Головна мета народної дидактики

Головною метою народної дидактики є розумова освіта. — основний важіль піднесення загальної культури народу, провідний засіб формування світогляду й забезпечення загального розвитку молоді, її підготовки до життя і праці.

Під змістом розумової освіти народна дидактика розуміє обсяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в

процесі навчання.

Зміст розумового виховання визначається провідною метою народної дидактики та суттю самого слова "навчати".

Провідна мета народної дидактики — сформувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. А це означає, що треба подбати про формування в дітей правильних уявлень про явища навколишнього життя, розвиток пізнавальних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, мовлення), розвиток допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати. Саме слово "навчити" означає передавати кому-небудь знання, вміння, досвід, збагачувати когось досвідом, знаннями, розумінням чого-небудь. Це передовсім стосується знань про живу й неживу природу, суспільство, виробництво і про саму людину.

Зміст розумової освіти в різні історичні епохи був неоднаковим, зазнаючи поступових змін. У всі історичні епохи визначальний вплив на зміст освіти мають динаміка життя, розвиток виробництва і пов'язані з ним досягнення у пізнанні навколишнього світу, здобутки в галузі матеріальної і духовної культури.

Народ пізнає навколишній світ протягом свого історичного розвитку. Охопити у повному обсязі знання, нагромаджені ним, одній людині неможливо, але передати всьому поколінню -— цілком можливо й потрібно. Щоб скарбниця народних знань збагачувалася, народ передає їх кожному новому поколінню. І в цьому немала заслуга народної дидактики.

Життя складне й багатогранне. Для активної життєдіяльності кожна людина має бути озброєна певною сумою знань, умінь 1 навичок. І серед них у поле зору народної дидактики потрапляє насамперед засвоєння рідшої мови. Через мову дитина входить у сферу живого людського спілкування, усвідомлює пізнання навколишнього світу й духовний розвиток особистості. Тому й уміння дітей починається з вивчення мови. Ставлячи в змісті розумового виховання на перше місце рідну мову, народна дидактика заохочує також і до вивчення інших мов ("Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина"). Одночасно із засвоєнням материнської мови приходить ознайомлення з усною словесною творчістю народу. Фольклор у народній дидактиці— це не тільки засіб розвитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії народу.

Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов'язаний з працею. У сільській місцевості молодь переважно орієнтується на працю, як ми вже зазначали, у сільському господарстві, а в місті — на ремісничу. Народна дидактика активно пропагує працю народних майстрів-умільців; передбачає вона і деяку статеву диференціацію. Дівчата набувають певних трудових навичок від матері, а хлопці — від батька. Кожна дівчина (як майбутня дружина і мати) вчиться створювати хатній затишок, готувати їжу, доглядати й виховувати дитину. Хлопець готується стати вихователем своїх майбутніх дітей, а також господарем. І в усьому цьому аж ніяк не можна обійтися без знань народної кулінарії, домоведення, ветеринарії, агрономії, астрономії, медицини й гігієни, зоології, ботаніки, зоотехніки, метеорології, рукоділля, будівельної справи.

Народна дидактика свято береже й передає з покоління у покоління відомості, пов'язані з найвизначнішими подіями . в історії народу, дбає, щоб молодь пам'ятала народних героїв, знала імена борців за народну справу, за світлу долю людей. У поле зору потрапляють і окремі моменти суспільствознавства — орієнтування у державному устрої, законодавстві, суспільних процесах, структурі суспільства, національній самобутності народу. Вона забезпечує також і певне знання географії. Це виражається у привчанні дітей орієнтуватися у сторонах і частинах світу, запам'ятовуванні назв місцевого та навколишніх населених пунктах, річок, гір, морів, океанів, частин світу, великих міст, адміністративних одиниць і культурних центрів, у представленні деяких відомостей з народної топоніміки, передовсім тих, що стосуються походження назви рідного села чи міста.

Молоді батьки змушені були заглиблюватись у світ, дитячої психології і народної педагогічної мудрості. Потреби господарської діяльності й розумового розвитку людини передбачали елементарну фізико-математичну підготовку її. Тому в зміст народної дидактики входила передача здобутих емпіричним шляхом відомостей про властивості тіл і взаємодію між ними, опір матеріалів, механічні дії, про народні способи лічби, математичні дії, своєрідні міри довжини, площ, об'ємів, ємкостей.

Уже на початку своєї історії людство прагнуло збагнути:

Ой як то було з початку світа,

Ой як не було святої землі,

Ой но на лорі павутипоньки...¹

Одвічне прагнення пізнати навколишній світ, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення дали поштовх роздумам про сенс життя, роль і місце в ньому людини, що знайшло відображення у народній філософії. Завдяки цьому в кожної дитини вже змалку вироблявся певний погляд на світ і місце людини в ньому, відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до навколишніх подій, явищ, учинків людей.

Непорушною часткою змісту народної дидактики стало прилучення дітей до фізичної культури та народного мистецтва — народних музики і співу, танцю, малювання, вишивання, ліплення, аплікації, а також народних свят, обрядів, уведення у світ народних традицій.

Як бачимо, народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивідуумові повну суму знань, виробити найпотрібніші в житті практичні та інтелектуальні вміння і навички, які охоплювали б основні види діяльності людини — навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побугову, суспільно-громад ську. Зміст розумової освіти в народній дидактиці диктується насушними життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів і розвиток природних здібностей особистості. "Людей питай, а свій розум май", — цими словами народна дидактика спонукає кожного до творчих пошукових дій розуму А справді демократична ідея про трудову діяльність за нахилами й здібностями — "сродну працю", яка була геніально підмічена І педагогічній мудрості трудящих Г. Сковородою, вийшла в народній дидактиці на одне з чільних місць.

Характеристика змісту народної дидактики була б неповною, якби ми не виділили ще один надзвичайно важливий аспект — виховуваність навчання. "Освічений дикун у сто разів страшніший від неосвіченого", — застерігає народ-педагог і закликає, щоб той, хто вчиться, одночасно ще й виховувався. Навчання у народній дидактиці має виховний характер.

Зміст народної дидактики загалом охоплює елементарні знання, для засвоєння яких практично не вимагається спеціального навчання, а досить звичайного спілкування дорослих з дітьми, ігор, спостережень. Водночас поза увагою не залишались і складніші знання, що можуть бути засвоєні тільки в процесі навчання. Тому особливо актуальним у зв'язку з цим стало питання про принципи й методи навчання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
НАРОДНА ДИДА КТИКА	\|	Принципи й методи навчання та форми його організації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.