Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Характеристика класифікацій, які налаються чинним законодавством

Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їхню перевірку, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулює законодавство про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених Законом про захист від недобросовісної конкуренції. Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав. Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви, якщо орган Антимонопольного комітету України не визнає поважними причини пропуску строку звер- нення із заявою. Водночас слід звернути увагу, що, згідно з п. З Оглядового листа № 01-8/1222 Вищого Господарського Суду України від 11.07.2005 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції», порядок прийняття рішення органом Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції вважають порушеним, якщо рішення підписано не уповноваженою на це особою^{^[71]}.

Суб'єкта господарювання не можуть притягнути до відповідальності за вчинення дій, визначених Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як недобросовісна конкуренція, якщо закінчився строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про недобросовісну конкуренцію.

З цього приводу актуальним та таким, що може бути застосоване за аналогією, на нашу думку, є Роз'яснення, надане в Оглядовому листі Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства», відповідно до якого припис ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» щодо строку давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції є спеціальним стосовно норми Господарського кодексу України, яка визначає строк застосування адміністративно-господарських санкцій. Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, проте не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Водночас Законом України «Про захист економічної конкуренції» визначено строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Частиною першою статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема, встановлено, що: суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням органу Антимонопольного комітету України, останній стягує штраф у судовому порядку. Наведений припис частини першої ст. 42 Закону є спеціальною нормою стосовно згаданої норми ГК України, яка визначає строки застосування адміністративно- господарських санкцій. Зазначене знаходить підтвердження й за такими приписами ГК України: (1) частиною четвертою статті 18, згідно з якою правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначено ГК України та іншими законами; (2) частиною першою статті 41, відповідно до якої законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з ГК України, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. У нашому випадку таким «іншим законом» («іншим законодавчим актом») є Закон України «Про захист економічної конкуренції», яким, зокрема, встановлено загальні строки для притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (постанова Вищого Господарського Суду України від 20.05.2008 N 16/813-07)^{^[72]}.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти попереднє рішення відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції». Проте, як випливає з п. 4 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції», пропозиція органів Антимонопольного комітету України щодо добровільного повернення суб'єктом господарювання коштів, отриманих внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не підпадають під ознаки рекомендацій таких органів у розумінні статті 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Зазначимо, що, згідно з п. 4 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-06/418/2012 від 04.04.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим Господарським Судом України)», розглядаючи позов про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМК) щодо порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, господарський суд зобов'язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним, а не встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність акту недобросовісної конкуренції з боку порушника.

Органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення про:

визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів; закриття провадження у справі.

У разі надходження від заявника клопотання про відмову від заяви про захист своїх прав органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про закриття провадження у справі.

Власне, згідно з п. 8 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/741 від 21.08.2007 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства», саме по собі здійснення розгляду органом Антимонопольного комітету України справи з приводу наявності в діях підприємства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції не порушує права та охоронювані законом інтереси такого підприємства. Щодо цього, порушення або неправильне застосування норм процесуального права у прийнятті рішення органом Антимонопольного комітету України зі справи про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції може бути підставою для зміни, скасування чи визнання такого рішення недійсним тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправомірного рішення.

^{^[1]} Популярна юридична енциклопедія/ [Гіжевський В. К., Головченко В. В., Ковальський В. С. та ін.]. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 528 с. - С. 211.

^{^[2]} Матеріал з Вікіпедії / Термін «конкуренція» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org.

^{^[3]} Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-ГУ від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : ЬНр://гакоп2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^{^[4]} Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411- УІ від 01.07.2010 // Голос України від 20.07.2010. - № 132.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю.Б., Верес І.Я., Герц A.A. та ін.] ; за ред. В.М. Коссака. - К. : Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

Про захист економічної конкуренції : Закон України № 2210-ІІІ від 11.01.2001 // Відомості Верховної Ради від 23.03.2001. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В. М. Коссака. - К. : Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

Вінник О. М. Господарське право : навчальний посібник / Оксана Мар'янівна Вінник. - 2-ге вид., змін, та доп. - К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2009. - 766 с. - С. 414.

^{^[9]} Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.96 // Відомості Верховної Ради від 23.07.96. -1996. - № ЗО. - Ст. 141.

^{^[10]} Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності: Закон України № 2132- ХІІ від 18.02.92 // Голос України від 29.04.92 (втратив чинність).

^{^[11]} Про Антимонопольний комітет України : Закон України № 3659-ХІІ від 26.11.93 // Голос України від 21.12.93.

^{^[12]} Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України № 236/96- ВР від 07.06.96 // Голос України від 02.07.96.

Про природні монополії : Закон України № 1682-ІІІ від 20.04.2000 // Голос України від 06.06.2000.

Про стан реалізації антимонопольно! політики : Постанова Кабінету Міністрів України № 1036 від 22.12.95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1036-95-%D0%BF/conv.

Валітов С. С. Конкурентне право України : навчальний посібник / С. С. Валітов. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 432 с.

Господарський кодекс України № 436-ІУ від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України від 02.05.2003. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

^{^[17]} Договір про проведення узгодженої антимонопольно! політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-ІУ від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : Ьйр://гакоп2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^{^[18]} Цивільний кодекс України № 435-ІУ від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

^{^[19]} Про господарські товариства : Закон України № 1576-ХІІ від 19.09.91 // Відомості Верховної Ради України від 03.12.1991. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

^{^[20]} Про акціонерні товариства : Закон України № 514-УІ від 17.09.2008 // Відомості Верховної Ради України від 19.12.2008. - 2008. - № 50-51. - Ст. 384.

^{^[21]} Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції : Постанова Верховної Ради України № 3757-ХІІ від 21.12.93 // Відомості Верховної Ради України від 01.03.94. - 1994. - № 9. - Ст. 42.

^{^[22]} Про основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки : Указ Президента України № 1097/2001 від 19.11.2001 // Урядовий кур'єр від 28.11.2001. - № 221.

^{^[23]} Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2011 році : Постанова Кабінету Міністрів України № 673 від 22.06.2011 // Урядовий кур'єр від 03.08.2011. -№ 140.

Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлених від них структурних підрозділів і одиниць, затверджене наказом Міністерства економіки України, Антимонопольного комітету України № 43/79/5 від 20.04.94 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження Антимонопольного комітету України № 182-р від 25.12.2001, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.02.2002 за № 139/6427 // Офіційний вісник України від 01.03.2002. - 2002. - № 7. - Ст. 434, ст. 323, код акту 21519/2002.

^{^[26]} Програма соціально-економічного та культурного розвитку села на 2011 рік, затверджена Рішенням № 31-4-VI від 23 лютого 2011 року Веселинівської сільської ради [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://veselynivka.com.ua/sushas/160-programa2011.html.

^{^[27]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^{^[28]} Про принципи забезпечення відповідності антимонопольному законодавству створення та діяльності асоціацій підприємців : Лист Антимонопольного комітету України № 5/03 від20.1295 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://seaIXІLUgazakш.uaЛ_dcxДш^'linkl/ПN107.html.

^{^[29]} Про розгляд листа щодо перевірки дотримання антимонопольного законодавства : Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 2-221/41 від 04.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬНр://БеагсЬ. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/linkl/DP831.html.

^{^[30]} Щодо застосування частини 2 статті 29 Закону України «Про захист економічної конкуренції» при наданні попередніх висновків стосовно концентрації суб'єктів господарювання : Роз'яснення Антимонопольного комітету України № 7-рр від 21.02.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.arnc.gov.ua/amc/ control/uk/publish/article%ЗFshowHidden=l&art_id=l43667.

^{^[31]} Економічна енциклопедія: у 3 т. Т. 1 / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Академія, 2000. - 864 с.

^{^[32]} Хартія економічних прав та обов'язків держав [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_077.

Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України № 921 від 13.07.99 // Голос України від 21.07.1999

Про судоустрій і статус суддів : Закон України № 2453 від 07.07.2010 // Голос України від 03.08.2010. - № 142.

^{^[35]} Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1335 29.10.2003 // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 1.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 11 Закону України «Про зв'язок» та окремих положень статті 4 Закону України «Про підприємництво» (справа про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги) // Офіційний вісник України від 13.07.2001. - 2001. - № 26. - Ст. 94, ст. 1183, код акту 19272/2001.

^{^[37]} Про Антимонопольний комітет України : Закон України № 3659- ХІІ від 26.11.93 // Голос України від 21.12.93.

Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України № 1160-1V від 11.09.2003 // Голос України від 14.10.2003. - № 193.

^{^[39]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04- 5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41.

^{^[40]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/741 від 21.08.2007 // Бізнес: законодавство та практика. - 2007. - № 16. - Ст. 31.

^{^[41]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^{^[42]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^{^[43]} Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/229 від 13.04.2007 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/229 від 13.04.2007 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Положення про службове посвідчення працівника Антимонопольного комітету України, затверджене Постановою Президії Верховної Ради України № 4074 від 12.04.94 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonl.rada. gov.ua/laws/show/4074-12/conv.

^{^[46]} Концептуальні засади удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу : http:// www.amc.gov.ua.

[47] Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-IV від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^{^[48]} Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене Указом Президента України № 634/2011 від 31.05.2011 // Офіційний вісник Президента України від 21.06.2011. - 2011. - № 17. - Ст. 10, ст. 789.

^{^[49]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/vl222600-05.

Концептуальні засади удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні / Офіційний сайт Антимонопольного комітету України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.amc.gov.ua.

^{^[51]} Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В. М. Коссака. - К.: Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

^{^[52]} Про ціни і ціноутворення : Закон України № 5007 від 21.06.2012 // Голос України від 02.08.2012. - № 140.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В.М. Коссака. - К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

^{^[54]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/vl222600-05.

Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку : Розпорядження Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 // Офіційний вісник України від 19.04.2002. - 2002. - № 14. - Ст. 396. - Ст. 778, код акта 22070/2002

Про природні монополії: Закон України № 1682 від 20.04.2000 // Голос України від 06.06.2000.

^{^[57]} Стимулююче регулювання - це державне регулювання цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, що передбачає застосування визначених органом, який здійснює державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, параметрів регулювання, що мають довгостроковий термін дії, стимулює суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії до підвищення якості товарів та ефективності регульованої відповідно до цього Закону сфери діяльності з поступовим скороченням неефективних витрат та забезпечує створення умов для залучення інвестицій з метою сталого функціонування та розвитку.

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 1990. - № 1. - Ст. 320.

^{^[59]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим Господарським Судом України) : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-06/418/2012 від 04.04.2012 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/v_418600-12.

^{^[60]} Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства : Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України № 15 від 26.12.2011 // Вісник господарського судочинства від 01.2012. - 2012. - № 1. - Ст. 9.

^{^[61]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності: Постанова Вищого Господарського Суду України № 12 від 17.10.2012. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakonl.rada. gov.Ua/laws/show/v0012600-12/card6#Public.

^{^[62]} Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 // Вісник Верховного Суду України від 03.2009. - 2009. - № 3. - Ст. 7.

^{^[63]} Про банки і банківську діяльність : Закон України № 2121 від 07.12.2000 // Голос України від 23.01.2001. - № 12.

Податковий кодекс України № 2755 від 02.12.20101І Голос України від 04.12.2010. - № 229-230.

^{^[65]} Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів : Лист Вищого Арбітражного Суду України № 01-8/167 від 15.05.97 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakonl.rada. gov.ua/laws/show/v_l 67800-97.

Про рекламу: Закон України № 270/96 від 03.07.96 // Голос України від 25.07.96.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04-5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41

^{^[68]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04-5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41.

^{^[69]} Про затвердження Інструкції про організацію та проведення контрольних заходів щодо фінансово-господарської діяльності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України та щодо яких Міністерство здійснює корпоративне управління: Наказ Міністерства вугільної промисловості України № 200 від 08.06.2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр://гакоп.паи.иаМос/?сосіе=у0200644-07.

^{^[70]} Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці : Постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/611- 93-%00%ВБ.

^{^[71]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] //Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. иа/1а\У5/5Ьо\уМ222600-05.

^{^[72]} Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Тема

Фондовий ринок як складова фінансової системи України

1. Ринок цінних паперів - обов'язковий елемент ринкової економіки

В умовах переходу нашої країни до ринкової економіки, коли слід визначитися, як проводити реформування економіки України, важливо чітко уявляти, що саме і в якій послідовності потрібно реформувати. До сфер соціально-економічного життя країни, що знаходяться на етапі формування, безумовно, належить і фінансовий ринок, незмінною складовою в структурі якого є ринок цінних паперів.

В економіці кожної країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів. Його головними учасниками є підприємства, організації, приватні фірми, корпорації, держава, індивідуальні господарники, різноманітні фінансові інститути (комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди). При цьому в одних суб'єктів виникає потреба в додаткових коштах, в інших - накопичуються заощадження, які можуть бути використані для інвестування. Метою фінансового ринку є акумуляція та ефективне розміщення заощаджень в економіці країни.

Фінансовий ринок являє собою грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах. Таке «вузьке» розуміння досить широкого поняття є важливим саме при вивченні ринку цінних паперів і процесів, що відбуваються на ньому. Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи.

Тема 2. Фондовий ринок як складова фінансової системи України- 57

Розглянемо структуру фінансового ринку:

1. Ринки матеріальних активів. Ринки матеріальних активів мають справу з операціями з купівлі-продажу промислових товарів, комп'ютерної техніки, з нерухомістю, споживчими товарами тощо.

2. Ринки валютних коштів. До ринків валютних коштів, як правило, належать такі ринки, на яких здійснюються операції з валютою (у вигляді готівки), платіжними документами і цінними паперами, вираженими в іноземній валюті. Цей ринковий розділ є одним із найбільш стабільних і досить великих за обсягами.

3. Ринки деривативів (ф'ючерсів, форвардів). До ринків де- ривативів, як правило, належать операції з фінансовими ф'юче- рсами, опціонні і форвардні контракти. Вони здійснюються як на умовах «спот», так і до визначеної дати в майбутньому та передбачають страхування (хеджування) ризику. Об'єктами таких операцій можуть бути валюта, цінні папери, товари. Незважаючи на невелику історію (близько ЗО років), світові експерти розглядають цей сектор фінансового ринку як один з найбільш перспективних.

4. Ринки заставних. Під такими ринками розуміють частини фінансового ринку країн, де обертаються позики під комерційну та промислову нерухомість, під житлові будинки, фермерські господарства та інше. Такі ринки є розвинутими, поширеними, але вони займають незначну частку фінансового ринку.

5. Ринки споживчих кредитів. Такі ринки займають ще меншу, ніж попередні, частку фінансового ринку і найбільш поширені серед населення країни. Сюди входять позики під заставу автомобілів, на придбання побутових електроприладів, на навчання, відпочинок тощо.

6. Ринки інвестицій. Під ринками інвестицій розуміють ринкові сегменти, у межах яких відбуваються операції з майновими та інтелектуальними цінностями, які здійснюються з метою отримання прибутку або соціального ефекту. До об'єктів такого інвестування належать, з одного боку, грошові кошти, цільові банківські вклади (іншими словами - ринки грошей), з іншого - майнові права, ноу-хау та інші нематеріальні активи (ринки інтелектуального капіталу).

Ринки цінних паперів. Під ринками цінних паперів звичайно розуміють такі типи ринків, де за незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісії цінних паперів різними емітентами.

Розглянемо біл'ьш детально ринок цінних паперів і принципи його функціонування.

Під ринком цінних паперів - у широкому сенсі - розуміють таку частину фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни є становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого до світових фондових ринків.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, він має будуватися на таких принципах:

7. соціальної справедливості - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів і позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

8. надійності захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їхніх майнових прав;

9. регульованості - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

10.контрольованості - створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

11.ефективності — максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ре-

• сурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

12. правової впорядкованості - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;

13. прозорості, відкритості - забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово- господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

14. конкурентності - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку;

15. цілісності ринку - забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу.

Ринок цінних паперів виконує ряд функцій, від яких залежить стабільність економіки країни. Серед найважливіших функцій слід виділити такі:

- акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів і спрямування їх на розвиток перспективних галузей економіки;

- обслуговування державного боргу;

- перерозподіл права власності;

- спекулятивні операції.

Акумуляція грошових ресурсів. Саме в акумуляції вільних грошових ресурсів проявляється головне завдання ринку цінних паперів. За допомогою ринку цінних паперів вільні грошові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності акумулюються і спрямовуються в перспективні галузі економіки і ті галузі, що активно розвиваються. Така ситуація пояснюється тим, що кожний суб'єкт підприємницької діяльності намагається отримати якомога більше прибутку з тих грошових ресурсів, які він має, і якщо виникає ситуація, коли є в наявності грошові ресурси, у яких немає нагальної потреби (тимчасово вільні), виникає питання щодо їх використання. Серед усіх варіантів використання вільних грошових ресурсів (надання в кредит, відкриття депозитного вкладу та ін.) суб'єкти підприємницької діяльності надають перевагу ринку цінних паперів, оскільки саме ринок забезпечує найкращі можливості для збільшення грошових ресурсів порівняно з іншими способами використання. Проте така ситуація характерна лише для суспільств із розвиненими ринковими відносинами, оскільки лише тут існує велика кількість цінних паперів, у які можна вкласти грошові ресурси.

Обслуговування державного боргу. Ця функція є однією з найважливіших функцій національного ринку цінних паперів. Рівень дохідності, який складається на ринку державних цінних паперів, є своєрідною точкою відліку, відносно якої оцінюється перспективність здійснення операцій з іншими фінансовими інструментами. Це пояснюється особливостями ринку державних цінних паперів, головною з яких є те, що на ньому здійснюють обіг найбільш ліквідні і найбільш забезпечені цінні папери.

При цьому ринок державних цінних паперів, крім вирішення завдань обслуговування державного боргу, дозволяє вирішувати завдання регулювання фінансових потоків країни. Викуповуючи (чи пропонуючи до продажу на вигідних умовах) державні цінні папери, державні інститути мають можливість вивільняти додаткові інвестиційні ресурси. Таким чином, ринок цінних паперів є досить впливовим засобом перерозподілу фінансових потоків у державі.

Перерозподіл права власності. На ринку цінних паперів здійснюється перерозподіл права власності шляхом купівлі пайових цінних паперів (акцій), у результаті чого власник цінних паперів стає співвласником акціонерних товариств і має можливість здійснювати управління.

Спекулятивні операції. Як стверджують дослідники¹, спекулятивні операції є побічним результатом функціонування ринку цінних паперів. Наявність ліквідного вторинного ринку цінних паперів, на якому реалізуються інтереси, дозволяє інвесторам у разі необхідності продати цінні папери і отримати грошові ресурси. Це збільшує довіру до ринку цінних паперів, а також створює можливість отримати спекулятивний дохід (за рахунок коливань курсів цінних паперів).

§ 2. Поняття і правове положення фондової біржі

Біржа - це некомерційна ринкова структура або частина організованого, регулярного ринку товарів і послуг, у рамках якого здійснюється ряд операцій (перерозподіл капіталу, товарів та інших фондових цінностей).

Історія бірж налічує майже п'ять століть, хоча окремі фахівці стверджують, що перша біржа в Японії існувала ще в першому столітті до нашої ери.

Перша біржа міжнародного рівня була створена в Антверпені 1531 року. Вона мала власне приміщення, над входом до якого було написано: «Для торгових людей усіх народів і мов». Характерною ознакою Амстердамської біржі (створена в 1602 році) було те, що вона була товарною і фондовою одночасно. На ній здійснювалась торгівля акціями голландської Вест-Індської компанії. Лондонська фондова біржа виникла в XVII ст., Нью-Йоркська - у 1792 році. У1703 році з'явилася перша біржа в Російській імперії (Санкт- Петербург), у 1796 році - перша біржа в Україні (Одеса).

Зміст поняття «фондова біржа» в історичному аспекті зазнавав постійних змін. На перших порах фондовими біржами називалися спеціальні місця, де збиралися продавці та покупці цінних паперів і здійснювались угоди купівлі-продажу. Для обох сторін було зручно зустрічатися в певному місці, знаючи про те, що там вони зможуть знайти партнерів по угоді.

Пізніше фондові біржі почали перетворюватися в заклади, що спеціалізувалися на наданні послуг щодо організації та матеріального забезпечення торгівлі цінними паперами. Це вплинуло на способи укладання та здійснення угод купівлі-продажу, які стали укладатися в конкретні дати і час. Більш чітко визначалося коло учасників біржової торгівлі та перелік цінних паперів, на купів- лю-продаж яких дозволялося укладати угоди на біржі.

Поступово головними учасниками цих акцій стали посередники. До емітентів, які бажали, щоб їхні цінні папери котирувалися на біржі, ставилися все більш високі вимоги щодо розмірів статутних фондів, загальної кількості цінних паперів, фінансової та господарської спроможності тощо.

Фондові біржі із закладів, що забезпечували головним чином матеріально-технічне обслуговування торгівлі цінними паперами, поступово перетворювалися на заклади, які дозволяють здійснювати торги певним посередникам і спеціалістам з певними цінними паперами і в певний час на основі встановлених біржею правил укладання та виконання угод.

Однією з функцій фондових бірж стає функція впорядкування процесу біржової торгівлі цінними паперами. Фондові біржі поступово перетворювалися на інститути, які регулюють порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі, до участі в торгах, укладання та виконання угод.

Поступово еволюційний розвиток фондових бірж із місць торгівлі в заклади перейшов у наступну, сучасну фазу - перетворення цих бірж із закладів у складні, організаційно оформлені та добре оснащені комп'ютерними засобами системи торгівлі цінними паперами.

Традиційне поняття «фондова біржа» розглядають у двох значеннях.

Фондова біржа (далі ФБ) - це організований ринок, де власники цінних паперів здійснюють через членів ФБ, які діють як посередники, угоди купівлі-продажу. Ціни на цінні папери визначаються пропозицією і попитом на них, а сам процес купівлі-продажу регламентований правилами та нормами функціонування фондової біржі.

Фондові біржі - це спеціалізовані установи, які створюють умови для постійної централізованої торгівлі цінними паперами шляхом об'єднання попиту, пропозицій на них, надання місця, системи і засобів як для первинного розміщення, так і для вторинного обігу цінних паперів. Вони мають працювати за єдиними правилами та єдиною технологією електронного обігу цінних паперів, визначеними Національною фондовою біржею. Членом фондової біржі може стати будь-який посередник на ринку цінних паперів, який дотримується і виконує вимоги, установлені статусом і правилами цієї біржі.

Стосовно законодавчого визначення поняття «фондова біржа» слід зазначити ось що.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року з наступними змінами і доповненнями фондова біржа визначалась як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Також поняття «фондова біржа» міститься в Положенні про регулювання діяльності фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, яке затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 11 листопада 1997 року № 46. За даним Положенням фондова біржа - це біржа, яка створена і функціонує відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» та до цього положення.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»¹, яким регулюються питання функціонування фондових бірж на території України. З прийняттям цього закону втратив чинність Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року, а з ним і сформульоване в ньому поняття. •

Питанням функціонування фондової біржі присвячені також ст. 360, 361 Господарського кодексу України, проте визначення поняття «фондова біржа» він не надає. Не містить поняття «фондова біржа» і новий Цивільний кодекс України.

Враховуючи таку ситуацію і ті визначення, що містилися в чинному законодавстві нашої держави, поняття «фондова біржа» можна подати як господарське товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондова біржа утворюється і діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, коман- дитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливостями, визначеними цим законом.

Фондова біржа утворюється не менш ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, яке налічує не менш ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може перевищувати 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал у розмірі, не меншому ніж 3 млн грн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 млн грн.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі здійснюється в порядку, установленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа функціонує на підставі статуту і правил фондової біржі.

Статут фондової біржі затверджується вищим органом фондової біржі. У статуті фондової біржі визначаються найменування і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави і порядок припинення діяльності фондової біржі, розподіу майна фондової біржі в разі її ліквідації.

Правила фондової біржі складаються з частин, що визначають порядок здійснення таких видів діяльності:

16. організації та проведення біржових торгів;

17. лістингу і делістингу цінних паперів;

18. допуску членів фондової біржі та інших осіб, визначених законодавством, до біржових торгів;

19. котирування цінних паперів та оприлюднення їх біржового курсу;

20. розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення;

21. розв'язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством;

22. здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством, правил фондової біржі;

23. накладення санкцій за порушення правил фондової біржі.

Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасово зупиняється Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку в разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20, а якщо фондову біржу утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, - коли кількість членів такого об'єднання стала менше ніж 20. Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбулося, діяльність фондової біржі припиняється.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

У разі анулювання отриманої торговцем цінними паперами ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку його членство у фондовій біржі тимчасово зупиняється до поновлення ним ліцензії або подання на біржу листа про виключення його з членів біржі. Інші підстави припинення або тимчасового зупинення членства у фондовій біржі визначаються правилами фондової біржі.

Членство у фондовій біржі припиняється в разі анулювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданої торговцю цінними паперами.

Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Питання для самоконтролю

23. Охарактеризуйте структуру фінансового ринку та визначте в ньому місце ринку цінних паперів.

23. Дайте визначення поняття «ринок цінних паперів» і поясніть його.

23. Дайте визначення та охарактеризуйте функції ринку цінних паперів.

23. Назвіть принципи функціонування ринку цінних паперів та охарактеризуйте їх.

23. Дайте характеристику становлення та історичного розвитку фондової біржі.

Тема 2

Правове регулювання діяльності суб'єктів з приводу емісії та обігу цінних паперів в Україні

§ 1. Поняття і види діяльності суб'єктів на ринку цінних паперів

На ринку цінних паперів його учасники можуть мати один із таких статусів: індивіди (фізичні особи), інститути (інституцій- ні учасники) і органи державно-правового регулювання.

Індивіди., або індивідуальні учасники ринку, - це фізичні особи (групи фізичних осіб), що отримали можливість у процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати зобов'язання учасника ринку цінних паперів своєї країни. Це можуть бути громадяни країни, у якій відбувається ринкова взаємодія, також можуть бути іноземні громадяни чи інші особи, визначені законом цієї країни. На ринку цінних паперів індивідуальні учасники найчастіше розглядаються як окремі індивіди, що вступають у взаємини з приводу цінних паперів. Слід відзначити, що індивідуальні учасники найчастіше діють як інвестори, рідше - як посередники, дуже рідко - у ролі осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Другою групою, що має домінантне становище на ринку цінних паперів, є інституційні учасники - це, як правило, група учасників ринку цінних паперів, які не мають відношення до попередньої категорії, тобто до категорії індивідів, і одночасно не належить до органів державно-правового регулювання.

Інститути - це організаційно оформлені сукупності індивідів, які діють на принципах самоуправління і на основі своїх засновницьких документів та інших норм права, визначених державою. На відміну від індивідів, які мають статус фізичних осіб, інститути в більшості випадків мають статус юридичних осіб.

Основні риси юридичних осіб: наявність організаційної єдності, закріпленої в статуті, який визначає структуру і діяльність юридичної особи як самостійного суб'єкта; наявність уособленого майна, що є основою діяльності його як суб'єкта права; здатність вступати від свого імені у відносини з приводу операцій із цінними паперами, здійснювати права і виконувати зобов'язання; наявність розрахункового рахунка в банку; можливість виступати від свого імені в судах, зокрема господарському, у ролі позивача або відповідача; внесення відомостей про даний інститут до державного реєстру юридичних осіб. Як правило, інститути виникають на підставі засновницьких документів, договорів, статутів.

У ролі інститутів найчастіше діють підприємства, організації, установи, товариства, фонди, корпорації та ін.

До третьої, не менш важливої категорії учасників ринку цінних паперів, належать органи державно-правового регулювання. Під такими органами, які здійснюють зазначене регулювання ринку, розуміють органи законодавчої, виконавчої та судової влади. їх умовно розподіляють на п'ять груп:

24. органи, які забезпечують загальні засади державного регулювання ринку цінних паперів;

25. президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та ін.;

26. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (включаючи регіональні представництва);

27. органи, які здійснюють контроль або управління ринком цінних паперів (ДПА, Мінфін та ін.);

28. органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законів (арбітражний суд).

Такі органи, як правило, являють собою організаційно оформлені сукупності. Особливими рисами органів державно-правового регулювання є наявність фактичної влади, організаційної оформ- леності, право видавати акти, у міру необхідності застосовувати санкції. Зазначені органи мають субординаційну організацію.

Залежно від функцій і тієї роботи, яку вони виконують у процесі обігу цінних паперів на ринку, учасники ринку можуть бути класифіковані таким чином: емітенти; інвестори; професійні учасники.

В основі поділу учасників на групи лежить поділ функцій, які вони, як правило, здійснюють.

Емітентами в Україні можуть бути підприємства (здійснюють переважно випуск облігацій, векселів), товариства (акції, облігації), держава (казначейські зобов'язання, облігації, приватизаційні папери), кредитно-фінансові установи (депозитні сертифікати, векселі), муніципальні органи (облігації), інші юридичні особи. Учасниками ринку цінних паперів України можуть бути також юридичні особи інших країн у межах, передбачених чинним законодавством (розміщення «самурай-облігацій»). У світовій практиці емітентами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (за умов розвиненого ринку цінних паперів, а особливо довірчих відносин між його учасниками).

Інвесторами в межах ринку цінних паперів здебільшого називають тих учасників ринку, які вкладають свої власні кошти в різні види цінних паперів. Але цей термін не є абсолютним і, звичайно, має свої особливості. Так, поняття «власні кошти» охоплює власні гроші, якими інвестор сплачує вартість цінних паперів, а також позичені грошові кошти.

Інвесторами на ринку цінних паперів переважно є індивіди та інститути, рідше - держава (казначейство чи Національний банк). Індивіди і держава проявляють себе на цьому ринку менш активно, ніж інститути. Щоправда, інституційні інвестори являють собою також досить неоднорідну групу учасників.

Отже, до інвесторів, які беруть участь у формуванні і розвитку українського ринку цінних паперів, можна віднести:

29. фізичних осіб;

30. державу в особі відповідних державних органів;

31. кредитно-фінансові установи:

а) комерційні банки;

б) страхові компанії;

в) пенсійні фонди;

г) інші установи;

32. суб'єктів господарської діяльності:

а) підприємства з державною формою власності;

б) підприємства з недержавною формою власності;

в) товариства, компанії, корпорації та інших резидентів;

33.іноземних суб'єктів господарської, комерційної чи інших форм діяльності.

Інші учасники ринку цінних паперів теж можуть бути інвесторами, щоправда, за умови, що це передбачено чинним законодавством. Такі учасники ринку цінних паперів є найбільш важливою умовою функціонування, тому що наявність потенційних інвесторів дає можливість емітентам випускати різні види цінних паперів, акумулюючи необхідну кількість коштів для власного розвитку; і лише за наявності емітентів та інвесторів з являються інші учасники ринку цінних паперів — посередники, фондові біржі, розрахунково-клірингові установи, реєстратори тощо.

Іноземні суб'єкти господарської, комерційної, кредитно-фінансової чи іншої діяльності як учасники ринку цінних паперів не відіграють вирішальної ролі як інвестори, але на розвиток окремих суб'єктів господарювання України вони мають неабиякий вплив.

Найбільш дієвими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Активні учасники ринку постійно здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, сприяючи таким чином забезпеченню ліквідності цінних паперів ринку.

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». Відповідно до цього закону учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Враховуючи такі положення чинного законодавства України, можна назвати види діяльності на ринку цінних паперів:

34.діяльність з приводу емісії цінних паперів, яку здійснюють емітенти відповідно до чинного законодавства;

35.діяльність з інвестування в цінні папери;

36.професійна діяльність на ринку цінних паперів.

Перші два види діяльності суб'єктів на ринку цінних паперів будуть розглянуті в наступних параграфах.

Що стосується професійної діяльності, то відповідно до розділу 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим щодо такої діяльності цим Законом та законодавством.

На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності:

37.торгівля цінними паперами - включає в себе брокерську дилерську діяльність, андерайтинг (розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента), діяльність з управління цінними паперами;

38.управління активами інституційних інвесторів;

39. депозитарна діяльність (надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів);

40. організація торгівлі на фондовому ринку.

Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Також перелік видів діяльності на ринку цінних паперів, які підлягають ліцензуванню, визначено в ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від ЗО жовтня 1996 року № 448/96-ВР. Відповідно до цієї статті на ринку цінних паперів можуть здійснюватись такі види діяльності, що підлягають ліцензуванню:

- брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

- дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

- андерайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

- діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб;

- діяльність з управління активами - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності;

діяльність з управління іпотечним покриттям - діяльність, що здійснюється за винагороду банком чи іншою фінансовою установою згідно з відповідним договором про управління іпотечним покриттям;

41. депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів - діяльність із надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках зберігачів цінних паперів, а також операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

42. депозитарна діяльність зберігача цінних паперів - діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках власників цінних паперів;

43. діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників;

44. діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) зі створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами, централізованого укладання і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі;

45. розрахунково-клірингова діяльність - діяльність з визначення взаємних зобов'язань за договорами щодо цінних паперів і розрахунків за ними.

Ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до законів України, що регулюють ринок цінних паперів, иормативно-правових актів, прийнятих згідно з цими законами, та з урахуванням вимог статей 13 та 19 Закону України «Про ліцензу- иання певних видів господарської діяльності». Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджено наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва і рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 березня 2001 року № 49/60.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які здійснюють таку діяльність, зобов'язані додержувати встановлених обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників та вимог, що обмежують ризики за операціями з цінними паперами.

§ 2. Поняття емісії та реєстрації цінних паперів

У преамбулі Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що цей закон регулює відносини, які виникають під час розміщення та обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку. Таким чином, законодавець розділяє поняття «розміщення» та «обіг цінних паперів». Виникає закономірне питання про підставу появи цінних паперів, тобто про емісію, оскільки без емісії цінних паперів вони не можуть розміщуватись і тим більше здійснювати обіг. При цьому визначення поняття емісії даний закон містить, а також містить положення про регулювання процедури та етапи емісії. Таку ситуацію можна пояснити хіба що недосконалістю законодавства.

Емісія цінних паперів є першим етапом діяльності на ринку цінних паперів, результатом якої є поява цінних паперів. Чинне законодавство дає визначення емісії як установленої законодавством послідовності дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів (ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

У даному випадку постає закономірне питання про емісію цінних паперів та її характеристику. Але перш ніж розглянути емісію цінних паперів, слід з'ясувати, які цінні папери є емісійними. Емісійні цінні папери - це цінні папери, які характеризуються такими ознаками:

46. закріпляють сукупність майнових і немайнових прав, які підлягають задоволенню, уступці чи безумовному здійсненню з додержанням установлених законом форм і порядку;

47. розміщуються випусками;

48. мають рівний обсяг і строк здійснення прав усередині одного випуску незалежно від часу набуття цінного папера¹.

Слід указати, що зазначені ознаки мають загальний характер, основною з них є те, що всі емісійні цінні папери одного випуску закріплюють права, які мають рівний обсяг і строки здійснення.

Усі емісійні цінні папери мають емітента - державу в особі уповноваженого органу, юридичну особу, а у випадках, передбачених чинним законодавством, фізичну особу. Враховуючи те, що для емітента кожного виду цінного папера характерні свої особливості при розгляді загальних питань емісії цінних паперів, на характеристиці емітента ми зупинятись не будемо, а розглянемо. їх під час висвітлення характеристики окремих видів цінних паперів.

Емісійні цінні папери завжди розміщуються випусками; рішення про розміщення приймається уповноваженрім органом емітента, і саме рішенням цього органу визначається обсяг прав, які надаються володільцям цінних паперів, що емітуються. Оскільки емісійні цінні папери розповсюджуються серед великого кола осіб, їх випуск підлягає державній реєстрації в спеціально уповноважених державних органах. Тільки після їх реєстрації емітент набуває право відчужувати цінні папери.

Емісійні цінні папери можуть випускатись як у документарній, так і в бездокументарній формі. Але основною формою випуску є бездокументарна форма. Це пояснюється тим, що емісійні цінні папери випускаються у великій кількості, що зумовлює велику вартість випуску документарною формою. Також це можна пояснити складністю роботи з документарними цінними паперами на фондовому ринку.

Правова природа емісії цінних паперів, як зазначає Г.Н. Шевченко¹, у юридичній літературі не дістала однозначного визначення.

У теорії договірного права висунуто тезу про те, що емісія

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції	\|	II. Read the following text paying attention to the highlighted words. Explain or interpret the contextual meaning of the underlined phrases

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.036 сек.