• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі

Сучасна система заходів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничих факторів на організм людини, передбачає ряд заходів.

Гігієнічне нормування – це розроблення та наукове обґрунтування певних гігієнічних стандартів, регламентів, санітарних норм і правил щодо впливу на організм людини різних факторів виробничого середовища, які забезпечують здійснення продуктивної та безпечної трудової діяльності у нешкідливих умовах.

Технологічні заходи спрямовані на зменшення ступеня впливу і навіть повне виключення з трудового процесу того чи іншого шкідливого фактора за рахунок докорінної зміни технології виробництва (безвідхідних технологій і технології замкнутого циклу, автоматизація і механізація виробничих процесів, дистанційне управління тощо).

Санітарно-технічні заходи забезпечують зниження рівня впливу шкідливого фактора за рахунок використання спеціальних технічних пристроїв (герметизація робочих зон, застосування потужної загальної припливно-витяжної або місцевої вентиляції – витяжні шафи, зонти тощо, а також використання спеціальних (наприклад, акустичних, екранів.

Архітектурно-планувальні заходи створюють умови для зниження ступеня впливу шкідливого фактора завдяки застосуванню раціональних планувальних рішень під час будівництва та в ході експлуатації підприємств: дотримання принципу функціонального зонування, локалізації об’єктів, використання матеріалів з підвищеною віброізоляцією, озеленення території підприємства тощо.

Організаційні заходи передбачають організацію раціонального режиму праці та відпочинку, який повною мірою відповідає фізіолого-гігієнічним нормативам, обмеження часу контакту працівника зі шкідливими речовинами, повсюдне проведення професійної консультації та професіонального відбору, а також недопущення на шкідливі підприємства підліток і жінок.

Засоби індивідуального захисту, що дають можливість суттєво зменшити рівень впливу шкідливих речовин на окремі органи та системи, прийнято поділяти на такі групи:

- спецодяг і взуття;

- засоби захисту рук – засоби механічного захисту (рукавиці);

- захисно-профілактичні засоби (пасти, мазі) та очисники шкіри (мило, синтетичні мийні засоби);

- засоби індивідуального захисту органів дихання – фільтрувальні та ізольовані респіратори і протигази, ізольовані шлангові та автономні дихальні апарати, дитячі і промислові протигази;

- засоби захисту голови – каски загального призначення, каски для роботи під землею, каски спеціального призначення, шоломи, косинки;

- засоби захисту очей та обличчя – захисні окуляри відкритого і закритого типу, герметичні та металізовані окуляри, захисні маски.

До лікувально-профілактичних заходів відносять:

- проведення профілактичних медичних оглядів;

- організацію лікувально-профілактичного харчування (запобігання надходженню шкідливих речовин із травного каналу в організм або, навпаки, прискорення виведення шкідливих речовин з організму, підвищення загальної резистентності організму, захист окремих органів та систем від шкідливого впливу токсичних речовин, прискорення або сповільнення метаболізму токсичних речовин тощо;

- організацію санаторно-курортного лікування (санаторії, профілакторії, пансіонати, бази відпочинку);

- запровадження профілактичних заходів оздоровчого спрямування (виробнича гімнастика, тренажерні пристосування, ультрафіолетове опромінення, вітамінотерапія, психологічне розвантаження).

Визначальне місце в системі заходів, спрямованих на запобігання виникненню профзахворювань належить проведенню медичних оглядів працівників.

Запобіжні (попередні) медогляди проводять під час приймання на роботу для встановлення фізичної, психофізіологічної та психологічної придатності осіб до роботи за конкретно обраними професією, спеціальністю або посадою.

Періодичні медичні огляди проводять протягом часу виконання працівником трудових обов’язків; вони забезпечують динамічне спостерігання за станом здоров'я працівників, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов і шкідливих факторів на організм, а також захворювань, які унеможливлюють продовження роботи за певним фахом, запобігають виникненню нещасних випадків, поширенню інфекційних і паразитарних захворювань тощо.

Результати медичних оглядів та висновки про стан здоров'я заносять у спеціальну "Карту особи, котра підлягає медичному огляду" , що повинна зберігатися в ЛПЗ, який організовує проведення медичних оглядів.

Адміністрація (роботодавець) разом з СЕС та профспілковим комітетом, складає поіменний список у двох примірниках, узгоджуючи його в СЕС (один примірник списку направляється в ЛПЗ, другий залишається на підприємстві), видає наказ про проведення медичних оглядів у терміни, погоджені з ЛПЗ, визначає відповідальних за організацію медичних оглядів, виділяє приміщення для його проведення.

ЛПЗ щорічно видає наказ про створення комісії для проведення медичних оглядів з визначенням терміну та місця проведення, переліку спеціалістів-лікарів, клінічних та ін досліджень, розробляє та погоджує з роботодавцем і СЕС план-графік проведення медичних оглядів.

Комісія за встановленою формою складає висновок про стан здоров'я кожного працівника та приймає рішення щодо медичних протипоказань, визначає можливість продовження праці за певним фахом для осіб, у яких виявлено загальносоматичні або професійні захворювання, інформує працівника про стан його здоров'я і можливість продовжувати роботу за конкретною професією відповідно до результатів медичного огляду або дає висновки щодо переведення на іншу роботу, направляє працівника, якщо є медичні показання, на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК).

СЕС здійснює нагляд за достовірністю подання власником даних про наявність шкідливих і небезпечних факторів та речовин, робота з якими потребує проведення медичних оглядів, погоджує поіменні списки осіб, які підлягають медичним оглядам, та план-графік їх проведення, складає санітарно-гігієнічні характеристики умов праці працівників, подає на розгляд територіальних держадміністрацій пропозиції з питань профілактики профзахворювань.

Обов'язковому медичному обстеженню підлягають: працівники віком до 21 року; працівники, робота яких пов’язана із впливом шкідливих речовин, наведених у спеціальному переліку; працівники, робота яких пов’язана з рухом транспорту тощо.

Слід зазначити, що крім специфічних, властивих кожній професії, протипоказань існують і загальні медичні протипоказання до праці, пов’язаної із впливом шкідливих та несприятливих професійних факторів (природжені аномалії органів з вираженою недостатністю їх функцій, органічні захворювання ЦНС зі стійкими порушеннями функцій, хронічні психічні захворювання, які підлягають обов’язковому диспансерному спостеріганню, хвороби ендокринної системи з вираженими порушеннями функцій, злоякісні новоутворення та ін.

Особи, які бажають вступити в навчальний заклад для здобуття професій, пов’язаних із працею в несприятливих умовах, також обов’язково проходять медичний огляд на відсутність протипоказань до ефективного здійснення наступної трудової діяльності. До керування транспортними засобами допускаються особи не молодші 16 років, до керування громадським транспортом – не молодші 21 року.

Згідно з "Положенням про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій", необхідно оформлювати: карту особи, яка підлягає медичному огляду з висновком попереднього медичного огляду; заключний акт за результатами медичного огляду працівників; акт визначення контингенту осіб, які підлягають періодичним оглядам: пропозиції головного державного санітарного лікаря; список осіб, які підлягають періодичному медичному огляду; направлення на запобіжний (попередній) медичний огляд працівника; контрольну карту диспансерного спостерігання групи ризику з розвитку профпатології, а також план диспансерного спостерігання та його виконання.

Тема№6: "Тривалість робочого часу, час відпочинку"

Робочий час – це встановлений законом або на його основі час, коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію.

Тривалість робочого часу поділяється на:

а) нормальну тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 год на тиждень;

б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість. Вона встановлюється лише законом; поширюється на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці тощо). Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу – 36 год на тиждень; для осіб до 16 років – 24 год; для працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих – інфекційні лікарні, протитуберкульозні, психіатричні заклади; шахтарі) – 24 год на тиждень.

в)неповний робочий час – менший за нормальний нормований та скорочений ( для вагітних, жінок, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда).

Ненормований робочий день – це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємства, структурних підрозділів), коли тривалість їх праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою до 7 календарних днів.

Нічний робочий час визначається з 22-ї години до 6-ї години і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних і жінок, які мають дітей до 3 років, осіб, молодших 18 років та ін.. передбачених законом працівників.

Види обліку робочого часу:

- щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;

- щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше);

- підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таком розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працівника.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується різними засобами:

а) надання днів щотижневого відпочинку; б) щорічна оплачувана відпустка; в) встановлення скороченого робочого дня.

Час відпочинку – частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом.

Види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня чи зміни;

- щоденний відпочинок між робочими днями (змінами);

- щотижневі вихідні дні;

- щорічні святкові та неробочі дні;

- щорічні відпустки.

У випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористанні ним дні щорічної відпустки. За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена на грошову компенсацію. Для осіб віком до 18 років заміна всіх видів відпусток на грошову компенсацію не допускається.

У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Види відпусток:

1. Щорічна не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Педагогам – 56 ; особам до 18 років – 31, інвалідам І і ІІ груп – 30, інвалідам ІІІ гр. – 26 календарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці – до 35 календарних днів.

2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівників (оплачувану):

а) у середніх навчальних закладах (при загальноосвітніх школах) на період складання:

- випускних іспитів в основній школі – 10 календарних днів;

- перевідних іспитів у старшій школі – 23 календарні дні;

- перевідних іспитів в основній і старшій школах – від 4 до 6 календ. днів без урахування вихідних;

б) працівникам, які навчаються у професійно-технічних закладах освіти; вони мають право на додаткову оплачувану відпустку – 35 кал. днів упродовж року;

в) працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах, навчальних закладах після дипломної освіти та аспірантурі.

3. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо. Тривалість, порядок, умови і оплату встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Соціальні відпустки:

а) у зв’язку з вагітністю та пологами . До пологів -70 кал. днів, після пологів – 56 кал. днів (70 днів при народженні двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 кал. днів (70 днів – при усиновленні двох і більше дітей).

б) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

в)працівникам, які мають дітей. Жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, або які усиновили дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 кал. днів без урахування святкових і неробочих днів.

5. Відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника в обов’язковому порядку:

- матері або батьку, який виховує без матері (у т.ч. й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 кал. днів щорічно;

- чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - до 14 кал. днів;

- матері або ін. особам, які доглядають за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку; якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу – не більше як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

- працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - не більше 30 кал. днів;

- працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади – до 15 кал. днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад;

- працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в ін. місцевості – до 12 кал. днів без урахування часу, необхідного для проїзду і повернення.

Читайте також:

1. II. Загально-шкільні заходи
2. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
3. II. Основні засоби
4. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
5. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
6. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
7. Адаптивні організаційні структури управління.
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
10. Адміністративно-запобіжні заходи
11. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ

Переглядів: 1612