Народна педагогіка і національна школа

У першому виданні цієї книги йшлося про застосування народної дидактики в школі з наведенням конкретних форм і способів. Підкреслювалося, що справжня школа без народної дидактики обійтись не може, тим більше, що етнодидактика ніколи не старіє. Потреба в її використанні зумовлена багатьма причинами. Поставши з життєвої педагогічної практики трудящих, народна дидактика, по-перше, сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу. По-друге, доцільне використання народної дидактики забезпечує наступність між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну. Інакше кажучи, народна дидактика є тим надійним містком, який поєднує домашнє навчання з шкільним, школу з сім'єю, І чим більше в шкільному навчанні елементів домашньої народної дидактики, тим краще. Особливо це стосується виховання і навчання школярів, бо, за словами К. Ушинського, сама школа для малолітніх дітей тоді тільки добра, коли вона цілком перейнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніж на школу. По-третє, мудре застосування народної дидактики на уроках чи в позакласній роботі збагачує, урізноманітнює й оптимізує працю вчителя. Зустріч дитини в школі зі звичними і добре відомими для неї засобами народної дидактики завжди радісна, цікава й приємна. Вона будить позитивні почуття і переживання, викликає інтерес до школи й потяг до шкільного навчання, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів. Нарешті, використання принципів народної дидактики прикрашає педагогічне дійство вчителя, є важливим показником його педагогічної майстерності.

Процес революційної перебудови суспільства й відродження української культури та національної школи на Україні об'єктивно зумовив потребу максимальної актуалізації вивчення та застосування української енопедагогіки. З приводу цього ініціативна творча група педагогів України, починаючи з серпня 1988 р., на сторінках республіканської преси опублікувала декілька звернень до освітян і батьків¹, що відіграло позитивну роль у популяризації української народної педагогіки серед громадськості, неабияк спряло розгортанню новаторського руху вчителів за вивчення народознавства в школі.

На сторінках педагогічних часописів публікуються цікаві матеріали з народознавства і вивчення його в школі². Ініціативна творча група педагогів України запропонувала вчительству грунтовно розроблену нею концепцію педагогіки народознавства¹. Загальновизнаний на всій Україні і за її межами став чудовий почин і досвід народознавчої виховної і навчальної роботи Гнідинської школи Бориспольського р-ну Київської обл.

Благородні посіви дали щедрі сходи. У розклади занять загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів і вузів увійшли такі предмети, як історія України, народознавство, родинна етнопедагогіка, український фольклор і етнографія, краєзнавство, народні ремесла і промисли, історія української культури, українське народне мистецтво, традиційні народні свята й обряди в Україні тощо. Зусиллями науковців та вчителів розроблена й представлена на обговорення широкої громадськості низка проектів концепції національної школи України². Без перебільшення можна сказати, що 90-ті роки XX ст. увійдуть в історію української педагогіки як епоха Ренесансу національної освіти. Настав час науково осмислити всі ці процеси, дати їм об'єктивну оцінку, визначити провідні тенденції їх дальшого розвитку. Наші міркування з цього приводу будуємо, виходячи з позиції етнопедагогіки, потреб демократизації і гуманізації народної освіти, етнізації дітей і молоді на базі засвоєння національної культури свого народу й загальнолюдських духовних цінностей.

Українською національною школою вважаємо той загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує засвоєння учнями основ наук і виховання свідомого громадянина суверенної України.

Нам імпонує те, що невід'ємним компонентом усіх без винятку варіантів концепції національної школи стали етнопедагогіка, народознавство й педагогіка народознавства. Понад двадцятилітня праця над дослідженням української етнопедагогіки, вивчення досвіду роботи шкіл високорозвинених країн світу, народних традицій шкільництва на Україні наочно переконує, що будівництво справжньої національної школи без застосування етнопе-дагогіки й народознавства немислиме.

Що ми розуміємо під поняттям "народознавство", "педагогіка народознавства" і яке їх співвідношення з етнопедагогікою?

Народознавство — це сукупність фундаментальних знань про певний конкретний народ, його походження, розселення, національну психологію, характер, світогляд, культуру й побут, виробничу діяльність. Унаслідок засвоєння народознавства дітьми й молоддю формується історична пам'ять та культурна духовність підростаючих поколінь. Відрив освіти й виховання від рідної мови й національної культури, від народознавства плодить перевертнів "без роду й племені", які атестатами й дипломами прикривають свою ницість.

Успіх у вивченні народознавства зумовлюється вдало дібраною методикою. У зв'язку з цим постає питання про гостру потребу мати педагогіку народознавства.

Педагогіка народознавства — це один з провідних напрямів у педагогічній науці й шкільній практиці, що забезпечує ґрунтовне засвоєння учнями культурно-історичних надбань народу, виховання гідних його представників і спадкоємців. Це наука про закономірності, шляхи і засоби збереження генетичної спадковості й етнізації особистості. Вона розглядає освіту як ланку неперервного історичного процесу розвитку народу й синтезує здобутки його власної педагогіки, досягнення сучасної психолого-педагогічної та інших наук про людину, народ, націю.

Поняття "народознавство" ширше, ніж поняття "народна педагогіка". Народна педагогіка входить до складу народознавства й одночасно виступає як головний засіб його реалізації. Отже, провідні принципи, форми, методи вивчення народознавства криються передовсім у багатющих арсеналах народної педагогіки.

Що треба зробити, аби народознавство викладалось на високому науково-методичному рівні?

По-перше, слід подбати, щоб вивчення народознавства проводилось у відповідній системі, щоб народознавчим змістом була пройнята вся виховна і навчальна робота. Зрозуміло, що

найбільші можливості для цього відкриваються з вивченням рідної української мови і літератури, історії України, її географії та природи, з проведенням спеціальних уроків народознавства, занять з народної музики, хореографії, образотворчого мистецтва, краєзнавства. Скажімо, певну інформацію з народної дидактики учні дістануть на уроках математики — народна математика й метрологія; природознавства — народна медицина, метеорологія; фізвиховання — народні ігри для дітей і підлітків; трудового навчання — народні ремесла й промисли; на уроках читання — фольклор тощо.

По-друге, треба, щоб народознавство охопило всі виховні ланки — сім'ю¹, дитсадок², школу, позашкільні заклади, професійну освіту вчительських кадрів і підвищення їх кваліфікації³, підготовку молоді до сімейного життя⁴, педагогічний всеобуч батьків⁵. "Пробудження громадської думки в справі виховання, — писав К. Ушинський, — є єдино міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів"⁶.

Формування методичної системи педагогіки народознавства, на наш погляд, має проходити трьома провідними шляхами: 1) через докорінне переосмислення старих методів на етнопедагогічній основі; 2) актуалізацію, широке впровадження у шкільну практику прогресивних методів української етнопедагогіки, які ще донедавна так уперто, бездумно й безпідставно ігнорувались офіційною педагогікою; 3) народження нових методів.

Переосмислення методів є не що інше, як переорієнтація їх на виховання людськості в дітей, ґрунтовне знання рідної мови, історії України, свого краю, села (міста), народної національної культури й загальнолюдських цінностей.

Звичайно, що свої творчі пошуки в галузі викладання народознавства будуємо на засадах обох педагогік — народної та наукової. Ідеальним варіантом відношень між етнопедагогікою і педагогічною наукою вважаємо той, що репрезентує їх взаємозв'язок, за якого народну педагогіку живить розвиток педагогічної науки, яка, в свою чергу, допомагає осмислити й на оптимальному рівні застосувати виховний потенціал народної мудрості.

Розкріпачення вчителів через звільнення їх від закостенілих офіційних догм і командно-адміністративних методів управління відкрило широкий простір для творчої ініціативи у галузі педагогіки народознавства. У зв'язку з цим найпоширенішими формами виховної і навчальної роботи в школі стали уроки народознавства — українознавства, людяності, культурології, мистецтвознавства, краєзнавства; постановки "живих картин" з культурного та історичного минулого українського народу; подорожі по рідному краю — до джерел рідного слова; читання "книг живої природи"; години улюбленої праці й творчості; фестивалі народної пісні й танцю; Малі академії народних мистецтв — хорового співу, танцю, музики, образотворчого мистецтва; мандрівки в історію рідного народу; конкурси "Казка за казкою", "Мудрий оповідач", "Народ скаже — як зав'яже!"; народні дитячі забави та ігри, робота товариств (братств) народних умільців, гуртків декоративно-прикладного мистецтва і народних ремесел; фольклорні свята; свята рідної мови; відкриття й організація роботи етнографічних музеїв тощо. Позитивних прикладів передового педагогічного досвіду в цьому аспекті можна навести чимало.

Так, помітних успіхів у справі застосування педагогіки народознавства домоглися колективи шкіл Івано-Франківщини. Середньоберезівська та Яворівська середні школи Косівського, Яківська восьмирічна Тлумацького р-нів — з організації профорієнтації завдяки використанню народних трудових традицій і гуцульських художніх промислів; Великоключівська середня і Мишинська восьмирічна школи Коломийського та Уторопська восьмирічна школа Косівського р-нів — з використання українського фольклору, народного пісенного, музичного, танцювального мистецтва в естетичному вихованні учнів.

В Уличнянській середній школі Дрогобицького р-ну на Львівщині вивчають традиційну сімейно-побугову культуру рідного села. Народні звичаї і свята, обряди, символи і ритуали, дитяча субкультура — ось головні об'єкти зацікавлення вчителів та учнів. На уроках музики, української літератури, заняттях народознавчого гуртка вивчається календарна народна поезія.

Під час різдвяних та новорічних свят діти в Уличнім організовують вертепи, групи колядників та щедрувальників, які від хати до хати славлять величальними піснями красу сімейної злагоди й людської порядності. Бажаючи щастя й успіхів своїм односельчанам, школярі збагачують себе духовно, вчаться приносити радість іншим. А відродження давнього українського звичаю ставити в хаті замість ялинки Дідуха (солом'яний сніп, на якому висять медяники і горішки) чи Павучка, зробленого зі стебел жита у вигляді крони дерева й прикрашеного іграшками, не лише нагадує дорослим і дітям про освячений віками культ хліба, а й допомагає зберегти сотні живих дерев.

Свято пробудження природи й зустрічі птахів та Великдень учні Уличнянської школи супроводять українськими народними веснянками (гаївками), рухливою грою "Грай, жуче, грай!" А традиційне осіннє свято врожаю — жниварськими піснями та інсценівкою "Ходить гарбуз по городу". Невід'ємними елементами свята рідної мови є конкурси "Народ скаже, як зав'яже", усний журнал "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине", виставка українського одягу, вишивки, речей домашнього вжитку, рукоділля.

Помітно виділяються своєю інтенсивністю пошуки вчителів щодо розробки програм та уроків з народознавства для учнів 1—

11-х класів¹. Високих результатів досягають у виховній роботі, вивчаючи народний календар².

Наша розмова про народну педагогіку підійшла до кінця. Та на цьому не закінчується подорож у чарівний світ народної педагогіки, благотворний вплив якої відчуває кожен з нас щодня, щогодини, щохвилини від народження і до кінця свого життя.

Народна педагогіка завжди з нами — у щасті й біді, у радості й горі, у будень і свято. Вона вчить нас працювати і жити, любити, думати і творити, примножувати добро та щастя на землі, бути справжніми людьми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Народна дидактика про письменство, книгу, школу, вчителя	\|	ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.