Поняття про педагогіку, народну педагогіку, етнопедагогіку

Ідеальний варіант педагогіки сучасної національної школи - це інтеграція народної педагогіки, етнопедагогіки та класичної педагогічної науки, передової практики навчання і виховання молоді, їх інтеграція - це не позбавлення самостійності та характерних ознак власного вияву, бо кожна із зазначених наук, поряд зі спільними, наділена також належними тільки їй прикметами.

Педагогіка - це наука про виховання людини як соціальне організовану діяльність.

Термін «народна педагогіка» в науковий обіг ввели О.В. Духнович та К.Д. Ушинський. Народна педагогіка - це галузь педагогічного досвіду народу, яка розкриває його погляди на мету, завдання, форми, методи та засоби навчання і виховання. Автор народної педагогіки - народ.

Українську народну педагогіку розглядають як систему емпіричних знань, засобів, принципів та вмінь, вироблених і застосовуваних українцями в навчанні і вихованні підростаючих поколінь. Вона передувала педагогічній науці і стала її основним першоджерелом. Народна педагогіка - це усний багатотомний підручник виховання, що з найдавніших часів зберігається в пам'яті народу і передається від покоління до покоління.

Українська народна педагогіка своїм корінням сягає в сиву давнину, у життя, побут, звичаї, вірування українських племен ще до заснування Київської держави, які, за словами літописців, «мали кожде своє: обичаї, закони і науку батьків своїх і свої норови кожде». Вона постала й знайшла своє поетичне вираження в усній народній творчості - прислів'ях, приказках, піснях, билинах, притчах, казках, міфах, традиціях, звичаях, обрядах, ритуалах і святах.

Цінність народної педагогіки - в її органічній єдності з укладом життя народу, його історією, культурними і побутовими традиціями. Ідеї та засоби народної педагогіки глибше і повніше втілюють у собі людську духовність. Народна педагогіка є невичерпною скарбницею виховних засобів, головні серед них - це рідна мова, фольклор, міфологія, символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, народні ігри та іграшки тощо.

Поняття «етнопедагогіка» в науковий обіг ввів чуваський педагог Г.Н. Волков у 70-х роках XX ст. За його визначенням, етнопедагогіка - це наука про народну педагогіку, про народну школу, досвід народу щодо виховання підростаючого покоління, про його педагогічні погляди, про педагогіку побуту, родини.

Етнопедагогіка з'ясовує можливості й шляхи реалізації прогресивних ідей народу в сучасній практиці, досліджує способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і з'ясовує їх відповідність сучасним завданням виховання.

Етнопедагогіка — це система цілей, завдань, принципів, методів, форм організації процесу становлення молодого члена суспільства і підготовки його до життя в структурі національно-етнічних поглядів, норм і звичаїв окремого народу, етносу.

Історія української етнопедагогіки — це галузь знань про зародження, становлення і розвиток науки про українську народну педагогіку.

Головну суть кожного із зазначених вище понять стисло можна виразити так: народна педагогіка - явище, історико-педагогічний феномен, етнопедагогіка - наука, що вивчає народну педагогіку як історико-педагогічний феномен, історія етнопедагогіки — знання еволюції цієї науки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мосіяшенко В.А. Українська етнопедагогіка: Навч. посіб. / Володимир Андрійович Мосіяшенко. – суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 176 с .	\|	З історії розвитку української етнопедагогіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.