Значення творчості Діккенса

Вікторіанець Діккенс був у своєму стилі художником перехідного періоду, в його творах примхливо сполучалися риси двох напрямів - романтизму і реалізму, а ще до того певні елементи просвітницького реалізму, готики і великий домішок сентименталізму.

Любов до письменника багатьох читачів лишається незмінною, їм не заважає ані казковість чи заплутаність його сюжетів, ані деякі надто довгі і деталізовані описи місця подій, ані балакучість окремих персонажів, перебільшення і комікування в їх зображенні чи штучність, ангелоподібність інших. Все це здавалося і здається незначним, дрібним, порівняно з тим, що випромінюють сторінки прози майстра. Мало є письменників на світі, твори яких дають душі таку розраду, таку втіху, дають таке «почуття радості життя» (Дж.К.Честертон).

Особливістю його портретів є те, що вони часто розвиваються під час оповіді, начебто майстер додає до свого малюнка все нові штрихи й мазки, нові дрібні, але важливі деталі. Від цього кожний портрет стає виразнішим, об'ємнішим, жвавішим. Те, як персонаж твору рухається, жестикулює, дивиться або говорить, як він одягнений чи яку має зачіску тощо, — все допомагає письменникові створити його характер, передати особливості вдачі, внутрішню самобутність.

Особливу роль у творах Діккенса відіграють старанно виписані інтер'єри. Це не просто тло, на якому розгортаються події, а й їхні активні учасники, що начебто наділені людськими якостями, почуттями, пристрастями. Меблі, побутові речі набувають рис своїх власників, уособлюють їхні радощі й горе.

У кожному своєму творі письменник малює виразні, обов'язково емоційно забарвлені пейзажі. Він створює живописні картини великих і малих міст, малює сільські ландшафти, шляхи-дороги, якими взимку крізь сніг і холод або влітку під нестерпним сонцем рухаються його герої. Але передусім він художник Лондона, цієї величезної імперської столиці, топографію якої він знав, певне, як ніхто. Його зображення глухих темних двориків і таємничих переходів, примхливого павутиння вулиць і вуличок, провулків, площ і пустирів, монументальних офіційних будівель і жалюгідних хижок, де тулиться біднота, - усе це змальовано великим художником, сповнене настрою, експресії. Будинки і вулиці мають не лише власне неповторне обличчя, а й власний характер. І в цьому англійський класик — один із перших і найвідоміших майстрів-урбаністів у літературі - прямий попередник Федора Достоєвського

Сюжети Діккенса, у яких так багато захоплюючих, смішних або жахливих подій, дивовижних сплетінь людських життєвих історій, похмурих таємниць і загадок, добрих учинків і кривавих злочинів, тримають читацьку увагу в постійному напруженні. Романіст був майстром інтриги, яку уміло заплутував, нагнітаючи інтерес, а потім так само вміло розплутував для загального вдоволення. У його прозі сполучаються елементи реалістично-побутової оповіді, біографічного і «роману виховання», авантюрного, детективного, готичного, історичного романних піджанрів, сатиричних і ліричних сторінок тощо.

Навіть дрібні випадки, буденні справи, прохідні епізоди в потоці людського існування набувають під його пером значущості, начебто побачені крізь чарівну оптику, що надає їм барви, рельєфність, рух, аромат і смак.

Письменник приваблює читача і гумором, і повсюдною іронією у всіх її відтінках. Пригоди містера Піквіка викликають веселий сміх, а, наприклад, «Американські нотатки» і «Мартін Чезлвіт» сповнені злої ущипливої іронії. Діккенс був великий майстер сміху в усіх його виявах та нюансах. Він, як ніхто, вмів викрити єство негідників і святенників. Негідники у нього такі виразні, що запам'ятовуються назавжди, як, приміром, зловісні лиходії Скрудж («Різдвяні оповідання») і потвора Квит («Крамниця старожигностей»), утілення корисливості й підступності — лукавий Пексніф («Мартін Чезлвіт»), учитель-тиран і невіглас Сквірс («Ніколас Нікльбі»), цинічний визискувач і демагог фабрикант Баундербі («Важкі часи»), фальшивий смиренник кар'єрист Урія Гіп («Девід Копперфілд»). Імена деяких із цих постатей стали називними. Так, образ містера Пексніфа посів «гідне» місце серед низки найвідоміших облудних лицемірів світової літератури, таких як Тартюф Мольєра, Іудушка Головльов Салтикова-Щедріна або його ж Фома Опискін. Створюючи постаті негативних персонажів, Діккенс використовував такі художні прийоми, як гротескне загострення, гіперболізація аж до майже фантастичного перебільшення, карикатурне випинання провідної риси характеру, згущення барв і різкі контрасти, нагнітання страшного і відразливого.

Постаті дітей у романах і повістях Діккенса завжди змальовані з особливою сумною ніжністю, їхня безпорадність у зіткненні зі злом несправедливого суспільства, їхня зворушлива рання «зрілість», народжена стражданнями, - викликає не тільки співчуття, а й протест проти світу, де діти позбавлені дитинства. Добро може жити і в дорослих людях, але тоді вони часто стають чужими в суспільстві, «диваками», з яких знущаються і сміються. Безкорисливі й чесні, з вразливим сумлінням і щирою вдачею, вони часто потрапляють під колеса бездушної, механічної цивілізації або животіють на похмурій периферії існування, у темних нетрях великих міст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Життєвий шлях	\|	Класифікація і план рахунків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.