Філософія марксизму.

Філософія, створена Карлом Марксом (1818-1883) та Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) в 30-40-х роках XІX століття, увібрала в себе багато досягнень європейської філософської думки, стала однією з багатьох спроб теоретичного відображення глибинних змін в усіх сферах західноєвропейського суспільства.

Основні передумови формування і розвитку філософії марксизму:

- соціально-економічні - утвердження буржуазних суспільних відносин, структурна поляризація суспільства, загострення класових суперечностей, вихід пролетаріату на політичну арену і його потреба в теоретичному усвідомленні своєї історичної місії;

- теоретичні - англійська політична економія (Д.Рікардо, А.Сміт), німецька класична філософія (Гегель, Фейєрбах), соціологічна концепція французьких та англійських соціалістів (А.Сен-Симон, Ш.Фурьє, Р.Оуен);

- природничо-наукові визначаються досягненнями в галузі природничих наук, зокрема три великих відкриття в природознавстві, що підтвердили діалектичний характер природних процесів: відкриття законів збереження енергії і речовини Майєром, Гельмгольцем та Джоулем, відкриття клітинної будови живих організмів Шванном, Шлейденом і Горяніновим, еволюційна теорія Дарвіна.

Таким чином, марксизм являє собою закономірне явище в розвитку світової суспільної думки.

Основні ідеї марксизму викладені в таких роботах:

– в «Економічно-філософських рукописах 1844 р.» -гуманістична концепція людини, її сутності і способу існування; людина як соціально-продукуюча істота і універсальна перетворююча сила; концепція відчуження та умов його подолання;

- в “Тезах про Фейєрбаха” і “Німецькій ідеології” концепція практики;

– в роботах«Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг» - розробка з матеріалістичних позицій проблем діалектики;

– в «Маніфесті Комуністичної партії», «Громадянській війні у Франції», «18 Брюмера Луї Бонапарта» - обгрунтування всесвітньо-історичного покликання пролетаріату.

Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. Природне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина – істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосовуються до природних умов, і саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Крім того, людина – істота універсальна. Якщо поведінка тварин носить «спеціалізований» характер, пристосована до певного, строго визначеного для кожного виду комплексу природних умов, то людина може поводити себе за мірками будь-якого виду, вона «усю природу перетворює на своє неорганічне тіло»: все може стати предметом і знаряддям її життєдіяльності. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою людини виступає праця – процес, «в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою». Це питання розглядалось детальніше в курсі “Культурологія” в трудовій концепції походження культури.

Відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди можуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. Специфічно людський спосіб життєзабезпечення – праця – вже за своїм походженням є колективною спільною діяльністю. В “Тезах про Фейєрбаха” К.Маркс формулює положення про соціальну сутність людини: «...Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є ансамблем усіх суспільних стосунків». Оскільки в різні епохи матеріальне відтворення людського життя здійснюється різними способами, то відповідно і змінюється характеристика людини. Люди – суспільно-історичні істоти. Усі їхні специфічні характеристики формуються в ході розвитку предметно-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві, носять, головним чином, не природний характер, а є, перш за все, соціально-виробничими зв’язками людей. Таким чином, людина, відповідно до марксизму, істота суспільно-продукуюча.

Матеріальне виробництво як творчість, у якій втілені фізичні і духовні здібності людини, позначається в марксистській філософії поняттям практики як специфічного, предметно-перетворюючого, соціально-організованого і опосередкованого духовними структурами способу включення людини в оточуючий природний світ. Основні види практики, за Марксом: матеріально-виробнича («обробка природи людьми»)і соціально-перетворююча («обробка людей людьми»).

В «Економічно-філософських рукописах 1844 року», висиупаючи на захист гуманізму, Маркс розробляє концепцію відчуження людини, його різні види (від природи, від суспільства) і перспективи подолання. Він вважав, що в основі усіх форм відчуження лежить відчуження праці в умовах приватної власності, тому в основі його подолання лежить ліквідація приватної власності.

Однією з основних заслуг марксизму є також концепція концепції матеріалістичного розуміння історії, розробка якої дана в роботах «Німецька ідеологія», «До критики політичної економії», «Капітал». Маркс і Енгельс уперше поширили матеріалізм на пояснення суспільного життя. Маркс дав стисле формулювання суті матеріалістичного розуміння історії в передмові «До критики політичної економії».

Найважливішими категоріями, що виражають матеріалістичне розуміння громадського життя, стали категорії «суспільне буття» і «суспільна свідомість». Суспільне буття – це матеріальні відносини людей до природи і один до одного, що виникають у процесі становлення людського суспільства й існують незалежно від суспільної свідомості. Суспільна свідомість – духовна сторона історичного процесу. Марксизм виходить з того, що суспільна свідомість, з одного боку, є відображенням суспільного буття, а, з іншого боку, має відносну самостійність. Вона виявляється в тому, що суспільна свідомість може відставати від суспільного буття, наприклад, у вигляді пережитків у свідомості, але може також випереджати суспільне буття, що виявляється у науковому передбаченні. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється й у її активності. Але, згідно марксизму, визначальна роль у кінцевому підсумку належить суспільному буттю.

Важливою категорією матеріалістичного розуміння історії, розробленою марксизмом, є категорія «суспільно-економічна формація», за допомогою якої розвиток суспільства став розглядатися як природно-історичний процес. Для вироблення цієї категорії Маркс уперше виділив два види суспільних відносин, що розрізняються по їхньому відношенню до суспільної свідомості: відносини матеріальні і відносини ідеологічні. Матеріальні відносини – ті, котрі складаються, не проходячи попередньо через суспільну свідомість. Такими є виробничі відносини. Ідеологічні відносини формуються на основі матеріальних, залежать від суспільної свідомості, складаються, проходячи попередньо через суспільну свідомість. Ідеологічні стосунки, згідно марксизму, виявляються вторинними і залежними від відносин первинних, визначальних – виробничих.

У цьому зв’язку в марксизмі були вироблені категорії базису і надбудови. Базис – це економічний лад суспільства, система виробничих відносин. Над базисом піднімається відповідна йому надбудова, що включає суспільну свідомість, ідеологічні відносини та суспільні установи й організації, що закріплюють ідеологічні відносини.

Виділення матеріальних відносин у якості базисних дозволило Марксові знайти загальні, повторювані риси в різних суспільствах, що знаходяться на одній стадії розвитку, і віднести їх до деякого єдиного суспільного типу – суспільно-економічної формації. Суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, взятий у його цілісності, що функціонує і розвивається відповідно до властивих йому об’єктивних законів на основі певного способу виробництва. Кожна формація – цілісна соціальна система з властивими їй базисом і надбудовою.

Маркс здійснив поділ історичного процесу на етапи й обґрунтував історично минущий характер кожної із суспільно-економічних формацій. У результаті вся історія людства постала як закономірний процес розвитку і зміни суспільно-економічних формацій. Послідовна зміна формацій, за Марксом, обумовлена протиріччями між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, що на певному ступені перетворюються з форми розвитку продуктивних сил – в їх окови. Марксистське вчення про формацію дає ключ до розуміння єдності і розмаїття історії людства.

Вплив марксистських ідей на західну філософсько-соціологічну думку не підлягає сумніву. В XІX ст. це було пов’язане, перш за все, з його економічними працями Маркса, з його роллю в формуванні широкого соціал-демократичного руху. Маркс виступає в цей час головним чином як соціальний мислитель і, незалежно від згоди чи незгоди з його поглядами, посідає місце одного з класиків соціальної науки Заходу. Інтерес до марксизму приходить переважно вже у XX ст. Його ідеї і творчість стали важливим елементом еволюції духовної культури західної цивілізації. Багато філософських течій XX ст. – від екзистенціалізму до структуралізму – відчули на собі вплив марксистського вчення. В сучасному світі існує живий інтерес до Маркса-філософа, що визначається глибиною його ідей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Схема 1.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.