Держава і право Німеччини в ХХ ст.

П Л А Н

1. Листопадова революція 1918 року. Веймарська конституція 1919року

2. Установлення нацистської диктатури. Зміни в державному ладі Німеччини.

3. Німеччина після Другої світової війни. Конституція ФРН 1949 року.

4. Утворення єдиної німецької держави.

1.Поразка Німеччини у Першій світовій війні 1914-1918 рр. загострила політичну, економічну ситуацію в країні. В січні 1918 року в промислових центрах розпочалися масові страйки, в яких брало участь більше 800 тис. чоловік. Страйкарі вимагали хліба, миру, демілітаризації підприємств, демократизації державних установ, амністії політв’язням. Під час страйків у деяких містах виникли Ради робітничих депутатів.

Революція почалася 3 листопада 1918 року збройним повстанням у порту Кіль військових моряків, які відмовилися вийти в море і розпочати бій з англійськими кораблями. Рада робітничих депутатів і Рада солдатських і матроських депутатів Кіля почали озброювати робітників, солдатів і матросів. Такі Ради швидко виникли по усій Німеччині. Імператор Німеччини втік до Голландії і зрікся престолу.

У листопаді 1918 року за постановою берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів створено центральний уряд Німецької республіки – Раду народних уповноважених.

З 16 по 21 грудня 1918 р. пройшовІ-й з’їзд Рад Німеччини. Він прийняв рішення про скликання Національних установчих зборів. Було створено Центральну раду, яка мала функції парламентського контролю над урядом.

На початку лютого 1919 р. у м. Веймар почали роботу Установчі збори. Ради були самоліквідовані. Установчі збори розробили конституцію, яка отримала назву Веймарської. Німеччина проголошувалась демократичною республікою. Законодавчим органом визнано Рейхстаг, депутати якого не були відповідальними перед виборцями. Органом, який займався питаннями управління німецькими землями був Рейхсрат. Він міг опротестувати закони, прийняті Рейхстагом. Главою держави є Президент, який обирався на 7 років з числа осіб від 35 років. Він мав право розпуску Рейхстагу, призупинити повністю або частково деякі права і свободи людини. Рейхстаг міг відмінити такі заходи та мав право винести на референдум питання про імпічмент Президенту.

2.Версальський мирний договір, підписаний 28.06.1919 р. негативно відбився на національних почуттях німців, тому багато з них почали вступати до воєнізованих організацій. Однією з таких організацій була Націонал-соціалістична робітнича партія, очолювана з 1921 року колишнім єфрейтором А.Гітлером. Зовнішня політика Гітлера була зорієнтована на перетворення Німеччини в домінуючу військову силу Європи. У 1923 році вчинена спроба державного перевороту, іменованого „пивним путчем”. Головні керівники путчу – А. Гітлер, Е. Людендорф, Е. Рьом, В. Фрік були звинувачені у державній зраді і під час Мюнхенського процесу (24. 02. - 01.04.1924р.) засуджені до незначних термінів ув’язнення.

Мюнхенський путч носив локальний характер і за межами Баварії про нього дізналися лише після процесу над Гітлером. Його наслідком став розпад тимчасового єдиного фронту ультраправих сил. На час початку кризи в НСДАП входило 100тис. осіб. Особливо зростала підтримка нацистів серед сільських виборців, які страждали від економічної кризи. Після виходу Гітлера із в’язниці він вирішив досягнути влади законним шляхом. На виборах до Рейхстагу у 1928 році фашисти отримали 10 мандатів, у 1930 – 107, у 1932 – 230. Зв’язки партії розширялися у військовій сфері. Під тиском представників великого бізнесу президент Гінденбург призначив Гітлера канцлером. 30 січня 1933 року нацистський уряд прийшов до влади. 28 лютого були прийняті постанови „Проти зради німецькому народові”, „Про захист народу і держави”, які призупиняли дію всіх статей Веймарської конституції про права та свободи громадян. У ніч на 28 лютого 1933 року було влаштовано провокацію з підпалом будинку Рейхстагу, у чому звинуватили комуністів. Розпочався терор, у результаті якого до в’язниць та концтаборів було кинуто сотні тисяч антифашистів. 24березня видано закон „Про усунення бідувань народу і держави”, за яким встановлювалося, що закони можуть прийматися урядом і не узгоджуватися із конституцією. Вони набирають чинності на наступний день після їх публікації за підписом канцлера без згоди Президента Німеччини та Рейхстагу. Договори із іноземними державами теж не потребували схвалення Парламенту.

Отже, А. Гітлеру надавалися усі законодавчі та виконавчі повноваження, а Рейхстаг та Президент Німеччини фактично усувалися від політичного життя країни. Закон „Про забезпечення єдності партії та держави” проголошував фашистську партію носієм національної ідеї, узаконив її диктатуру в країні.

У серпні 1934року, після смерті Президента Гінденбурга, видано закон „Про Верховного главу німецької імперії”. Посади канцлера та Президента об’єднувалися. Гітлеру було присвоєно звання глави держави довічно з правом призначати собі наступника. Він став вождем (фюрером) німецького народу. Рейхстаг формально не було ліквідовано, але він збирався лише для того, щоб заслуховувати виступи Гітлера.

Після приходу нацистів до влади ліквідовано автономію німецьких земель. Вони перетворені в області, які управлялися німецьким урядом та представниками уряду. Скасовано громадянство окремих німецьких земель, запроваджено загальнонімецьке громадянство.

Нагляд за діяльністю суддів, їх призначення покладалося на міністра юстиції. Народний суд розглядав будь-які справи. Слідчі органи були замінені гестапо. Вирішальну роль в управлінні Німеччиною з 1939року відігравала Рада імперської оборони на чолі з Гітлером.

Законом 1935 року „Про захист німецької крові та честі” були заборонені шлюби між німцями та особами неарійського походження.

3.Поразка Німеччини у Другій світовій війні привела до ліквідації фашистського режиму. Потсдамські угоди глав урядів трьох союзних держав передбачали перехід до демократичного режиму, термінову підготовку до підписання мирного договору. У східній зоні окупації ще у 1946 році були проведені вибори до земельних парламентів. У Берліні скликаноНародний конгрес.7 жовтня 1949року проголошено створення на території радянської зони окупації нової держави – Німецької Демократичної Республіки. Так було розколото територію Німеччини.

Західний Берлін – особлива політична одиниця, яка існувала у 1949 – 1990 роках на території НДР. Після окупації Берліну союзними військами місто було поділено на 4 зони. 20 червня 1948 року у зоні окупації США, Великобританії, Франції було запроваджено нову валюту – німецьку марку і створено Державний банк, єдиний для всіх окупаційних зон. Встановивши повну блокаду західних зон у Берліні, радянське керівництво поклало всю відповідальність за блокаду на західні держави. Одночасно західні держави припинили постачання промислових товарів у радянську зону окупації.

4.Виникнення двох німецьких держав стало причиною фактичного поділу міста на дві частини – Східний (столиця НДР ) і Західний Берлін – анклав з особливим політичним і правовим режимом. У жовтні 1950року окупаційними державами затверджено власну конституцію Західного Берліну. 3вересня 1971 року підписано чотиристоронню угоду із Західним Берліном, яка визначила правовий статус його, як самоврядної політичної одиниці під окупацією трьох західних держав. 3жовтня 1993 року Західний Берлін увійшов до складу єдиної Німеччини і згідно з Конституцією країни об’єднане місто стало її столицею.

Конституція ФРН, яка гарантує верховенство закону, розділяє державну владу на законодавчу ,виконавчу та судову. За формою державного правління Німеччина – парламентська республіка. Провідну роль у системі державної влади відіграє Федеральний канцлер. Він визначає основні напрямки політики і несе за них відповідальність, забезпечує єдність політики уряду і приймає рішення лише від імені уряду.

Парламент Німеччини складається із Палати Союзу (Бундестаг) і Палати Земель (Бундесрат). Кандидатура Федерального канцлера визначається парламентською більшістю і затверджується парламентом без обговорення. Бундестаг може висловити вотум недовіри Федеральному канцлеру. Парламент не може звільнити окремого міністра, він має право лише не схвалювати його діяльності або вимагати його відставки. Звільняє міністра лише канцлер.

Президент як глава держави обирається на 5 років Федеральними зборами. Він наділяється представницькими повноваженнями. У формуванні уряду йому належить роль призначення канцлера (формально).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування соціальної держави як невід’ємна складова легітимації політики України.	\|	Зміна статусу США у світі після Першої світової війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.