Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Місце, статус дітей, проблема дітності в українській народній педагогіці

У народній педагогіці дитина - це незмінний центр виховного впливу:

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика Божа благодать!

Народна педагогіка відводить важливу роль місцю і статусу дитини в соціальному житті. Добре виховані діти — щастя та доблесть батьків. У дітях - успадкування справ батьків, продов­ження родини, народу, нації. У дітях - увіковічнення зв'язків між поколіннями; збереження історичної пам'яті, духовної та матеріальної культури, примноження здобутків попередніх поко­лінь. У дітях — безсмертя людства. Без дітей немає справжньої сім'ї, немає батьківства, материнства, немає виховання, не може бути і самої родинної педагогіки.

Діти — майбутнє народу, нації, утвердження її вічності. «Якщо твої наміри розраховані на рік — сій жито; якщо твої наміри розраховані на десятиріччя - саджай дерева; якщо твої наміри розраховані на віки - виховуй дітей» - вчить народна мудрість.

У процесі багатовікової виховної практики наш народ нако­пичив величезну кількість знань про дітей. Узагалі ідея дітнос­ті — одна з центральних проблем у народній педагогіці. Народ завжди прихильно ставився до дитини. У народі кажуть, що ранок є найкращою порою доби, весна - року, а дитинство - жит­тя. А ще кажуть, що людина двічі живе на світі: перший раз - у дитинстві, другий раз - у спогадах про нього.

Народні українські обереги зобов'язують мати, любити, берег­ти та правильно виховувати дітей. Народ порівнює дітей з ясни­ми зірочками («Малі діти, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку»), квітами («Діти - як рожеві квіти»). Бажаючи комусь добра, українці завжди згадували дітей: «Година вам щаслива. Щоб ви бачили сонце, світ і дітей перед собою». Ідея дітності втілена в різних жанрах усної народної творчості. Це народні прислів'я, приказки, побажання, весільні пісні, новорічні щедрівки, вислови, колядки, казки, народні повір'я: «Май у ко­шарі барана й ягницю, а в запічку дітей копицю», «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори », «Як жнива, так і дитина нова», «Ой, є вдова близько двора, де­в'ять синів породила, а десяту дочку Настусеньку», «Скажи, удо­во, скажи небого, скільки собі діток маєш? Ой, де куточок - то там синочок, а на печі - то дев'ять дочок, а ще ж бо не всі - половина в овсі, чотирнадцять ячмінь в'яжуть».

Народні казки є теж свідченням багатодітності сім'ї. Напри­клад: «Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей» (Казка про бідного чоловіка й лисицю), «Був один бідний чоло­вік. А той чоловік мав 12 дітей» (казка про Мар'ю-царівну та Івана-царя), «Жила одна жона і мала стільки діточок, як на ре­шеті дірочок. Не знала їм числа» (казка «Стільки діточок, як на решеті дірочок»). Наш народ схвально ставився до багатодітно­сті: «Сім синів годую, всім щастя готую», «У кого дочок сім, то й щастя всім». Кількість майбутніх дітей народ намагався вга­дати по кільцях на пучках пальців правої і лівої руки. Кущ калини на новому обійсті був символом краси, достатку, радості, багатодітності. Гніздо ластівки під дахом оселі і ластів'ята - на добробут, на багатодітність. Поширеним у житті нашого народу є повір'я про добрих лелек, які приносять дітей, символізують родинне щастя й подружню злагоду.

Ставлення до дітей є мірилом гідності людини, її морального обличчя. Бездітна сім'я вважалася нещасливою, але батьки мрі­яли про дітей до глибокої старості. Не випадково у бездітного подружжя з'являється дитина, яка стає його єдиною втіхою і розрадою (казки «Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Івасик-Телесик »).

Народ робив логічний висновок: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. Народ засуджував дітовбивство, тих, хто цурається своїх дітей. Народ оцуіює дітей як опору, міць, радість сім'ї, майбутніх трудівників, захисників рідної землі, велику надію батьків на спокійну старість.

Народна педагогіка обстоює думку, що дітей у сім'ї повинно бути принаймні троє, одну дитину важко виховувати і перевихо­вувати: «Одинак, як не злодій, то пияк», «Де одинець, хазяйству кінець».

Народна педагогіка ратує за багатодітність, вбачаючи в ній соціальний і педагогічний сенс; за щирість, співдружність, взає­морозуміння, дружбу і повагу між членами сім'ї. Крилатим є вислів «Любіться, як браття і сестри». Народна педагогіка засуджує розбрат між братами і сестрами, відстоює непорушні узи побратимства:

Тим на світі хліб не родить,

Що брат з братом не говорить.

Тим на світі втрачається,

Що брат сестри цурається.

Народна педагогіка підтримує любов, гуманне ставлення до дітей, її завжди хвилювала доля позашлюбних дітей, які не зна­ли ласки батьків («Не байстрюкові гріх, а батькові»). Народна педагогіка з глибоким співчуттям ставиться до позашлюбної дивини, категорично виступає проти її засудження, приниження, кепкування з неї. Поза увагою не залишалася і доля дітей-сиріт. Зазначаючи, що дуже важко жити «дітям без роду, без плем’я, без совіту, без привіту», народ ніколи не втрачав надії на поліпшення їхнього становища. Мудра народна заповідь: кож­на дитина повинна зростати й виховуватися в сім'ї. Не випадко­во сьогодні виникла ідея «сімейного дитячого будинку». Ця ідея свято виконувалась народом сотні років тому.

У народі велику увагу приділяли вибору опікунів. Це авто­ритетні, доброзичливі люди, які можуть виховувати чужу дити­ну як свою. Про доброго вітчима і добру мачуху народ говорить з глибокою пошаною: «Не ті батьки, які породили, а ті, що виховали».

 


Читайте також:

  1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
  2. Аборт как центральная проблема биоэтики
  3. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
  4. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  5. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян
  6. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
  7. Аксіологічний статус релігії
  8. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  9. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  10. Антоніми в українській мові
  11. Асиміляції приголосних в українській мові
  12. Аспекти фізичного виховання, його засоби в українській етнопедагогіиі




Переглядів: 2374

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Новітні перспективи сімейного виховання у XXI столітті | Суть народного дитинознавства, його основні компоненти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.