• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика класифікацій, які налаються чинним законодавством

Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкурен­ції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимо­нопольного комітету України, голів його територіальних від­ділень, їхню перевірку, перегляд, оскарження та гарантії учас­ників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулює законодавство про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених Законом про захист від недобросовісної конкуренції. Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав. За­кінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви, якщо орган Антимонопольного комітету України не визнає поважними причини пропуску строку звер- нення із заявою. Водночас слід звернути увагу, що, згідно з п. З Оглядового листа № 01-8/1222 Вищого Господарського Суду України від 11.07.2005 «Про деякі питання практики вирішен­ня спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про за­хист економічної конкуренції», порядок прийняття рішення органом Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції вважають порушеним, якщо рішення підписано не уповно­важеною на це особою^[71].

Суб'єкта господарювання не можуть притягнути до від­повідальності за вчинення дій, визначених Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як недобросовіс­на конкуренція, якщо закінчився строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відпові­дальності за недобросовісну конкуренцію становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давнос­ті зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про недобросовісну конкуренцію.

З цього приводу актуальним та таким, що може бути за­стосоване за аналогією, на нашу думку, є Роз'яснення, нада­не в Оглядовому листі Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 «Про деякі питання практики вирі­шення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного за­конодавства», відповідно до якого припис ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» щодо строку давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції є спеціальним стосовно норми Господарського кодексу України, яка визначає строк застосування адміністративно-господарських санкцій. Відповід­но до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, проте не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської ді­яльності, крім випадків, передбачених законом. Водночас Зако­ном України «Про захист економічної конкуренції» визначено строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Частиною першою статті 42 Закону України «Про захист економічної кон­куренції», зокрема, встановлено, що: суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням органу Ан­тимонопольного комітету України, останній стягує штраф у судовому порядку. Наведений припис частини першої ст. 42 Закону є спеціальною нормою стосовно згаданої норми ГК України, яка визначає строки застосування адміністративно- господарських санкцій. Зазначене знаходить підтвердження й за такими приписами ГК України: (1) частиною четвертою статті 18, згідно з якою правила конкуренції та норми анти­монопольного регулювання визначено ГК України та іншими законами; (2) частиною першою статті 41, відповідно до якої законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та поперед­женням монополізму у господарській діяльності, складається з ГК України, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. У нашому випадку таким «іншим законом» («іншим законодавчим актом») є Закон України «Про захист економічної конкуренції», яким, зокрема, встановлено загальні строки для притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (постанова Вищого Господарського Суду України від 20.05.2008 N 16/813-07)^[72].

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко­мітету України можуть прийняти попереднє рішення відпо­відно до порядку, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції». Проте, як випливає з п. 4 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист еконо­мічної конкуренції», пропозиція органів Антимонопольного комітету України щодо добровільного повернення суб'єктом господарювання коштів, отриманих внаслідок порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції, не підпадають під ознаки рекомендацій таких органів у розумінні статті 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Зазначимо, що, згідно з п. 4 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-06/418/2012 від 04.04.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим Господар­ським Судом України)», розглядаючи позов про визнання не­дійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМК) щодо порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, господарський суд зобов'язаний перевірити на­явність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним, а не встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність акту недобросовісної конкуренції з боку порушника.

Органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення про:

визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; офіційне спростування за рахунок порушника по­ширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів; закриття провадження у справі.

У разі надходження від заявника клопотання про відмо­ву від заяви про захист своїх прав органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про закриття провадження у справі.

Власне, згідно з п. 8 Оглядового листа Вищого Господар­ського Суду України № 01-8/741 від 21.08.2007 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства», саме по собі здійснення роз­гляду органом Антимонопольного комітету України справи з приводу наявності в діях підприємства ознак порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції не порушує права та охоронювані законом інтереси такого підприємства. Щодо цього, порушення або неправильне застосування норм процесуального права у прийнятті рішення органом Антимо­нопольного комітету України зі справи про порушення законо­давства про захист від недобросовісної конкуренції може бути підставою для зміни, скасування чи визнання такого рішення недійсним тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправомірного рішення.

^[1] Популярна юридична енциклопедія/ [Гіжевський В. К., Головченко В. В., Ковальський В. С. та ін.]. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 528 с. - С. 211.

^[2] Матеріал з Вікіпедії / Термін «конкуренція» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org.

^[3] Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-ГУ від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : ЬНр://гакоп2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^[4] Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411- УІ від 01.07.2010 // Голос України від 20.07.2010. - № 132.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю.Б., Верес І.Я., Герц A.A. та ін.] ; за ред. В.М. Коссака. - К. : Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

Про захист економічної конкуренції : Закон України № 2210-ІІІ від 11.01.2001 // Відомості Верховної Ради від 23.03.2001. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В. М. Коссака. - К. : Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

Вінник О. М. Господарське право : навчальний посібник / Оксана Мар'янівна Вінник. - 2-ге вид., змін, та доп. - К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2009. - 766 с. - С. 414.

^[9] Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.96 // Відомості Верховної Ради від 23.07.96. -1996. - № ЗО. - Ст. 141.

^[10] Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності: Закон України № 2132- ХІІ від 18.02.92 // Голос України від 29.04.92 (втратив чинність).

^[11] Про Антимонопольний комітет України : Закон України № 3659-ХІІ від 26.11.93 // Голос України від 21.12.93.

^[12] Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України № 236/96- ВР від 07.06.96 // Голос України від 02.07.96.

Про природні монополії : Закон України № 1682-ІІІ від 20.04.2000 // Голос України від 06.06.2000.

Про стан реалізації антимонопольно! політики : Постанова Кабінету Міністрів України № 1036 від 22.12.95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1036-95-%D0%BF/conv.

Валітов С. С. Конкурентне право України : навчальний посібник / С. С. Валітов. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 432 с.

Господарський кодекс України № 436-ІУ від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України від 02.05.2003. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

^[17] Договір про проведення узгодженої антимонопольно! політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-ІУ від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : Ьйр://гакоп2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^[18] Цивільний кодекс України № 435-ІУ від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

^[19] Про господарські товариства : Закон України № 1576-ХІІ від 19.09.91 // Відомості Верховної Ради України від 03.12.1991. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

^[20] Про акціонерні товариства : Закон України № 514-УІ від 17.09.2008 // Відомості Верховної Ради України від 19.12.2008. - 2008. - № 50-51. - Ст. 384.

^[21] Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції : Постанова Верховної Ради України № 3757-ХІІ від 21.12.93 // Відомості Верховної Ради України від 01.03.94. - 1994. - № 9. - Ст. 42.

^[22] Про основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки : Указ Президента України № 1097/2001 від 19.11.2001 // Урядовий кур'єр від 28.11.2001. - № 221.

^[23] Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2011 році : Постанова Кабінету Міністрів України № 673 від 22.06.2011 // Урядовий кур'єр від 03.08.2011. -№ 140.

Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлених від них структурних підрозділів і одиниць, затверджене наказом Міністерства економіки України, Антимонопольного комітету України № 43/79/5 від 20.04.94 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження Антимонопольного комітету України № 182-р від 25.12.2001, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.02.2002 за № 139/6427 // Офіційний вісник України від 01.03.2002. - 2002. - № 7. - Ст. 434, ст. 323, код акту 21519/2002.

^[26] Програма соціально-економічного та культурного розвитку села на 2011 рік, затверджена Рішенням № 31-4-VI від 23 лютого 2011 року Веселинівської сільської ради [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://veselynivka.com.ua/sushas/160-programa2011.html.

^[27] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^[28] Про принципи забезпечення відповідності антимонопольному законодавству створення та діяльності асоціацій підприємців : Лист Антимонопольного комітету України № 5/03 від20.1295 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://seaIXІLUgazakш.uaЛ_dcxДш^'linkl/ПN107.html.

^[29] Про розгляд листа щодо перевірки дотримання антимонопольного законодавства : Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 2-221/41 від 04.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬНр://БеагсЬ. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/linkl/DP831.html.

^[30] Щодо застосування частини 2 статті 29 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції» при наданні попередніх висновків стосовно концентрації суб'єктів господарювання : Роз'яснення Антимонопольного комітету України № 7-рр від 21.02.2003 [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.arnc.gov.ua/amc/ control/uk/publish/article%ЗFshowHidden=l&art_id=l43667.

^[31] Економічна енциклопедія: у 3 т. Т. 1 / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Академія, 2000. - 864 с.

^[32] Хартія економічних прав та обов'язків держав [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_077.

Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України № 921 від 13.07.99 // Голос України від 21.07.1999

Про судоустрій і статус суддів : Закон України № 2453 від 07.07.2010 // Голос України від 03.08.2010. - № 142.

^[35] Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1335 29.10.2003 // Вісник господарського судочин­ства. - 2004. - № 1.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 11 Закону України «Про зв'язок» та окремих положень статті 4 Закону України «Про підприємництво» (справа про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги) // Офіційний вісник України від 13.07.2001. - 2001. - № 26. - Ст. 94, ст. 1183, код акту 19272/2001.

^[37] Про Антимонопольний комітет України : Закон України № 3659- ХІІ від 26.11.93 // Голос України від 21.12.93.

Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України № 1160-1V від 11.09.2003 // Голос України від 14.10.2003. - № 193.

^[39] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із за­стосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04- 5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41.

^[40] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/741 від 21.08.2007 // Бізнес: законодавство та практика. - 2007. - № 16. - Ст. 31.

^[41] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^[42] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

^[43] Про деякі питання практики застосування конкурентного за­конодавства: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/229 від 13.04.2007 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Про деякі питання практики застосування конкурентного за­конодавства : Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/229 від 13.04.2007 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Положення про службове посвідчення працівника Антимонопольного комітету України, затверджене Постановою Президії Верховної Ради України № 4074 від 12.04.94 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonl.rada. gov.ua/laws/show/4074-12/conv.

^[46] Концептуальні засади удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу : http:// www.amc.gov.ua.

[47] Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-IV від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/997_502/conv/page.

^[48] Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене Указом Президента України № 634/2011 від 31.05.2011 // Офіційний вісник Президента України від 21.06.2011. - 2011. - № 17. - Ст. 10, ст. 789.

^[49] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосу­ванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/vl222600-05.

Концептуальні засади удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні / Офіційний сайт Антимонопольного комітету України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.amc.gov.ua.

^[51] Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В. М. Коссака. - К.: Алерта ; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

^[52] Про ціни і ціноутворення : Закон України № 5007 від 21.06.2012 // Голос України від 02.08.2012. - № 140.

Господарський кодекс України : науково-практичний коментар / [Бек Ю. Б., Верес І. Я., Герц А. А. та ін.]; за ред. В.М. Коссака. - К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.

^[54] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із за­стосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/vl222600-05.

Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку : Розпорядження Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 // Офіційний вісник України від 19.04.2002. - 2002. - № 14. - Ст. 396. - Ст. 778, код акта 22070/2002

Про природні монополії: Закон України № 1682 від 20.04.2000 // Голос України від 06.06.2000.

^[57] Стимулююче регулювання - це державне регулювання цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, що передбачає застосування визначених органом, який здійснює державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, параметрів регулювання, що мають довгостроковий термін дії, стимулює суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії до підвищення якості товарів та ефективності регульованої відповідно до цього Закону сфери діяльності з поступовим скороченням неефективних витрат та забезпечує створення умов для залучення інвестицій з метою сталого функціонування та розвитку.

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 1990. - № 1. - Ст. 320.

^[59] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим Господарським Судом України) : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-06/418/2012 від 04.04.2012 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/v_418600-12.

^[60] Про деякі питання практики застосування конкурентного зако­нодавства : Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України № 15 від 26.12.2011 // Вісник господарського судочинства від 01.2012. - 2012. - № 1. - Ст. 9.

^[61] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності: Постанова Вищого Господарського Суду України № 12 від 17.10.2012. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakonl.rada. gov.Ua/laws/show/v0012600-12/card6#Public.

^[62] Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 // Вісник Верховного Суду України від 03.2009. - 2009. - № 3. - Ст. 7.

^[63] Про банки і банківську діяльність : Закон України № 2121 від 07.12.2000 // Голос України від 23.01.2001. - № 12.

Податковий кодекс України № 2755 від 02.12.20101І Голос України від 04.12.2010. - № 229-230.

^[65] Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів : Лист Вищого Арбітражного Суду України № 01-8/167 від 15.05.97 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakonl.rada. gov.ua/laws/show/v_l 67800-97.

Про рекламу: Закон України № 270/96 від 03.07.96 // Голос України від 25.07.96.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04-5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41

^[68] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із за­стосуванням законодавства про захист економічної конкуренції: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 04-5/3180 від 03.12.2004 // Вісник господарського судочинства від 04.2005. - 2005. - № 2. - Ст. 41.

^[69] Про затвердження Інструкції про організацію та проведення контрольних заходів щодо фінансово-господарської діяльності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України та щодо яких Міністерство здійснює корпоративне управління: Наказ Міністерства вугільної промисловості України № 200 від 08.06.2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр://гакоп.паи.иаМос/?сосіе=у0200644-07.

^[70] Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці : Постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/611- 93-%00%ВБ.

^[71] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конку­ренції : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/1222 від 11.07.2005 [Електронний ресурс] //Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. иа/1а\У5/5Ьо\уМ222600-05.

^[72] Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства: Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

Тема

Фондовий ринок як складова фінансової системи України

1. Ринок цінних паперів - обов'язковий елемент ринкової економіки

В умовах переходу нашої країни до ринкової економіки, коли слід визначитися, як проводити реформування економіки Укра­їни, важливо чітко уявляти, що саме і в якій послідовності потріб­но реформувати. До сфер соціально-економічного життя країни, що знаходяться на етапі формування, безумовно, належить і фі­нансовий ринок, незмінною складовою в структурі якого є ри­нок цінних паперів.

В економіці кожної країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів. Його головними учасниками є підприємст­ва, організації, приватні фірми, корпорації, держава, індивідуаль­ні господарники, різноманітні фінансові інститути (комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, пенсій­ні фонди). При цьому в одних суб'єктів виникає потреба в додат­кових коштах, в інших - накопичуються заощадження, які мо­жуть бути використані для інвестування. Метою фінансового ринку є акумуляція та ефективне розміщення заощаджень в еко­номіці країни.

Фінансовий ринок являє собою грошові відносини, що скла­даються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впли­вом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого вті­люється в цінних паперах. Таке «вузьке» розуміння досить широкого поняття є важливим саме при вивченні ринку цінних паперів і процесів, що відбуваються на ньому. Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та вза­ємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи.

Тема 2. Фондовий ринок як складова фінансової системи України- 57

Розглянемо структуру фінансового ринку:

1. Ринки матеріальних активів. Ринки матеріальних акти­вів мають справу з операціями з купівлі-продажу промислових товарів, комп'ютерної техніки, з нерухомістю, споживчими това­рами тощо.

2. Ринки валютних коштів. До ринків валютних коштів, як правило, належать такі ринки, на яких здійснюються опе­рації з валютою (у вигляді готівки), платіжними документами і цінними паперами, вираженими в іноземній валюті. Цей ри­нковий розділ є одним із найбільш стабільних і досить вели­ких за обсягами.

3. Ринки деривативів (ф'ючерсів, форвардів). До ринків де- ривативів, як правило, належать операції з фінансовими ф'юче- рсами, опціонні і форвардні контракти. Вони здійснюються як на умовах «спот», так і до визначеної дати в майбутньому та передбачають страхування (хеджування) ризику. Об'єктами та­ких операцій можуть бути валюта, цінні папери, товари. Незва­жаючи на невелику історію (близько ЗО років), світові експерти розглядають цей сектор фінансового ринку як один з найбільш перспективних.

4. Ринки заставних. Під такими ринками розуміють ча­стини фінансового ринку країн, де обертаються позики під комерційну та промислову нерухомість, під житлові будин­ки, фермерські господарства та інше. Такі ринки є розвину­тими, поширеними, але вони займають незначну частку фі­нансового ринку.

5. Ринки споживчих кредитів. Такі ринки займають ще ме­ншу, ніж попередні, частку фінансового ринку і найбільш поши­рені серед населення країни. Сюди входять позики під заставу автомобілів, на придбання побутових електроприладів, на навчан­ня, відпочинок тощо.

6. Ринки інвестицій. Під ринками інвестицій розуміють рин­кові сегменти, у межах яких відбуваються операції з майновими та інтелектуальними цінностями, які здійснюються з метою отри­мання прибутку або соціального ефекту. До об'єктів такого інве­стування належать, з одного боку, грошові кошти, цільові банків­ські вклади (іншими словами - ринки грошей), з іншого - майно­ві права, ноу-хау та інші нематеріальні активи (ринки інтелекту­ального капіталу).

Ринки цінних паперів. Під ринками цінних паперів зви­чайно розуміють такі типи ринків, де за незначний час ство­рюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансо­вих ресурсів у соціально-економічному просторі держави з ура­хуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісії цінних паперів різними емітентами.

Розглянемо біл'ьш детально ринок цінних паперів і принци­пи його функціонування.

Під ринком цінних паперів - у широкому сенсі - розуміють таку частину фінансового ринку, на якому за незначний час ство­рюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефек­тивний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресур­сів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні ринок цін­них паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ри­нку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни є ста­новлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедли­вого ринку, регульованого державою та інтегрованого до світо­вих фондових ринків.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахуван­ня відомих загальносвітових принципів і стандартів функціону­вання фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, він має будуватися на таких принципах:

7. соціальної справедливості - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів і позича­льників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монополь­них проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цін­них паперів;

8. надійності захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забез­печення їхніх майнових прав;

9. регульованості - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

10.контрольованості - створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і зло­чинності на ринку цінних паперів;

11.ефективності — максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ре-

• сурсів у перспективні сфери національної економіки, що спри­ятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

12. правової впорядкованості - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;

13. прозорості, відкритості - забезпечення надання інвесто­рам повної і доступної інформації, що стосується умов випу­ску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово- господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискри­мінації суб'єктів фондового ринку;

14. конкурентності - забезпечення необхідної свободи підпри­ємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, ство­рення умов для змагання за найбільш вигідне залучення віль­них фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю до­тримання правил добросовісної конкуренції учасниками фон­дового ринку;

15. цілісності ринку - забезпечується функціонуванням єди­ної біржової системи, що діє під егідою Національної фондо­вої біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (роз­рахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потре­бує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутво­рення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандар­тах щодо клірингу.

Ринок цінних паперів виконує ряд функцій, від яких зале­жить стабільність економіки країни. Серед найважливіших функ­цій слід виділити такі:

- акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів і спряму­вання їх на розвиток перспективних галузей економіки;

- обслуговування державного боргу;

- перерозподіл права власності;

- спекулятивні операції.

Акумуляція грошових ресурсів. Саме в акумуляції вільних грошових ресурсів проявляється головне завдання ринку цін­них паперів. За допомогою ринку цінних паперів вільні грошові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності акумулюються і спрямовуються в перспективні галузі економіки і ті галузі, що активно розвиваються. Така ситуація пояснюється тим, що кож­ний суб'єкт підприємницької діяльності намагається отримати якомога більше прибутку з тих грошових ресурсів, які він має, і якщо виникає ситуація, коли є в наявності грошові ресурси, у яких немає нагальної потреби (тимчасово вільні), виникає питан­ня щодо їх використання. Серед усіх варіантів використання вільних грошових ресурсів (надання в кредит, відкриття депозит­ного вкладу та ін.) суб'єкти підприємницької діяльності нада­ють перевагу ринку цінних паперів, оскільки саме ринок забез­печує найкращі можливості для збільшення грошових ресурсів порівняно з іншими способами використання. Проте така ситу­ація характерна лише для суспільств із розвиненими ринкови­ми відносинами, оскільки лише тут існує велика кількість цін­них паперів, у які можна вкласти грошові ресурси.

Обслуговування державного боргу. Ця функція є однією з най­важливіших функцій національного ринку цінних паперів. Рі­вень дохідності, який складається на ринку державних цінних паперів, є своєрідною точкою відліку, відносно якої оцінюється перспективність здійснення операцій з іншими фінансовими ін­струментами. Це пояснюється особливостями ринку державних цінних паперів, головною з яких є те, що на ньому здійснюють обіг найбільш ліквідні і найбільш забезпечені цінні папери.

При цьому ринок державних цінних паперів, крім вирішен­ня завдань обслуговування державного боргу, дозволяє вирішу­вати завдання регулювання фінансових потоків країни. Вику­повуючи (чи пропонуючи до продажу на вигідних умовах) дер­жавні цінні папери, державні інститути мають можливість вивіль­няти додаткові інвестиційні ресурси. Таким чином, ринок цін­них паперів є досить впливовим засобом перерозподілу фінан­сових потоків у державі.

Перерозподіл права власності. На ринку цінних паперів здій­снюється перерозподіл права власності шляхом купівлі пайо­вих цінних паперів (акцій), у результаті чого власник цінних паперів стає співвласником акціонерних товариств і має можли­вість здійснювати управління.

Спекулятивні операції. Як стверджують дослідники¹, спеку­лятивні операції є побічним результатом функціонування рин­ку цінних паперів. Наявність ліквідного вторинного ринку цін­них паперів, на якому реалізуються інтереси, дозволяє інвесто­рам у разі необхідності продати цінні папери і отримати грошо­ві ресурси. Це збільшує довіру до ринку цінних паперів, а також створює можливість отримати спекулятивний дохід (за рахунок коливань курсів цінних паперів).

§ 2. Поняття і правове положення фондової біржі

Біржа - це некомерційна ринкова структура або частина орга­нізованого, регулярного ринку товарів і послуг, у рамках якого здійснюється ряд операцій (перерозподіл капіталу, товарів та інших фондових цінностей).

Історія бірж налічує майже п'ять століть, хоча окремі фахів­ці стверджують, що перша біржа в Японії існувала ще в першо­му столітті до нашої ери.

Перша біржа міжнародного рівня була створена в Антверпені 1531 року. Вона мала власне приміщення, над входом до якого було написано: «Для торгових людей усіх народів і мов». Характе­рною ознакою Амстердамської біржі (створена в 1602 році) було те, що вона була товарною і фондовою одночасно. На ній здійснюва­лась торгівля акціями голландської Вест-Індської компанії. Лон­донська фондова біржа виникла в XVII ст., Нью-Йоркська - у 1792 році. У1703 році з'явилася перша біржа в Російській імперії (Санкт- Петербург), у 1796 році - перша біржа в Україні (Одеса).

Зміст поняття «фондова біржа» в історичному аспекті зазна­вав постійних змін. На перших порах фондовими біржами нази­валися спеціальні місця, де збиралися продавці та покупці цін­них паперів і здійснювались угоди купівлі-продажу. Для обох сторін було зручно зустрічатися в певному місці, знаючи про те, що там вони зможуть знайти партнерів по угоді.

Пізніше фондові біржі почали перетворюватися в заклади, що спеціалізувалися на наданні послуг щодо організації та матеріаль­ного забезпечення торгівлі цінними паперами. Це вплинуло на способи укладання та здійснення угод купівлі-продажу, які стали укладатися в конкретні дати і час. Більш чітко визначалося коло учасників біржової торгівлі та перелік цінних паперів, на купів- лю-продаж яких дозволялося укладати угоди на біржі.

Поступово головними учасниками цих акцій стали посеред­ники. До емітентів, які бажали, щоб їхні цінні папери котирува­лися на біржі, ставилися все більш високі вимоги щодо розмірів статутних фондів, загальної кількості цінних паперів, фінансо­вої та господарської спроможності тощо.

Фондові біржі із закладів, що забезпечували головним чи­ном матеріально-технічне обслуговування торгівлі цінними па­перами, поступово перетворювалися на заклади, які дозволяють здійснювати торги певним посередникам і спеціалістам з пев­ними цінними паперами і в певний час на основі встановлених біржею правил укладання та виконання угод.

Однією з функцій фондових бірж стає функція впорядкуван­ня процесу біржової торгівлі цінними паперами. Фондові біржі поступово перетворювалися на інститути, які регулюють поря­док допуску цінних паперів до котирування на біржі, до участі в торгах, укладання та виконання угод.

Поступово еволюційний розвиток фондових бірж із місць торгівлі в заклади перейшов у наступну, сучасну фазу - перетво­рення цих бірж із закладів у складні, організаційно оформлені та добре оснащені комп'ютерними засобами системи торгівлі цінними паперами.

Традиційне поняття «фондова біржа» розглядають у двох значеннях.

Фондова біржа (далі ФБ) - це організований ринок, де влас­ники цінних паперів здійснюють через членів ФБ, які діють як посередники, угоди купівлі-продажу. Ціни на цінні папери ви­значаються пропозицією і попитом на них, а сам процес купів­лі-продажу регламентований правилами та нормами функціо­нування фондової біржі.

Фондові біржі - це спеціалізовані установи, які створюють умови для постійної централізованої торгівлі цінними папера­ми шляхом об'єднання попиту, пропозицій на них, надання міс­ця, системи і засобів як для первинного розміщення, так і для вторинного обігу цінних паперів. Вони мають працювати за єди­ними правилами та єдиною технологією електронного обігу цін­них паперів, визначеними Національною фондовою біржею. Чле­ном фондової біржі може стати будь-який посередник на ринку цінних паперів, який дотримується і виконує вимоги, установле­ні статусом і правилами цієї біржі.

Стосовно законодавчого визначення поняття «фондова бір­жа» слід зазначити ось що.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року з наступними змінами і доповненнями фондова біржа визначалась як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється то­ргівля цінними паперами. Також поняття «фондова біржа» мі­ститься в Положенні про регулювання діяльності фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, яке затверджене рішен­ням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 11 листопада 1997 року № 46. За даним Положенням фондова біржа - це біржа, яка створена і функціонує відповідно до Зако­ну України «Про цінні папери та фондову біржу» та до цього положення.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»¹, яким регулюються питання функціонування фондових бірж на території України. З прийнят­тям цього закону втратив чинність Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року, а з ним і сформульоване в ньому поняття. •

Питанням функціонування фондової біржі присвячені та­кож ст. 360, 361 Господарського кодексу України, проте визна­чення поняття «фондова біржа» він не надає. Не містить понят­тя «фондова біржа» і новий Цивільний кодекс України.

Враховуючи таку ситуацію і ті визначення, що містилися в чинному законодавстві нашої держави, поняття «фондова бір­жа» можна подати як господарське товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх бір­жового курсу і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондова біржа утворюється і діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, коман- дитного товариства і товариства з додатковою відповідальніс­тю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінни­ми паперами та провадить свою діяльність відповідно до Циві­льного кодексу України, законів, що регулюють питання утво­рення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливос­тями, визначеними цим законом.

Фондова біржа утворюється не менш ніж двадцятьма заснов­никами - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, яке налічує не менш ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може перевищувати 5 відсотків статутного капіталу фондо­вої біржі.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал у розмірі, не меншому ніж 3 млн грн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 млн грн.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі здійснюється в порядку, установленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - під­приємців».

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа функціонує на підставі статуту і правил фон­дової біржі.

Статут фондової біржі затверджується вищим органом фон­дової біржі. У статуті фондової біржі визначаються наймену­вання і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підста­ви і порядок припинення діяльності фондової біржі, розподіу майна фондової біржі в разі її ліквідації.

Правила фондової біржі складаються з частин, що визнача­ють порядок здійснення таких видів діяльності:

16. організації та проведення біржових торгів;

17. лістингу і делістингу цінних паперів;

18. допуску членів фондової біржі та інших осіб, визначених за­конодавством, до біржових торгів;

19. котирування цінних паперів та оприлюднення їх біржового курсу;

20. розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення;

21. розв'язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством;

22. здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством, правил фондо­вої біржі;

23. накладення санкцій за порушення правил фондової біржі.

Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасо­во зупиняється Державною комісією з цінних паперів і фондо­вого ринку в разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20, а якщо фондову біржу утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, - коли кількість чле­нів такого об'єднання стала менше ніж 20. Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбулося, діяльність фондо­вої біржі припиняється.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

У разі анулювання отриманої торговцем цінними паперами ліцензії на право провадження професійної діяльності на фон­довому ринку його членство у фондовій біржі тимчасово зупи­няється до поновлення ним ліцензії або подання на біржу листа про виключення його з членів біржі. Інші підстави припинення або тимчасового зупинення членства у фондовій біржі визнача­ються правилами фондової біржі.

Членство у фондовій біржі припиняється в разі анулювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фон­довому ринку, виданої торговцю цінними паперами.

Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організа­ції діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Питання для самоконтролю

23. Охарактеризуйте структуру фінансового ринку та визначте в ньому місце ринку цінних паперів.

23. Дайте визначення поняття «ринок цінних паперів» і поясніть його.

23. Дайте визначення та охарактеризуйте функції ринку цінних паперів.

23. Назвіть принципи функціонування ринку цінних паперів та оха­рактеризуйте їх.

23. Дайте характеристику становлення та історичного розвитку фон­дової біржі.

Тема 2

Правове регулювання діяльності суб'єктів з приводу емісії та обігу цінних паперів в Україні

§ 1. Поняття і види діяльності суб'єктів на ринку цінних паперів

На ринку цінних паперів його учасники можуть мати один із таких статусів: індивіди (фізичні особи), інститути (інституцій- ні учасники) і органи державно-правового регулювання.

Індивіди., або індивідуальні учасники ринку, - це фізичні особи (групи фізичних осіб), що отримали можливість у процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати зобо­в'язання учасника ринку цінних паперів своєї країни. Це мо­жуть бути громадяни країни, у якій відбувається ринкова взає­модія, також можуть бути іноземні громадяни чи інші особи, визначені законом цієї країни. На ринку цінних паперів інди­відуальні учасники найчастіше розглядаються як окремі індиві­ди, що вступають у взаємини з приводу цінних паперів. Слід відзначити, що індивідуальні учасники найчастіше діють як ін­вестори, рідше - як посередники, дуже рідко - у ролі осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Другою групою, що має домінантне становище на ринку цін­них паперів, є інституційні учасники - це, як правило, група учасників ринку цінних паперів, які не мають відношення до попередньої категорії, тобто до категорії індивідів, і одночасно не належить до органів державно-правового регулювання.

Інститути - це організаційно оформлені сукупності індиві­дів, які діють на принципах самоуправління і на основі своїх за­сновницьких документів та інших норм права, визначених дер­жавою. На відміну від індивідів, які мають статус фізичних осіб, інститути в більшості випадків мають статус юридичних осіб.

Основні риси юридичних осіб: наявність організаційної єд­ності, закріпленої в статуті, який визначає структуру і діяльність юридичної особи як самостійного суб'єкта; наявність уособле­ного майна, що є основою діяльності його як суб'єкта права; здатність вступати від свого імені у відносини з приводу опера­цій із цінними паперами, здійснювати права і виконувати зобо­в'язання; наявність розрахункового рахунка в банку; можли­вість виступати від свого імені в судах, зокрема господарському, у ролі позивача або відповідача; внесення відомостей про даний інститут до державного реєстру юридичних осіб. Як правило, ін­ститути виникають на підставі засновницьких документів, дого­ворів, статутів.

У ролі інститутів найчастіше діють підприємства, організації, установи, товариства, фонди, корпорації та ін.

До третьої, не менш важливої категорії учасників ринку цін­них паперів, належать органи державно-правового регулюван­ня. Під такими органами, які здійснюють зазначене регулюван­ня ринку, розуміють органи законодавчої, виконавчої та судової влади. їх умовно розподіляють на п'ять груп:

24. органи, які забезпечують загальні засади державного регу­лювання ринку цінних паперів;

25. президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та ін.;

26. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (вклю­чаючи регіональні представництва);

27. органи, які здійснюють контроль або управління ринком цін­них паперів (ДПА, Мінфін та ін.);

28. органи, які виконують спеціальні функції контролю та на­гляду за дотриманням законів (арбітражний суд).

Такі органи, як правило, являють собою організаційно оформ­лені сукупності. Особливими рисами органів державно-правового регулювання є наявність фактичної влади, організаційної оформ- леності, право видавати акти, у міру необхідності застосовувати санкції. Зазначені органи мають субординаційну організацію.

Залежно від функцій і тієї роботи, яку вони виконують у процесі обігу цінних паперів на ринку, учасники ринку можуть бути класифіковані таким чином: емітенти; інвестори; профе­сійні учасники.

В основі поділу учасників на групи лежить поділ функцій, які вони, як правило, здійснюють.

Емітентами в Україні можуть бути підприємства (здійсню­ють переважно випуск облігацій, векселів), товариства (акції, облі­гації), держава (казначейські зобов'язання, облігації, приватизаційні папери), кредитно-фінансові установи (депозитні сертифікати, векселі), муніципальні органи (облігації), інші юридичні особи. Учасниками ринку цінних паперів України можуть бути також юридичні особи інших країн у межах, передбачених чинним за­конодавством (розміщення «самурай-облігацій»). У світовій прак­тиці емітентами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (за умов розвиненого ринку цінних паперів, а особливо довірчих від­носин між його учасниками).

Інвесторами в межах ринку цінних паперів здебільшого називають тих учасників ринку, які вкладають свої власні кош­ти в різні види цінних паперів. Але цей термін не є абсолютним і, звичайно, має свої особливості. Так, поняття «власні кошти» охоплює власні гроші, якими інвестор сплачує вартість цінних паперів, а також позичені грошові кошти.

Інвесторами на ринку цінних паперів переважно є індиві­ди та інститути, рідше - держава (казначейство чи Націона­льний банк). Індивіди і держава проявляють себе на цьому ринку менш активно, ніж інститути. Щоправда, інституційні інвестори являють собою також досить неоднорідну групу учасників.

Отже, до інвесторів, які беруть участь у формуванні і розвит­ку українського ринку цінних паперів, можна віднести:

29. фізичних осіб;

30. державу в особі відповідних державних органів;

31. кредитно-фінансові установи:

а) комерційні банки;

б) страхові компанії;

в) пенсійні фонди;

г) інші установи;

32. суб'єктів господарської діяльності:

а) підприємства з державною формою власності;

б) підприємства з недержавною формою власності;

в) товариства, компанії, корпорації та інших резидентів;

33.іноземних суб'єктів господарської, комерційної чи інших форм діяльності.

Інші учасники ринку цінних паперів теж можуть бути ін­весторами, щоправда, за умови, що це передбачено чинним за­конодавством. Такі учасники ринку цінних паперів є найбільш важливою умовою функціонування, тому що наявність потен­ційних інвесторів дає можливість емітентам випускати різні види цінних паперів, акумулюючи необхідну кількість коштів для власного розвитку; і лише за наявності емітентів та інве­сторів з являються інші учасники ринку цінних паперів — по­середники, фондові біржі, розрахунково-клірингові установи, реєстратори тощо.

Іноземні суб'єкти господарської, комерційної, кредитно-фінан­сової чи іншої діяльності як учасники ринку цінних паперів не відіграють вирішальної ролі як інвестори, але на розвиток окре­мих суб'єктів господарювання України вони мають неабиякий вплив.

Найбільш дієвими серед інституційних інвесторів є комер­ційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Активні учасни­ки ринку постійно здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, сприяючи таким чином забезпеченню ліквідності цінних папе­рів ринку.

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні здій­снюється на підставі Закону України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів». Відповідно до цього закону учас­никами ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Враховуючи такі положення чинного законодавства Украї­ни, можна назвати види діяльності на ринку цінних паперів:

34.діяльність з приводу емісії цінних паперів, яку здійснюють емітенти відповідно до чинного законодавства;

35.діяльність з інвестування в цінні папери;

36.професійна діяльність на ринку цінних паперів.

Перші два види діяльності суб'єктів на ринку цінних папе­рів будуть розглянуті в наступних параграфах.

Що стосується професійної діяльності, то відповідно до роз­ділу 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними па­перами, управління активами інституційних інвесторів, що від­повідає вимогам, установленим щодо такої діяльності цим За­коном та законодавством.

На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності:

37.торгівля цінними паперами - включає в себе брокерську ди­лерську діяльність, андерайтинг (розміщення (підписка, про­даж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дору­ченням, від імені та за рахунок емітента), діяльність з управ­ління цінними паперами;

38.управління активами інституційних інвесторів;

39. депозитарна діяльність (надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкрит­тя та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розраху­нки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів);

40. організація торгівлі на фондовому ринку.

Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісі­єю з цінних паперів та фондового ринку.

Також перелік видів діяльності на ринку цінних паперів, які підлягають ліцензуванню, визначено в ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від ЗО жовтня 1996 року № 448/96-ВР. Відповідно до цієї статті на ринку цін­них паперів можуть здійснюватись такі види діяльності, що під­лягають ліцензуванню:

- брокерська діяльність - укладення торговцем цінними па­перами цивільно-правових договорів (зокрема договорів ко­місії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

- дилерська діяльність - укладення торговцем цінними папе­рами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

- андерайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних папе­рів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

- діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі догово­ру про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цін­ні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб;

- діяльність з управління активами - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління актива­ми, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності;

діяльність з управління іпотечним покриттям - діяльність, що здійснюється за винагороду банком чи іншою фінансо­вою установою згідно з відповідним договором про управ­ління іпотечним покриттям;

41. депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів - діяль­ність із надання послуг щодо зберігання цінних паперів, об­слуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках зберігачів цінних паперів, а також операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

42. депозитарна діяльність зберігача цінних паперів - діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслугову­вання правочинів щодо цінних паперів на рахунках власни­ків цінних паперів;

43. діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних па­перів - збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних па­перів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників;

44. діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяль­ність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) зі створення організаційних, технологічних, інфор­маційних, правових та інших умов для збирання та поши­рення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановле­ними правилами, централізованого укладання і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійс­нення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спо­рів між членами організатора торгівлі;

45. розрахунково-клірингова діяльність - діяльність з визначення взаємних зобов'язань за договорами щодо цінних паперів і розрахунків за ними.

Ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до законів України, що регулюють ринок цінних паперів, иормативно-правових актів, прийнятих згідно з цими законами, та з урахуванням вимог статей 13 та 19 Закону України «Про ліцензу- иання певних видів господарської діяльності». Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів за­тверджено наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва і рішенням Державної комісії з цін­них паперів та фондового ринку від 14 березня 2001 року № 49/60.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цін­них паперів особи, які здійснюють таку діяльність, зобов'язані додержувати встановлених обов'язкових нормативів достатнос­ті власних коштів та інших показників та вимог, що обмежують ризики за операціями з цінними паперами.

§ 2. Поняття емісії та реєстрації цінних паперів

У преамбулі Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що цей закон регулює відносини, які виника­ють під час розміщення та обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпе­чення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку. Таким чином, законодавець розділяє поняття «розміщен­ня» та «обіг цінних паперів». Виникає закономірне питання про підставу появи цінних паперів, тобто про емісію, оскільки без емісії цінних паперів вони не можуть розміщуватись і тим біль­ше здійснювати обіг. При цьому визначення поняття емісії да­ний закон містить, а також містить положення про регулювання процедури та етапи емісії. Таку ситуацію можна пояснити хіба що недосконалістю законодавства.

Емісія цінних паперів є першим етапом діяльності на ринку цінних паперів, результатом якої є поява цінних паперів. Чинне законодавство дає визначення емісії як установленої законодав­ством послідовності дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів (ст. 1 Закону України «Про цінні па­пери та фондовий ринок»).

У даному випадку постає закономірне питання про емісію цінних паперів та її характеристику. Але перш ніж розглянути емісію цінних паперів, слід з'ясувати, які цінні папери є емісій­ними. Емісійні цінні папери - це цінні папери, які характери­зуються такими ознаками:

46. закріпляють сукупність майнових і немайнових прав, які під­лягають задоволенню, уступці чи безумовному здійсненню з додержанням установлених законом форм і порядку;

47. розміщуються випусками;

48. мають рівний обсяг і строк здійснення прав усередині одного випуску незалежно від часу набуття цінного папера¹.

Слід указати, що зазначені ознаки мають загальний харак­тер, основною з них є те, що всі емісійні цінні папери одного випуску закріплюють права, які мають рівний обсяг і строки здійснення.

Усі емісійні цінні папери мають емітента - державу в особі уповноваженого органу, юридичну особу, а у випадках, передба­чених чинним законодавством, фізичну особу. Враховуючи те, що для емітента кожного виду цінного папера характерні свої особливості при розгляді загальних питань емісії цінних папе­рів, на характеристиці емітента ми зупинятись не будемо, а роз­глянемо. їх під час висвітлення характеристики окремих видів цінних паперів.

Емісійні цінні папери завжди розміщуються випусками; рі­шення про розміщення приймається уповноваженрім органом емітента, і саме рішенням цього органу визначається обсяг прав, які надаються володільцям цінних паперів, що емітуються. Оскільки емісійні цінні папери розповсюджуються серед вели­кого кола осіб, їх випуск підлягає державній реєстрації в спеціа­льно уповноважених державних органах. Тільки після їх реєст­рації емітент набуває право відчужувати цінні папери.

Емісійні цінні папери можуть випускатись як у документар­ній, так і в бездокументарній формі. Але основною формою ви­пуску є бездокументарна форма. Це пояснюється тим, що емісій­ні цінні папери випускаються у великій кількості, що зумовлює велику вартість випуску документарною формою. Також це мо­жна пояснити складністю роботи з документарними цінними паперами на фондовому ринку.

Правова природа емісії цінних паперів, як зазначає Г.Н. Ше­вченко¹, у юридичній літературі не дістала однозначного ви­значення.

У теорії договірного права висунуто тезу про те, що емісія

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
8. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
9. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
10. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
11. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
12. Банківська система України і її характеристика

Переглядів: 575