• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Народні свята весняного циклу

У давніх слов'ян рік починався навесні, березневе літочис­лення зберігалося до 1409 р. (За цим літочисленням Нестор-літописець розпочав «Повість временних літ»). Новий трудовий рік починався з відро­дження навколишньої природи, з першою оранкою і сівбою.

Весняні свята та обряди відбувалися з початку березня до кінця червня. Головними тут були зустріч весни, вітання пробу­дженої природи, звертання до землі, щоб дала добрий урожай.

Початку березня чекали з нетерпінням. Справжній прихід весни пов'язували зі святом Явдохи, яке припадає на 14 берез­ня (за старим стилем — на перше). До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки. Дівчата і хлопці брали їх у долоні і з простягнутими руками йшли на околицю села, щоб закликати в гості весну-красну. Цей ритуальний хід су­проводжувався піснями, поетичними діалогами та обрядови­ми сценами. В Україні був широко відомий звичай — у березні робили з соломи опудало, що ніби уособлювало собою Зиму, його вдягали в лахміття, вивозили з села, топили в річці або спалювали. Назад в село привозили Весну і Літо. Це означа­ло, що весна остаточно переборює зиму.

Для весняного циклу характерні звичаї та обряди, пов'я­зані з певними змінами в поведінці тварин. Наприклад, пер­шою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Вдо­сталь виспавшись, тварина, відчувши тепло, вилізає з нірки, стає на задні лапки і, настороживши вуха, піднімає голову й голосно сповіщає про свою появу під сонцем. Люди спеціаль­но ходили в степ, щоб не пропустити голос живого провісни­ка тепла. «Посвистів байбак, — казали в народі, — ховай у затінок сіряк!»

Другою ознакою весни був приліт вівсянок — найперших перелітних птахів.

З Кононового дня — 18 березня — починався весняний сонцеворот, день уже переважував ніч. З цієї нагоди влашто­вували цікаві дитячі забави — заклички птахів. Діти юрбами виходили за село, несучи в долонях фігурки випечених з тіста жайворонків та голубків, і голосно декламували:

Пташок викликаю

З теплого краю.

Летіть, соловейки,

На нашу земельку!

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Дівчаточка — вороб'ята,

Радьмося!

Та виходім на травицю —

Граймося!

Та виходім на травицю —

В добрий час.

Нема таких співаночок, Як у нас!

Якщо хтось уперше побачив ластівку, то брав грудочку землі і жбурляв їй услід, примовляючи: «На тобі, ластівко, гніздо, а людям на добро».

Астрономічний прихід весни вважався на Олексу (30 бе­резня). Цей день в Україні так і називали — Теплий Олекса, на якого «щука хвостом лід розбиває», тому навіть у лісових озерах починає скресати крига. В особливій пошані серед пасічників був Теплий Олекса. У цей день годилося винести з омшаників вулики й виставити їх на пасіки, щоб бджоли зробили перший обліт.

Остаточним утвердженням весни вважалося Благовіщення, яке припадає на 7 квітня за новим стилем, а за старим — на 25 березня. З цього дня вже можна було починати ранню оранку.

Культом новолітування, що супроводжувалося обрядами, вважалося рівноден­ня. До речі, сучасна астрономічна весна також настає 21 бе­резня о 6 годині 52 хвилини ранку.

Добре відомо, що назва «березень» і похідна «березоль» чи «березіль», на думку багатьох учених, пов'язана з давнім промислом — заготівлею березової золи та кори, а також кле­нового чи березового соку.

Рідину, заго­товлену з дерев, що планувалися під зруб, зливали в діжку, заправляли смаженим ячменем або сухофруктами і тримали у прохолодному місці. Такий напій міг зберігатися протягом трьох — чотирьох місяців, був дуже смачний і корисний.

У лісі на галявинах молодь весело зустрічала весну і в останні дні березня поряд з іншими іграми та забавами, хороводами починали заплітати першого «шума»(дерева і кущі вкривалися ніжними бруньками і першими молодими листоч­ками: зеленіли верба, вільха, береза та ін.).

Великодня обрядовість має в Україні давні традиції і різ­номанітну регіональну специфіку. За тиждень до Великодня в Україні святкують Вербну неділю (пальмову, квітну, цвітоносну, шуткову, Васькову). Це пам'ятна дата в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима. Перед тим він відіслав двох учнів до найближчого села, щоб привели осла. Ісус сів на нього й уро­чисто в'їхав до цього великого міста, а десятки тисяч людей вийшли йому назустріч: одні стелили свій одяг на дорозі, інші ламали пальмові віти й кидали перед Ісусом, а діти співали.

На пам'ять про цю знаменну подію у наших храмах освя­чують вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками, а в пів­денних країнах святять пальмові віти.

Є кілька традицій, пов'язаних із Вербною неділею. Так, великими галузками легенько б'ють знайомих, промовляючи: «Баська б'є, а за тиждень паска є», «Верба красна — б'є даремно, верба біла — б'є за діло», «Будьте дужі, як вода, родючі, як земля, веселі, як весна, а красні, як сонце».

Інша традиція: після освячення верби кожен член родини повинен з'їсти один вербовий котик, що ніби дасть здоров'я. В деяких регіонах України вербові гілочки використовували згодом для вигону худоби на пасовиська, застосовували як ліки.

Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. Найважливішим днем цього тижня є Чистий чет­вер (Великий четвер, Страсний четвер).

Богослужіння Чистого четверга присвячене згадкам про Тайну вечерю, яка, згідно з Євангелієм, була влаштована учня­ми Христа в домі одного з жителів Єрусалима на честь зустрічі єврейської Пасхи. Тут Ісус передбачає зраду Іуди, зречення Петра і свою мученицьку смерть. Вечеря стала подією, яка по­служила основою для встановлення християнською церквою таїнства причастя: «Як вони споживали, Ісус узяв хліб і дав своїм учням і сказав: «Прийміть, споживайте — це Тіло Моє». А взявши чашу, подав їм і сказав: «Пийте з неї, бо це Кров Нового Заповіту, що проливається на відпущення гріхів».

За народною традицією вважається, що Чистий четвер — це день весняного очищення. В Україні до цієї дати обов'яз­ково вичищалися оселі, мастилися, розмальовувалися хати та печі. Столи застеляли гарними рушниками, діставали зі скринь найкраще вбрання. У Чистий четвер допомагали митися ста­рим, немічним та хворим. Останні прагнули помитися рано, до сходу сонця, доки ворон діточок не скупав. За народним повір'ям, хто випередить ворона, той обов'язково одужає. По всій Україні побутувало повір'я, що попіл, вибраний з печі у Велику середу, четвер, п'ятницю або суботу,оберігає капусту від шкідників. А якщо такий попіл винести у курник, кажуть, що він впливає на несучість курей. Збіжжя, посіяне у четвер, буде чисте, вільне від бур'янів.

Після вечірньої служби в четвер з церкви несли страсні свічки, випалювали ними хрест на дверях, що мало оберігати від нечистої сили. Вогонь очищання був жаданим у кожній оселі. Вважалось, якщо страсної свічки вистачить на 12 разів,то щаститиме. До того ж вірили, що освячені на Чистий чет­вер свічки відганяють від оселі грім та блискавку, за що й називали їх громничками або громовицями. І третю назву мав четвер на «білому» тижні — Навський Великдень, бо, за давніми переказами, цього дня навідуються померлі родичі. Подейкували, що можна також побачити відьму за осикови­ми ворітьми або осиковою бороною.

У Страсну п'ятницю віруючі нічого не їдять до винесення плащаниці з вівтаря. Вважається, що робити в цей день та­кож нічого не можна, за винятком садіння капусти і цибулі та випікання пасок. Все, що стосувалось паски, мало дуже вели­ке значення: крихти не можна було викидати свиням чи ку­рям, лише рогатій худобі; вершечок від паски, висушений і залишений про запас, мав, за повір'ям, лікувальні властивості не лише для людей, а й для худоби.

Багато уявлень про паску пов'язували з городніми робо­тами. Наприклад, коли паску садили в піч, треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на столі цілий тиждень — до Проводів, «щоб добре родила пше­ниця і всяка пашниця».

Печуть паску з пшеничного борошна на опарі, додаючи молоко, цукор, яйця та різні прянощі — корицю, шафран, ва­нілін. Хвилюється господиня: чи сходить тісто, чи вдадуться паски? Напалюють піч дровами, які по поліну, протягом Ве­ликого посту, щочетверга скидали на горище. У хаті не мож­на голосно розмовляти, обговорювати паску. Вчинене в діжі, макітрі або дерев'яних ночвах тісто розкладають у спеціаль­ні форми — пасківники. Місять, дають підійти тісту кілька разів і саджають паску в піч з молитвою, щоб діти були такі пишні, як вона. За п'ятницею надходить Великодня субо­та — день виготовлення крашанок і писанок.

Про виникнення цієї традиції існує переказ, що Марія Магдалина, якій першій явився воскреслий Христос, прилюдно засвідчила на Пасху в римському амфітеатрі про своє християнство, даючи імператорові Тіберію червоне яйце зі словами: «Христос Воскрес!». Цей приклад і став основою Великоднього привітання християн. Яйце — загальнолюд­ський символ життя, весни, сонця.

В Україні яйця не лише фарбують (крашанки), а й розпи­сують (писанки). Існує легенда, що коли Ісус Христос ходив з святим Петром по землі проповідувати, якось зупинилися в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони почали кидати в нього камінням, грудками землі, і як торкався камінь Ісусової одежі, то робилася з нього писанка, а як торкалася грудка, то перетворювалась на крашанку. Святий Петро позбирав все те до кишені, а пізніше людям роздав. З того часу ніби пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

Крашанки красять переважно в червоний колір — колір вогню, життя, крові Спасителя. Для фарбування з давніх ча­сів наш народ використовував рослинні барвники — луш­пиння цибулі, кору дуба або молодої яблуні, проліски, бузину.

Крім писанок і крашанок у деяких регіонах України виго­товляли мальованки, шкробанки, крапанки, з якими пов'язу­валось багато вірувань і повір'їв. Наприклад, вважалося, що писанка гасить пожежу, відганяє нечисту силу, зцілює від хвороб. На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного яйцем. Великодні яйця обов'язково приносили на кладовище, таким чином христосуючись з померлими.

Для дітей великодні яйця були предметом захоплюючих ігор. Наприклад, відомий звичай качати яйця був пов'язаний з вірою стародавніх слов'ян у демонів. Люди вірили, що, ка­чаючи яйця, можна примусити злого духа танцювати, стриба­ти, а це спричиняло йому нібито великі страждання. Часто старші діти заздалегідь готували собі мацаки — міцні яйця, які фарбували і на свята використовували для гри навбитки. Той, чиє яйце розіб'ється, мусить віддати його переможцеві.

За українською традицією Великдень — найвеличніше свято року, тому з ним пов'язано багато народних звичаїв. Старі люди кажуть, що на Великдень як зустрінеш якого чо­ловіка, хоч і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не ві­татися в цей день навіть з ворогом. У давнину в народі вірили: якщо на Великдень вийдеш з хати на вулицю, що перше побачиш, тим і займайся — буде вдача.

Велику силу в народному уявленні мають слова «Христос Воскрес!». Існує цікава народна легенда, що від дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля під тією ска­лою, де була його труна, головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 заліз­них замків. Якщо сатана перегризе все це від одного Вели­кодня до другого, настане кінець світу. Сатана спочатку пе­регриз замки, потім двері і ось-ось мав перегризти останній ланцюг — ще тільки один раз треба було стиснути зуби. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес!», так всі замки, двері і ланцюги відразу поновилися, і нечистий мусив гризти все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди переста­нуть співати «Христос Воскрес!», тоді сатана перегризе остан­ній ланцюг і прийде кінець світу.

На Великдень люди ідуть до церкви. Горять вогнища, що нібито допомагають сонцю розігрівати землю. У гарно при­браній хаті ніхто не спить, мерехтить свічка; всі чекають, коли задзвонять дзвони.

Вдома родина, помолившись до образів, пригощається. Починають із свяченого яйця, паски, а потім їдять інші страви. Господар обходить обійстя — дає тваринам покуштувати свя­ченого. У цей день відпочивають, провідують могили. А молодь, діти збираються біля церкви — водять гагілки, веснянки, гра­ються крашанками та писанками в котючки або в навбитки. У великодній понеділок (волочильний) ходять у гості, об­мінюються гостинцями. Хрещеники носять хрещеним бать­кам пироги. Відбуваються поминки на могилах. У народі є повір'я, що в цей день покійники тужать за землею. Велико­дній понеділок також ще має назву поливальний, бо хлопці обливають дівчат водою, а ті віддаровуються писанками чи крашанками. На третій день Великодня збиралися в корч­мах — виряджали свято.

У велику середу після обіду хазяйки печуть кукуци — малі хлібини з житнього борошна. Того дня ходять малі діти за кукуцами, тому і звуть їх кукуцарі. Стануть вони під хаткою рядком під вікнами й кличуть всі в один голос: «Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телич­ки!» Кричать доти, доки хтось не вийде з хати і не дасть кукуци. Через тиждень після Великодня наставала провідна неділя,коли (за народним повір'ям) до своїх домовин спускалися душі предків. Як і на Великдень, пекли паски, розмальовували писанки. Усе це несли на моги­ли для спомину рідних.

З початку березня і до кінця червня відзначали весняні свята та обряди. Головними тут були зустріч весни-красни, вітання пробудження природи, забезпечення родючості зем­лі. Відбувалися спалення зими-Мари, ритуальне обливання водою, розваги юнаків, дівчат. Кульмінацією весняних святоч­них дій виступали зелені свята, коли зеленню прикрашали помешкання, водили «куща» (вбрану в зелені віти дівчину).

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дів­чата йдуть на луки, на левади, в ліс і там «завивають» вінки, співаючи:

Ой зів'ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, усі празднички.

У деяких місцевостях України дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в'ють з конвалії, незабудки, василь­ка, чебреця, вплітають і полин. Ставлять стіл під березою, а на стіл частування, й обов'язково яєчню.

У деяких селах, переважно у східних районах України, зберігається звичай завивати берізку. В четвер із самого ран­ку дівчата печуть пироги, різні солодощі, готують яєчню. В полудень починається головна дія. Посеред двору стоїть зрубана мо­лода деревина, а під нею — горщик із водою. Дівчата ходять по двору або сидять на лавах, на призьбі... Хлопці тримають у руках заготовлену їжу, відра з пивом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева і перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню... Всі інші підтримують її у співі. Во­рота відчиняються, і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці, прямуючи до лісу. В лісі розстеляють обрус, сідають навколо і починають при­гощатись. Після пригощання дівчата розходяться по лісу й вибирають одну з берізок для завивання на ній вінків. Беріз­ку вибирають такої висоти, щоб можна було дістати гілля, стоячи під деревом. Розділившись по двоє, кожна пара кумується: подає через вінок жовту крашанку. Після цього при­ступають до вибору старшої куми: скручують хустки, кида­ють їх угору, і чия хустка підлетить вище, та з дівчат і буде старшою кумою.

Після завивання вінків дівчата повертаються до села. В не­ділю, в день Трійці, дівчата йдуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб тепер розвивати їх. Кожна пара оглядає свій вінок: зів'яв чи ні. По цьому визначають своє щастя чи нещастя.

На Харківщині та Полтавщині в зелений тиждень дівчата водили колись «тополю». Для цього вони з-поміж себе вибирали найвищу дівчину, яка й повинна зображати тополю. Дів­чина піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою, на руки їй одягали намисто, стрічки, барвисті хустки.

Вбравши «тополю», дівчата водили її не тільки по селу, а й по полях, де на той час колосяться жита. Зустрівши людей, «тополя» їм низько вклонялася, а господарі частували дівчат і давали подарунки «тополі» на стрічки. Водячи «тополю», дівчата співали:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь...

У суботу перед зеленими святами (Трійцею) гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу. В тій хаті, де народилася дівчинка, на видному місці біля обійстя садили маленьку тополю.

Серед рослинного світу тополя — найвиразніший жіно­чий символ. Порівнюючи з гнучким деревом вроду і став­ність дівчини, у народі кажуть: «Струнка, як тополя», «Тонка, як тополя».

Читайте також:

1. Арифметичні цикли. Оператор циклу For – Next
2. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
3. Будова циклу
4. Взаємозв'язок інноваційної стратегії з фазами життєвого циклу продукту
5. Взаємозв'язок реклами і життєвого циклу товару
6. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
7. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
8. Визначення виробничого циклу складного процесу
9. Вихідні дані для аналізу життєвого циклу товару
10. Від стадії життєвого циклу підприємства
11. Відпочинок та виконання робочого циклу
12. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини

Переглядів: 5354