ТВОРЧІСТЬ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

Інтелігенція Галичини й Буковини орієнтувалася на народно-національні засади музичного мистецтва Наддніпрянської України, зокрема ідеї М. Лисенка. У XIX ст. у краї зароджується фольклорно-етнографічний рух, розпочинається утвердження української мови в церковній, літературній, музично-театральній практиці. Розгортається процес національної інтеграції Західної і Східної України в царині культури.

Фундатором Перемишльської композиторської школи став один із перших українських професійних композиторів Галичини Михайло Вербицький (1815-1870). Він автор музично-сценічних композицій, що дістали назву співо-гри: «Верховинці», «Школяр на мандрівці», «Підгоряни» та ін. До цих театральних п'єс композитор писав увертюри, що стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині. Його хорова та інструментальна музика була тісно пов'язана з галицькими народними піснями й танцями.

З-поміж духовних творів М. Вербицького виокремлюються такі хори: урочистий «Іже Херувими», ліричний «Єдин свят», величальний «Ангел вопіяше» та ін. Біблійні тексти осмислені композитором у камерному ключі. Основою його хорового письма була чітка акордова фактура. У духовній музиці М. Вербицького майже відсутні фольклорні мотиви. На відміну від інших його творів, у них відчутний вплив західноєвропейських музичних традицій, музики Д. Бортнянського.

На вірш поета і фольклориста П. Чубинського «Ще не вмерла України...»? М. Вербицький написав спочатку солоспів із супроводом гітари. Вперше нотний варіант цього твору побачив світ у збірці «Кобзар» (1885), після чого став поширюватися в численних копіях. 1939 р. його було затверджено як офіційний гімн Карпатської України, проте згодом упродовж тривалого часу він заборонявся радянським й угорським урядами. Зі здобуттям Україною незалежності ця урочиста героїко-патріотична пісня стає державним гімном, символом відродження й єдності українського народу.

Розвитку музичної культури західноукраїнських земель у другій половині XIX - на початку XX ст. сприяла активна музично-громадська і творча діяльність композиторів Анатоля Вахнянина (1841-1908) - організатора й керівника музичних товариств «Боян», «Торбан», засновника і першого директора Львівського музичного інституту ім. М. Лисенка; Остапа Нижанківського (1862-1919) - хорового диригента, засновника музичного видавництва «Бібліотека музикальна»; Дениса Січинського (1865-1909) - одного з перших галицьких композиторів-професіоналів, який організував музичну школу і видавництво у Станіславі, хорові товариства у багатьох містах і селах Галичини. Просвітницьку та педагогічну роботу здійснював у Чернівцях композитор, письменник і педагог Сидір Воробкевич (1836-1903). Хоровий доробок митця становить понад 400 музичних творів, більшість з яких він написав на власні тексти.

У творчості західноукраїнських композиторів дістали подальший розвиток такі жанри, як опера («Купало» А. Вахнянина, «Роксолана» Д. Січинського), оперета («Убога Марта», «Гнат Приблуда» С. Воробкевича), хорові та вокальні твори («Лічу в неволі»
Д. Січинського, «Мово рідна» С. Воробкевича), фортепіанні композиції («Вітрогони» О. Нижанківського), романси («Не співай мені сеї пісні» Д. Січинського на вірш Лесі Українки, «Як почуєш вночі» на вірш І. Франка). Багато пісень Д. Січинського, наприклад «Чом, чом, чом, земле моя», набули такої популярності, що стали народними, а це, як відомо, є найкращим визнанням для будь-якого митця.

Творча і просвітницька діяльність композиторів Галичини і Буковини сприяла піднесенню української музичної культури на новий, якісно вищий професійний рівень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
М.ЛИСЕНКО - ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ, КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ШКОЛИ	\|	ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОСЛІДОВНИКІВ М.ЛИСЕНКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.