Основні теорії виникнення держави

Тисячоліття люди живуть в умовах державно-правової дійсності: вони є громадянами (чи підданими) певної держави, підкоряються державній владі, погоджують свої дії з правовими приписами. Природно, що з давніх часів люди почали замислюватися над причинами і шляхами виникнення держави. Цей інтерес спричинив утворення різних теорій і доктрин. Висловлено десятки, якщо не сотні, суперечливих припущень. Разом з тим суперечки про природу держави і права, причини, джерела й умови їх виникнення продовжуються і донині.

Причини цього, по-перше, у складності й багатосторонності самого процесу виникнення держави і права, труднощах, що об’єктивно існують у його сприйнятті. По-друге, у неминучості суб’єктивного сприйняття цього процесу з боку дослідників. По-третє, множинність цих теорій пояснюється розходженнями історичних і соціальних умов, у яких жили їхні автори, розмаїтістю ідеологічних і філософських позицій, які вони займали.

Розглянемо основні теорії, що виділяють походження держави і права як специфічну проблему.

Теологічна теорія. Однією з перших теорій походження держави і права була теологічна, представники якої пояснювала їх виникнення божественною волею. Твердження святого апостола Павла: «Немає влади не від Бога», – було охоче взяте на озброєння володарями, які потребували ідеологічного обґрунтування своєї влади.

Концепція божественного походження держави й права найбільш яскраво виражена в працях відомого католицького богослова Фоми Аквінського (1225-1274 рр. ). У своїх працях «Сума теології» та «Про правління государів» він доводить, що суспільство, подібно до всієї природи, – це система цілей та намірів, серед яких нижчий служить вищому, а вищий керує нижчим і веде його. Держава згідно з ученням Фоми Аквінського є частиною універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог. Законами держави с специфічні установлення, що відповідають вимогам божественного порядку. Владою, що приводить у дію ці закони, є сила, джерело якої також Перебуває в божестві. Мета і виправдання держави полягає у наданні людині необхідних засобів до існування, а також підґрунтя для морального і розумового розвитку, який має надавати державі допомогу в духовному вихованні християнина.

На цей час тези Фоми Аквінського взяла на озброєння католицька церква, але в цілому, в європейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не має авторитету. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави і права вважається основною, а священна книга – Коран – дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

На сьогодні теологічна теорія втратила своє колишнє значення, хоча у XIX ст. все ж до неї зверталися деякі мислителі: француз Бональд Луї Габріель Амбруаз, німці – Ф. Ю. Шталь іА. Тренделенбург. На думку Ф. Ю. Шталя, держава заснована на Божій волі й порядку і тому божественну основу мають лише ті держави, які виникають історично, а не шляхом революційного перевороту – держави, що виникають завдяки революції, суперечать волі Божій[1].

Патріархальна теорія.Представники цієї теорії обґрунтовують положення про те, що держава – результат історичного розвитку сім’ї Підвалини цієї теорії закладені китайським філософом Конфуцієм(551-479 рр. до н.е. ) та давньогрецьким філософом Аристотелем (384-322 рр. до н.е.). Так, Конфуцій ототожнював владу батька в родині і владу правителя держави, вимагаючи, щоб правитель ставився до своїх підданих з батьківською турботою, а піддані платили йому шанобливістю й любов’ю. За Аристотелем, держава виростає з сільської громади, основу якої становить родина.

Найбільш чіткий виклад цієї теорії знаходимо у творі англійського філософа Роберта Фільмера «Патріархія, або природна влада королів» (1642 р.). Фільмер, який був прихильником абсолютної монархії, намагався довести, що Адам, одержавши владу над людьми від Бога, передав її своєму старшому сину, а той – своїм нащадкам – королям. Влада короля схожа на владу батька в родині і вже тому не підлягає критиці, а тим більш поваленню.

Не без впливу цієї теорії сформувалась у Російській імперії вікова традиція віри в «отця народу», доброго царя, вождя, який дбає про всіх. Прибічниками патріархальної теорії в Росії були теоретик народництва М. К. Михайлівський (1842-1904 рр.) та історик М. М. Покровський (1868-1932 рр.), які розвивали її наприкінці XIX – на початку XX ст.

Природно-правова (договірна) теорія. Система поглядів, згідно з якою держава виникає у результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів[2]. Згідно з поглядами грецького філософа Епікура (341-270 рр. до н.е.) держава і право з’являються тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечення загальної користі – взаємної безпеки. У ХVІІ-ХVІІІст.ст. розроблялися різні варіанти цієї теорії. Зокрема, Гуго Грацій(1583-1645 рр.) та Бенедикт Спіноза(1632-1677 рр.) (Голландія), Томас Гоббс (1588-1679 рр.) та Джон Локк (1632-1704рр.) (Англія), Жан Жак Руссо(1712-1778 рр.) (Франція) вважали, що крім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, що випливають із самої природи людини. Ці правила вони й називали природним правом. Природне право визначає фундаментальні умови існування людської особистості: право на життя, свободу, безпеку, опір насильству. Усі державні закони повинні відповідати природному праву.

Якщо право, з погляду прихильників природно-правової теорії, існувало завжди, то держава продукт реального, а найчастіше – негласного (мовчазного – за висловом Вольтера) суспільного договору. На користь держави люди відмовилися від частки природних прав задля того, щоб держава їх захищала. В подальшому держава стала вважатися правителями своєю вотчиною, і зміст договору було втрачено. Порушення правителем природних прав підданих є підставою для його повалення.

Природно-правова теорія з успіхом використовувалася у боротьбі зі старезними феодальними порядками. На цей час вона втратила свій вплив, але деякі положення природно-правової теорії актуальні й сьогодні. Так, якщо розглядати державу як наслідок суспільного договору, то особа та держава стають рівними партнерами. Такий підхід цілком відповідає сучасному уявленню про правову державу.

Теорія насильства. Її засновники – Шан Ян (390-338 рр. до н.е.) (Китай), Людвіг Гумплович (1838-1909 рр.) (Австрія), Євген Дюрінг (1833-1921 рр.) та Карл Каутський(1854-1938 рр.) (Німеччина). Походження держави та права ця теорія пов’язує із зовнішнім або внутрішнім (або й з тим і іншим) насильством. Зовнішнє насильство – завоювання одного народу іншим, внутрішнє – економічне насильство однієї частини суспільства над іншою.

В теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, зовнішнє насильство відіграло чималу роль в утворенні низки держав, серед яких – варварські королівства часів раннього середньовіччя: Золота Орда, Велике Князівство Литовське тощо.

Органічна теорія, засновником якої був англійський соціолог і філософ Герберт Спенсер (1820-1903 рр.), розглядає державу як наслідок еволюції природи. Становлячи частку природи, людина вела боротьбу за виживання. Засобом виживання і пристосування до навколишньої природи стало об’єднання людей у єдиний організм – державу. На зразок живого організму держава розвивається, спеціалізуються її органи, вона старіє та вмирає. Уряд відіграє в державі ту ж роль, що й мозок у людини, землеробство та ремесло становлять систему органів харчування, транспорт та зв’язок – розподільчу систему держави і т.ін.

Сучасна юриспруденція дотепер використовує окремі елементи концепції Г. Спенсера. Зокрема, у багатьох визначеннях держава характеризується як система взаємозалежних спеціалізованих органів.

Патримоніальна теорія походження державиє спробою вивести державу із додержавних економічних відносин, пов’язати виникнення держави з появою поземельної власності. Право власності на землю передує державному порядку. Ще давньоримський мислитель Марк Туллій Цицерон(106-43 рр. до н.е.) причиною утворення держави вважав необхідність захисту права власності. Саму ж державу він розглядав як моральну спільноту, як множину осіб, яким належать сама держава і її закон.

Згідно з давньогерманськими уявленнями, які дістали підтвердження у феодальних державах, король є верховним власником всієї землі. В середні віки патримоніальна теорія здавалася цілком обґрунтованою, адже володіння землею пов’язувалося в той час із володінням і здійсненням державних верховних прав. Державна влада розглядалась як додаток до земельної власності.

Найбільш закінчене своє вираження патримоніальна теорія дістала у вченні швейцарського державознавця К. Л. фон Галлера. У книзі «Реставрація політичної науки» він стверджував, що європейські держави створювалися завдяки фактичній силі власності. З найдавніших часів люди поділялися на володарів і рабів, могутніх власників і безсилих бідняків. Князі були лише багатими і сильними землевласниками В первісному суспільстві земля належала громаді, племені в цілому перебувала в колективній власності. Із часом відбувається концентрація влади (і відповідно розпорядження землею) у руках вождів, вона поступово перетворюється на державну владу. Володарем землі згодом оголошується монарх (король, цар, князь тощо). Заволодіння землею, право власності на неї автоматично породжують владу над людьми, які живуть на цій землі. Тобто право власності на землю стає першоосновою панування над територією. Держава виникла як результат володіння землею, оскільки будь-яка територія була колись власністю князів або церкви. Правителі панують над підвладною їм територією в – силу свого одвічного права власності на неї, а держава – це їхня особиста вотчина .

Класова (соціально-економічна) теорія. У ХІХ ст. зусиллями Карла Маркса (1818-1883 рр.) та Фрідріха Енгельса (1820-1895 рр.) була створена класова (соціально-економічна) теоріяпоходження держави й права. З їх погляду держава і право виникли одночасно через появу приватної власності і розшарування суспільства на класи.

Ф. Енгельс пояснював феномен появи держави тим, що суспільство, яке розкололося на непримиренні протилежності і заплуталось у нерозв’язній суперечності із самим собою, самостійно позбутися цього не могло. Щоб ці протилежності, класи з різними економічними інтересами, не знищували один одного в боротьбі, для цього необхідна сила, яка б не допускала зіткнення. Цією силою є держава, яка будучи породженою самим суспільством, піднімається над ним і дедалі більше від нього віддаляється. Зникне держава так само, як і виникла, – разом із зникненням класів.

Класова теорія має певні переваги, зокрема, вона привертає увагу до найважливішого чинника виникнення держави і права – рівня розвитку економіки.

Психологічна теорія, яку запропонував російсько-польський юрист Лев Петражицький (1867-1931 рр.), також дану теорії розробляли Г. Тард(1843-1904 рр.), З. Фрейд (1856-1939 рр.) пояснювали виникнення права властивостями людської психіки. Право, на їх погляд, виникло з емоцій та переживань людини, її уявлень про належну та неналежну поведінку. Виникнення держави пов’язане з потребою людини жити в колективі, психологічною залежністю більшості людей від думки й авторитету лідера.

В цій теорії влада раціоналізується. Суспільне визнання, що є фактичною та юридичною підставою державної влади, має змішаний характер, у ньому переплітаються два психологічні елементи: 1) стихійне, інстинктивне підкорення засноване на почуттях і звичках; 2) свідоме підкорення, що випливає із раціональних мотивів[3].

Теорія спеціалізації Близькою за своїм змістом до матеріалістичної теорії походження держави є теорія спеціалізації, автором якої є сучасна російська дослідниця Т. Кашаніна[4]. Основою цієї теорії походження держави є загальний закон розвитку навколишнього світу – закон спеціалізації. Спеціалізація притаманна як світу біології, так і соціальному світу. Як тільки людина виявила себе як щось відмінне від тварин, вона практично відразу вступила на шлях соціальної спеціалізації. Перший вид кардинальної спеціалізації праці – економічна спеціалізація. В її межах виокремлюються кілька різновидів великих суспільних поділів праці: 1) відділення скотарства від землеробства; 2) виділення ремесла; 3) поява торгівлі, які дали могутній поштовх розвитку як самого виробництва, так і суспільства загалом. По-перше, зріс інтелектуальний багаж суспільства: спеціалізоване засвоєння видів виробництва відбувалося на якісно новому рівні. По-друге, у результаті підвищення продуктивності став накопичуватися додатковий суспільний продукт. По-третє, здійснювалася соціальна диференціація та відповідно ускладнилися взаємини між членами суспільства.

Усе це дало змогу перейти до подальшої спеціалізації праці, яка вже вийшла за межі сфери виробництва. Потреба в управлінській чи організаторській праці привела до появи в житті суспільства другого виду кардинальної спеціалізації – політичної спеціалізації. Результатом появи, поряд зі спеціалізацією у виробничій сфері (економічною спеціалізацією), спеціалізації в сфері управлінської (політичної спеціалізації), на думку Т. Кашаніної, і стала держава.

Пізніше відбувається третій кардинальний поділ праці, виокремлюється ідеологія як самостійний вид людської діяльності або відбувається ідеологічна спеціалізація. Це проявилося тоді, коли язичництво поступається місцем монорелігії і з’являються професійні фахівці «ідеологічного фронту» – жерці, священики. Досягнення суспільством певного рівня багатства дало змогу відбутися і четвертому кардинальному поділу праці – науки (наукової спеціалізації). Наукові дослідження і відкриття використовувалися для «видобутку» знань про світ ще в далекій давнині, але тоді ними займалися як би попутно жерці та ін. Самостійним професійним видом діяльності наука стала в XV столітті.

У ХХ столітті була опрацьована кризова теорія, представники якої намагалася пов’язати географічний, демографічний, економічний, технологічний чинники історичного розвитку. З погляду авторів кризової теорії вихідну точку в утворенні держави і права становить неолітична революція. Хоча ця теорія походження держави й права є найбільш обґрунтованою даними сучасної науки, вона так само не в змозі надати вичерпні відповіді на всі питання, що поставила перед наукою така складна проблема як походження держави і права.

Окрім зазначених теорій походження держави є і низка інших: расова теорія, іригаційна, інцестна (статева), міграційна, теократична, дифузійна та інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості формування держави у різних народів	\|	Історичні типи держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.