Цілі державного регулювання АПК

Суб'єкти державного регулювання АПК в Україні:

— Міністерство економіки;

— Міністерство аграрної політики;

— Державний комітет по земельних ресурсах;

— Державний комітет по водному господарству;

— Державний комітет лісового господарства;

— відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів.

Державне регулювання сфери товарного обігу – система заходів економічного , організаційного , правового характеру, за допомогою яких органи державної влади і управління впливають на процеси що відбуваються у сфері торгівлі та суб’єктів , що залучені до цього процесу.

Мета державного регулюванняторговельно – економічних відносин – створення умов , що забезпечують нормальне функціонування галузі в цілому, задоволенні потреб споживача і стабільну участь суб’єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

Зовнішньоекономічна політикаохоплює регулювання різних аспектів зовнішньої торгівлі, контроль за пересуванням капіталів, робочої сили, підтримку вітчизняного виробника за кордоном.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою : вдіповідних Законів « Про зовнішньоекономічну діяльність», « Про державне мито», «Про квотування і ліцензування експорту товарів», « Про єдиний митний тариф»…) ; засобів тарифного і нетарифного регулювання; економічних заходів оперативного рекгулювання( валютно- фінансового, кредитного) ; рішень недержавних органів управління економікою; укладених угод між суб’єктами зовнішньоеконмічної діяльності.

Загальнодержавні структури регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та їх територіального розташування. До них належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки , Державний митний комітет та Антимонопольний комітет України.

Згідно з Законами і відповідно до ситуації на території України для іноземних суб’єктів можутьь запроваджуватися такі режими:

- національний режим- забезпечує рівні умови з українськими суб’єктами господарювання;

- режим найбільшого сприяння- іноземні суб’єкти мають більше прав та пільг , ніж інші учасники зовнішньоекономічної діяльності;

- принцип спеціального режиму — застосовується до території спеціальних економічних зон і митних союзів, в які входить Україна, або у випадках встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі( фрітредерство) характеризується відсутністю або мінімальним втручанням держави у зовнішню торгівлю. За таких умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на основі співвідношення попиту і пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, змушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, спрямована на розвиток національного виробництва і захист вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ, посилення монополізму і зниження конкурентоспроможності національних товарів. Існує декілька форм протекціонізму: селективний — спрямований проти певних країн або окремих товарів; галузевий — спрямований на захист окремих галузей (наприклад, сільського господарства) та колективний — проводиться об'єднаннями країн проти держав, що не входять до таких об'єднань, та ін.

У сучасних умовах країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, яка поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі в основному здійснюється в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм переважає в умовах становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів (рис. ). Економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.

Рис 3. Методи державного регулювання ЗЕД

Орієнтирами , яких дотримується держава у процесах регулювання економіки є не тільки показники, що характеризують економічний розвиток. Надзвичайно важливими є показники, що характеризують рівень та якість життя населення. Саме тому, розглядаючи розвиток економіки, ми говоримо про соціально-економічний розвиток.

Вирішення проблем, що до функціонування соціальної сфери є, насамперед, прерогативою держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Варіанти проведення промислової політики для України	\|	Управління соціальною сферою та соціальна політика держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.