• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

З охорони громадського порядку і державного кордону

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян.

Рішення про створення громадських формувань з охорони громадсько­го порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях) громадян. На збори можуть бути запрошені представники трудових колек­тивів, навчальних закладів, правоохоронних органів, підрозділів Прикор­донних військ України та громадськості. Громадські формування з охорони

громадського порядку і державного кордону створюються у складі не мен­ше ніж 10 осіб.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та правоохоронні органи надають всіляку допомогу та підтримку у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Стаття 5. Положення (статут) громадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону діє на основі положення (статуту) про нього.

Стаття 6. Реєстрація положення (статуту) громадських фор­мувань з охорони громадського порядку і держав­ного кордону

Для реєстрації громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону його засновники подають до відповідного ви­конавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради за міс­цем його діяльності рішення про його створення, підтримане відповідним органом внутрішніх справ чи підрозділом Прикордонних військ України, узгоджене з цими органами положення (статут), інформацію про склад ке­рівного органу, а також список членів формування.

Після реєстрації громадське формування набуває статусу юридичної особи.

Розділ III. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАД­СЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ТА ЇХ ЧЛЕНІВ

Стаття 9. Основні завдання громадських формувань з охоро­ни громадського порядку і державного кордону

Основними завданнями громадських формувань з охорони громадсько­го порядку і державного кордону є:

1) у сфері охорони громадського порядку:

надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громад­ського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним про­ступкам і злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, уста­нов, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопо­рушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у вияв-

ленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити держав­ний кордон чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;

сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ України в охоро­ні державного кордону, виключної (морської) економічної зони України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кор­дон, проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і ро­боти;

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у вияв­ленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення;

участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордо­ну та за прикордонними інженерними спорудами;

участь у заходах Прикордонних військ України з профілактики пору­шень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах про­пуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних ви­падків чи правопорушень;

участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Стаття 10. Права громадських формувань з охорони громад­ського порядку і державного кордону

Для виконання завдань, визначених у цьому Законі, громадські форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону та їх члени мають право:

1) брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку і дер­
жавного кордону разом з працівниками міліції, військовослужбовцями При­
кордонних військ України, а в сільській місцевості — самостійно шляхом
виконання конкретних доручень керівника відповідного органу внутрішніх
справ чи підрозділу Прикордонних військ України;

2) вживати спільно з працівниками міліції заходів до припинення адмі­
ністративних правопорушень і злочинів;

3) представляти і захищати інтереси своїх членів у державних органах
та підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах;

4) взаємодіяти з іншими органами громадської самодіяльності, що бе­
руть участь у заходах, спрямованих на:

ведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення адміністративних правопорушень і злочинів;

надання допомоги у боротьбі із злочинами у сфері економіки, податко­вого законодавства, а також пияцтвом, наркоманією, порушеннями правил торгівлі та у сфері благоустрою території міст, інших населених пунктів;

охорону природи і пам'яток історії та культури;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

5) вносити до органів державної влади, органів місцевого самовряду­
вання, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності
пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочи­
нам, виникненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню;

6) підтримувати зв'язки з відповідними громадськими організаціями ін­
ших країн з метою обміну досвідом роботи.

Стаття 12. Членство у громадських формуваннях з охорони громадського порядку і державного кордону

Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річно-го віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охо­роні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостя­ми і станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зо­бов'язання.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охо­роні державного кордону за місцем реєстрації цих об'єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внут­рішніх справ, підрозділах Прикордонних військ України і одержання в ор­гані місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формуван­ня і нарукавної пов'язки, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюєть­ся у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ України і Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в су­довому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України.

Стаття 13. Обов'язки і права членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону зобов'язані:

1) брати активну участь в охороні громадського порядку і державного
кордону, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та запобі­
ганні їм;

2) під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку і дер­
жавного кордону мати особисте посвідчення члена громадського форму­
вання та нарукавну пов'язку;

3) доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ України,
штаб громадського формування з охорони громадського порядку або гро­
мадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищ­
ної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з ме-

тою його припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопору­шення у разі неможливості скласти його на місті вчинення правопорушен­ня, якщо складення протоколу є обов'язковим;

4) надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депутатам України, представникам органів державної влади та органів місцевого са­моврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників.

Крім того, члени громадських формувань, які беруть участь в охороні державного кордону, зобов'язані знати:

1) місцевість, точне проходження кордонів, номери і місце розміщення
прикордонних знаків на дільниці застави;

2) режим державного кордону і прикордонний режим, чинне законо­
давство з цих питань;

3) зразки документів на право в'їзду та перебування громадян України
та інших осіб у районах, що контролюються Прикордонними військами Ук­
раїни, у прикордонній смузі.

Члени громадських формувань під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону після обов'язкового пред'явлення посвідчення члена громадського формування мають право:

1) вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення адмі­
ністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного
кордону, в тому числі на територіях, що межують з державним кордоном,
де прикордонну смугу не визначено;

2) у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочи­
нів перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

3) спільно з працівниками органів внутрішніх справ та військовослуж­
бовцями Прикордонних військ України затримувати і доставляти до органу
внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, штабу громад­
ського формування з охорони громадського порядку або громадського
пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимо­
гам члена громадського формування з охорони громадського порядку і дер­
жавного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративно­
го правопорушення;

4) складати протоколи про адміністративні правопорушення;

5) входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і
приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним органу для переслі­
дування правопорушника, який переховується, або припинення адміністра­
тивних правопорушень чи злочинів;

6) у разі участі спільно з прикордонниками у пошуку порушників кор­
дону за згодою громадян або власника підприємства, установи, організації
чи уповноваженого ним органу та в присутності їх представників входити
у будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення
підприємств, установ, організацій та оглядати транспортні засоби;

7) у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що
належать підприємствам, установам, організаціям або громадянам (за їх
згодою), крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших

представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для доставлення до лікувальних за­кладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, які потер­піли від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової ме­дичної допомоги;

8) у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення ре­
альної загрози життю або здоров'ю громадян вживати заходів до припинен­
ня цього правопорушення, здійснювати перевірку документів у водіїв на
право користування та керування транспортними засобами, а також не до­
пускати осіб, які не мають документів або перебувають у стані сп'яніння,
до подальшого керування транспортними засобами;

9) під час виконання обов'язків члена громадського формування вико­
ристовувати за власним бажанням свій або інший приватний автомото-
транспорт за згодою власника або особи, у володінні якої він перебуває. Від­
шкодування витрат за його використання у таких випадках може провадитися
за рахунок коштів громадського формування у порядку, визначеному його по­
ложенням (статутом);

10) вести роботу серед населення щодо роз'яснення чинного законо­
давства про державний кордон України, систему режимних заходів у при­
кордонній смузі та контрольованому прикордонному районі;

11) застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Розділ IV. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ І СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Стаття 14. Умови та порядок застосування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів

Члени громадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону під час спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосувати захо­ди фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та само­оборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії у випадках і в порядку, передбачених законом. Порядок придбання, видачі громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону цих спеціальних засобів та їх зберігання визначається Міністерством внутріш­ніх справ України і Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Закон України

"Про внесення змін до Закону України "Про державну статистику""

(Витяг)

Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до Закону України "Про державну статистику", викла­вши його в такій редакції:

"Закон України Про державну статистику"

Цей Закон регулює правові відносини в галузі державної статистики, визначає права і функції органів державної статистики, організаційні заса­ди здійснення державної статистичної діяльності з метою отримання все­бічної та об'єктивної статистичної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечення нею держави та суспільства.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

адміністративні дані— дані, отримані на підставі спостережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної ста­тистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними осо­бами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції;

державна статистика— централізована система збирання, опрацю­вання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання статис­тичної інформації;

державна статистична діяльність— сукупність дій, пов'язаних з проведенням державних статистичних спостережень та наданням інформа­ційних послуг, спрямована на збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації, забезпечен­ня її достовірності, а також удосконалення статистичної методології;

запитувач— юридична або фізична особа, яка подає запит на отри­мання статистичної інформації органам державної статистики;

інформаційна система органів державної статистики— сукуп­ність технічних, програмних, комунікаційних та інших засобів, які забезпе­чують процес збирання, накопичення, опрацювання, поширення, збере­ження, захисту та використання статистичної інформації;

конфіденційна інформація— статистична інформація, яка нале­жить до інформації з обмеженим доступом і знаходиться у володінні, ко­ристуванні або розпорядженні окремого респондента та поширюється ви­ключно за його згодою відповідно до погоджених з ним умов;

користувач— юридична або фізична особа, яка використовує дані статистичних спостережень;

органи державної статистики— спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади у галузі статистики та створювані ним

органи, що підпорядковані йому або знаходяться у сфері його управління і визначені у статті 11 цього Закону;

план державних статистичних спостережень— офіційний доку­мент, що містить перелік статистичних спостережень, які проводяться ор­ганами державної статистики, з визначенням порядку та термінів їх прове­дення;

респондент— особа або сукупність осіб, які підлягають статистично­му спостереженню у встановленому законодавством порядку і визначені у статті 4 цього Закону;

статистична інформація (дані)— офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів;

статистична методологія— сукупність науково обгрунтованих спо­собів, правил і методів статистичного вивчення масових соціально-еконо­мічних явищ та процесів, які встановлюють порядок збирання, опрацюван­ня і аналізу статистичної інформації;

статистичне спостереження— планомірний, науково організований процес збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології.

Стаття 2. Правова основа державної статистичної діяльності

Правовою основою державної статистичної діяльності є Конституція України, цей Закон, інші закони України та нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі статистики, інформації, інформатизації, нау­ково-технічної діяльності, стандартизації, а також міжнародні договори Ук­раїни в галузі статистики, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3. Державна політика в галузі статистики

Державна політика в галузі статистики спрямована на створення єди­ної системи обліку та статистики на всій території України та її узгоджен­ня з міжнародними стандартами і методологією.

Стаття 4. Суб'єкти дії Закону

Суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є:

а) органи державної статистики та працівники, які від імені цих органів
на постійній або тимчасовій основі беруть участь у проведенні статистич­
них спостережень;

б) респонденти:

юридичні особи, їх філії, відділення, представництва та інші відособле­ні структурні підрозділи, що знаходяться на території України;

юридичні особи, їх філії, відділення, представництва та інші відособле­ні структурні підрозділи, що знаходяться за межами України і створені за участю юридичних осіб України;

фізичні особи, незалежно від їх громадянства, які перебувають на те­риторії України, або сукупності таких осіб;

фізичні особи, які є громадянами України і перебувають за її межами, або сукупності таких осіб;

в) користувачі даних статистичних спостережень.

РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНА СТАТИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 5. Основні положення здійснення державної статистичної діяльності

Державна статистична діяльність проводиться органами державної ста­тистики згідно з цим Законом та відповідно до завдань, віднесених до їх компетенції, на засадах професійної незалежності та самостійності.

Втручання будь-яких органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, інших юридичних осіб, об'єднань громадян, посадових та ін­ших осіб у державну статистичну діяльність, зокрема, з питань змісту ста­тистичної інформації, вибору джерел її отримання, статистичної методоло­гії, форм і термінів збирання та поширення даних статистичних спостере­жень тощо, забороняється.

Стаття 6. Статистична інформація

Статистична інформація, отримана на підставі проведених органами державної статистики статистичних спостережень, існує у вигляді первин­них даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та ін­ших носіях або в електронному вигляді, а також аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних.

Первинні дані— інформація щодо кількісної та якісної характерис­тики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень.

Статистичні дані— інформація, отримана на підставі проведених статистичних спостережень, що опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології. Статис­тичні дані, що є результатом зведення та угруповання первинних даних, за умови забезпечення їх знеособленості являють собою зведену знеособлену статистичну інформацію (дані).

Статистичною інформацією є також дані банківської і фінансової ста­тистики, статистики платіжного балансу тощо, які складаються на підставі адміністративних даних, отриманих Національним банком України та спе­ціально уповноваженими органами державної влади (крім органів держав­ної статистики) відповідно до їх компетенції. Відповідні повноваження зазна­чених органів, а також засади щодо організації збирання, опрацювання, ана­лізу, поширення, збереження, захисту та використання такої статистичної інформації визначаються окремими законами.

Стаття 7. Джерела статистичної інформації

З метою складання статистичної інформації органи державної статис­тики можуть використовувати такі джерела інформації:

первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають статис­тичним спостереженням;

адміністративні дані органів державної влади (за винятком органів дер­жавної статистики), органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб;

дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балан­су тощо;

статистична інформація міжнародних організацій та статистичних служб інших країн тощо;

оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених вище даних.

Рішення щодо вибору джерела статистичної інформації приймається органами державної статистики самостійно, з урахуванням якості і своє­часності подання інформації, витрат, а також обов'язків, які виникають у зв'язку з цим у респондентів.

Стаття 8. Статистична методологія

Статистична методологія базується на результатах наукових дослі­джень, міжнародних рекомендаціях та досвіді статистичної практики з ура­хуванням національно-історичних особливостей країни.

Основні положення статистичної методології підлягають опублікуванню.

Статистична методологія є основою для складання звітно-статистичної документації та проведення статистичних спостережень.

Звітно-статистична документація включає в себе програми статистич­них спостережень, форми звітності та інструкції щодо їх заповнення, анке­ти, переписні (опитувальні) листи, інші статистичні формуляри, необхідні для проведення статистичних спостережень, які затверджуються органами державної статистики, а також державні класифікатори техніко-економіч-ної та соціальної інформації тощо. Звітно-статистична документація може видаватися на паперових, магнітних та інших носіях або передаватися за допомогою засобів телекомунікацій.

Стаття 9. Статистичні спостереження

Статистичні спостереження проводяться органами державної статисти­ки через збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, переписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень.

За видами статистичні спостереження розподіляються на суцільні та несу цільні.

Суцільне статистичне спостереження— спостереження щодо всіх без винятку одиниць сукупності, яка вивчається.

Несуцільне статистичне спостереження— спостереження за ок­ремими одиницями сукупності, яка вивчається.

Статистичні спостереження розподіляються також на державні та інші статистичні спостереження.

Державні статистичні спостереження проводяться органами державної статистики відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України пла­ну державних статистичних спостережень або за окремими рішеннями Ка­бінету Міністрів України. Державні статистичні спостереження, які прово­дяться органами державної статистики із залученням тимчасових праців-

ників, здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України на визначе­них цими рішеннями умовах.

Інші статистичні спостереження проводяться відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та надання органами держав­ної статистики послуг на платній основі, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України — авто­матизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться на території України, а також про юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться за межами України і створені за участю юридичних осіб України.

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України забезпе­чує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх зазначених у частині першій цієї статті суб'єктів і є основою для проведення державних статис­тичних спостережень.

Створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств і органі­зацій України, розроблення організаційних і методологічних принципів йо­го функціонування забезпечуються органами державної статистики.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші юри­дичні особи, які створюють та ведуть реєстри та інформаційні бази даних щодо юридичних осіб, безкоштовно надають органам державної статистики інформацію, необхідну для формування та актуалізації Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Положення про Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України затверджується Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ III. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ СТАТИСТИКИ

Стаття 11. Органи державної статистики

Органи державної статистики становлять:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у га­лузі статистики, який утворюється відповідно до статті 106 Конститу­ції України;

територіальні органи державної статистики, що утворюються відповід­но до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у галузі статистики в Автономній Республіці Крим, облас­тях, районах та містах і підпорядковані йому;

функціональні органи державної статистики — підприємства, установи та організації, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статисти­ки і знаходяться у сфері його управління.

Зазначені органи складають єдину систему органів державної статис­тики України.

Стаття 12. Основні завдання органів державної статистики

Основними завданнями органів державної статистики є:

реалізація державної політики в галузі статистики;

збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та ви­користання статистичної інформації щодо масових економічних, соціаль­них, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Украї­ні та її регіонах;

забезпечення надійності та об'єктивності статистичної інформації;

розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;

забезпечення розроблення, вдосконалення та впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спостережень;

створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та орга­нізацій України;

впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання ста­тистичної інформації;

взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з ін­формаційними системами органів державної влади, органів місцевого само­врядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та статистич­них служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, програмно-технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;

координація дій органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов'яза­ної із збиранням та використанням адміністративних даних;

забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інфор­мації, її джерел та методології складання;

збереження і захист статистичної інформації.

Стаття 13. Основні права органів державної статистики

Органи державної статистики мають право:

вимагати від респондентів внесення виправлень до статистичної звіт­ності, інших статистичних формулярів у разі виявлення приписок та інших перекручень первинних та статистичних даних. У разі невиконання цієї ви­моги у визначені строки органи державної статистики можуть самостійно вносити зазначені виправлення з наступним повідомленням про це респон­дентів;

подавати правоохоронним органам пропозиції щодо притягнення вин­них у порушенні вимог цього Закону посадових осіб та громадян — суб'єк­тів підприємницької діяльності до відповідальності, передбаченої законами;

розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати відповідно до законів штрафи;

Стаття 14. Основні обов'язки органів державної статистики

Органи державної статистики зобов'язані:

організовувати і проводити статистичні спостереження за соціально-економічними і демографічними процесами, екологічною ситуацією в Ук­раїні та її регіонах;

проводити державні статистичні спостереження, що стосуються соці­ально-демографічного та економічного становища населення, його підпри­ємницької діяльності тощо;

аналізувати соціально-економічні, демографічні та екологічні явища і процеси, які відбуваються в Україні та її регіонах;

надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядуван­ня статистичну інформацію в обсягах, за формами і у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України;

забезпечувати гласність статистичної інформації, видавати відповідно до плану державних статистичних спостережень статистичні збірники, бю­летені, огляди, прес-випуски тощо, проводити прес-конференції;

забезпечувати рівний доступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб.

РОЗДІЛ IV. ОСНОВНІ ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ СТАТИСТИКИ ТА ТИМЧАСОВИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО ПРОВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ,

РЕСПОНДЕНТІВ І КОРИСТУВАЧІВ ДАНИХ СТАТИСТИЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

Стаття 19. Основні права і обов'язки користувачів даних статистичних спостережень

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші юри­дичні, а також фізичні особи мають право на зведену знеособлену статис­тичну інформацію. Згідно з положеннями статей 9 і 24 цього Закону про оплату послуг це право гарантує вільний доступ користувачів до такої ста­тистичної інформації, можливість її використання, поширення та зберіган­ня, з метою реалізації ними своїх завдань та функцій, забезпечення прав, свобод і законних інтересів.

Фізичним особам забезпечується вільний і безкоштовний доступ до статистичної інформації, яка стосується їх особисто.

При використанні даних статистичних спостережень в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, маг­нітних та інших носіях, в наукових працях тощо користувачі зобов'язані посилатися на їх джерело.

Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства про державну статистику

За порушення законодавства про державну статистику винні особи не­суть відповідальність відповідно до законів.

РОЗДІЛ V. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНФІДЕНЦІЙНОСТІ СТАТИСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 21. Гарантії органів державної статистики щодо забезпечення конфіденційності статистичної інформації

Первинні дані, отримані органами державної статистики від респонден­тів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністратив­ні дані щодо респондентів, отримані органами державної статистики від ор­ганів, що займаються діяльністю, пов'язаною із збиранням та використан­ням адміністративних даних, є конфіденційною інформацією, яка охороня­ється Законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.

Поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, за­бороняється.

Статистична інформація, отримана органами державної статистики у процесі статистичних спостережень, не може вимагатися органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, об'єднаннями громадян, посадовими та іншими особами з метою використання для прийняття рішень до конкретного респондента.

Зазначені положення не розповсюджуються на інформацію, зазначену у статті 22 цього Закону.

Стаття 22. Статистична інформація, на яку не розповсюджу­ється заборона стосовно її поширення органами державної статистики

Статистична інформація, яка дозволяє прямо чи опосередковано вста­новити конкретного респондента або визначити первинні дані щодо нього, може бути поширена за згодою цього респондента і відповідно до погодже­них з ним умов, або якщо вона отримана із загальнодоступних джерел.

Заборона стосовно поширення статистичної інформації не розповсю­джується на:

знеособлену статистичну інформацію у незведеному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкрет­ного респондента;

інформацію щодо назв, адрес, номерів телефонів і видів діяльності під­приємств, установ і організацій, якщо інше не передбачено законодав­ством.

РОЗДІЛ VI. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА СТАТИСТИЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

ТА ДОСТУП ДО НЕЇ

Стаття 23. Право власності на статистичну інформацію

Статистична інформація, отримана у процесі державних статистичних спостережень, а також первинні дані, отримані у процесі проведення інших статистичних спостережень, є державною власністю, що знаходиться в оперативному управлінні органів державної статистики, які володіють, ви-

користовують і розпоряджаються цією статистичною інформацією, визна­чають правила її збирання, опрацювання, поширення, збереження, захисту та використання.

Право власності на зведену знеособлену статистичну інформацію, от­риману органами державної статистики у процесі статистичних спостере­жень, що проведені за рахунок коштів замовника, визначається договора­ми на створення цієї інформації, які також передбачають умови поширення органами державної статистики вказаної інформації.

Стаття 24. Порядок та умови доступу до статистичної інформації

Для забезпечення потреб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних, а також фізичних осіб у статистичній інформації та доступу до неї, в органах державної статистики створюються спеціальні інформаційні служби.

Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Доступ до статистичної інформації забезпечується шляхом:

систематичної публікації її в друкованих виданнях;

поширення її засобами масової інформації;

безпосереднього її надання органам державної влади та органам місце­вого самоврядування, іншим юридичним, а також фізичним особам.

Безкоштовне надання органам державної влади та органам місцевого самоврядування статистичної інформації, передбаченої планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України, здійснюється органами державної статистики у межах коштів, ви­ділених на зазначені цілі з Державного бюджету України. Зазначена інфор­мація надається із дотриманням вимог конфіденційності, визначених цим Законом.

Порядок і умови надання органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим юридичним, а також фізичним особам статистич­ної інформації за запитами встановлюються згідно із Законом України "Про інформацію" та цим Законом.

У випадку, коли надання статистичної інформації здійснюється на до­говірній основі, порядок і умови визначаються відповідними договорами. Запитувачі відшкодовують витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до статистичної інформації та її наданням. Виконання та оплата робіт, пов'язаних з цими запитами, здійснюються відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та надання органами держав­ної статистики послуг на платній основі.

Не підлягає наданню за запитами статистична інформація, яка має внутрівідомчий характер і використовується для подальших розрахунків зведених статистичних даних, розробки звітно-статистичної та іншої доку­ментації, державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної ін­формації тощо, що передує їх прийняттю або затвердженню.

Закон України

"Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів"

(Витяг) (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, №11, ст. 50.)

(Вводиться в дію Постановою ВР № 3925-12 від 04.02.94, ВВР, 1994, № 18, ст. 104)

(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 312-Х1У від 11.12.98)

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкодження виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так са­мо від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

Стаття 2. Основні поняття

У цьому Законі вживаються такі поняття:

1. Правоохоронні органи — органи прокуратури, внутрішніх справ,
служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, орга­
ни державної податкової служби, органи і установи виконання покарань,
державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової
охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні
функції.

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і пра­воохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також працівники Антимонопольного комітету України, які беруть безпосередню участь відповідно у:

а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;

б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адмі­
ністративні правопорушення;

в) оперативно-розшуковій діяльності;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;

д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів
дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

є) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді і контролі за виконанням законів.

2. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захисту, —
це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, по­
сягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню
працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом
обов'язків і здійсненню наданих прав.

Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів щодо заходів державного захисту

Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з
метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що доб­
ровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких
родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них
обов'язків, а в разі необхідності — для особистого захисту, а також свого
житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних ор­
ганів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, ка­
ліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошкодження його
житла і майна у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Життя і здоров'я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду

Читайте також:

1. RLC-фільтр четвертого порядку
2. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
3. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
4. Акти з охорони праці в організації.
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
7. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
8. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
9. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
10. Аналіз і оцінка стану охорони праці
11. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
12. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери

Переглядів: 888