• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спадкове право.

Спадкове право — сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.

Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.

Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять і його борги (невиконані зобов'язання, не-оплачені кредити тощо), якщо вони в нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї.

Спадщина відкривається тільки після смерті грома­дян (фізичних осіб). Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Спадкування між живими не буває.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а оголошення його померлим набирає за­конної сили після відповідного рішення суду (ст. 525 ЦК України).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна чи основної його частини.

Нормами цивільного права встановлюються дві під­стави спадкування: за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за за­коном (наприклад, частина майна спадкодавцем запо­відана, а інша частина успадковується за законом).

Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли:

заповіту немає;

заповіт визнано недійсним;

спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкоємця; день, коли набирає чинності рішення суду про оголошення особи померлою.

Спадкодавцями як за законом, так і за заповітом мо­жуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктивне право на спадщину у спадкоємців виникає в разі смерті спадкодавця або визнання його в установленому порядку померлим. До громадян як спадкоємців належать особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя і народжені після його смерті. Громадяни та держава можуть бути спад­коємцями як за заповітом, так і за законом. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Спадкоємцями можуть бути також іноземні грома­дяни і особи без громадянства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за запові­том, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Цивільне законодавство встановлює суворі обме­ження щодо спадкоємців. Зокрема, усуваються від спадщини особи, які:

навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

батьки після дітей, відносно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

батьки й повнолітні діти, котрі злісно ухилялися від виконання покладених на них відповідно до закону обов'язків з утримання спадкодавця, якщо ці обстави­ни підтверджено в судовому порядку.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать:

діти (в тому числі усиновлені);

дружина та батьки (усиновлювачі) померлого;

дитина померлого, яка народилася після його смерті;

онуки і правнуки, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спад­коємцем.

До другої черги належать:

брати і сестри померлого;

дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку

матері.

Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом нале­жать утриманці, тобто непрацездатні особи, що пере­бували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті (ст. 531 ЦК України).

Цивільний кодекс України встановлює право на обов'язкову частку в спадщині неповнолітнім або не­працездатним дітям спадкодавця (в тому числі усиновленим), а також непрацездатній дружині, бать­кам (усиновлювачам) і утриманцям померлого, які ус­падковують, незалежно від змісту заповіту, щонай­менше дві третини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом. Під час визначен­ня розміру обов'язкової частини враховується і вар­тість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (ст. 535 ЦК України).

Порядок укладання й посвідчення заповіту регла­ментується чинним законодавством, згідно з яким кожен дієздатний громадянин може особисто розпо­ряджатися своїм майном на випадок смерті. До запові­ту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги. Оскільки заповіт — це не договір, а односто­ронній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дій­сності, як до будь-якого договору, а саме:

заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

заповіт повинен бути складений у формі, що визна­чена законом;

зміст заповіту має відповідати вимогам чинного за­конодавства.

Заповіт повинен бути укладений в письмовій формі, де зазначаються місце й час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним і нотаріально по­свідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дору­ченням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зробле­но. Заповіт повинен бути укладений так, щоби розпо­рядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини.

Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнаходжен­ням спадкового майна вживає заходів з охорони спад­кового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів (ст. 558 ЦК України).

Спадкоємцям, які прийняли належну їм за запові­том чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоц­тво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.

Читайте також:

1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО.
2. Господарські правовідносини та господарське законодавство і право.
3. Екологічне право. Законодавчі та нормативні акти про охорону довкілля
4. Зобов’язальне право.
5. ІНДУСЬКЕ ПРАВО.
6. Об'єктивне та суб'єктивне право.
7. Об’єктивне та суб’єктивне право.
8. Особистість і право. Гуманістична природа права.
9. Поняття КП в ЗК . Співвідношення понять конст право і державне право.
10. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації
11. Природне та позитивне право.
12. Сімейне право. Загальні положення про шлюб і сім’ю

Переглядів: 697