ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОСЛІДОВНИКІВ М.ЛИСЕНКА

Національно-демократичні та музично-естетичні принципи М. Лисенка знайшли плідне продовження в діяльності його послідовників К. Стеценка, Я. Степового, М. Леонтовича, О. Кошиця, М. Аркаса та інших композиторів Наддніпрянської України. Провідною цариною їхньої творчості залишалася хорова музика, що охоплювала обробки народних пісень, кантати, церковні жанри тощо. Саме у цій галузі музичного мистецтва українські композитори, передусім К. Стеценко і М. Леонтович, досягли найвищого рівня професійної майстерності.

Кирило Стеценко (1882-1922) - музично-громадський діяч, композитор і диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Лисенка. В образній сфері його музики домінують ліричні та лірико-драматичні мотиви. В деяких музичних творах відображено бурхливі події суспільного життя, відчувається своєрідний «пульс» епохи. До самобутніх зразків української хорової класики належать хори «Сон» і «Прометей», кантати «Шевченкові», «Єднаймося», «У неділеньку святую», церковна музика (літургії, «Панахида», «Всеношна»), обробки українських народних пісень, зокрема для дитячих хорів (збірки «Луна», «Шкільні співаники»).

Кантату «Шевченкові» присвячено 100-річчю від дня народження Великого Кобзаря. Вона складається з двох контрастних розділів: першого - лірико-епічного, розповідного характеру, і другого - драматичного з урочистою кодою.

У витончених і майстерних солоспівах К. Стеценка домінують пейзажні та світлі ліричні образи, як, наприклад, у «Вечірній пісні» на слова В. Самійленка, що стала народною, «Плавай, плавай, лебедонько» на вірші Т. Шевченка, «Стояла я і слухала весну» на слова Лесі Українки.

Творчість К. Стеценка стала цін: ним доробком в українську музичну, передусім вокально-хорову культуру.

Яків Степовий(1883-1921) - митець ліричного спрямування, самобутнього композиторського стилю. Він писав камерну музику - вокальну та інструментальну. Відмітною рисою творчого почерку цього композитора було опосередковане відтворення національного колориту. В обробках народних пісень Я. Степового переважають ліричні та жартівливо-сатиричні образи. І досі залишаються популярними збірки його пісень для дітей («Проліски», «Кобзар» та ін.), вокальні мініатюри («Пісні настрою»). Для вокальних творів композитора характерний органічний синтез поетичного тексту й музики, який відіграє значну роль у створенні образу.

Одним із вершинних творів Я. Степового став відомий епіко-драматичний солоспів «Степ». Він навіть вплинув на походження псевдоніма композитора. Цей твір увійшов до циклу «Барвінки», до якого також слід віднести баладу «Три шляхи» на вірші Т. Шевченка.

Фортепіанна спадщина Я. Степового охоплює твори великої форми (соната, фантазія) і п'єси-мініатюри їй притаманні два струмені музичної образності: ніжна лірика («Елегія», «Прелюди») і сповнена радісного відчуття танцювальність («Мазурка», «Танець»). Фортепіанний стиль композитора вирізняється філігранною відточеністю деталей, лаконізмом музичного вираження, кришталевою прозорістю фактури. Серед драматичних творів митця - відомий «Етюд пам'яті Шевченка», в якому домінує героїко-трагедійна образна тема.

Мистецька спадщина Я. Степового залишила помітний, слід в історії української музики. Його твори часто виконуються в концертному і педагогічному репертуарі.

Микола Леонтович(1877-1921) - видатний майстер хорової мініатюри, автор численних хорових обробок українських народних пісень, що увійшли до золотого фонду української культури: «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної», «За городом качки пливуть» та ін. Хоровій обробці української народної пісні композитор присвятив майже все життя, досягнувши у цій царині творчості мистецьких вершин. Взірцем для нього був творчий досвід М. Лисенка, а також хорові традиції Д. Бортнянського, музика якого була популярною наприкінці XIX - на початку XX ст. Зазвичай мелодію М. Леонтович залишав незмінною, зберігаючи інтонаційну чистоту першоджерела. У своїх обробках він використовував засоби гармонії, поліфонії, фактурно-темброві нюанси.

Стиль композитора можна схарактеризувати на прикладі пісні «Мала мати одну дочку». Цей твір містить два образи й відповідно складається з двох частин. Перша частина - лірична (образ жінки - дочки, яку мати «купала у медочку», сподіваючись на щасливу долю), друга - напружена (образ чоловіка-п'яниці). М. Леонтовичу вдалося знайти найвлучніші виразові музичні засоби, які лаконічно і водночас переконливо відображують конфліктні персонажі цієї пісні-мініатюри. Плавна, дещо монотонна мелодія сопрано з підголоском-відповіддю альтів першої частини налаштовує на спокійний настрій спогадів-жалів про минулу молодість. У другій половині різким контрастом звучить загострена мелодія тенорів на словах «П'є п'яниця, п'є, гуляє», що драматизує характер викладу. Так композитор музичними засобами поглиблює соціальний зміст тексту: безвихідне становище жінки, долю якої занапастив пропащий чоловік, а вона не може його покинути, бо має малих діточок. Ця пісня, як і деякі інші («Чорнушко душко»), має кілька редакцій-варіантів.

У доробку композитора є також чотири високохудожні акапельні хорові поеми: «Льодолом», «Літні тони», «Легенда» і «Моя пісня», опера «Русалчин Великдень».

Обробки народних пісень, оригінальні вокально-хорові твори та духовна музика М. Леонтовича (літургія, серія «Херувимських», «Світе тихий», релігійні колядки тощо) належать до кращих зразків української хорової класики.

Отже, XIX ст. увійшло в історію вітчизняної музичної культури як епоха національного відродження, становлення професіоналізму в галузі творчості й виконавства, виходу української музики на світовий рівень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТВОРЧІСТЬ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ	\|	Лекція №9

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.