• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття монопольного (домінуючого) становища на ринку

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», монополізація - це досягнення суб'єктом госпо­дарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Своєю чергою, суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарюван­ня щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту то­варів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

У літературі вказується, що суб'єкт (суб'єкти) господарю­вання не зазнає (зазнають) значної конкуренції, якщо завдя­ки своїй ринковій владі має (мають) здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання, чи ущемлювати інтереси інших суб'єктів господарювання або спо­живачів. Ознаками ринкової влади є:

здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання, який (які) не є єдиним (єдиними) виробником (поста­чальником) відповідного товару (товарної групи), диктувати свої умови при продажу товару (товарної групи), укладенні договору про поставки, нав'язувати споживачеві невигідні умови;

здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання шля­хом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні това­ри (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок; здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання ско­рочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отри­мання однобічної користі при купівлі або продажу товарів (товарних груп), при укладанні договорів і угод про постачання товарів (товарних груп), а інші суб'єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів (товарних груп);

здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання підви­щувати ціни на товари (товарні групи) і підтриму­вати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку^[51]. Ст. 4 Закону України № 5007 від 21.06.2012 «Про ціни і ціноутворення»^[52] вказує, що державна цінова політика є скла­довою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємниць­кої діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їхньої якості;

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарю­вання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціну зазначають у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання під час провадження господар­ської діяльності використовують вільні ціни та державні ре­гульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюють виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України. Вільні ціни встановлюють суб'єкти господа­рювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюють державне регулювання цін. Державні регульовані ціни запроваджують на товари, які справляють ви­значальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають іс­тотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляють суб'єкти, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обгрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його про­дажу (реалізації). Зміну рівня державних регульованих цін здійснюють и порядку і строки, що визначають органи, які, відповіді к) до і іього Закону, здійснюють державне регулювання цін. Зміну рівня державних регульованих цін можуть здійсню­вати у зв'язку зі зміною умов виробництва і продажу (реалі­зації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов'язково включають розмір їхньої інвестиційної складової частини.

Згідно з Законом України «Про природні монополії», при регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних моно­полій не враховують:

суми безнадійної дебіторської заборгованості та від­рахування до резерву сумнівних боргів; суми визнаних штрафів, пені, неустойки; суми коштів або вартість товарів, що добровільно перераховують (передають) іншим юридичним та фізичним особам, у тому числі у вигляді фінансової або матеріальної допомоги, включаючи благодійну, спонсорську та шефську допомогу; суми нестачі та втрат від псування цінностей; вартість реалізованих виробничих запасів; витрати з утримання об'єктів соціально-культурного призначення, крім виняткових випадків, які визнача­ють у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарсько­го Суду України № 01-8/229 від 13.04.2007 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкурен­ції» встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікують як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, зазначені органи можуть здій­снювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

Отже, вважають, що суб'єкт (суб'єкти) господарювання не зазнає (зазнають) значної конкуренції, зокрема, коли: у нього (у них) на ринку немає жодного конкурента; частки на ринку, які належать конкурентам, порівняно невеликого розміру; можли­вості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів (товарних груп) суттєво обмежені; бар'єри доступу на ринок інших суб'єктів господа­рювання, наявні пільги чи інші обставини суттєво обмежують вступ на ринок нових суб'єктів господарювання. Як додаткові ознаки наявності ринкової влади також розглядають: високий рівень концентрації ринку; високі бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів; тривалий період закритості ринку для вступу нових суб'єктів господарювання; суттєва кількісна перевага частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання над част­ками інших конкурентів за умови стабільності структури ринку протягом тривалого періоду; значні частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання на вертикально суміжних ринках (ресурсів, транспортних послуг, торговельних послуг, рекламних послуг тощо) та територіально суміжних ринках; наявність у об'єкта аналізу особливих прав, повноважень, пільг, зокрема наданих органами влади, чи інших суб'єктів господарювання, які за­ймають монопольне (домінуюче) становище^[53].

Монопольним (домінуючим) вважають становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на рин­ку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважають, що кожен із двох чи більше суб'єктів госпо­дарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товаруйпж ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з таких умов: на цьому рин­ку у нього немає жодного конкурента; або не існує значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважають також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів госпо­дарювання, яким на одному ринку належать най­більші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови, згідно з якими вважають, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на рин­ку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується хоча б одна з вказаних нами вище загальних умов, за яких суб'єкт господарювання є таким, що зловживає монополь­ним (домінуючим) становищем на ринку.

Згідно зі ст. 27 ГК України, монопольним визнають доміну­юче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому змогу самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати кон­куренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Як бачимо, законодавець дає визначення монопольного становища через дефініцію домінуючого становища на ринку. Поняття «домі­нуючого» становища на ринку можемо простежити, зокрема, у Договорі про проведення узгодженої антимонопольної полі­тики від 25.01.2000, ратифікованому згідно з Законом України № 449-ІУ від 16.01.2003. Так, домінуюче положен™ - це виключ­не положення суб'єкта господарювання на товарному ринку, що дає йому змогу самостійно або спільно з іншими суб'єктами гос­подарювання диктувати умови споживачам і/або конкурентам, ускладнювати доступ на ринок іншим суб'єктам господарюван­ня чи іншим чином обмежувати конкуренцію. Окрім цього, мо­нополістичною діяльністю вважають дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання, органів влади та управління, що суперечать національному антимонопольному законодавству та спрямовані на недопущення, обмеження або усунення конкуренції і/або на ті, що зачіпають законні інтереси споживачів.

Відповідно до п. 5 Оглядового листа Вищого Господарсько­го Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про захист економічної конкуренції», факт зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) стано­вища на ринку доводять органи Антимонопольного комітету України на підставі відповідного дослідження, проведеного у порядку, передбаченому Методикою визначення монопольно­го становища суб'єкта господарювання на ринку^[54].

3.2. Критерії визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку

Методика визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, затверджена Розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від Q5.03.2002^[55], встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, при­дбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загально­державних та регіональних ринках.

Об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є:

суб'єкти господарювання;

групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товар­них та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарно­му ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надан­ня послуг, виконання робіт, а також умови придбан­ня та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

Метою визначення монопольного (домінуючого) станови­ща суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими ді­ями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень.

Згідно із зазначеною вище Методикою, монопольне (до­мінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дає змогу йому само­стійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визна­чати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарю­вання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодно­го конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сирови­ни, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності переви­щують 50 відсотків; п'яти - 70 відсотків.

Окрім цього, ринковою (монопольною) владою є здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зо­є?

крема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції.

Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може містити в собі такі дії:

1. Встановлення об'єктів аналізу щодо визначення мо­нопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), що випускають, постачають, продають, придбава- ють (споживають, використовують) цей суб'єкт (ці суб'єкти) господарювання.

2. Складання переліку товарів (робіт, послуг); Щодо яких визначатимуть монопольне (домінуюче) ста­новище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи.

3. Складання переліку основних продавців (постачаль­ників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп).

4. Визначення товарних меж ринку.

5. Визначення територіальних (географічних) меж ринку.

6. Встановлення проміжку часу, стосовно якого визна­чатимуть становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку.

7. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.

8. Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку.

9. Складання переліку продавців (постачальників, ви­робників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які мо­жуть продавати (постачати, виробляти), придбава- ти (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

10. Визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з рин­ку для суб'єктів господарювання, які продають (по­стачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використову­вати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

11. Встановлення монопольного (домінуючого) станови­ща суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

12. Етапи визначення монопольного (домінуючого) ста­новища суб'єктів господарювання, їхня кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактич­них обставин, зокрема особливостей товару, струк­тури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домі­нуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послу­ги), який (які) випускають, постачають, продають, придбава­ють (використовують), споживають) цей суб'єкт (ці суб'єкти) господарювання.

Об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домі­нуючого) становища є також органи влади, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їхньої діяльності з вироб­ництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Визначення складу суб'єкта господарювання, що випускає, постачає, продає, придбаває (споживає, використовує) кон­кретний товар (продукцію, роботи, послуги), здійснюють шля­хом установлення переліку суб'єктів господарювання (юридич­них та фізичних осіб), які здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншу господарську діяльність, у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, і які пов'язані відносинами, що забезпечують конт­роль господарської діяльності одного суб'єкта господарювання іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

Визначення складу групи суб'єктів господарювання здій­снюють шляхом установлення переліку незалежних суб'єктів господарювання, до складу яких входить суб'єкт (суб'єкти) господарювання, що випускає(-ють), постачає(-ють), продає (-ють), придбаває(-ють), (споживає(-ють), використовує(-ють) конкретний товар (продукцію, роботи, послуги).

Перелік товарів, щодо яких визначатимуть монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відпо­відній частині її території і які мають для продавців (постачаль­ників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Визначення ознак одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) здійснюють, виходячи з подібності, зокрема:

1. Споживчих характеристик: функціонального призна­чення; фізичних характеристик; технічних та експлу­атаційних характеристик; ступеня новизни товару.

2. Умов споживання, які визначають: необхідність енер­гопостачання, водопостачання тощо; специфічність розміщення, монтажу тощо; рівень технічного об­слуговування, транспортного забезпечення.

3. Умов реалізації: через систему оптової торгівлі чи за індивідуальними, прямими договорами, у тому числі бартерними чи давальницькими схемами розрахун­ків; через систему роздрібної торгівлі, у тому числі через мережу фірмової торгівлі; обсягів додаткових послуг та пільг для покупців.

4. Цін.

Не розглядають як товар проміжні результати діяльності суб'єктів господарювання, що не реалізують на ринку, а спожи­вають у технологічному процесі їхнього власного виробництва.

Перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) можуть складати шляхом визначення суб'єктів господарювання, які мають значущі об­сяги продажу (постачання, виробництва), придбання (спожи­вання, використання) товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території. Значущими обсягами продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп) вважа­ють обсяги, які, зазвичай, перевищують 5 відсотків відомих обсягів товарів (товарних груп), що мають ознаки однакових (подібних, аналогічних), які обертаються в Україні чи на від­повідній частині її території.

Товарні межі ринку визначають шляхом формування гру­пи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої спо­живач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи вза­ємозамінних товарів (товарних груп) здійснюють із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємо­замінності, якими, зокрема, є:

подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) стосовно їхнього виробництва, тобто здатності виробників за­пропонувати нові товари на заміну існуючих.

У процесі визначення товарних меж ринку попередньо ви­значену групу взаємозамінних товарів (товарних груп) можуть поділити на декілька підгруп або приєднати до іншої групи.

Територіальні (географічні) межі ринку певного товару (то­варної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої, з точки зору споживача, придбан­ня товарів (товарної групи), що належать до групи взаємо­замінних товарів (товарної групи), є неможливим або недо­цільним. Щодо цього, зокрема, можуть враховувати: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; спів­відношення цін, зокрема, рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які, за при­пущенням, входять до одного географічного ринку, зокрема, можливість збереження рівня якості і споживчих властивос­тей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень тран­спортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських при­міщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (то­варної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних та організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизон­тальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на пев­ний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних об­межень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних тери­торіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення чи попиту або пропозиції.

Часові межі ринку визначають як проміжок часу (зазвичай, рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару зі сталою структурою. У ви­падках, коли період повного обороту авансованого капіталу у ви­робництві відповідного товару є більшим, ніж один рік, часовими межами ринку зазвичай вважають проміжок часу, який дорівнює від одного до трьох зазначених періодів обороту капіталу.

Проміжок часу менший, ніж один рік, можуть визнавати часовими межами ринку, за умов, що:

період повного обороту авансованого капіталу у ви­робництві відповідного товару є значно меншим, ніж один рік;

протягом цього часу, у відповідь на значиме підви­щення цін на ринку, продавці (постачальники, ви­робники) мають змогу вжити відповідних заходів і стабілізувати пропозицію, а значна кількість спо­живачів, що скоротили споживання внаслідок цього підвищення, може без значних труднощів відновити обсяги споживання;

монопольне (домінуюче) становище суб'єкта (суб'єктів) господарювання обумовлене наданням йому особливих прав, повноважень, пільг з боку ор­ганів влади, органів місцевого самоврядування чи органів адміністративно-господарського управління та контролю або інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище; як значиме використовують підвищення цін, що до­рівнює або перевищує 5 відсотків.

Для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку можуть використати такі джерела інформації, як:

статистична інформація (дані) - офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та про­цеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів;

-.. -................................................................................................................................... еГ

адміністративні дані - дані, отримані на підставі спо­стережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою ви­конання адміністративних обов'язків та завдань, за­числених до їхньої компетенції.

Окрім того, також можуть використовувати:

дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку - сукупність відповідей респон­дентів на певне коло питань, зокрема щодо думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки на­мірів та мотивів поведінки покупців, їхніх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їхньої взаємозамінності, характеристики викорис­тання товару;

дані панельних обстежень споживачів - інформа­ція щодо думки і поведінки споживачів, отримана на прикладі постійних сукупностей (панелей) спо­живачів, які є репрезентативною моделлю загальної сукупності споживачів;

дані, що свідчать про виробничі плани підприємців -учасників ринку, зокрема дані, опубліковані в засо­бах масової інформації;

дані відомчих та незалежних дослідницьких та ін­формаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих ви­робників та покупців;

опитування експертів (спеціалістів у відповідній галу­зі) щодо оцінки рівня збалансованості ринку (попиту і пропозиції) та пріоритетів покупців щодо спожив­чих якостей товару за обраними критеріями взаємо­замінності товарів при формуванні товарних груп; відомості про діяльність суб'єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та по­передні роки.

Як зазначено в Інформаційних листах Вищого Господарсько­го Суду України, під час вирішення спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарю­вання на певних ринках товарів, слід мати на увазі таке:

Установлення монопольного (домінуючого) станови­ща суб'єкта (суб'єктів) господарювання передбачає застосування як структурних, так і поведінкових по­казників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показ­ників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географіч­них), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монополь­ного (домінуючого) становища. Норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку можливих ринків товарів. Тому, зокрема, не можна брати до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчен­ня якого здійснює орган Антимонопольного комітету України, не передбачений законом. Підприємницька діяльність передбачає вивчення ринку певного товару (і надання певних послуг), отож суб'єкти господарювання мають усвідомлюва­ти можливість настання певного обмеження їхньої діяльності та відповідальності за порушення конку­рентного законодавства.

З урахуванням ст. 19, ч. 1 ст. 25 та ч. 2 ст. 43 ГК Укра­їни, суб'єкти господарювання мають усвідомлювати можливість настання як певного обмеження їхньої ді­яльності з точки зору дотримання конкурентного за­конодавства, так і відповідальності за його порушення.

Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) стано­вища на ринку покладають на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом при­писів ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який запере­чує зайняття ним монопольного (домінуючого) ста­новища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають переві­ряти правильність застосування органами Антимо­нопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе непритаманні суду функції, які здійснюють винятково органи Анти­монопольного комітету України, та знову встановлю­вати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Отже, монопольним є становище суб'єкта господарюван­ня, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано та­кож становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негатив­ного впливу на конкуренцію органи державної влади здійсню­ють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимо­нопольного реіулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій. Органам державної влади та органам місцевого самовряду­вання заборонено приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання - монополістів, та утворення без достатніх підстав нових моно­польних утворень, а також ухвалювати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Аналіз ринку послуг ресторанного господарства району
12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Переглядів: 2247