Феофан Прокопович — видатний діяч просвітництва і культури

Феофан Прокопович народився в Києві 1677 р. Рано втратив рідних, жив під опікою дядька, професора і ректора Києво-Могилянської академії.

Напевно, через матеріальні нестатки він залишив Академію і вирушив у подорож по Європі, яку почав з Польщі, а закінчив у Римі, де в колегії Святого Афанасія навчався три роки. З 1705 р. Прокопович викладає в Києво-Могилянській академії. Займається драматургією, пише сатиричні п'єси, в яких висміює зажерливість, пияцтво, розбещеність, жадібність, невігластво. Петро І, який при близькому знайомстві побачив, що їхні погляди на церкву збігаються, відповідають духу реформ, Петро І забирає Ф. Прокоповича до Петербурга, де той стає радником царя у справах освіти та надійним помічником у боротьбі з боярською і церковною опозицією. У Петербурзі стає одним із засновників Всеросійської Академії наук.

Діставши блискучу європейську освіту, Ф. Прокопович приніс в Україну найвищі досягнення наукової думки. Це насамперед ідеї Відродження, Реформації, які репрезентували тенденцію переходу від схоластики до матеріалістичних засад у філософії і просвітництві

Козацькі літописи.

Визначними історичними творами, які зявляються в к.17 ст., були козацькі літописи. Це літописи Самовидця, Григорія Грабянки , Самійла Величка.В центрі уваги козацьких літописів- бурхливі події Визвольної війни і Руїни. Українське козацтво виступає в цих творах рушійною силою історії.

Автором найцікавішого з них був писар Самійло Величко.

Спустошення України збудили в ньому інтерес до минулого своєї землі. Одна з головних тем літопису Самійла Величка – гетьмансько-старшинські усобиці.

Глибоко сумує автор також із приводу жахливих руїн міст і сіл – наслідку набігів татар та інших зовнішніх ворогів. Гине Україна, треба рятувати- такий провідний мотив літопису.

Стиль літопису піднесений, героїко-патріотичний, що нагадує нам “Слово про похід Ігорів

Інший зразок цього літературного жанру створив Григорій Грабянка. Він називався “”Дії запеклої і од початку поляків кривавої небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками” і мав на меті показати, що “українці є рівні з іншими”. Аналізуючи недавнє минуле, як Величко, так і Грабянка рішуче підтримують претензії старшини на соціально- економічне та політичне панування в Україні.

У “Літопису Самовидця” після короткого вступу про події 1648 року докладно описано епоху 1648-1702 рр., кінцева частина літопису – стислий огляд історії

України за 1703-1784 рр.

“Літопис Самовидця”в запису під 1663 роком описує Чорну раду в Ніжині, докладно розповідає про два ворожі табори – Сомка та Брюховецького і про жорстоку розправу останнього над своїм суперником та його прихильниками.

Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій з рисами бароко.

Період другої половини 17 — 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко». Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору.

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.

Українське бароко 17 ст. нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Церква Святого Пророка Іллі в Суботові, споруджена коштом Богдана Хмельницького впродовж 1651—1656 рр.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.

Микола Василій Потоцький, український магнат і русин за походженням, роками працює з іноземцями архітекторами, художниками і скульпторами, серед яких - Бернард Меретин, Іван Георгій Пінзель, Готфрід Гофман, що посилює виразність українського бароко на західних землях і наближає їх форми і технології до західноєвропейських.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення..Серед відомих іконописців- Й. Кондзелевич, І, Руткович.

Григорій Сковорода – найсамобутніший український мислитель і письменник XVIII ст. Син бідного козака з Лівобережжя. У 12-річному віці вступає до Києво-Могилянської академії. Володів латинською,грецькою,польською,німецькою та церковнослов’янською мовами. Був викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Вів життя мандрівного філософа. Пішки подорожував багатьма країнами Європи,також обійшов усе Лівобережжя і Слобожанщину. Вступав у гострі філософські суперечки з різноманітними людьми,де б це не було:на ярмарку,в дорозі,сільському садку. Його цікавила проблема людського щастя,котре він вбачав не в багатстві,а в тому,щоб пізнати самого себе і поводити себе природно,займатись тим,що виникає її природі і бажанням,уникати багатства і слави. Його називали «українським Сократом». Автор філософської теорії про єдність «трьох світів»:макрокосмосу(Всесвіту),мікрокосмосу(людини) і символічного світу(Біблії). Внутрішня суть людини – Бог. З цього виходить і заклик Сковороди до самопізнання. Він був зачинателем майбутньої філософії XX ст. – екзистенціалізму. Автор віршів(«Сад божественних пісень», «Басні Харковскія». Мав гарний голос,співав у придворній капелі в Петербурзі. Народ любив його,знав його вірші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стиль бароко в українській архітектурі	\|	Освіта і наука в Україні 2 пол. ХVІІ – к. ХVІІІ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.