Розділ 3. Основні етапи розвитку культури України.

Тема: Стародавня культура України.

Культура Київської Русі.

План

1. Розвиток культури в дохристиянський період.

а) перші поселення на території сучасної України;

б) трипільська культура;

в)культура скіфів і сармат;

г) культура східних слов′ян ;

2. Культура Київської Русі:

а)запровадження християнства;

б) розвиток писемності, освіти і наук;

в) великі київські князі і їх роль розвитку у держави;

г)розвиток літератури, літописання;

д) архітектура Київської Русі

3.Зв′язок культури Київської Русі з культурою європейських держав.

Перші поселення на території сучасної України. Близько 1 млн. років тому на наші терени прийшли перші люди.Найраніше було освоєно територію Закарпаття.Згодом стоянки найдавніших людей було знайдено на Дністрі, Житомирщині,у Донбасі ,гірському Криму.

Приблизно 80 тис років тому почалося похолодання , на тлі якого формується людина сучасного біологічного типу- людина розумна.

Суворі умови життя спонукали людей до розвитку будівництва.Більшість поселень розташовувались біля річок, відомі стоянки цього часу - Мізино, Радомишль та ін..

На окрему увагу заслуговують мистецькі здобутки наших предків. Серед найдавніших видів мистецтва пізнього палеоліту - наскельний живопис(стоянка Кам′яна Могила), скульптура( статуетки з кісток, бивнів мамонта),музичне мистецтво.

Наступний період мезоліту характеризується розвитком знарядь праці, прирученням тварин тощо.

Доба неоліту і енеоліту охоплює період від 5 до 2 тис років до н.е. В цей час людина переходить від полювання і збиральництва до скотарства і землеробства.У господарстві починають використовувати коней, вироби з металу.З′являється кераміка, людина опановує ткацтво.

Протягом 5-4 тис до н. е. на території України формуються різні культури. Але найбільш відомою культурою України цього часу є трипільська культура.

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена на великі території.Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Вироби з глини оздоблювали різноманітним орнаментом .Переважали червоні, чорні і білі кольори.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня.

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Походження та розселення скіфів. У першій половині VII ст. до н. е. зі степів Прикубання й Північного Кавказу на території України з'явилися скіфи.

Видатний грецький історик Геродот присвятив Скіфії одну з дев'яти книг своєї «Історії».

На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) держава - Велика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.

Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями - Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

Господарство, заняття, побут, мистецтво. Як і кіммерійці, скіфи були кочовиками. Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.

Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.

Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки та діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків із дитинства було пов'язано з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзди.

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль),Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю).

У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.
Сарматські племена (роксолани, язиги, алани й ін.) домінували на території України з ІІІ ст. до н. е. по ІІІ ст. н. е. Прийшли вони з південно-уральських степів, облаштувалися на північному сході від скіфів.

За 600 років сармати значною мірою вплинули на світогляд народностей в ареалі свого перебування.Сармати – "родичі" скіфів. Антропологічний тип і тих і інших схожий.

Військова справа.Сармати, як і скіфи, – це народ-армія, де все чоловіче населення було військовозобов'язаним. Античні автори завжди підкреслювали агресивність сарматів, їхню войовничість. Із сарматами вела постійні війни Римська імперія.

Побут

Основою суспільного устрою сарматів була родова община, утворена групою споріднених сімей. Жили вони табором, у наметах, які нагадують юрти монголів. Розводили коней і овець – тварин, які попри часті переміщення не втрачали вагу.

Основу сарматської "економіки" становили війна й грабіжництво. Нападаючи на степових селян і мешканців грецьких полісів, вони їх оббирали і забирали в рабство здорових міцних чоловіків.

Сармати не цуралися й ремесел: вичиняли шкіру, шили з неї одяг, сагайдаки, шоломи; щось там ткали, ліпили… Вони вміли добувати й обробляти метали – ливарники відливали казани, дзеркала, металеві частини кінської збруї; ковалі кували залізні мечі, кинджали; ювеліри із золота й срібла виготовляли прикраси.

Період раннього середньовіччя для Центральної і Східної Європи — це час формування великих слов'янських об'єднань, зародження й утвердження слов'янських держав, формування слов'янських мов і національних культур. Уже в V—VI ст. на території сучасної України сформувалось два великих слов'янських об'єднання — склавіни та анти. Щодо останніх, то ще наприкінці XIX ст. М. Грушевський висловив гіпотезу, згідно з якою термін «анти» є тогочасною назвою українців. Пізніше, за літописними даними, відомо вже 14 різних племенних груп, що об'єднуються в союзи — княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності та розвитку культури. Крім слов′янських поселень виникають міста. У кожного слов′янського племені був свій центр: у полян-Київ, Вишгород; У сіверян- Чернігів, Новгород- Сіверський; у древлян- Малин, Іскоростень тощо. Реміснична та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії, писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян. З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. З VIII ст. у слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла.Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах родинного промислу, задовольняючи потреби сім'ї. Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій. Основним будівельним матеріалом у наших предків, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків. Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду.Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широкому вжитку, але не збереглися. Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов'ян, оскільки панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі, для реконструкції якого збереглися металеві деталі (фібули, пряжки, бляшки) та фрески. Люди на них зображені в сорочках з вишитими манишками, довгими рукавами, в гостроносих постолах. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Одяг такого типу був поширений і серед інших народів Європи. Релігійні вірування слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відображені дві риси-обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду.Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами — русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін. Пантеон язичницьких богів формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог,Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Особливо вшанованим був бог грому блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає «грім». Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі. Лада-Жива- зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, виноград або яблуко. Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен — присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято Зеленої неділі, коли практично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом чистоти, сили духа, єднання з природою. Священними вважали також птахів і тварин. Зокрема, зозуля — сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — як символ кохання; ластівка — як доля людини; сова — як символ смерті і пітьми. З тварин священними були віл і кінь, а з комах — бджола і сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні. Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку. У праукраїнців існували також ритуали, які носили календарно- обрядовий характер:Коляда, Масляна, Купала та ін Найвідомішою пам′яткою культової споруди язичницьких часів є так званий Збруцький ідол(м. Гусятин на Тернопільщині). Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену усну народну творчість, фольклор. Народна творчість слов'ян. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо.Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців. У календарній народній поезії найбільш відображено анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимової пори, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.Народні ідеали і сподівання знайшли своє відображення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу.Отже, досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модернізм як доба у культурі.	\|	Культура Київської Русі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.