• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи зупинки кровотечі

Зупинки кровотечі може бути тимчасовим і остаточним. Самозупинки кровотечі є фізіологічною захисною реакцією організ­му, яка виникає внаслідок рефлекторного звуження судин, що сповільнює кровообіг і прискорює утворення мікротромбів.

Способи тимчасової зупинки кровотечі:

- туга тампонада рани і накладання здавлювальної пов'язки (при кровотечах з носа, прямої кишки, а також з ран);

- підняття ділянки, що кровоточить, догори, що може тимчасово зупинити або зменшити невеликі венозні кровотечі (застосовують після накладання здавлювальної пов'язки);

- максимальне згинання кінцівки у суглобі для зупинки кровотечі із ран (використовують при пораненнях артерій в суг­лобових впадинах, якщо накласти джгут складно, при пораненні верхньої третини плеча, підключичної і підпахвової артерій, при пораненні пахвинної ділянки);

- притиснення артерій пальцем (за­стосовують при ушкодженні сонної, стегнової, плечової, і підключичної артерій вище місця поранення);

- накладання джгута (для зупинки артеріальної кровотечі).

Для тимчасової зупинки кровотечі накладають здавлювальні пов'язки, роблять тампонади ран, притискають пальцями су­дини підвищеного положення або максимально згинають кінців­ки в суглобі і накладають джгут.

Тимчасові зупинки кровотечі є заходом, що запобігає крововтраті під час транспортування хворого і підготовки до остаточного зупинки.

Туга тампонада рани. Її застосовують при кровотечах з носа, піхви, прямої кишки, а також при кровотечах з ран. Після введення тампона накладають здавлювальну пов'язку. Тугу тампонаду ран не слід проводити, якщо можна накласти джгут.

Накладання здавлювальної пов'язки. Таку пов'язку викори­стовують для тимчасового зупинки кровотечі з м'яких тканин, якщо не ушкоджені великі артерії. Особливо ефективна вона при поверхневих пораненнях голови, кінцівок, під час зупинки зов­нішніх венозних і капілярних кровотеч.

Методика накладання здавлювальної пов'язки така: закрити рану декількома шарами стерильної марлі, бинта або подушечками з індивідуального перев'язувального пакета; зверху покласти шар стерильної вати, потім накласти колову пов'язку. При цьому перев'язувальний матеріал щільно, притискається до рани, здав­лює кровоносні судини, унаслідок чого кровотеча спиняється.

Підвищене положення ділянки кровотечі, наприклад кінцівки, голови, є допоміжним заходом і може тимчасово спинити або зменшити невеликі венозні кровотечі. Його слідзастосовувати після накладання здавлювальної пов'язки.

Пальцьове притиснення артерій застосовують для зупинки
артеріальної кровотечі на короткий час, потрібний для приготування джгута або здавлювальної пов’язки. Просвіт судини пов­ністю перекривається за рахунок притиснення її до підлеглих кісткових утворень. Нижче наведені місця притиснення артерій до кісток при кровотечах (рис.4 );

- із бокової поверхні чола, обличчя, верхньої і нижньої повіки: покласти великий палець кисті на 1 см спереду від козелка вушної раковини; притиснути скронну артерію до скулової кістки;

- із верхньої і нижньої губи, підборіддя, ясен, язика: покласти великий палець кисті на відстані 1 см від кута нижньої щелепи;

- із шиї: покласти хворого без подушки так, щоб голова у нього була повернута у протилежний від рани бік; покласти третій па­лець кисті на середину внутрішнього краю, грудинно-ключично-соскоподібного м'яза; на цей палець покласти вказівний палець другої руки; натиснути у напрямку до хребта, притискаючи сонну артерію до поперекового відростка шостого шийного хребця;

Рис.4 . Місця пальцьового притиснення артерій:

1-загальна сонна; 2 – зовнішня щелепна; 3 – скронна; 4 підключична; 5 – плечова; 6 – стегнова; 7- підпахвова.

- із відділів верхньої кінцівки або плечового пояса: покла­сти потерпілого на спину; ве­ликий палець кисті покласти у підключичну ямку; усі інші пальці розмістити позаду трапецієподібного м'яза; притис­нути підключичну артерію до першого ребра;

- із плеча і розташованих нижче відділів: покласти хво­рого на спину; другий - п'ятий пальці покласти у пахвову за­падину; притиснути підпахвову артерію до плечової кістки;

- із передпліччя і розташо­ваних нижче відділів: покла­сти хворого на спину; правою рукою захопити передпліччя і підняти його доверху, зігнув­ши руку в ліктьовому суглобі під кутом 80°; лівою рукою захопити плече потерпілого так, щоб перший—четвертий паль­ці знаходилися на внутрішній борозні двоголового м'яза пле­ча, а великий палець — на протилежному боці плеча; чотирма пальцями лівої руки притис­нути плечову артерію до плечової кістки;

- із кисті: променеву артерію притиснути до променевої кістки, помістивши другий-п'ятий пальці на променевому боці передпліччя на 2—3 см вище променево-зап'ясткового суглоба; ліктьо­ву артерію притиснути до ліктьового боку передпліччя;

- із нижнього відділу стегна, гомілки, стопи: покласти потерпілого на спину; на середині пахвинної складки кулаком притисну­ти стегнову артерію до лобкової кістки;

- із гомілки і стопи: покласти потерпілого на живіт; другий - п'ятий пальці покласти на середину підколінної ямки; за допомогою другої руки захопити гомілку потерпілого і зігнути ногу в колінному суглобі під кутом 120°; притиснути підколінну арте­рію до головки великогомілкової кістки;

- на тильному боці стопи: притиснути великогомілкову артерію до середини передньої поверхні гомілково - стопного суглоба;

- на підошовній поверхні стопи: притиснути задню великого­мілкову артерію між внутрішнім і ахілловим сухожилками.

Тимчасові зупинки кровотечі максимальним згинанням кін­цівки у суглобі

До нього вдаються при кровотечах з пахвинної або підключичної артерій, артерій передпліччя і кисті, гомілки і стопи, стегна (рис.5, 6 ).

Рис. 5. Фіксування верхньої кінцівки при кро­вотечах:

а— з підключичної артерії; б — з ліктьової артерії.

При кровотечах із нижнього відділу плеча, передпліччя і кис­ті у підпахвинну западину покласти ватно-марлевий валик і тісно прибинтувати плече до тулуба, при цьому валик здавлює плечову артерію і кровотеча спиняється.

При кровотечі із передпліччя й кисті покласти ватно-марлевий валик у ліктьову ямку; тісно прибинтувати плече до перед­пліччя, валик, притискаючи плечову артерію, спиняє крово­течу.

При кровотечі із верхньої третини плеча і підключичної ділянки у підпахвову западину на боці поранення покласти ватно-марлевий валик; зігнути руки потерпілого у ліктьових суглобах і завести їх за спину; зафіксувати руки в ділянці ліктьових сугло­бів за допомогою ременя або бинтової пов'язки.

При кровотечі із нижньої третини стегна, гомілки і стопи покласти хворого на спину; ватно-марлевий валик помістити у підколінну ямку; зігнути ногу потерпілому в кульшовому і колінно­му суглобах; тісно прибинтувати гомілку до стегна.

Рис. 6. Фіксація нижньої кінцівки при кровотечах:

а — зі стегнової артерії; б — з артерій гомілки і стегна.

Рис. 7. Стандартний джгут (а); накладання джгута при пораненні в плече (б—г) та біля основи кінцівки (д, є).

Накладання джгутазастосовують в основному при кровоте­чах із великих судин кінцівок. Найбільшого поширення набули еластичний гумовий джгут Есмарха і матер'яний джгут-закрутка. Джгут Есмарха — це товста гумова стрічка довжиною 125 см, шириною 2,5 см і товщиною 3—4 мм. На кінцях джгута для його закріплення є металевий ланцюжок і гачок (рис.6). Джгут накладають на плече і стегно. Не рекомендується накладати його на верхню третину плеча, де можна ушкодити променевий нерв, і нижню третину стегна, де стискання стегнової артерії призводить до ушкодження м'яких тканин. Не доцільно накладати джгут на нижню третину передпліччя і гомілку, тому що у цих місцях м'язи відсутні і під джгутом може виникнути змертвіння шкіри. Крім того у цьому місці не завжди можна стиснути артерії, оскільки вони розміщені між кістками,

Методика накладання джгута:

1 надати ушкодженій кінцівці підвищене положення (при відсутності переломів, вивиху) для венозного відтоку крові;

2 на оголену частину кінцівки вище рани покласти марлеву серветку, зробити декілька обертів бинта або використати іншу про­кладку (одяг, хустку);

3 взяти джгут однією рукою за кінець, другою трохи дальше або обома руками посередині, розтягнути його і накласти на кін­цівку вище місця поранення на прокладку, щоб перші 1—2 обер­ти джгута покласти з натягом, а наступні — щільно без натягу;

4 кінці джгута закріпити за допомогою гачка і ланцюжка або спеціальних пазів;

5 покласти під джгут записку або написати на шкірі потерпілого дату і час накладання;

6 на рану покласти асептичну пов'язку і ввести потерпілому знеболювальну речовину;

7 провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки, підвісивши її на косинку, бинти або за допомогою транспортної шини;

8 у зимовий період укутати кінцівку ватою або одягом;

9 обов'язково перевірити правильність накладання джгута (спиняється кровотеча у рані, пульс на периферичних артеріях від­сутній, відсутній біль у кінцівці, шкіра кінцівки має різко блідий колір);

10 транспортувати потерпілих на носилках у першу чергу у супроводі медичного працівника або того, хто надає допомогу.

Рис. 8. Накладання джгута-закрутки

Накладання джгута-закрутки.Методика його накладання така ж, як і звичайного. Для закрутки використовують хустку, ремінь, матер'яну тасьму. Закрутку накладають вище місця по­ранення; її кінець зав'язують вузлом з петлею, у петлю встав­ляють паличку, за допомогою якої закрутку затягують до зупинки кровотечі і закріплюють бинтом (рис.8). При пораненні судинного пучка на шиї з метою притиснення сонної артерії джгут накладають за допомогою шини (фанерної або Крамера). Шину накладають зі здорового боку, упираючись до голови і плеча. Вона є каркасом, на якому джгут натягується навколо шиї, здавлюючи при цьому судинний пучок тільки з одного боку. При відсутності шини можна використати руку потерпілого. Для цього руку кла­дуть на голову і фіксують бинтом, використовуючи замість шини плече. Під джгут у ділянці судинного пучка обов'язково слід під­кладати ватно-марлевий валик (рис.9).

Треба пам'ятати, що у дорослих джгут може лежати безперервно на кінцівці не довше 1 год. 30 хв. влітку і 30 хв. взимку.

При накладанні джгута можуть допускати такі помилки:

- джгут накладено без показань, при відсутності артеріальної кровотечі;

- джгут накладено без підкладки;

- джгут слабо затягнутий, не спиняє артеріальної кровотечі, а посилює венозну;

- надзвичайно сильне здавлювання джгу­том тканин травмує нервові стовбури і ви­кликає параліч кінцівки;

- не вказаний час накладання джгута і не проведена іммобілізація кінцівки, на яку накладений джгут.

Рис. 9. Накладання джгута способом Мікуліча

Дітям джгут накладають з трирічного віку, використовуючи спеціальні більш ела­стичні дитячі джгути. До трьох років ар­теріальну кровотечу спиняють накладан­ням здавлювальної пов'язки. Влітку джгут накладають безперевно до 30 хв., не

довше 1 год., а взимку — до 15 хв. Правила на­кладання джгута дітям такі ж, як і дорос­лим.

2.5.3. Перша медична допомога при гострому недокрів’ї та травмах різноманітного походження

Основним під час надання першої медичної допомоги при гострому недокрів'ї є забезпечення кровопостачання найбільш чутливих до нестачі крові і кисню життєво важливих органів — головного мозку і серця. Для цього потерпілого укладають так, щоб кінцівки були підняті вверх, а голова опущена нижче тулуба. Шию і тулуб звільняють від здавлювального одягу, а ноги туго бинтують від пальців до тулуба. Таким шляхом кров витя­гують з вен, що збільшує об'єм крові, яка циркулює, і поліпшує кровопостачання серця і мозку. Потрібно також забезпечити приплив свіжого повітря, а при відсутності протипоказань наситити організм потерпілого рідиною (дати випити гарячий чай, солону воду).

Перша медична допомога при травматичному шоці

Травматичний шок — це фазний патологічний процес, що виникає внаслідок надзвичайно сильного подразнення (трав­ми). При цьому найперше порушуються функції центральної нервової системи, органів кровообігу і дихання, ендокринної системи, обміну речовин. Причиною травматичного шоку найчасті­ше є вогнепальні багатоосколкові множинні поранення, закриті і відкриті ушкодження голови, грудної клітки, живота і таза, закриті і відкриті переломи, особливо стегна, гомілки, плеча, таза, обширні поранення, опіки, електротравми. У мирний час він зустрічається у 3 % випадків, при множинних і сполучених ушкодженнях — досягає 8—15 % усіх травм.

Шок має дві фази: еректильну (збудження центральної нер­вової системи) і торпідну (різке пригнічення функцій організму і гальмування нервової системи). У торпідній фазі шоку виділяють чотири ступені, їх визначають за важкістю загального стану організму, враховуючи такі клінічні показники: максимальний артеріальний тиск, частоту пульсу і дихання, зміну кольору забарвлен­ня нігтьових пластинок (симптом білої плями) та об'єму цирку­люючої крові.

I ступінь: максимальний артеріальний тиск 90 мм рт. ст., частота пульсу до 90—100 ударів за 1 хв., дихання прискорене; легка загальмованість при збереженій свідомості; шкірні покриви блі­ді, вологі; діурез не змінений; крововтрата при відкритих ушкод­женнях досягає 300—400 мл.

II ступінь: загальний стан важкий; максимальний артеріаль­ний тиск 70—80 мм рт. ст., частота пульсу 120—140 ударів за 1 хв., дихання прискорене, поверхневе; апатія, свідомість збереже­на; шкіра бліда, покрита холодним липким потом; діурез зни­жений, спрага; крововтрата досягає 1000—1500 мл.

III ступінь: свідомість збережена, але психіка різко пригнічена; максимальний артеріальний тиск 40—60 мм рт. ст.; частота пульсу 160 ударів за 1 хв. слабого наповнення її напруження, пульс ниткоподібний; підшкірні вени не контуруються; дихання поверхневе, прискорене, з паузами; зіниці розширені, слабо реа­гують на світло; припиняється виділення сечі (анурія), виникає спрага, нігтьові пластинки сині.

IV ступінь: свідомість відсутня, адинамія; шкірні покриви блі­ді з землистим відтінком, покриті холодним липким потом; зіниці розширені, майже не реагують на світло; максимальний артеріальний тиск нижче 30 мм рт. ст. або не визначається, тони сер­ця не прослуховуються; кровотеча з рани спиняється; пульс від­сутній; дихання поверхневе з паузами, переривчасте; синюшність усього тіла, самовільне виділення калу, сечовиділення відсутнє (анурія).

Перша медична допомога:вивільнити потерпілого від здавлювання, завалів, палаючого одягу, усунути із повітроносних шля­хів сторонні тіла — блювотні маси, кров, землю (боротьба з асфік­сією) ; при відсутності дихання провести штучну вентиляцію ле­гень методом «рот до рота», «рот до носа» за допомогою портативного апарата для штучної вентиляції легень; при зупинці роботи серця потрібно зробити закритий масаж серця; тимчасово спинити зовнішню кровотечу; зігріти потерпілого теплим одягом, дати випити спирт, алкоголь, гарячий чай, каву (боротьба з болем); накласти на рану стерильну пов'язку; провести транспорт­ну іммобілізацію при переломах, великих пораненнях, опіках і відмороженнях кінцівок; транспортувати до лікувального закла­ду (при відсутності свідомості у лежачому положенні на животі з поворотом голови на бік).

До комплексних протишокових заходів під час надання першої медичної допомоги належать боротьба із асфіксією, тимча­сове зупинки зовнішньої кровотечі, вивільнення потерпілого з-під завалів, гасіння палаючого одягу, накладання оклюзійної (гер­метичної) пов'язки на проникаючу рану грудної клітки, введен­ня знеболювальних препаратів, проведення транспортної іммо­білізації, транспортування потерпілого.

Читайте також:

1. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
2. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
3. Біологічні способи лікування ран.
4. Валютний курс і способи його визначення
5. Варіанти і способи вимірювань характеристик телефонних каналів
6. Види і способи вибіркового спостереження.
7. ВИДИ КРОВОТЕЧ. Зупинка зовнішньої кровотечі.
8. Види середніх величин та способи їх обрахування.
9. Види середніх величин та способи їх обрахування.
10. Види середніх і способи їх обчислення
11. Види та способи гартування.
12. Види та способи здійснення посягань на територіальну цілісність.

Переглядів: 11385