Сам образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі— професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особливі ідеали. – так званий лицарський кодекс.
Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурівна народній мові, що виникла на півдні Франції (Лангедок). . У кожній країні їх називали по-різному: у Англії — менестрелі, у Німеччині — шпільмани. Лірику трубадурів живили різні джерела: фольклорні пісні та обряди, антична і східна поезія. Вони оспівували лицарське любов та героїчні подвиги. У творчості трубадурів виділяють 3 основні тем: війна, служіння сюзерену та поклніння Прекрасній Дамі, а також 3 жанри:
Канцона— ліричний вірш про лицарське кохання (пізніше збірка віршів Петрарки називатиметься «Канцоньєрє»);
Сирвента — вірш про подвиги на ратному полі;
Пасторела — ліричний вірш, який розповідає про любов лицаря до пастушки.
По всій Європі розвивається і жанр лицарського роману. Найпопулярніші сюжети — про лицарів «Круглого столу», про легендарного короля бритів Артура, про лицаря Ланселота, про Трістана та Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря.
Близьким до куртуазної літератури є героїчний епос. В ньому оспівується хоробрість, сила, військова доблесть воїнів, які захищали свій народ і країну.
Серед кращих творів- «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів».