Місце, статус дітей, проблема дітності в українській народній педагогіці

У народній педагогіці дитина - це незмінний центр виховного впливу:

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика Божа благодать!

Народна педагогіка відводить важливу роль місцю і статусу дитини в соціальному житті. Добре виховані діти — щастя та доблесть батьків. У дітях - успадкування справ батьків, продовження родини, народу, нації. У дітях - увіковічнення зв'язків між поколіннями; збереження історичної пам'яті, духовної та матеріальної культури, примноження здобутків попередніх поколінь. У дітях — безсмертя людства. Без дітей немає справжньої сім'ї, немає батьківства, материнства, немає виховання, не може бути і самої родинної педагогіки.

Діти — майбутнє народу, нації, утвердження її вічності. «Якщо твої наміри розраховані на рік — сій жито; якщо твої наміри розраховані на десятиріччя - саджай дерева; якщо твої наміри розраховані на віки - виховуй дітей» - вчить народна мудрість.

У процесі багатовікової виховної практики наш народ накопичив величезну кількість знань про дітей. Узагалі ідея дітності — одна з центральних проблем у народній педагогіці. Народ завжди прихильно ставився до дитини. У народі кажуть, що ранок є найкращою порою доби, весна - року, а дитинство - життя. А ще кажуть, що людина двічі живе на світі: перший раз - у дитинстві, другий раз - у спогадах про нього.

Народні українські обереги зобов'язують мати, любити, берегти та правильно виховувати дітей. Народ порівнює дітей з ясними зірочками («Малі діти, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку»), квітами («Діти - як рожеві квіти»). Бажаючи комусь добра, українці завжди згадували дітей: «Година вам щаслива. Щоб ви бачили сонце, світ і дітей перед собою». Ідея дітності втілена в різних жанрах усної народної творчості. Це народні прислів'я, приказки, побажання, весільні пісні, новорічні щедрівки, вислови, колядки, казки, народні повір'я: «Май у кошарі барана й ягницю, а в запічку дітей копицю», «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори », «Як жнива, так і дитина нова», «Ой, є вдова близько двора, дев'ять синів породила, а десяту дочку Настусеньку», «Скажи, удово, скажи небого, скільки собі діток маєш? Ой, де куточок - то там синочок, а на печі - то дев'ять дочок, а ще ж бо не всі - половина в овсі, чотирнадцять ячмінь в'яжуть».

Народні казки є теж свідченням багатодітності сім'ї. Наприклад: «Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей» (Казка про бідного чоловіка й лисицю), «Був один бідний чоловік. А той чоловік мав 12 дітей» (казка про Мар'ю-царівну та Івана-царя), «Жила одна жона і мала стільки діточок, як на решеті дірочок. Не знала їм числа» (казка «Стільки діточок, як на решеті дірочок»). Наш народ схвально ставився до багатодітності: «Сім синів годую, всім щастя готую», «У кого дочок сім, то й щастя всім». Кількість майбутніх дітей народ намагався вгадати по кільцях на пучках пальців правої і лівої руки. Кущ калини на новому обійсті був символом краси, достатку, радості, багатодітності. Гніздо ластівки під дахом оселі і ластів'ята - на добробут, на багатодітність. Поширеним у житті нашого народу є повір'я про добрих лелек, які приносять дітей, символізують родинне щастя й подружню злагоду.

Ставлення до дітей є мірилом гідності людини, її морального обличчя. Бездітна сім'я вважалася нещасливою, але батьки мріяли про дітей до глибокої старості. Не випадково у бездітного подружжя з'являється дитина, яка стає його єдиною втіхою і розрадою (казки «Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Івасик-Телесик »).

Народ робив логічний висновок: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. Народ засуджував дітовбивство, тих, хто цурається своїх дітей. Народ оцуіює дітей як опору, міць, радість сім'ї, майбутніх трудівників, _захисників рідної землі, велику надію батьків на спокійну старість.

Народна педагогіка обстоює думку, що дітей у сім'ї повинно бути принаймні троє, одну дитину важко виховувати і перевиховувати: «Одинак, як не злодій, то пияк», «Де одинець, хазяйству кінець».

Народна педагогіка ратує за багатодітність, вбачаючи в ній соціальний і педагогічний сенс; за щирість, співдружність, взаєморозуміння, дружбу і повагу між членами сім'ї. Крилатим є вислів «Любіться, як браття і сестри». Народна педагогіка засуджує розбрат між братами і сестрами, відстоює непорушні узи побратимства:

Тим на світі хліб не родить,

Що брат з братом не говорить.

Тим на світі втрачається,

Що брат сестри цурається.

Народна педагогіка підтримує любов, гуманне ставлення до дітей, її завжди хвилювала доля позашлюбних дітей, які не знали ласки батьків («Не байстрюкові гріх, а батькові»). Народна педагогіка з глибоким співчуттям ставиться до позашлюбної дивини, категорично виступає проти її засудження, приниження, кепкування з неї. Поза увагою не залишалася і доля дітей-сиріт. Зазначаючи, що дуже важко жити «дітям без роду, без плем’я, без совіту, без привіту», народ ніколи не втрачав надії на поліпшення їхнього становища. Мудра народна заповідь: кожна дитина повинна зростати й виховуватися в сім'ї. Не випадково сьогодні виникла ідея «сімейного дитячого будинку». Ця ідея свято виконувалась народом сотні років тому.

У народі велику увагу приділяли вибору опікунів. Це авторитетні, доброзичливі люди, які можуть виховувати чужу дитину як свою. Про доброго вітчима і добру мачуху народ говорить з глибокою пошаною: «Не ті батьки, які породили, а ті, що виховали».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Новітні перспективи сімейного виховання у XXI столітті	\|	Суть народного дитинознавства, його основні компоненти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.