• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політична діяльність: рівні, напрями, форми.

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямо­ваний на здобуття та здійснення влади або впливу на неї.

Прикладами політичної діяльності можуть бути: дебати в парла­менті, переговорний процес, вибори, референдум, мітинг, пікетування, державний переворот і т. ін.

Політична діяльність не може бути прерогативою лише "сильних особистостей", "творчих еліт" або тих структур, які спеціально створені для здійснення політичної влади. Нею можуть займатися люди на різних рівнях суспільної системи. Політичною діяльністю вважаємо не лише прийняття рішень центральними органами державної влади (діяльність еліт), а й різні форми політичної активності людей внизу „владної піраміди” (діяльність мас), що прагнуть виразити своє ставлення до окремих політичних проблем,вилинути на ті чи інші політичні тенденції або рішення.

Особливості політичної діяльності:

1. Специфічний зв'язок діяльності й бездіяльності, позитивних політичних дій, зміст яких полягає у тому, щоб "зробити щось" задля досягнення певноїмети, і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб „перестати щось робити” і „дозволити” статися певним подіям.

2. Особливе співвідношення виявів вмотивованої цілеспрямованої активностіполітичного суб'єкта і різних форм не усвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, раціональних та ірраціональних спонук і складників політичної діяльності.

3. Пара­доксальність наслідків політики. Іноді бувають ситуації, за яких нібито продумана і цілеспрямована політична діяльність призводить до зовсім інших, часто про­тилежних, неочікуваних і небажаних наслідків.

Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають у суспільній та політичній ієрархії, виділяють два основних рівні політичної діяльності:

1) елітарний рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регульованої діяльності стосовно самих себе, суспільних груп, суспільних відносин;

2) рівень масової участі (або масової політики) - через розмаїті форми якої народ реалізує своє право контролю за діяльністю владних структур.

Залежно від того, хто й навіщо займається політикою та на який об’єкт спрямована його діяльність, змінюється зміст і форма самої політичної діяльності. Класифікація політичної діяльності здійснюється за суб’єктами, об’єктами та рівнем інноваційності (спрямованістю в минуле чи майбутнє), а саме:

І. За кількістю суб’єктів політики та ступенем взаємозалежності між ними діяльність може бути:

1) індивідуальна: індивідуальний акт протесту, особиста публічна маніфестація поглядів (у пресі, на мітингу), відставка політика під впливом самостійного рішення тощо;

2) колективна: сума індивідуальних дій з мінімальним ступенем організації (демонстрація, що виникає стихійно під впливом масових емоцій);

3) групова: суб’єктом політичних дій виступають суспільні групи з певною самосвідомістю, стійкою єдністю, організацією і програмою дій (політичний страйк, повстання);

4) загальносуспільна: національно-визвольна боротьба, революція.

ІІ.За змістом та об’єктом виділяють:

1) діяльність, спрямовану безпосередньо на здобуття влади (боротьба за владні повноваження)

2) діяльність, спрямовану на створення, вдосконалення та заміну політичних інститутів та політико-правових норм (владно-управлінських структур);

3) діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів (регулювання суспільних відносин).

ІІІ. За рівнем інноваційності (спрямованості у майбутнє чи минуле):

1) інноваційна, орієнтована на впровадження нових інституцій і на оновлення політичних курсів держави;

2) стабілізуюча, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності й не допустити деструктивних, руйнівних змін;

3) консервативна, націлена на недопущення суттєвих змін узагалі;

4) реставраційна, тобто протилежна до інноваційної, спрямована на відновлення важливих інститутів і форм суспільного життя.

Залежно від характеру і методів політичних дій, що їх застосовують для запровадження змін, в інноваційній діяльності виділяють наступні види політичної діяльності:

- революційну (вона передбачає глибшу, порівняно з реформами, трансформацію суспільно-політичної системи, зміни в системі владних відносин – захоплення влади новими політичними силами, найчастіше насильницькими методами та залучення до цієї діяльності широких верств населення.);

- реформаторську (є складним процесом поступового перетворення існуючої суспільної системи та її окремих елементів – без руйнування основ цієї системи).

Читайте також:

1. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
2. Атипові форми.
3. В) Конкуренція суть, форми.
4. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
5. Взаємодія культур і національна самобутність народів. Тенденції культурної універсалізації та її форми.
6. Види об’єднань підприємств, їх організаційно-правові форми.
7. Виникнення економічної теорії, її напрями, школи і течії.
8. Власність як економічна категорія. Структура власності, її типи, види і форми.
9. Генезис форм господарювання. Натуральне виробництво: сутність і риси. Товарне виробництво: сутність, умови виникнення, розвиток та форми. Суперечності товарного виробництва.
10. Геополітична структура сучасного світу.
11. Господарська діяльність: поняття та види
12. Демократія як ідеал і політична дійсність

Переглядів: 2097