• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І. Сутність і види соціальних змін.

Вступ

Висновок

Соціальні рухи, їхня природа і типи.

Глобальні проблеми сучасності.

Еволюційна і революційна теорії соціального розвитку суспільства.

Соціальні зміни в процесі розвитку етносів.

Соціальні зміни в процесі трудової діяльності.

Поняття соціального процесу.

Сутність і види соціальних змін.

Вступ

П Л А Н

Дніпропетровськ – 2011

Лекція

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та політології

З дисципліни “Соціологія”

Темат№ 5:

«Соціальні зміни та соціальні процеси»

(2 години)

Для факультетів: ГБ, ПС, КМ, ЮФ

Лекція підготовлена кандидатом історичних наук, доцентом кафедри філософії та політології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ ЖУРАВЕЛЬ Н.О.

Рецензенти:

Чичков А.Г.,кан. філос. наук, доцент, завідувач кафедрою філософії Українсь кого державного хіміко-технологічного університету;

Какуріна І.І., канд. філос. наук, доцент (Український державний хіміко-технологічний університет, доцент)

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри філософії та політології юридичного факультету ННІ права та безпеки

“28” вересня 2011 р., протокол № 2

Список рекомендованої літератури:

1. Болотіна Є.В. Соціологія – К., 2007.

2. Дворецькі І.А. Соціологія праці. – К., 2008.

3. Лукашевіч М.П. Спеціальні основи загальної та галузевих теорій. – К., 2008.

4. Осипова Н.П. Соціологія. К, 2007.

5. Піча В.М. Соціологія. К. 2008.

6. Спеціальні та галузеві соціології. –К., 2008.

7. Сірий Є.В. Соціологія. К.2007.

8. Тюптя Л.Т. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2008.

Мета лекції:ознайомити студентів з проблемою соціальних змін, їх механізмів і спрямованості; сформулювати уявлення про теорії соціального розвитку суспільства, глобальні проблеми сучасності та природу соціальних рухів.

Задачі лекції:з’ясувати сутність та види соціальних змін, дати визначення соціального процесу, охарактеризувати соціальні зміни у процесі трудової діяльності та в процесі розвитку етносів, надати характеристику двох методологічних підходів до вивчення процесу розвитку суспільства: соціального еволюціонізму та соціального революціонізму, розглянути основні глобальні проблеми сучасності, охарактеризувати природу соціальних рухів та виокремити їх типи.

Ключові поняття: “соціальні зміни”, “соціальні процеси”, “еволюція і революція в теорії соціального розвитку суспільства”, “соціальні рухи”, “глобальні проблеми сучасності”, “індустріальне суспільство”, “постіндустріальне суспільство”, “етнос”, “нація”.

Однією з найважливіших проблем соціології є проблема соціальних змін, їх механізмів і спрямованості. До цієї теми ми всі проблеми соціології (соціальну й етнічну структури, соціальні інститути і відносини і тощо.) розглядали в статиці. Але в соціальній системі практично немає незмінних елементів: у суспільстві змінюється абсолютно все, причому змінюється постійно. І свідченням тому є ті очевидні і позитивні зміни, що зазнало людське суспільство в процесі свого історичного розвитку у всіх сферах: економіці, культурі, політичних, соціальних сферах і тощо.

Можна дати таке найбільш загальне визначення соціальним змінам.

Соціальні зміни – це перехід соціальних систем, спільностей, інститутів і організацій з одного стану в інший, в тому числі – виникнення чи зникнення тих чи інших соціальних явищ, їхніх елементів.

А чи не доцільніше було б назвати подібні зміни терміном «п р о г - р е с» ? Швидше за все – ні, оскільки термін « п р о г р е с » завжди визначає ціннісну оцінку, зміну в бажаному (кому?) напрямку (дійсно, чи так бажано вже й для пересічного громадянина суспільства масоване вторгнення в природу, будівництво атомних електростанцій і тощо?).

Тому замість оцінного терміна « п р о г р е с » набагато більш підходить нейтральний термін « с о ц і а л ь н а з м і н а », що використовують соціологи, для опису процесів динамічних змін в суспільстві.

Поняття « соціальна зміна» доповнюється поняттям «розвиток» - необоротна, спрямована зміна матеріальних і ідеальних об'єктів, що припускає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого.

Джерелами соціальних змін можуть служити різні фактори, і насамперед, економічні і політичні, а також взаємодії між різними соціальними системами, структурами, інститутами і тощо.

До останніх, зокрема, можна віднести к о н к у р е н ц і ю (в економіці, науці, техніці, політиці тощо), к л а с с о в у б о р о т ь б у в XIX – першій половині XX ст. тощо.

До важливих джерел соціальних змін варто віднести також т е х н о л о г і ч н і фактори, тобто фактори науково - технічного прогресу (НТП). Так, промислова революція XVII-XVIII ст., науково-технічна революція XX в. (НТР) призвели до істотних соціальних змін, змінили характер взаємин усередині соціальних суспільств і професійних груп, розширили можливості спілкування, обміну інформацією і культурними цінностями і тощо.

Вагомим фактором соціальних змін у різних країнах світу останнім часом стала ідеологія, що у вигляді ідеологічних доктрин і програм партій стала безпосереднім імпульсом, який веде до радикальних перетворень у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

У XX ст. до процесів створення програм соціальних змін, шляхів і засобів їхньої реалізації в передових країнах усе інтенсивніше стала підключатися наука, в тому числі і суспільна. Це відноситься, насамперед, до економіки, соціології, політології, психології й ін. (Наприклад, “Новий курс” Ф.Рузвельта в США, в СРСР – поклали початок таким тенденціям).

В соціології існує багатопланова класифікація соціальних змін. Виділяються такі її типи:

I. За масштабом змін:

- мікросоціальні, що стосуються окремого індивіда чи малої соціальної групи (наприклад, освіта, підвищення за посадою і тощо);

- макросоціальні, що відбуваються на рівні великих соціальних груп, суспільства в цілому (наприклад, поява нових соціальних груп підприємців, фермерів у зв'язку з розвитком в Україні ринкової економіки).

IІ. За глибиною змін:

- соціальне функціонування – зміни, здійснювані в рамках даної соціальної системи, що не приводять до її якісної зміни. Часто саме соціальне функціонування і називають власне соціальними змінами на відміну від соціального розвитку.

- соціальний розвиток – це такий тип соціальних змін у суспільстві, що носять глибинний характер, пов'язані зі структурними змінами, тобто припускають перехід соціальних відносин, інститутів тощо, до якісно нового стану, вихід за рамки відповідної соціальної системи (прикладом можуть служити ті зміни, що відбуваються в Україні сьогодні).

ІІІ. За характером:

- соціальна еволюція – повільний, поступовий соціальний розвиток, здійснюваний ш л я х о м р е ф о р м (важливо зрозуміти, що це можуть бути істотні якісні зміни, а не кількісні).Принциповим є метод здійснення цих змін, а саме – реформи.

- соціальна революція – різка, стрибкоподібна зміна всієї системи соціальних відносин і соціальних інститутів у рамках здійснення соціального розвитку суспільства.

Прикладом соціальної революції може служити жовтневий переворот у 1917 році в Росії, тобто тактика комуністів, а соціальні перетворення – тактика соціал-демократів.

Реформа – часткове удосконалення в будь-якій сфері життя, ряд поступових перетворень, що не торкаються засад існуючого соціального ладу.

Революція – комплексна зміна усіх чи більшості сторін громадського життя, що стосується підвалин існуючого ладу. Вона носить стрибкоподібний характер і являє собою відносно швидкий перехід суспільства з одного якісного стану в інший.

Реформи називаються соціальними, якщо вони стосуються перетворень у тих сферах суспільства чи тих сторін громадського життя, що безпосередньо пов'язані з людьми, відбиваються на їх рівні і способі життя, здоров'ї, участі в суспільному житті, доступі до соціальних благ. Наприклад, введення загальної середньої освіти, медичного страхування чи нової форми соціального захисту населення стосується соціального стану різних прошарків населення, обмежує чи розширює їхній доступ до освіти, охорони здоров'я, зайнятості, соціальними гарантіям. Перехід економіки на ринкові ціни, приватизація, закон про банкрутство підприємств, нова податкова система — приклади економічних реформ. Зміна конституції, форми голосування на виборах, розширення цивільних свобод, перехід від монархії до республіки — політичні реформи.

Революції і реформи розрізняються масштабом, галуззю застосування, суб'єктом реалізації і своєю історичною вагомістю.

Революції бувають наукові, релігійні, технічні, культурні, політичні, економічні. Переворот, що зробив в астрономії Копернік, називають революцією. Революцію в науці зробили теорія відносності Ейнштейна і відкриття електрона. Археологи говорять про неолітичну революцію, фахівці з керування — про менеджерську революцію, історики — про соціалістичну і тощо.

Хоча реформи припускають часткові поліпшення, по своїх наслідках вони цілком можуть порівнюватися з революціями. Такі скасування кріпосного права в 1861 р. і столипінська реформа.

За своєю тривалістю реформи і революції можуть не розрізнятися. Неолітична революція тяглася кілька тисячоріч. Жовтнева революція здійснилася в кілька днів. Однак на периферії країни вона продовжувалася ще багато років доти, поки остаточно не були зламані підвалини старого і не затвердилося нове. Сталінські репресії, індустріалізація і колективізація розглядалися як продовження Жовтневої революції. Таким чином, багато революцій (хоча і не усі) і реформи, як сукупність навмисних і організованих дій, закінчуються лише тоді, коли досягнута головна мета.

Найбільшою революцією в історії вважається неолітична. З нею не зрівняється ніяка інша, хоча освоєння космосу і досягнення електроніки часто називають найважливішими революціями в історії людства. Насправді, як думають археологи й етнографи, ніякі відкриття останніх 10 тис. років не йдуть у порівняння з тим грандіозним стрибком, що зробило людство завдяки одній із самих древніх революцій — прирученням тварин і окультуренням рослин. Поширення землеробства вважається другим після мистецтва добування вогню найбільшим досягненням людства. Результатом цієї революції з'явилося виникнення хліборобсько-міських цивілізацій у Месопотамії, Єгипті, Індії, Греції.

Неолітичну революцію звичайно порівнюють із промисловою революцією XVIII-XIX ст., що привела до зміни феодального ладу капіталістичним. Вважається, що неолітична революція мала навіть більш грандіозний вплив, в порівнянні з промисловою. Адже перша породила класове суспільство, а друга перемінила один класовий лад іншим. Промислова революція тривала 100 років, а неолітична — 3 тис. років.

Розрізняють кілька форм соціальних змін:

- відкриття – (у науці, як правило) – це поділюване багатьма людьми сприйняття аспекту реальності, раніше невідомого. Хоча об'єкт, що відкривається, завжди існував, він стає частиною культури тільки після його відкриття.

Відкриття перетворюється у фактор соціальної зміни лише тоді, коли воно може бути використано, коли воно стало частиною суспільства чи мумпільних відносин. Так наприклад, стародавні греки за 100 років до н.е. мали уявлення щодо енергії пари. В Олександрії було навіть побудовано маленький паровий млин для розваги, але сила пари не робила соціальних змін доти, поки через дві тисячі років це відкриття не стало використовуватися людьми.

1. Винахід – нова комбінація чи нове використання існуючого знання. Вони можуть бути розділені на два типи:

а) матеріальні (лук, стріли, телефон, літак і тощо.);

б) соціальні (алфавіт, конституційний уряд, виборна демократія і тощо.).

У кожнім випадку створюється комбінація добре відомих елементів. Винахід є постійним процесом, коли кожен новий винахід стає останнім у ряді попередніх. Таким чином, винахідництво являє собою процес.

2. Дифузія – поширення і впровадження культурних зразків від групи до групи. Вона діє як усередині суспільств, так і поміж ними. Вона є селективною дією, тобто суспільство сприймає одні культурні риси і відкидає інші. Так, ми багато що сприймаємо з європейської кухні, але не сприймаємо католицтво.

- Інновація – цілеспрямовані (тобто не спонтанні), контрольовані зміни, нововведення в соціальній організації.

Інноваційний процес включає три етапи:

1)Виявлення імпульсу змін.

Відбувається на основі надходження з зовнішнього середовища інформації, наприклад: наукові праці, джерелом такої інформації. А також такі фактори, як труднощі зі збутом продукції , зниження прибутку і тощо.

Стосовно до нашої системи можна розглянути такий логічний ланцюжок: низький соціальний статус міліціонера ® низький освітній рівень ® ріст злочинності ® необхідність інновацій.

2)Усвідомлення потреби в змінах – результат великої аналітичної роботи, пов'язаної з глибоким психологічним зламом стереотипів, минулого досвіду, кризи свідомості. Це дуже важливий і надзвичайно складний етап. Центральним моментом тут є визнання неспроможності колишнього шляху, колишніх цінностей і ідеалів. Це визнання є крок до примирення із собою, із сьогоденням, з необхідними змінами, без чого неможлива творчість майбутнього. Тобто для того, щоб інновація відбулася, усвідомлення її необхідності повинне стати надбанням усіх.

3)Подолання опору. Опір – це перша реакція на зміни. І тому це ще більш складний етап, тому що людям потрібен час, щоб оцінити витрати і вигоди змін для себе, щоб перебороти звичку, рутину, свідомість того, що вони щось порушують. Психологічною основою опору є звичка, інерція, острах перед невідомим.

Людям важко відмовитися від старих звичок і діяти по-новому. Тим більше, що при всяких змінах створюється погроза зміни статусу індивідів, погроза впливовим формальним і неформальним групам, а нерідко і перспективам діяльності всієї організації. Характерним прикладом опору нововведенням у суспільстві може служити серпневий путч 1991 р. у Росії.

Інновація має свій «життєвий цикл», що складається з трьох стадій:

1) зародження, тобто усвідомлення необхідності інновації, її можливості, пошук шляхів, розробка й експериментальне (припустимо, в о якійсь сфері) впровадження нововведення.

2) дифузія – поширення нововведення повсюдно.

3) рутинізація – нововведення реалізуються на всіх об'єктах, стають нормою.

Обов'язкова наявність усіх трьох стадій, інакше нововведення не буде вважатися завершеним.

Дослідники виділяють три основні стратегії виробничих чи соціальних організацій стосовно інновацій:

- ОБОРОННА – відмовлення від самостійної розробки інновацій, за принципом – краще використовувати досвід інших;

- АКТИВНО-НАСТУПАЛЬНА – постановка мети стати першими, самим розробити шлях зміни;

- ПОМІРНО-НАСТУПАЛЬНА – обрання убезпечити від ризику, якому піддаються перші, але і не спізнюватися, не відставати від тих, хто уже ввів нововведення, тобто це позиція других.

Інноваційний процес завжди є джерелом протиріч, соціальної напруги. Усяка заміна неминуче протиставляється вже сформованій організації, її цілям, зв'язкам, культурі (як у суспільстві, так і у виробничій організації).

Як у суспільстві, так і на виробництві постає проблема шляхів інноваційних перетворень:

А) революційний – швидкий, але ризикований, тому що веде до дезорганізації, розбалансуванню, нестабільності; може привести до загибелі самої організації, до конфліктів;

Б) еволюційний – поступовий, «покроковий».

Але наука і практика встановила, що «покрокові» зміни досить швидко «приручаються» старою системою і практично не дають ефекту. Прикладом можуть служити спроби соціальних реформ у хрущовський чи брежнєвський періоди в історії СРСР. Цей досвід обов'язково необхідно враховувати при плануванні інноваційних перетворень.

Найбільш складною формою соціальних змін є циклічні соціальні зміни, що містять у собі і революційні, і еволюційні зміни, що висхідну і сходить тенденції. Коли ми говоримо про циклічні зміни, то маємо на увазі не окремі поодинокі акти яких-небудь змін, а визначений ряд змін, що у сукупності утворюють цикл.

Ц И К Л – це сукупність явищ, процесів, послідовність яких являє собою кругообіг протягом якогось проміжку часу. Кінцева крапка циклу як би повторює первісну, але тільки в інших умовах чи на іншому рівні.

Циклічні соціальні зміни відбуваються відповідно до пор року (сезонний характер сільськогосподарських робіт), але можуть охоплювати періоди в кілька років (наприклад, зміни, обумовлені економічними кризами) і навіть кілька сторіч (типи культур). Циклічним змінам піддаються багато структур у суспільстві – соціальні, економічні, політичні, духовні.

Особлива складність полягає в тім, що різні структури мають цикли різної тривалості. Так що в кожен даний момент історії ми маємо одночасне співіснування соціальних структур, явищ, що знаходяться на різних ступінях розвитку свого циклу, що породжує взаємні невідповідності, конфлікти.

Наочним прикладом циклічного характеру соціальних змін служить зміна поколінь людей у суспільстві, що додає циклічний характер іншим соціальним змінам і певним чином впливає на загальний темп соціального розвитку.

Варто враховувати, що немає соціальних змін, що проходили б безвісти для існуючої культури незалежно від того, чи створена інновація усередині даного суспільства чи проникнула ззовні в результаті дифузії. Важливо, що сучасне суспільство, що є вкрай динамічним освітам, зобов'язано реагувати на інновації, приймати й освоювати їх у соціальній, культурній і іншій областях людської діяльності. Неприйняття інновацій негайно породжує застій у соціальному житті і соціальні ефекти з ознаками регресу.

Нединамічне суспільство відстає від інших суспільств, що прагнуть до інновацій, і не може претендувати на добробут в соціальному житті.

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
5. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
6. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
7. Бюджетна заборгованість із соціальних виплат
8. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
9. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
10. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
11. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.
12. Види соціальних небезпек.

Переглядів: 6392