Справи по скаргах на р_ішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії

Процесуальний порядок розгляду справ по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії врегульований статтями 243— 24320 (ГЛ. ЗО-Г) ЦПК.

У встановленому порядку розглядаються скарги на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, за винятком скарг і заяв на рішення, пов'язані з виборами у Президенти України, порядок розгляду яких врегульований у гл. 30-Б (статті 243«-243»<>) ЦПК.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії може бути подана до Верховного Суду України протягом семи днів з дня прийняття нею відповідного рішення, вчинення дії або бездіяльності.

Право на подачу скарги мають суб'єкти виборчого процесу, права або охоронювані законом інтереси яких порушено.

Скарга подається і має бути розглянута судовою колегією Верховного Суду України протягом десяти днів, а у разі надходження її менш ніж за десять днів до виборів — вона повинна бути розглянута не пізніше як за день до виборів.

Для участі в розгляді справи судова повістка про виклик в засідання надсилається: заявникові, Центральній виборчій комісії, заінтересованим особам, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Встановивши обгрунтованість скарги, суд визнає дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними, скасовує рішення і зобов'язує її задовольнити вимогу заявника та усунути порушення. В разі, якщо рішення, дії Центральної виборчої комісії відповідають вимогам Закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Його копії суд негайно надсилає заявникові і Центральній виборчій комісії для виконання.

Справи по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності

Конституцією України (ч. 1 ст. 81) передбачено, що у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі Закону за рішенням суду.

З метою реалізації цього конституційного положення ЦПК України доповнений гл. 30-Д (статтями 243-243), якими визначено процесуальний порядок розгляду даної категорії справ.

Справа про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності може бути порушена в суді Головою Верховної Ради України за власною ініціативою або на вимогу не менше 25 народних депутатів України. Заява подається і розглядається Київським міським судом в семиденний строк. В судове засідання для участі в розгляді заяви про дострокове припинення повноважень народного депутата України обов'язково викликається представник заявника і народний депутат України, щодо якого порушена справа в суді про дострокове припинення повноважень.

Розглянувши справу і встановивши, що народний депутат України в порушення вимог ст. 78 Конституції України має інший представницький мандат або перебуває на державній службі чи займається іншими видами діяльності, що відповідно до закону є несумісним з депутатською діяльністю, суд постановляє рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата. Якщо зайняття діяльністю, несумісною з депутатською, не було підтверджено доказами, суд відмовляє в задоволенні заяви. В мотивувальній частині рішення обов'язково повинно бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з депутатською, займається депутат, якими доказами це підтверджується і яким законом встановлено несумісництво даної діяльності з депутатською, або наведені мотиви, з яких суд визнав заяву необгрунтованою. Копія рішення протягом трьох днів надсилається заявникові і народному депутату України. Рішення може бути оскаржено до Верховного Суду України. З набранням рішенням законної сили повноваження народного депутата вважаються припиненими.

§ 8. Справи по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв`язку з накладенням адміністративних стягнень

Процесуальний порядок оскарження і розгляду скарг на постанови про адміністративні правопорушення врегульований статтями 244—248 ЦПК, статтями 287-293 КпАП. Роз'яснення з питань їх застосування зроблені Пленумом Верховного Суду України в постанові від 24 червня 1988 р. «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення». Судовий розгляд справ цієї категорії спрямований на забезпечення захисту як охоронюваних законом прав та інтересів громадян і посадових осіб, так й інтересів держави.

Право на оскарження постанов про адміністративні правопорушення мають особи, стосовно яких вони винесені, громадяни і посадові особи, а також потерпілі від адміністративного правопорушення. Всі ці особи в разі оскарження до суду постанов про адміністративні правопорушення будуть заявниками. Процесуальну правосуб'єктність заявників вони будуть мати і тоді, коли на захист їх прав і охоронюваних законом інтересів буде порушена справа в суді за скаргою інших осіб (ст. 121 ЦПК) на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Заінтересованими особами у цих справах будуть органи і посадові особи, дії яких по накладенню адміністративних стягнень оскаржуються в суд. їх перелік в узагальненому вигляді наводиться в ст. 288 КпАП.

Об'єктом оскарження є постанови про адміністративні правопорушення, встановлені ст. 288 КпАП. Для оскарження одних постанов передбачена альтернативна можливість — до суду або у порядку підлеглості; для інших — з додержанням обов'язкового попереднього позасудового вирішення скарги, а потім — до суду.

Але останнє правило не підлягає застосуванню як таке, що суперечить конституційному положенню. Статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширена на всі правовідносини, які виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян, в тому числі і ті, що виникають з адміністративно-правових відносин. Тому дотримання попереднього досудового порядку оскарження не є обов'язковим. Його недотримання не є підставою для відмови в прийнятті і розгляді судом скарг на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Такий висновок випливає з аналізу п. 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Інші дії адміністративних органів, наприклад, пов'язані із затриманням, особистим оглядом, вилученням речей і документів, відстороненням водіїв від керування транспортними засобами та інші, які не є адміністративними стягненнями, в цьому порядку не оскаржуються, а оскаржуються у порядку, встановленому главою 31-А ЦПК.

Порушується справа в суді поданням скарги. В ЦПК відсутня норма, яка врегульовує її зміст. Але, керуючись положенням ст. 287 ЦПК, можна дійти висновку, що вимога ст. 137 ЦПК щодо форми і змісту заяви поширюється і на скарги, але з врахуванням характеру справ цього виду провадження. Крім даних про заявника, вона повинна містити відомості, необхідні для розгляду справи: найменування адміністративного органу, дії якого оскаржуються; на яку постанову скаржиться заявник, коли вона була йому вручена або коли йому стало відомо про накладення штрафу, якщо постанова не вручалася; викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої заперечення і посилання на докази, що їх підтверджують. Якщо скарга не відповідає зазначеним вимогам і заявник у встановлений суддею строк не усуне її недоліки, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК. До скарги додається постанова про накладення штрафу. Скарга подається за підсудністю до районного (міського) суду за місцем проживання заявника з додержшшям встановленого строку права на оскарження — протягом десяти днів з дня вручення постанови про адміністративне стягнення. А при попередньому оскарженні постанови у порядку підлеглості — після постановлення рішення вищестоящим органом. Пропущений з поважних причин цей строк може бути судом поновлений за правилами ст. 89 ЦПК. Одночасно із заявою про поновлення строку подається і скарга. Подання скарги до суду в зазначений строк викликає певні процесуально-правові наслідки: зупиняється виконання постанови про адміністративне стягнення до закінчення розгляду скарги (ст. 244 ЦПК, ст. 291 КпАП); переривається тримісячний строк давності, встановлений для виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (ст. 303 КпАП).

Прийнявши скаргу до провадження, суддя приступає до підготовки справи до розгляду, для чого повинен витребувати від відповідного адміністративного органу справу про адміністративне стягнення з вказівкою на вимогу закону про зупинення виконання прийнятої постанови про таке стягнення. Справа призначається до розгляду не пізніше як в десятиденний строк з дня її надходження. В судове засідання викликається заявник і, в разі необхідності, представник органу чи посадова особа, якими винесена постанова про адміністративне стягнення, їх неявка не перешкоджає розглядові справи (ст. 246 ЦПК).

При розгляді скарги на постанову про адміністративне стягнення суд у відповідності зі ст. 247 ЦПК перевіряє: 1) чи накладено стягнення правомочним органом, їх перелік і компетенція визначені статтями 218—244КпАП; 2) чи є в діях особи, щодо якої винесено постанову про адміністративне стягнення, ознаки проступку, за який законом встановлена відповідальність у вигляді такого стягнення. Перевірка цього питання провадиться згідно з протоколом про адміністративне правопорушення і за нормами глав 5-15 КпАП, якими передбачено певні види адміністративних стягнень за конкретні правопорушення; 3) чи не перевищує сума накладеного штрафу або обсяг іншого стягнення встановленого законом розміру, зважаючи, що за кожне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення (ч. 2 ст. 25 КпАП); 4) чи не закінчився строк давності для накладення адміністративного стягнення. Статтею 38 КпАП закріплено правило, за яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення; 5) чи враховано при визначенні адміністративного стягнення тяжкість вчиненого проступку, особу винного та її майнове становище.

При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення має значення встановлення обставин: вчинення адміністративного правопорушення умисно, з необережності, вік правопорушника; належність правопорушника до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; дія особи в стані крайньої необхідності, необхідної оборони, неосудності, малозначності правопорушення, обставини, які пом'якшують відповідальність, тощо (статті 10-36 КпАП). Після розгляду цих справ суд постановляє рішення, яким реалізує встановлені йому ст. 248 ЦПК повноваження. Якщо перевіркою обгрунтованості скарги буде встановлено, що адміністративне стягнення накладено неправильно, суд постановляє рішення про задоволення скарги.

Суд може винести рішення:

а) про скасування постанови про адміністративне стягнення і надіслання справи на новий розгляд. Підставами для настання таких правових наслідків будуть незаконність і необґрунтованість постанови про адміністративне стягнення. Необгрунтованими визнаються постанови, якими: неповністю з'ясовані адміністративним органом чи посадовою особою обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що були покладені в основу постанови, які адміністративний орган вважає встановленими; невідповідність висновків адміністративного органу, викладених в постанові, дійсним обставинам справи. Незаконними будуть постанови, прийняті з порушенням передбаченого КпАП порядку притягнення громадян і посадових осіб до адміністративної відповідальності, та якщо справа закрита всупереч закону або якщо постанову було винесено неправомочними органом чи посадовою особою. В останньому випадку суд скасовує таку постанову і надсилає справу на новий розгляд до компетентного органу; б) про скасування постанови про адміністративне стягнення і закриття провадження у справі (у випадках встановлення обставин, що виключають провадження у справах). Такі наслідки настають у разі притягнення до адміністративної відповідальності: неповнолітніх осіб (котрі не досягли шістнадцяти років); військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; осіб, що діяли в стані крайньої необхідності, необхідної оборони чи перебували в стані неосудності; при перебігу строків, встановлених для накладення адміністративних стягнень, та інших випадках, передбачених ст. 247 КпАП. В разі скасування постанови про закриття провадження у справі з підстав ст. 247 КпАП суд в рішенні зазначає також про повернення стягнутих грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів та скасування інших обмежень;

в) про зміну визначеного заходу адміністративного стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за дане правопорушення, не застосовуючи при цьому більш суворого стягнення. Наприклад, у випадках, коли сума накладеного штрафу перевищує встановлений законом розмір, суд відповідно зменшує його суму. Зменшити її суд може також у разі, коли штраф накладено в межах, встановлених законом, але без врахування ступеня тяжкості вчиненого проступку, особи правопорушника і його майнового становища. При встановленні, що штраф накладено правильно і відсутні підстави для зменшення його розміру, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

Рішення суду у скарзі на постанову про накладення адміністративного стягнення є остаточним і апеляційному оскарженню не підлягає.

Враховуючи, що контроль за виконанням постанов про накладення адміністративного стягнення здійснюється адміністративним органом або посадовою особою, які його наклали, суд повинен надіслати їм копію рішення, постановленого за скаргою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Справи по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в референдумі	\|	Справи по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.