• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Які беруть участь у кримінальному судочинстві

Правовою основою забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кри­мінальному судочинстві, є Конституція України, цей Закон, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України "Про опера-тивно-розшукову діяльність", інші закони.

Розділ II. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ОСІБ, ЩОДО ЯКИХ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ, ТА ОРГАНІВ,

ЯКІ її ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

Стаття 5. Права і обов'язки осіб, щодо яких здійснюються заходи забезпечення безпеки

1. Особи, взяті під захист, мають право:

а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасу­
вання;

б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;

в) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосуван­
ня додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпе­
ку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

2. Особи, взяті під захист, зобов'язані:

а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги орга­
нів, які забезпечують безпеку;

б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або
протиправних дій щодо них;

в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове ко­
ристування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими за­
конодавством правилами.

Стаття 6. Права і обов'язки органів, які забезпечують безпеку

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без про­вадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додат­
кових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі
необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;

б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення
заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із
застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у прова­
дженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прий­
няття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні проце­
суальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм
відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у
зв'язку з їх сприянням судочинству;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла і майна відповідно до
характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасу­
вання заходів щодо їх безпеки.

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності
і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.

Розділ III. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 7. Заходи забезпечення безпеки

1.Заходами забезпечення безпеки є:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення
про небезпеку;

в) використання технічних засобів контролю і прослуховування теле­
фонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

г) заміна документів та зміна зовнішності;

д) зміна місця роботи або навчання;

є) переселення в інше місце проживання;

є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів со­ціального захисту населення;

ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.

2. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я,
житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші захо­
ди безпеки.

п* 323

Стаття 19. Забезпечення безпеки осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом тримання

1.Безпека осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у міс­
цях із спеціальним режимом тримання, забезпечується заходами, зазначе­
ними у статті 8 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режи­
му їх тримання. Додатково до них можуть застосовуватися також такі за­
ходи:

а) переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із
спеціальним режимом утримання;

б) окреме тримання.

2. Зміна запобіжного заходу, виду чи режиму відбування покарання
здійснюється з додержанням вимог, передбачених чинним кримінальним,
кримінально-процесуальним та виправно-трудовим законодавством.

Розділ IV. ЗАСТОСУВАННЯ І СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ

Стаття 20. Підстави і приводи для вжиття заходів забезпе­чення безпеки

1.Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначе­
них у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної
загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну.

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кри­
мінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або
близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози
життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 21. Підстави і приводи для скасування заходів безпеки

1.Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються відпо­
відно до цього Закону, може бути:

а) закінчення строку конкретного заходу безпеки;

б) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під
захист;

в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних ви­
мог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попе­
реджена про можливість такого скасування.

2. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кри­
мінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або
близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здо­
ров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 22. Порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки

1.Заходи щодо безпеки осіб, взятих під захист, застосовуються тіль­
ки за наявності підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. Порядок
здійснення заходів безпеки визначається цим Законом, іншими актами
законодавства України.

2. Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання,
слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу
безпеці особи, зазначеної у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити
цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних
випадках — негайно прийняти рішення про застосування або про відмову
у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони приймають мотиво­
вану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який по­
кладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язко­
вою для виконання вказаними органами.

В разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, за­значеної в статті 2 цього Закону, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмо­ву у порушенні-кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлен­ня) за підслідністю чи підсудністю.

Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється за­явник.

3. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює пе­
релік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому кон­
кретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози.
Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном
або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється
особа, взята під захист.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює захо­ди, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у прова­дженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

4. Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під за­
хист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та від­
повідальність сторін. ■

5. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки
органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слід­
чим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про
їх скасування, яка письмово доводиться до відома особи, зазначеної у стат­
ті 2 цього Закону.

Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку.

Стаття 23. Обов'язки щодо виконання рішень про забезпечен­ня безпеки

Рішення органів, що забезпечують безпеку, прийняті в межах їх ком­петенції, є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприєм­ствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Розділ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 24. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття, несвоєчасне прийняття рішення, невжиття, несвоєчасне вжиття або невжиття достатніх заходів щодо безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Розділ VI. ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕ­ЧЕННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Стаття 28. Контроль і нагляд за забезпеченням безпеки

1.Контроль за забезпеченням безпеки учасників кримінального судо­
чинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюють відповідно Мініс­
терство внутрішніх справ України і Служба безпеки України.

2. Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні безпеки учас­
ників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здій­
снюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому
прокурорами.

Закон України "Про державну службу"

(Витяг)

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1993, № 52, ст. 490) Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність дер­жави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він ви­значає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Державна служба і державні службовці

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які зай­мають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Стаття 2. Посада і посадова особа

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадо­вими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступ­ники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Стаття 3. Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах: служін­ня народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної спра­ведливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, ком­петентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відпові­дальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; до­тримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Стаття 4. Право на державну службу

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної прина­лежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця прожи­вання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, пе­редбаченою Кабінетом Міністрів України.

Розділ II. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 7. Орган управління державною службою

Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів Ук­раїни. Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів Украї­ни: прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах; забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних на­прямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апа­раті; розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті; розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підви­щення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті; здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору держав­них службовців в державних органах та їх апараті; організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апа­рату; контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації гро­мадянами права на державну службу; організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.

Розділ III. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ЇХ АПАРАТУ

Стаття 9. Особливості правового регулювання статусу державних службовців державних органів та їх апарату

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду Украї­ни, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його за­ступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного конт­ролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Стаття 10. Основні обов'язки державних службовців

Основними обов'язками державних службовців є: додержання Консти­туції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефек­тивної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своє­часне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, роз^ поряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, ін­формації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї робо­ти і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх служ­бових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'яза­ний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити ви­щу за посадою особу.

Стаття 11. Основні права державних службовців

Державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рі­шень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організа­цій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформа­цію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітни­ків і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обся­гу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залеж­но від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, дос-

віду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням квалі­фікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, .' участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку служ­бовця, звинувачень.або підозри; на здорові, безпечні та належні для висо­копродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відпо­відно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоя­щих державних органах та у судовому порядку. Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфіка­ційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інст­рукціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Розділ IV. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ТА ЇХ АПАРАТІ

Стаття 15. Прийняття на державну службу

. Прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Порядок прове­дення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу. За­бороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та до­кументи, подання яких не передбачено законодавством України. Прези­дент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Стаття 16. Обмеження, пов'язаніз проходженням державної служби

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені стаття­ми 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

(Частина перша статті 16 в редакції Закону № 358/95-ВР від 05.10.95)

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти ін­ші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного орга­ну. Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окреми­ми категоріями державних службовців, встановлюються виключно законо­давчими актами України.

Закон України "Про митну справу в Україні"

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, № 44, ст. 575)

Цей Закон відповідно до Декларації про державний суверенітет Украї­ни визначає правові основи організації митної справи в Україні, орієнтова­ної на формування спільного ринкового простору і митних союзів з іншими державами.

Стаття 1. Митна справа

Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну сис­тему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зов­нішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. Митна спра­ва в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію перемі­щення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення ми­том, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні. При здійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування то­варів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної ін­формації, інших загальноприйнятих міжнародною практикою норм та стан­дартів. Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань мит­ної справи.

Стаття 2. Митна територія і митний кордон

Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Ук­раїна має виключну юрисдикцію щодо митної справи. Межі митної терито­рії України вважаються митним кордоном України. Митний кордон Украї­ни співпадає з державним кордоном України, за винятком випадків, перед­бачених частинами третьою і четвертою цієї статті. Митна територія Ук­раїни включає також території штучних островів та споруд, що створюються в економічній зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію стосовно митної справи. Відповідно до законів України на те­риторії України можуть створюватися вільні митні зони, стосовно яких за­кони України, що регулюють митну справу, застосовуються з винятками, визначеними законодавчими актами України. Межі таких територій ста­новлять складову митного кордону України.

Стаття 3. Спільні митні зони і митні союзи

Спільні митні зони і митні союзи з іншими державами створюються Ук­раїною на підставі договорів.

(Стаття З із змінами, внесеними згідно із Законом № 3892-12 від 28.01.94)

Стаття 4. Керівництво митною справою

Загальне керівництво митною справою здійснюють Верховна Рада і Ка­бінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво митною справою покла­дається на Державний митний комітет України.

Стаття 5. Митні органи України

Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Митні органи України становлять систему органів управління митною справою (митну систему), яка включає Державний митний комітет України, терито­ріальні митні управління, митниці та інші митні установи України.

(Частина друга статті 5 в редакції Закону № 3892-12 від 28.01.94)

Митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапору і роз­пізнавального знаку затверджуються Верховною Радою України. Держав­ний митний комітет України створюється Президентом України. Положен­ня про Державний митний комітет України затверджується Президентом України.

(Частина четверта статті 5 в редакції Закону № 3892-12 від 28.01.94)

Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних уста­нов України здійснюється Державним митним комітетом України за пого­дженням з Міністерством фінансів України.

(Частина п'ята статті 5 в редакції Закону № 3892-12 від 28.01.94)

Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з іншими держав­ними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадяна­ми. Державні органи, установи та громадські організації не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 6. Компетенція митних органів України

Законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо виконання таких функцій: а) захисту економічних інтересів України; б) контролю за додержанням законодавства України про митну справу; в) забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжна­родних договорів України стосовно митної справи; г) використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; д) митного оформлен­ня та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; є) комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями; є) здійснення заходів щодо за­хисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовніш­ньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку з учас­тю Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України; ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та товаро— і пасажиропо-току через митний кордон України; з) боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил; и) співробітництва з митними та іншими ор­ганами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

(Пункт "и" статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3892-12 від 28.01.94)

і) ведення митної статистики.

Стаття 7. Посадові особи митних органів України

Посадовими особами митних органів України можуть бути тільки гро­мадяни України. Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України. Посадові особи митних органів України, які вчинили неправомірні дії при виконанні служ­бових обов'язків, несуть відповідальність згідно із законами України. Шко­да, заподіяна фізичним і юридичним особам неправомірними діями посадо­вих осіб' митних органів при виконанні такими особами службових обов'яз­ків, відшкодовується на загальних підставах.

Стаття 8. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів

Товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню.

Стаття 9. Мита і митні збори

Обкладення митом товарів та інших предметів, які переміщуються че­рез митний кордон України, здійснюється відповідно до Закону України "Про Єдиний митний тариф". Ставки митних зборів визначаються Кабіне­том Міністрів України на підставі Митного кодексу України. Мита і митні збори належать Україні, якщо інше не випливає з її договорів.

Стаття 10. Митне законодавство

Митна справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність України", Митним кодексом Украї­ни, Законом України "Про Єдиний митний тариф", іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

Стаття 11. Міжнародні договори України

Україна дотримує зобов'язань, що випливають з її міжнародних догово­рів. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Указ Президента України "Про Державну митну службу України"

(Витяг) (В редакції Указу № 216/98 від 23.03.98)

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1090/98 від 01.10.98) З метою вдосконалення організаційної структури митної системи, поси­лення митного контролю, боротьби з контрабандою та порушеннями мит-

них правил, зміцнення виконавської дисципліни співробітників митної сис­теми, відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України постановляю:

1. Утворити на базі Державного митного комітету України, що ліквіду­
ється, Державну митну службу України(далі — Держмитслужба) як
центральний орган виконавчої влади. Митну справу також здійснюють
регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організа­
ції, які утворюються у встановленому порядку. Установити, що Держ­
митслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного ко­
мітету України стосовно його зобов'язань, прав та обов'язків.

2. Визначити, що основними завданнями Держмитслужби є: захист
економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних
зв'язків; контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
використання засобів митного регулювання торговельно-економічних від­
носин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятли­
вих умов для участі України у міжнародному співробітництві; удосконален­
ня митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та ін­
ших предметів, що переміщуються через митний кордон України; здійснен­
ня за участю Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі
України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання
учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовніш­
ньому ринку; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та
збільшення пасажиропотоку через митний кордон України; боротьба з контра­
бандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.

4. Держмитслужбі для боротьби з контрабандою, особливо з контра­бандою наркотиків, підакцизних і високоліквідних товарів, зброї, вибухів­ки, культурних та історичних цінностей, здійснення митного контролю за енергоносіями, іншими товарами і транспортними засобами під час їх пере­міщення митною територією України утворити Центральну енергетичну митницю, а у зонах діяльності регіональних митниць — відділення по бо­ротьбі з контрабандою і порушеннями митного законодавства, підпорядку­вавши їх безпосередньо Держмитслужбі.

6. Держмитслужбі: вжити заходів щодо посилення боротьби з коруп­цією, хабарництвом, зловживанням службовим становищем серед співро­бітників митних органів та забезпечення безпеки в Держмитслужбі, для чого утворити в системі митних органів відповідні структурні підрозділи; створити національну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної справи у складі Академії митної служби Украї­ни (м. Дніпропетровськ) як головної навчально-методичної установи і цент­рів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у містах Києві та Хмельницькому; здійснювати координацію заходів щодо боротьби з контра­бандою наркотиків, забезпечити взаємодію в цій сфері з Державним комі­тетом у справах охорони державного кордону України, Міністерством внутрішніх справ України і Службою безпеки України; зосередити кіноло-гічні підрозділи, що спеціалізуються на пошуку наркотиків, у пунктах про­пуску через державний кордон України на каналах контрабандного перемі­щення наркотиків.

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 8 лютого 1997 року № 126/97

Положення "Про Державну митну службу України"

(Витяг)

1. Державна митна служба України (Держмитслужба)є цен­
тральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя
державної митної політики, організовує функціонування митної системи,
здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відпові­
дальність за її стан і розвиток.

2. Держмитслужба у своїй діяльності керується Конституцією України
та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів Ук­
раїни, а також цим Положенням. Держмитслужба у встановленому поряд­
ку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають із загально­
визнаних норм міжнародного права та укладених Україною міжнародних
договорів.

3. Основними завданнями Держмитслужби є: 1) захист економічних
інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;
2) контроль за додержанням вимог митного законодавства України; 3) ви­
користання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин з
урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов
для участі України у міжнародному співробітництві; 4) удосконалення мит­
ного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших пред­
метів, що переміщуються через митний кордон України; 5) здійснення за учас­
тю Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України заходів що­
до захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовніш­
ньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
6) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшен­
ня пасажиропотоку через митний кордон України; 7) боротьба з контра­
бандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.

4. Держмитслужба відповідно до покладених на неї завдань: 1) визна­
чає і здійснює в межах своїх повноважень економічні та організаційні за­
ходи щодо реалізації митної політики; 2) проводить роботу з удосконалення
контролю за додержанням вимог митного законодавства України; 3) здійснює
митно-тарифне і позатарифне регулювання під час переміщення товарів та ін­
ших предметів через митний кордон України; 4) здійснює контроль за додер­
жанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон Украї­
ни; 5) розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти програм роз­
витку та вдосконалення системи митної служби, соціального захисту її
працівників, забезпечення органів митної служби транспортом, технікою,
спеціальними засобами та іншими матеріальними ресурсами, бере участь у
підготовці відповідних державних програм; 6) забезпечує своєчасне і повне
внесення до державного бюджету мита, а також коштів, що надходять від
діяльності органів митної служби і підлягають зарахуванню до бюджету;

7) сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, у тому числі шляхом розширення мережі митниць; 8) співробітничає відповідно до міжнародних договорів та законодавства України з митними та іншими органами інозем­них держав, міжнародними організаціями у митній сфері, розробляє і ра­зом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо укладення та денонсації міжнародних договорів України у цій сфері; укладає та денонсує міжнарод­ні договори з питань, що належать до її компетенції; 9) керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізовує та ліквідовує у встановле­ному порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управлін­ня та організації; 10) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушення митних правил та їх припинення; 11) уживає разом з Міністер­ством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерством культури і мистецтв України та за участю інших органів виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу; 12) здійснює у встановленому порядку провадження у справах про порушення митних правил; 13) контролює відповідно до за­конодавства України проведення органами митної служби дізнання у спра­вах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про пору­шення митних правил; 14) забезпечує реалізацію заходів щодо захисту прав споживачів товарів, які ввозяться в Україну; 15) організовує виконан­ня вимог законодавства України щодо збереження природних ресурсів і охорони довкілля на території органів митної служби; 16) узагальнює прак­тику застосування законодавства з питань, що належать до сфери її повно­важень, та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України; 17) організовує виконання актів за­конодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією в межах і в порядку, встановлених законодавством; 18) веде державну статистику, подає статистичні дані згідно із законодавством України; 19) забезпечує гласність у діяльності органів митної служби, збереження посадовими осо­бами цих органів державної та службової таємниць; 20) ознайомлює через засоби масової інформації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з митним законодавством України; 21) фінансує в межах своїх повноважень заходи, спрямовані на розвиток митної справи; 22) реалізовує разом з Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України державну кадрову політику, організовує підготовку, перепідготов­ку та підвищення кваліфікації фахівців з митної справи; 23) організовує ре­конструкцію і будівництво пунктів пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення; 24) здійснює у межах повноважень, визначе­них законодавством України, функції з управління майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління; 25) виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

5. Держмитслужба має право: 1) представляти Кабінет Міністрів Ук­раїни за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; 2) проводити в межах своєї компетенції

переговори і укладати угоди з органами та установами іноземних держав; 3) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до її компетенції; 4) утворювати в разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органа­ми виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи; 5) одержувати безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і мате­ріали, а від Міністерства статистики України — статистичні дані, необхід­ні для виконання покладених на неї завдань; 6) скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції.

6. Держмитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та че­
рез регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та орга­
нізації.

7. Держмитслужба у процесі виконання покладених на неї завдань взаємо­
діє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами
Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а та­
кож з відповідними органами інших держав.

Указ Президента України

"Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності

Читайте також:

1. В Росії основні положення про амністію та помилування містяться в Конституції, Кримінальному кодексі та Кримінально-виконавчому кодексі Російської Федерації.
2. Види доказів у господарському судочинстві
3. Види доказів у господарському судочинстві
4. Відповідно до ст. 31 ГПК України в судовому процесі може брати участь судовий експерт.
5. Вплив через участь
6. Вхід до музею та участь у заходах 18 травня безкоштовно!
7. Державна діяльність гетьмана України І. Мазепи. Участь у Північній війні. Союз Мазепи з Швецією
8. ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
9. Докази у кримінальному процесі, їх ознаки та класифікація
10. Доказування у господарському судочинстві
11. Етика — наука про систему норм і принципів, якою обґрунтовується ідеальна ієрархія соціальних цінностей (громадська відповідальність, патріотизм, співучасть тощо).
12. Загальна методика складання процесуальних документів особами, які беруть участь у справі.

Переглядів: 900