Основні напрямки розвитку підприємництва в сфері торгівлі

В сучасних умовах існує кілька основних напрямків розвитку підприємництва у сфері торгівлі України.

1. Формування ефективного конкурентного середовища для суб’єктів торговельної діяльності.

Створення конкретних умов для конкуренції у сфері торговельного обслуговування населення потребує прискорення розвитку нових форм торгівлі за рахунок інтенсивного залучення до торгівлі якомога більшого числа суб’єктів господарювання і суттєвого розширення типової і видової їх різноманітності, зокрема таких перспективних організаційних утворень, як:

• угруповання незалежних магазинів із спільної закупівлі та зберігання товарів;

• «ланцюгові» фірми, які об’єднують незалежні магазини під контролем та з ініціативи оптових підприємств;

• багатопрофільні фірми зі своєю торговельною стратегією; добровільні об’єднання підприємств.

2. Забезпечення господарської надійності та економічної конкурентоспроможності кожного ринкового суб’єкта.

Зниженню ризику господарської життєздатності підприємств сфері торгівлі сприятиме:

• пряма інтеграція виробничої і торговельної діяльності через мережу фірмових магазинів;

• непряма інтеграція промислової і торговельної сфер діяльності на контрактній основі, коли торговельне підприємство зобов’язується реалізовувати виготовлену продукцію, а промислове підприємство — надавати торговельному суб’єкту ряд послуг включаючи технологічне оснащення, проведення рекламних заходів, надання кредиту, навчання персоналу з експлуатації виробів технічно складного асортименту із забезпеченням гарантійного і післягарантійного їх обслуговування (техноторгові центри, високомеханізовані підприємства з продажу будівельних матеріалів);

• диверсифікація (взаємопроникнення) різних видів підприємницької діяльності торговельних підприємств, коли функції суто торговельного обслуговування покупців доповнюються суміжними видами підприємництва: посередницька діяльність в лізингових операціях, страхування комерційних угод, організація майстерень, ательє, салонів напівфабрикатів, технічне обслуговування реалізованих товарів, організація центрів ділової активності, фірмового виробництва споживчих товарів;

• запровадження нових технологій позамагазинних форм торгівлі на основі організації Інтернет-магазинів, використання кабельного телебачення, телефонного зв’язку для оформлення замовлення щодо купівлі-продажу товарів;

• інтенсивний розвиток посилкової торгівлі, торгівлі за каталогами, попередніми замовленнями та інших прогресивних форм торговельного обслуговування населення, особливо в районах з низькою компактністю торговельної мережі або там, де її практично немає.

3. Запобігання скороченню або ліквідації деяких соціально важливих, але малоприбуткових і неконкурентоспроможних видів торговельної діяльності.

В системі державних заходів щодо забезпечення захисту прав та інтересів споживачів у сфері торгівлі першочергової підтримки потребують:

• освоєння економічно малоефективних торговельних зон (від далеких місць проживання громадян, малозаселених територій, важкодоступних районів);

• торгівля екологічно чистими видами продукції; залучення на внутрішній ринок товарів, на які є стабільний попит;

• організація харчування в закладах освіти, дитячих, лікувальних, оздоровчих підприємствах, торговельне обслуговування малозабезпечених і соціально незахищених верств населення;

• розроблення та впровадження нових видів технологічного обладнання для торговельних підприємств.

4. Максимальна адаптація структурної і територіальної організації торговельної мережі до умов кон’юнктури ринку і споживчого попиту.

Розвиток видової структури торговельної мережі має забезпечуватись не тільки за рахунок розширення товарно-асортиментної типізації та спеціалізації торговельних підприємств, а й за рахунок поглиблення соціальної диференціації типів торговельних об’єктів і створення на цій основі престижних і доступних магазинів, підприємств харчування з різним ціновим рівнем та набором супроводжуючих послуг.

5. Удосконалення планування розвитку торговельної мережі основі поєднання принципів вільного підприємництва і регулювання з боку державних органів виконавчої влади.

З одного боку, слід приймати до уваги інтереси підприємців при виборі ними місця розміщення підприємства (торговельної точки), що створюється, його профілю і товарного асортименту, а з іншого—місцевим органам потрібно виходити з того, що торговельна мережа є складовою частиною інфраструктури кожного міського і сільського поселення. У зв’язку з цим необхідно підняти на більш якісний рівень систему розробки, обґрунтування та затвердження перспективних планів розвитку і розміщення торговельної мережі як невід’ємного структурного елементу генеральних планів-схем розвитку міст, міських районів і сільських територій.

Значення перспективних планів розвитку і розміщення об’єктів торгівлі полягає й у тому, що вони повинні стати основою при проведенні приватизації, перепрофілюванні, розширенні торговельної мережі, виділенні земельних ділянок під забудову нових об’єктів торгівлі.

6. Створення чіткої системи захисних і обмежувальних механізмів державного регулювання розвитку сфери торгівлі.

Потребують розроблення або оновлення такі механізми державного регулювання як: державні стандарти якості товарів, стандарти організації торговельного обслуговування, стандарти планувальних і технологічних рішень різних типів підприємств сфери торгівлі; кваліфікаційні посадові характеристики робітників; допустимі рівні концентрації торговельної діяльності, правові основи обмеження, недопущення і запобігання монополістичній діяльності в торгівлі, критичні рівні імпортних надходжень товарів на споживчий ринок, уніфікація облікових, договірних, звітних документів, системи показників статистичної звітності. Застосування системи стандартів, нормативів, технічних умов і правил у сфері торговельної діяльності значно підвищить надійність комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, забезпечить належну організацію торговельного обслуговування споживачів.

7. Впорядкування організації і впровадження комерційного підприємництва.

Поліпшенню торговельного обслуговування населення, а також запобіганню різного роду порушенням сприятиме більш цілеспрямована контрольованість і регламентація торговельної діяльності, яка передбачає:

• спрощення процедури одержання дозвільних документів на право провадження різних видів торговельної діяльності;

• дотримання усіма господарюючими суб’єктами правил торгівлі і ведення підприємницької діяльності;

• посилення контролю за постачанням у роздрібну торгівлю якісної продукції вітчизняного та імпортного виробництва;

• формування інфраструктури торгівлі, у тому числі пунктів гарантійного обслуговування складних технічних товарів, пунктів прокату виробів;

• зміцнення матеріально-технічної бази торговельної мережі, продовольчих і речових ринків, покращання організації торгуючих і покупців, які користуються їхніми послугами;

• упорядкування «вуличної» торгівлі відповідно до правил і технологічних вимог щодо продажу товарів через дрібнороздрібну, пересувну та виносну мережі.

Подальший розвиток комерційного підприємництва доцільно здійснювати також шляхом:

• надання позик на придбання, створення або розширення підприємств та пунктів продажу товарів у регіонах пріоритетного розвитку, сільській місцевості, вільних економічних зонах;

• фінансування участі у капіталі великих фірм та у здійсненні інвестиційних проектів; надання міні-кредитів малим підприємствам;

• матеріально-технічної підтримки суб’єктів торговельної діяльності (передача в оренду приміщень, торгово-технологічного обладнання, контрольно-касових апаратів, комп’ютерів на пільгових умовах, сприяння у пошуку постачальників та інвесторів);

• стимулювання розвитку послуг у сфері транспортування, перевалки, обробки вантажів для підвищення рівня транспортно-експедиційного обслуговування вантажного потоку, скорочення ручної праці та більш швидкого переміщення підготовлених для продажу партій товарів через торговельну мережу.

У комерційному підприємництві доцільно розвивати франчайзинг як одну із вигідних форм торгового співробітництва між великими і малими фірмами.

За кордоном франчайзинг частіше усього використовується у сфері роздрібної торгівлі, у мережі ресторанів і кафе швидкого обслуговування, готельному господарстві. Перевагою франчайзингу є те, що мале підприємство має можливість реалізовувати товари високої якось добре відомої великої компанії, отримує право діяти на ринку від її імені і під її торговою маркою.

При франчайзингу відносини між двома господарюючими суб’єктами будуються на основі договору, згідно з яким велика фірма зобов’язується постійно постачати мале підприємство власними товарами з торговою маркою, надавати допомогу у створенні сприятливих умов до отримання кредиту (короткотерміновий кредит на пільгових умовах), забезпечувати навчання персоналу, сприяти організації реклами, дизайну приміщень, встановленню зв’язків з громадськістю, впровадженню прогресивних технологій бізнесу, оснащенню сучасним обладнанням, проведенню маркетингових досліджень, аналізу фінансові звітності. При цьому мала фірма зобов’язується мати ділові контакти виключно з даною великою компанією, вести бізнес за її правилами перераховувати їй встановлений договором відсоток з прибутку. Велика компанія спостерігає за діяльністю малого підприємства, контролює його роботу таким чином, щоб воно було здатним досягнути оптимальної ефективності. У цьому зацікавлені дві сторони договору — суб’єкт франчайзингу.

Переваги таких договірних відносин були перевірені досвідом роботи малих і великих фірм у країнах з розвинутою ринковою економікою. Розрахунки зарубіжних економістів показали, що лише 4-5% підприємств, що діють у рамках франчайзингу, зазнають невдачі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комерційне підприємництво як окремий напрямок діяльності	\|	Посередницька підприємницька діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.