області – 36,8 %, Херсонській – 36 %, Миколаївській – 35,6 %, Волинській – 35,5 %, Луганській областях – 33,1 %.

З кінця 2004 та протягом усього 2005 р. соціально-економічна ситуація в Україні істотно змінюється. За цей період була сформована модель соціально-орієнтованої економіки. У 2005 р. реальні доходи населення збільшились на 20 %, соціальні стандарти – більше ніж на 30 %, допомога на дітей – у 4-12 раз, мінімальну пенсію за віком було збільшено до прожиткового мінімуму.

Зростання промислового виробництва протягом 2005 – початку 2006 рр. істотно знизилось. Якщо в 2004 р. воно складало 12,5 %, в 2005 р. – 3,1 %, то за січень-квітень 2006 – 0,4 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Незважаючи на це, в Україні зберігається макроекономічна стабільність. Надходження до бюджету у 2005 р. зросли на 54 %. Резерви Нацбанку України зросли на 10 млрд. дол. США або у два рази. Одним із яскравих прикладів нової політики став продаж “Криворіжсталі”, який приніс Україні 4,8 млрд. доларів — на 20% більше, ніж прибуток від приватизації за усі роки незалежності України.

Ефективні кроки нової влади привели до зниження рівня тінізації. За оцінками міжнародних рейтинг-агентств, за рівнем корупційності Україна перейшла з 122 на 107 місце. На лютневій (2006 р.) пленарній сесії Міжнародної групи з боротьби з фінансовими зловживаннями (FATF) Україну викреслено з “чорного” списку країн, які ведуть недостатню боротьбу з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Все це створило передумови для подальшої легітимації Української держави на міжнародній арені.

Незважаючи на суттєве збільшення соціальної складової економіки України у 2005 р., були зроблені кроки по забезпеченню фінансової бази для подальшого економічного зростання. Обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 76 % і становить 73 млрд. грн. Кредитування економіки зросло на 62%, а темпи приросту кредитування — у 2 рази. Кредитування населення зросло у 2,3 раза. Майже на 6% було зменшено прямий зовнішній борг держави.

З початку 2006 р. зростання ВВП в Україні склало 5,5 %, а зростання промислового виробництво за цей період, порівняно з минулим роком, збільшилось на 11,4 %.

Таким чином, формування моделі соціально-орієнтованої економіки, динамічне зростання доходів населення, покращення інвестиційного клімату створило вагомі підстави для посилення внутрішньої легітимності державної політики України. Проте лише подальша демократизація соціальних, економічних та політичних відносин може стати основою для стабільно зростаючої легітимності Української держави та її політики як у сприйнятті її громадян, так і в оцінці світового співтовариства.

Питання для самоперевірки:

1. Визначте передумови проголошення незалежності України у 1991 р.?

2. Проаналізуйте зміни, які відбулися у партійно-політичній системі України упродовж 1995 – 2001 рр.

3. Національно-державна символіка України, її походження.

Рекомендована література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: ВЦ „Академія”, 2003.

2. Історія України: документи і матеріали / укл. В. Король. – К.: Академія, 2002.

3. Остафійчук В.Ф. Історія України. Сучасне бачення. – К.: Знання-Прес, 2002.

4. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела; Львів: Новий світ, 2003.

5. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. – Х.: Торсінг, 2003.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток демократії в Україні як основа легітимації її державної політики.	\|	Держава і право Німеччини в ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.