• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державне регулювання міжнародної конкурентоспромож­ності підприємства: методи й інструментарій

Вступ

ТЕМА 7. РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ РІВНЯХ

Вступ 1

1. Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства: методи й інструментарій 4

2. Система формування та реалізації конкурентної політики. 7

3. Конкурентне законодавство і пов'язані з ним закони та концепції 8

4. Захист інтересів споживачів 9

5. Регулювання цін 9

6. Права інтелектуальної власності (ПІВ) 10

7. Торгове законодавство 10

8. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) 11

9. Недосконала конкуренція 12

10. Структурний контроль і контроль за діловою практикою 13

11. Структура базового конкурентного законодавства 14

a) Цілі 15

b) Визначення 16

c) Сфера застосування 17

d) Вилучення і виключення 17

e) Види практики, що забороняються; горизонтальне і вертикальне злиття. 19

f) Контроль за злиттями 21

g) Захист інтересів споживачів 22

h) Орган з питань конкуренції 22

i) Санкції 23

j) Збитки 23

k) Групові позови 24

l) Апеляційні процедури 24

Висновки 25

Ринкова конкуренція є одним із найважливіших чинників розвитку світової економіки. Без неї не обходиться жодна модель функціонування ринку. Більше того, розвиток конкурентної боротьби, на відміну від багатьох інших економічних процесів, знаходив раніше (протягом щонайменше трьох останніх сторіч) і знаходить зараз широке практичне застосування у зв'язку з намаганням держав із традиційною ринковою економікою регулювати внутрішній ринок, забезпечуючи йому певне конкурентне середовище.

У країнах, що пішли шляхом ринкових реформ, спочатку вважали, що досить відкрити внутрішній ринок (для "імпортної конкуренції") і самі собою з'являться вільні від перекосів ринки конкурентних продавців. Реальність продемонструвала інший перебіг подій. Разом з тим в деяких країнах існують сектори, здатні дуже успішно конкурувати на міжнародних ринках, які не відчувають потреби в регулюванні конкурентних відносин, в тому числі прийнятті конкурентного законодавства, з метою забезпечення конкурентоспроможності на міжнародних ринках. В той же самий час дані країни не відмовляються від втручання в процеси ведення конкурентної боротьби на національному та міжнародному рівнях та борються з деякими видами антиконкурентної практики за допомогою регулювання окремих секторів і сфер діяльності, таких, як державні закупівлі (з метою недопущення участі в торгах за таємної змови), формуючи при цьому певну державну конкурентну політику.

Досвід розвитку передових країн світу, таких як США, Японія, країн Європейського Союзу, доводить, що конкурентна політика є активним складовим елементом економічної політики будь-якої держави і являє собою систему заходів правового, економічного та організаційно-адміністративного характеру, спрямованих на формування конкурентного середовища, розвиток і захист чесної конкуренції та боротьбу з порушеннями антимонопольного (антитрастового) законодавства.

Основним завданням конкурентної політики є максимальна підтримка вільної конкуренції та вільного ціноутворення, створення умов, за яких антиконкурентні дії стають економічно невигідними.

Інше завдання конкуренції - це захист споживача та виробника від влади монополій або підприємств, які співпрацюють у напрямку укладання антиконкурентних угод і зловживання домінуючим положенням. Укладання монополіями та картелями антиконкурентних угод про розподіл ринку, використання домінуючого ринкового положення для встановлення невиправдано високих цін або збуту неякісної продукції - все це призводить до обмеження вільного руху товарів і послуг, диспропорцій в діяльності як виробника, так і споживача. Нарешті, не менш важливе завдання – підтримувати стабільність як на національному, так і світовому ринках, запобігаючи при цьому надмірній концентрації влади та капіталу в рамках однієї компанії або їх об'єднань.

Конкурентна політика у світовому масштабі сьогодні виробила ряд правових умов (регулятивних методів та інструментів), дотримання яких дає змогу суб'єктам господарювання не тільки приєднатися до світового ринку, але й конкурувати на рівних умовах на ринках зарубіжних країн. Тому при формуванні внутрішньої економічної політики будь-якої країни вважається аксіоматичною необхідність узгодження у часі та просторі лібералізації торгівлі, підприємницької діяльності саме з активною, сильною й ефективною конкурентною політикою, яка виступає однією з форм державного регулювання ринкових відносин як на національному так і на міжнародному рівнях.

Разом з тим, державне регулювання (втручання) виправдане лише у тих випадках, коли конкуренція з об'єктивних причин відсутня, наприклад, на ринках природних монополій або коли порушене чинне конкурентне законодавство чи з метою превентивного запобігання порушенню. В інших випадках доцільним є лише спостереження і контроль з боку держави за діяльністю суб'єктів ринку.

Конкурентна політика ширше законодавства з питань конкуренції, останнє є одним із засобів досягнення цілей конкурентної політики.

Але, конкурентна політика без ефективного конкурентного законодавства подібна автомобілю без двигуна. Навіть якщо імплементаційні заходи приймаються поступово в перші роки застосування конкурентного законодавства, розвиток необхідного процесу навчання вимагає певного часу. Для багатьох країн, що розвиваються, і колишніх країн з централізованою планованою економікою концепції конкуренції є зовсім новим. Для зміни менталітету і формування "культури конкуренції" потрібні час і підготовка кадрів.

В умовах інтенсифікації міжнародного економічного обміну, зрос­тання економічної взаємозалежності країн та глобалізації світогос-подарських процесів сферою особливої уваги держави є рівень кон­курентоспроможності національних підприємств.

Теоретичною основою зростання ролі і функцій держави у під­тримці конкурентоспроможності національних виробників є «бага-томірний підхід» до міжнародної торгівлі, згідно з яким нехтування такими поняттями, як «державна безпека», «державний економічний простір», «економічні інтереси держави» та «влада» в аналізі доціль­ності та ефективності міжнародного економічного обміну є недопус­тимим. У всіх без винятку розвинених країнах світу підвищення кон­курентоспроможності їх економік, галузей і підприємств є одним з пріоритетних завдань державної регуляторної політики.

Сучасний механізм державного регулювання міжнародної конку­рентоспроможності підприємств у розвинених країнах включає: стра­тегічну компоненту, методологію і методику стратегії нарощування конкурентоспроможності та організаційно-економічний механізм її реалізації —систему інститутів, методів й інструментів підтримки та зростання конкурентоспроможності.

Стратегічною компонентою, або центральним ядром державного механізму нарощування конкурентоспроможності економік розвине­них країн є довгострокові федеральні програми конкурентоспромож­ності, які охоплюють усі рівні формування конкурентоспроможності — макро-, мезо- та мікроекономічний. Координацію дій щодо розробки та реалізації цих програм виконують спеціалізовані державні органи (на­приклад, Рада з національної конкурентоспроможності — у США; Центр зовнішньої торгівлі (СРСЕ) — у Франції). Програми базуються на моніторингу національної конкурентоспроможності, який здій­снюється системою національних та світових рейтингових агентств та інших незалежних джерел економічної інформації та оцінок.

Реалізація програмних цілей та установ здійснюється шляхом розроб­ки та впровадженнянаціонально-державної стратегії конкуренто­спроможності, суб'єктом якої виступає «держава-система» —консолідо­вана система держави і корпорацій як своєрідна корпорація корпорацій.

Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства полягає не у власне регулюванні його діяльності, а у ре­альному впливі, який держава здійснює на умови формування, роз­витку та відтворення конкурентних переваг підприємства як суб'єкта світогосподарських зв'язків.

Організаційно-економічний механізм підтримки та стимулюван­ня міжнародної конкурентоспроможності підприємства являє собою складну сукупність інституціональних, організаційних, економічних, соціальних, політичних та інших структур, інструментів і засобів дер­жавного впливу на умови формування та відтворення ресурсних, тех­нологічних, інноваційних, глобальних та соціокультурних конкурент­них переваг підприємства.

Сприяння розвитку національної економіки в рамках державної економічної політики здійснюється шляхом:

а) розробки та реалізації різноманітних варіантів структурної (промислової) політики;

б) розробки та реалізації науково-технологічної політики;

в) формування! розвитку ефективної інфраструктури бізнесу (науки, засобів зв'язку, інформаційного забезпечення);

г) впровадження гнучкої податкової, кредитно-фінансової, ціно­вої та конкурентної політики;

д) розширення ємності внутрішнього ринку за рахунок зростання доходів та купівельної спроможності суб'єктів попиту та пропозиції товарів (послуг) на внутрішньому ринку.

Захист національного ринку від іноземної конкуренції відбуваєть­ся шляхом розробки й реалізації цілеспрямованої зовнішньоторго­вельної політики, важливими складовими якої є:

а) митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі країни;

б) режим квотування та ліцензування імпорту;

в) впровадження державних норм і стандартів щодо споживчих характеристик товарів, що імпортуються, їх сертифікація;

г) застосування спеціальних інструментів, що виконують протек­ціоністську функцію — компенсаційних зборів, антидемпінгового мита, тарифної ескалації тощо.

Підтримка національних товаровиробників на зовнішніх рин­ках здійснюється на основі застосування таких інструментів мак-роекономічної дії:

а) пільгове кредитування;

б) державне страхування експортних кредитів;

в) пільгове оподаткування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

г) пряме субсидування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

д) інформаційна, консультативна та рекламна підтримка експор­тної діяльності вітчизняних підприємств;

е) корпоративно-інституціональна підтримка експортної діяль­ності вітчизняних підприємств через міжнародні інститути та ме­ханізм регулювання конкуренції на світових ринках, укладання дво (багато) сторонніх угод та створення інтеграційних угруповань.

Формування та розвиток ефективного експортного потенціалукраїни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на концептуальних положеннях сучасної теорії порівняльних пе­реваг і міжнародного поділу праці.

Державне регулювання природоресурсних, технологічних, інно­ваційних, глобальних та соціокультурних умов формування кон­курентних переваг національних товаровиробників здійснюється

шляхом:

а) поглиблення продуктової спеціалізації первинних секторів економіки, конкурентоспроможність яких ґрунтується на ресурс­них перевагах;

б) формування промислово-технологічного сектора економіки країни (технологічного «ромба»), експортні можливості якого скла­дають високотехнологічні конкурентні переваги;

в) розвиток інноваційного сектора економіки (кластерів, венчур­ного бізнесу, інноваційних центрів, аудиторських та консалтинго­вих фірм), продукція якого має короткий життєвий цикл і конкурентні переваги якого ґрунтуються на інноваційних зусиллях підприємств;

г) посилення значущості позаекономічних чинників формуван­ня міжнародної конкурентоспроможності підприємства — еконо­мічних, соціокультурних, політичних, етнонаціональних, а також безпеки ведення бізнесу за кордоном, що обумовлює «економіза­цію» зовнішньої політики держави та її роль у формуванні глобаль­них конкурентних переваг національних товаровиробників.

Читайте також:

1. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
2. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
3. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
4. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
5. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
9. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
10. Автоматичне регулювання.
11. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
12. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві

Переглядів: 2179