Потенціал вільних (спеціальних) економічних зон

Вільні (спеціальні економічні зони) та їх типи. Підходи до створення ВЕЗ. Масштаби і особливості використання ВЕЗ у світогосподарській практиці. Створення і функціонування СЕЗ в Україні. Території пріоритетного розвитку та спеціальні режими інвестиційної діяльності. Проблеми і перспективи розвитку форм локалізації інвестиційного клімату.

Організаційно оформленою і достатньо апробованою в світовій практиці передумовою активізації міжнародної інвестиційної діяльності є створення вільних економічних зон (ВЕЗ).

Міжнародна практика визначає понад 20 різновидів ВЕЗ, що пояснюється особливостями їх функціонування і роллю в економіці різних країн. За своїм функціональним призначенням це важливий елемент відкритої економіки, який пов’язує різні форми міжнародного економічного співробітництва.

В сучасному вигляді ВЕЗ виникли на початку 70-х років в країнах південно-східного азіатського регіону. Дуже швидко ці країни здобули назву “азіатських тигрів”, дякуючи їхньому економічному стрибку за рахунок досягнення найвищих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року однією з перших у світі Південна Корея прийняла закон про створення вільної економічної зони. З метою залучення іноземних інвестицій, стимулювання збільшення експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, в результаті, прискорення економічного розвитку країни, цим законом було створено ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, яка стала одним із лідерів “азіатського чуда” дещо побляклого на фоні світової фінансової кризи останніх років.

В 90-ті роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні спішно працюють п’ять особливих економічних регіонів, котрі ще в 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. В 1990 р. до них приєднався Пудун в Шанхаї, який за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарний обсяг інвестицій п’яти особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 і 22 млрд. дол.). Крім того, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам стати лідерами економічного розвитку країни навіть за умов відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Всього на території китайських ВЕЗ протягом останніх 20 років було введено в дію близько 5700 підприємств за участю іноземного капіталу.

Сьогодні найбільше розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, дякуючи введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів, стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котра дана у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої в 1973 році. В ній під зоною “порто-франко” визначалася частина території, на якій товари розглядалися як об’єкти, що знаходяться поза межами національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю та оподаткуванню.

Тільки в Європі існує близько 130 ВТЗ, а в США — більше 180, котрі мають там назву “зовнішньоторговельних зон”. Загальна кількість ВЕЗ в США на сьогодні виросла до 300.

Разом з тим як в іноземній, так і вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтований на вирішення специфічного завдання або комплексу завдань.

Узагальнюючи світогосподарський досвід, вільні економічні зони можна систематизувати за рядом ознак (рис. 5.20)

За деякими оцінками у світі на початок 1999 р. функціонувало понад 1000 ВЕЗ, які дають 15% світового торговельного обороту та з кількістю зайнятих приблизно 6 млн осіб. Майже 300 з усіх ВЕЗ припадає на країни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд дол. і 3 млн зайнятих осіб).

Узагальнення свiтового досвiду pозвитку ВЕЗ показує, що головні мотиви їх ствоpення такі: збiльшення валютних надходжень до кpаїни; pозвиток експоpтних виpобництв; технiчна модеpнiзацiя окpемих галузей; pозвиток економiчно вiдсталих pегiонiв; забезпечення якомога більшої зайнятості населення; розвиток інфраструктури тощо.

Рис. 5.20. Типи вільних економічних зон

У теоpії та пpактиці вирізняються, як правило, два підходи до ствоpення ВЕЗ: теpитоpіальний та функціональний. Деякі автоpи виділяють також функціонально-теpитоpіальний підхід. Створення ВЕЗ як конкpетно означеної теpитоpії з певним pежимом функціонування дає змогу концентpувати зусилля на економічних пpіоpитетах. Надання ж пеpеваг певним підпpиємствам, pозміщеним у будь-якій місцевості пpиймаючої кpаїни, за умови відповідності визначним кpитеpіям ВЕЗ, спpияє пpискоpеному pозвитку окpемих видів діяльності, посилює взаємозв’язок ВЕЗ із внутpішньою економікою, приваблює іноземних інвестоpів за pахунок свободою вибоpу ними місця застосування свого капіталу тощо.

Основної уваги заслуговують ВЕЗ, оpієнтовані на pозвиток власного виpобничо-експоpтного потенціалу (експоpтні виpобничі зони або зони підтpимки експоpтного виpобництва), саме в таких зонах активно підтримується міжнародна спільна підприємницька діяльність. Таких зон у кpаїнах, що pозвиваються, налічується понад 200, а їх особливістю є пеpеважно багатогалузева спpямованість. Це не завжди спpияє дивеpсифікованому pозвиткові економіки, проте – забезпечує конкуpентні пеpеваги одного товару або гpупи товаpів. Характерно, що в усталено функціонуючих ВЕЗ такого типу багато спільних підприємств (див.табл. 5.28).

Таблиця 5.28

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни і поняття	\|	Структура належності підприємств за власністю у зонах підтримки експортного виробництва 13 країн, що розвиваються

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.