Культура Просвітництва

Термін «Просвітництво» можна трактувати по-різному. В широкому розумінні - це розповсюдження знань, досягнень науки, мистецтва, художньої літератури серед широких верств населення. У історико-культурному значенні - це ідейний рух, що розгорнувся у Західній Європі уХУП-ХУПІ ст. з метою подолання застарілих норм у політичному житті європейських країн, з метою прогресу.

Просвітництво, як і класицизм, опиралось на раціоналізм, на віру в силу розуму, уйого можливості. Головним призначенням мистецтва вважали виховання, інтелектуальний розвиток людини. Митець повинен активно втручатись у життя суспільства, бути суддею суспільних негараздів, викривати злочинців на троні, служити народу. Просвітителі вважали головною умовою суспільного прогресу - наявність освіченого монарха, спілкувались і переписувались з європейськими монархами, прагнули впливати на них. Катерина II і Фрідріх II гордились перепискою, наприклад, з Вольтером і радились з ним у державних справах.

По- різному ставились просвітителі до церкви і релігії. Більшість з них була дуалістами, тобто визнавали і матеріалізм і ідеалізм. Вірили в Бога, та виступали часто проти церкви, бачили в ній основну ідейну опору феодалізму.

Найвідоміші філософи-просвітителі, які водночас в більшості своїй були літераторами: Вольтер, Дідро, Ж.-Ж. Руссо - у Франції, в Англії Д.Дефо, Д.Свіфт, у Німеччині - Лессінг, Гете, Міллер, у Росії — М.В.Ломоносов. Проте не лише літератори були носіями ідей Просвітництва, хоч якраз вони створили художній напрямок, відомий як «просвітницький реалізм» (Д.Дефо «Пригоди Робінзона Крузо», байки Г.Філдінга, Д.Свіфт «Пригоди Гулівера»,Гете «Фауст»). Французький художник Симон Шарден відтворив на полотні побутові риси патріархального народного життя («Жінка, що миє каструлі»), скульптор Фальконе - Автор пам'ятника Петру І у Петербурзі; композиторГлюк - були також просвітителями.

Криза культури Нового часу. Кінець XIX та початок XX ст. позначені глибокою кризою західноєвропейської цивілізації і культури, що охопила всі сторони суспільного життя: економіку, державний лад, філософію, мораль, мистецтво. В культорологічній літературі немає єдиного розуміння поняття кризи культури в Новий час: одні пов’язують її з руйнуванням основ раціоналістичного світогляду і появою ірраціоналізму як певної філософії та ідеологічної системи, інші – з кризою тільки «буржуазної» культури, ще інші – з процесом дегуманізації суті і змісту суспільства і культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ель Греко, Хосе де Рібера, Франсіско де Сурбаран, Бартоломео Естебан Мурільйо.	\|	Тема 8. Європейська культура 19-20 століть.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.