ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Для визначення функціонального стану органів дихання застосовують такі проби:

а) з проганянням тварин легкою риссю. У коней в спокійному стані підраховують кількість дихальних рухів за 1 хв. Після цього тварину проганяють легкою риссю протягом 15 хв і знову визначають кількість дихальних рухів і час повернення їх до вихідного стану. За даними М. С). Судакова, у здорових рисистих тренованих коней після проганяння дихання незначно частішає (до 20— 24 дихальних рухів за 1 хв) і повертається до вихідного через 7—10 хв. У малотренованих коней частота дихання збільшується до 28—34 дихальних рухів і повертається до вихідного через 12—15 хв. При функціональній недостатності органів дихання після проганяння спостерігається різке збільшення кількості дихальних рухів за хвилину (до 45 і більше), яке тривалий час не повертається до вихідного положення (до 20—ЗО хв і більше) залежно від характеру патологічного процесу;

б) проба з апное за І. Г. Шарабріним. У коня на вдиху затримують дихання, закриваючи ніздрі, і відмічають час до появи характерного руху глотки, який нагадує утруднене дихання. Якщо у здорових коней цей рух з'являється через ЗО—40 с, то у хворих — цей час значно скорочується.

Під час проведення обох проб необхідно враховувати стан серцево-судинної системи, а також температуру і вологість навколишнього повітря. Важке фізичне навантаження у нетренова-них тварин може призводити до розвитку патологічних процесів у легенях (гостра альвеолярна емфізема) і в серці (гостре розширення серця, міокардіодистрофія), порушення типу й ритму дихання, а також виникнення задишки.

Торакоцентез(пробний прокол грудної клітки) застосовують для проведення фізико-хімічних, мікроскопічних і бактеріологічних досліджень нагромадженого в плевральній порожнині випоту, для визначення його характеру (транссудат, ексудат, кров, гній),

в результаті чого одержують цінні дані про патологічний процес. Дослідження плевральної рідини має також важливе значення у діагностиці деяких хвороб, особливо для диференціальної діагностики плевриту і грудної водянки. Ексудат характерний для плевриту, а транссудат — для грудної водянки.

Транссудат — абсолютно прозора, злегка жовтувата, інколи безбарвна рідина. Серозний і серозно-фібринозний ексудат, як правило, забарвлений в інтенсивний лимонно-жовтий колір і менш прозорий. В ексудаті при відстоюванні випадають в осад пластівці фібрину, від чого він мутніє, у ньому міститься багато лейкоцитів, еритроцитів, епітеліальних клітин. Транссудат залишається прозорим, у ньому зовсім не утворюється осад або він дуже ніжний і має вигляд хмарки. Серозно-гнійний ексудат мутний, білувато-жовтого кольору, при відстоюванні розділяється на два шари: верхній — серозний і нижній — гнійний. Гнійний ексудат — густий, зеленкуватий, непрозорий. Геморагічний ексудат непрозорий, червоного кольору, при розпаді еритроцитів — червоно-бурого. Гнильний ексудат грязно-бурого кольору, неприємного запаху. Отже, гнійний, гнильний і геморагічний ексудати легко відрізняються за зовнішнім виглядом. Утруднення може викликати диференціювання транссудату і серозного ексудату, які за кольором і прозорістю можуть бути подібними. Розрізняють їх по питомій вазі (в ексудату вона більша 1,016, а транссудату менша 1,014} і вмісту білка (ексудат має більше 3,5 % білка, а транссудат менше 2 %).

Для одержання плевральної рідини необхідно зробити асептичний пробний прокол, який є безпечним методом дослідження. З цією метою використовують спеціальні троакари або шприц з голкою, аспіратори.

Прокол грудної клітки у великих тварин (коней, жуйних, свиней) проводять у стоячому положенні в зафіксованому стані, а у дрібних — сидячому. Після фіксації тварини, в зоні тупого перкусійного звуку, зумовленого нагромадженням рідини в плевральній порожнині, визначають місце проколу грудної клітки: у коней — 7-й міжреберний проміжок зліва або 5—6-й справа; у великої рогатої худоби, овець і свиней — 6-те міжребер'я зліва або 5—6-е — справа. Голку вводять попереду переднього краю ребра вище грудної зовнішньої вени на глибину у великих тварин 2—4, у дрібних— 1—2 см. Просування голки по тканинах грудної клітки зустрічає певний опір. Після того, як кінець голки проникає у плевральну порожнину, опір відразу зникає. Після цього шприцом (аспіратором) насмоктують патологічне випотівання. Голку виймають з плевральної порожнини, відповідно обробляють місце пункції.

Дослідження мокротиння.Мокротинням називають виділення з дихальних шляхів, що виділяються назовні при кашлі. Це завжди

патологічне явище. Одержують його з трахеї за допомогою зонда Габрійоловічюса або з ротової порожнини. Для цього в ротову порожнину тваринам вводять зівник, язик виводять набік, штучно викликають кашель і після кашльового поштовху, просуваючи руку з тампоном до гортані, збирають слиз. У телят, овець, кіз і собак мокротиння беруть аналогічно, але збирають його фаринге-альною ложкою невеликого розміру або стерильним ватним тампоном, який тримають артеріальним пінцетом. У коней з цією метою використовують гумову трубку, яку вводять через ніс у глотку або верхню третину трахеї, викликають кашель і опускають голову коня вниз.

При макроскопічному дослідженні визначають кількість мокротиння, його консистенцію, колір, запах, різні домішки (повітря, частинки пухлин, кров), при мікроскопічному — наявність у мазку різних клітин, інших формених елементів, бактерій.

При ларингіті, трахеїті, на початку гострого бронхіту, при хронічному бронхіті мокротиння виділяється мало, а в розпалі катаральної бронхопневмонії, гнійної пневмонії, при гангрені легень кількість її досить велика. Консистенція мокротиння, як правило, в'язка. В'язкість, тягучість і клейкість залежать від вмісту в ньому слизу. Клейкість мокроти підвищується при значному вмісті в ній фібрину. Велика кількість рідкого мокротиння виділяється при набряку легень, його називають серозним, оскільки воно відрізняється рідкою консистенцією, пінистістю, за зовнішнім виглядом нагадує збитий яєчний білок, без кольору, частіше має рожевий відтінок із-за домішок еритроцитів, прозоре або опалесцентне. Крім серозного, ще може бути слизисте і гнійне мокротиння. Слизисте складається переважно із слизу, що характерне для гострого катару гортані і трахеї, катаральної бронхопневмонії. Воно в'язке, без кольору, прозоре або білувате. Часто буває слизово-' гнійне мокротиння, коли до слизу примішується гній. Гнійне мокротиння вершкоподібної консистенції, жовто-зеленого кольору, а слизово-гнійне такого ж кольору, але менш інтенсивного, має ознаки і слизового й гнійного. Червоний колір мокротиння залежить від домішок крові. У деяких випадках мокротиння являє собою чисту кров. Домішки крові до мокротиння бувають при туберкульозі, ранах і пухлинах, абсцесах і гангрені легень, гострій пневмонії, особливо гіпостатичній, застої крові в легенях при серцево-судинній недостатності, а також захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Свіже мокротиння в більшості випадків не має запаху. Смердючий гнильний запах зумовлюється діяльністю мікробів-анаеро-бів, що викликають гниттєве розкладання білків легеневої тканини з утворенням індолу, скатолу, сірководню, які й надають неприємного запаху мокротинню (це буває при аспіраційній бронхопневмонії, ускладненій гаигреною легень, бронхоектазах).

До мокроти можуть примішуватися шматочки змертвілої легеневої тканини при гангрені легень, які мають вигляд сіро-чорних клаптиків різного розміру, інколи шматочки пухлин, кров, згустки фібрину, які являють собою зліпки трахеї та бронхів і зустрічаються при дифтерійному ларингіті, крупозній пневмонії.

Мікроскопічне дослідження мокротиння проводять у незабарв-лених (нативних) і забарвлених препаратах. При мікроскопічному дослідженні препаратів знаходять лейкоцити, частіше нейтрофіли, а при бронхіальній астмі в мокротинні багато еозинофілів. Крім лейкоцитів, в ньому знаходять еритроцити, епітеліальні клітини (плоскі — з порожнини рота, гортані; циліндричні — з носа і глибоких дихальних шляхів; альвеолярний епітелій — овальні клітини з зернистою цитоплазмою і одним або кількома ядрами). При розпаданні легеневої тканини (абсцес, гангрена легень, туберкульоз) в мокротинні зустрічаються еластичні волокна.

При бактеріологічному дослідженні мокротиння у ньому можна виявити збудників різних легеневих захворювань, перевірити їхню чутливість до антимікробних засобів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ	\|	Г л а в а VI ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.