Право власності: форми, види, захист.

Власність — економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності — це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті право власності — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.

Зокрема, Закон України "Про власність" складається з 8 розділів (57 статей):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ П. Право виключної власності народу

України.

Розділ Ш. Право індивідуальної власності. Розділ IV. Право колективної власності. Розділ V. Право державної власності. Розділ VI. Право інтелектуальної власності. Розділ VII. Право власності інших радянських республік, Союзу РСР, інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Розділ VIII. Захист права власності. У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

Володіння — фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування — це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

Розпорядження — це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати ЇЇ власником відповідного майна.

Розглядають такі форми власності:

власність народу України — надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

приватна власність — майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

колективна власність — це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);

державна власність — це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

До суб'єктів права власності в Україні відносять:

народ України, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві ради народних депутатів. Кожен громадянин, як частина народу, має право, за чинним

законодавством України, користуватися природними об'єктами для задоволення особистих потреб;

фізичних осіб, тобто громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо інше не передбачено законодавчими актами України;

юридичних осіб — трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші організації;

Україну як суверенну й незалежну, демократичну, соціальну, правову державу;

інші держави, фізичних та юридичних осіб цих держав, міжнародні організації.

Захист права власності здійснюється всією правовою системою держави. Чинне законодавство визначає основні способи захисту права власності, до яких належать такі:

відшкодування збитків, вчинених порушенням права власності;

усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння;

витребування майна з чужого незаконного володіння.

Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, що здійснюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законодавством, також товариськими судами, професійними спілками та іншими громадськими об'єднаннями (ст. 6 ЦК України).

Для захисту права власності застосовуються майново-правові та зобов'язально-правові позови. До майново-правових відносять:

• віндикаційний позов, тобто витребування майна;

• негаторний позов, тобто повернення або відшкодування всіх доходів, що були чи могли бути здобуті за час незаконного володіння майном.

Що ж до зобов'язально-правових способів захисту права власності, то вони, здебільшого, засновані на договорах, але можуть бути пов'язані і з позадоговірними зобов'язаннями. До них відносять позови:

про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором і т. ін.

Власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Зокрема, власник може бути позбавлений свого права власності в таких випадках:

у разі звернення стягнення на майно власника за зобов'язаннями, передбаченими законодавством;

у разі настання надзвичайних обставин (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій тощо) за рішенням органів державної влади в інтересах суспільства у власника може бути вилучено майно в порядку і за умов, установлених законодавством України з виплатою його вартості;

в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, майно може бути вилучене у власника за рішенням чи вироком суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Якщо право власності примусово припинене законодавчим актом України, держава відшкодовує власникові завдані збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, в тому числі нестримані доходи.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення свого майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні засади Цивільного права.	\|	Спадкове право.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.