• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спрямованість правоохоронної діяльності

Спрямованість будь-якої діяльності межує із поняттям "управління" або "керівництво" правоохоронною діяльністю, які є предметом адміністративного права¹. У цьому курсі аналі­зуються лише найважливіші елементи структури правоохоронної діяльності.

У правоохоронній та судовій діяльності реалізується охорон­на функція Української держави як публічної інституції, що є ва­гомим фактором формування ідеології українського державотво­рення і суспільної моралі, соціальних уявлень про справедли­вість та ефективність конституційного порядку.

Як свідчить історичний досвід, викривлення цієї функції, підпорядкування судів і правоохоронних органів лише політич­ним інтересам державного керівництва є небезпечною справою. За допомогою органів Народного комісаріату внутрішніх справ — Міністерства державної безпеки СРСР в Україні проводилася небезпечна антинародна діяльність, яку з історико-правової точ­ки зору не можна визнати правоохоронною. Спеціальне дослі­дження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що ма­совим репресіям за роки радянської влади було піддано практич­но всі прошарки суспільства². Тоталітарна система охорони соці­альних відносин, через яку здійснювався виключно примусовий вплив на поведінку людини, була характерною для певного часу історії країни, причому державні органи культивували нічим не обмежену заборонну правоохоронну діяльність. Демократична система регулювання соціальних відносин, що є вимогою сучас­ності, на відміну від попередніх років, коли діяв принцип абсо-

Див.: Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Ін-тер, 1999. - С. 6-48.

Див.: Реабілітація репресованих. Законодавство та судова практика. — К.: Юрінком, 1997. — С. 5.

Розділ І, Загальні положення правоохоронної ... діяльності'

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони

лютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на пове­дінку людини.

В Український державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою — дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень та у спосіб,, що передбачені Конституцією та законами України.

Спрямованість діяльності судових та правоохоронних орга->
нів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабі­
лізує, впорядковує її. Існують п'ять базисних завдань: по-перше,
збереження (охорона) існуючого конституційного ладу; по-друге,,
захист конституційних прав і свобод громадян; по-третє, захист
правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; по-четвер- .
те, цілеспрямований розвиток систем судової та правоохоронної
діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних та якісних показ­
ників; по-п'яте, боротьба зі злочинністю. За часів СРСР найваж­
ливішим завданням була, як правило, лише одна з її складових
(важлива, проте не головна і тому гіпертрофована) — боротьба зі
злочинністю. .

Зосередження діяльності суду та правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім вірним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" правоохоронним органам приписується "вважати боротьбу із злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківський системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, го­ловними напрямами діяльності"¹. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому може трактуватися і як гасло (ідея, теза), яке використовується в полі­тичних або відомчих цілях.

Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе і посилення охорони правопорядку, і фіскально-сило­вий тиск на господарські та комерційні структури, і бюрократи-

Див. також: Престулность в Украине //Бюлетень законодавства і юри­дичної практики України. — 1994. — № 2.

зація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, тобто звуження захисту прав людини.

У сучасних умовах правоохоронна діяльність дедалі більше застосовується як засіб управління та контролю. Поступово роз­ширюється її вплив на банківєько-фінансову сферу, на стан різ­них галузей народного господарства, зокрема на паливно-енерге­тичний комплекс, транспортні перевезення, на приватизацію дер­жавних підприємств, управління підприємствами, у статутному фойді яких є частка державних коштів. При цьому застосовуєть­ся ефективна протидія соціальним відхиленням та правопору­шенням. Зміст впливу правоохорони має на меті лише доповни­ти економічні, фінансові та технічні рішення у процесі соціаль­ного управління* але не замінити їх. Вплив правоохоронних ор­ганів має До того ж запобіжне призначення.

Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продук­ції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо вирішення однієї з ключових проблем економіки — захист вітчизняного то­варовиробника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи пра­восуддя та практично всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикор­донні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.

Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно із яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та тех­нічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подаль­ше обмеження цих явищ.

Правоохоронна діяльність — важлива складова внутрішньої політики, що здійснюється в державі. Вона є одним із продуктів внутрішньої політики держави, загальні засади якої визначає Верховна Рада України. На сучасному етапі правоохоронна діяльність закономірно забезпечує українське державотворення¹. Ідеологія державотворення вимагає організації оптимального управлінського процесу з питань внутрішньої політики, неупере-дженого провадження у господарських, адміністративних, кримі­нальних та цивільних справах, забезпечення прав і свобод люди-

Див.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Генеза, 1996. — С. 590, 604, 617—619; Ідеологія державотворення в Україні: історія і су­часність // Матеріали науково-практичної конференції 22—23 листопада 1996 року.-К., 1997.

42 Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

ни і громадянина, взаємної відповідальності державних органів і посадових осіб, підкорення законові всіх державних органів і службових осіб.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає спрямованість судової та правоохоронної діяльності?

2. Який принцип покладено в основу формування відносин між людиною і державою?

3. Які основні завдання правоохоронної діяльності?

■ § 2. Моральність і ефективність діяльності суду та правоохоронних органів

Моральною основою правоохоронної та судової діяльності має бути презумпція довіри до людини та громадянина. Мораль­ність правоохоронної діяльності акумулюється насамперед у кон­ституційних засадах судочинства та в конституційних засобах охоронної діяльності, а саме:

а) додержання державними збройними формуваннями кон­
ституційного порядку;

б) невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків пе­
редбачених Конституцією;

в) правова, матеріальна та моральна реабілітація громадяни­
на, якому завдано шкоди діями органів державної влади. В умо­
вах кризи правової моралі і падіння авторитету влади у масовій
свідомості необмежене посилення правоохоронних структур і
впровадження недемократичних процедур стає причиною
неприйняття громадськістю діяльності правоохоронних органів.
Це призвело до того, що українське суспільство за короткий
історичний термін поділилося на правопорушників і законослух­
няну частину населення, а саме: на платників і неплатників
податків, на добропорядних і недобропорядних громадян, на
страйкарів та штрейкбрехерів тощо. Так, захист правоохоронни­
ми органами при вирішенні професійних питань лише одних
соціальних верств посилить активізацію тих, хто перебуває на
протилежному боці.

Найважливішою моральною складовою діяльності правоохо­ронних органів є їх дійсна деполітизація, створення системи кон­тактів з усіма прошарками населення країни, пошук та культиву­вання довіри до правоохоронних органів.

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони 43

Виконуючи свої професійні обов'язки, персонал правоохо­ронних органів повинен у межах своєї компетенції задовольняти потреби суспільства, а не тільки виконувати відомчі інструкції та настанови; підтримувати законність і таким чином у межах пов­новажень вміти відстоювати інтереси права і конкретних вимог закону, в тому числі протистояти неправомірним інтересам окре­мих осіб, деяких відомств, організацій або підприємств будь-якої форми власності.

Професійна правоохоронна, а також судова діяльність, як ві­домо, характеризується такими кількісними показниками, як за­гальна кількість судів та правоохоронних органів, службових осіб, кількість закінчених господарських, адміністративних, кри­мінальних або цивільних справ, кількість розглянутих заяв про злочини та правопорушення, час витрачений на провадження з цього приводу, кількість актів застосування права у різних на­прямах правоохорони та правового захисту тощо.

Крім того, існують також такі якісні показники правоохорон­ної діяльності, як стиль роботи правоохоронного органу, система контролю за його діяльністю, ступінь професійного ризику, межі відповідальності співробітників правоохоронних органів та суд­дів, потенційно конфліктний характер їх діяльності тощо.

Питання ефективності правоохоронної діяльності є дуже актуальним. Слід зазначити, що діяльність посадових осіб судо­вих та правоохоронних органів має різні професійні інтереси. Наприклад, дії оперативного уповноваженого карного розшуку, слідчого, прокурора, судді, адвоката, державного виконавця, що можуть безпосередньо стосуватися кримінальної справи, у прова­дженні якої вони брали участь на різних етапах, мають різне пра­вове завдання. Дії кожного з них мають не тільки відмінні зав­дання, а й різну мотивацію їхньої праці, різні юридичні наслідки.

Професійна судова та правоохоронна діяльність має актуаль­не соціально-економічне призначення; вона акцентована на лока­лізацію соціально небажаних суспільних відносин. За певних умов, зокрема неефективної діяльності правоохоронних органів, соціально небажані суспільні відносини трансформуються у кон­флікти, тобто у явища антисоціального спрямування, набуваючи вагомого соціально-політичного резонансу. В сучасних умовах значення соціальної загрози набули протекціонізм, зловживання службовим становищем, хабарництво — всі вони спричинюють корупцію. Наркобізнес і наркоманія, алкоголізм і проституція призводять до дезорганізації та розпаду сім'ї — важливого со­ціального інституту. Слід зазначити, що безробіття, хронічна

44 Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

несплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, за­непад системи охорони здоров'я та соціального захисту населен­ня певним чином загрожують нормальному функціонуванню сім'ї. Через недостатню або нецільову допомогу малозабезпече­ним сім'ям збільшується дитяча безпритульність. Ефективність діяльності правоохоронних органів можна проаналізувати на макро- та мікрорівнях суспільного життя.

На макрорівні суспільного життя кожне з цих явищ має іма­нентні, тобто характерні тільки для них, прояви; вони безпосе­редньо або опосередковано впливають на посилення конфлікто-генних процесів у соціальній, та економічній сферах, зокрема на регрес економіки, порушення соціальних інституцій, деформацію суспільних відносин тощо. Як наслідок — скорочення загальної популяції населення, зниження рівня його життя, підвищення міграційних настроїв, криміналізація певних сегментів економіки та торгівлі, активізація тіньового капіталу тощо. Ці негативні явища обумовили прийняття Концепції (основ державної політи­ки) національної безпеки України, схваленої постановою Верхов­ної Ради України від 16 жовтня 1996 року. Акумуляція зусиль уповноважених органів, а також органів влади, координація їх діяльності є вагомим фактором її результативності.

На мікрорівні суспільного життя згадані явища пов'язані з численними випадками несвоєчасного, реагування з боку компе­тентних державних органів на протиправні акти, неадекватною оцінкою співробітниками правоохоронних органів конфліктних міжособових стосунків, некомпетентним вирішенням простих життєвих ситуацій службовими особами тощо. Підвищення про­фесійного рівня, компетентності персоналу правоохоронних ор­ганів є основною складовою їх діяльності.

Отже, судова та правоохоронна діяльність повинна протидія­
ти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати
насиченість конфліктних проявів. • • ,.

Ефективність правового захисту залежить від здійснення ор­ганізаційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності судів та правоохоронних органів має свою управлінську специфі­ку. На судові інстанції, як на державні установи, покладено й організаційно-управлінську функцію. Питання розгляду судових справ, виконання судових рішень, ведення діловодства та судової статистики, узагальнення судової практики, надання правової до­помоги відповідно до міжнародних договорів, розгляд звернень громадян пов'язані з організацією судової діяльності. Слід зазна-

Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони 45

чити, що її матеріально-технічна база має допомогти кожному судді, секретареві судового засідання, відвідувачеві тощо.

У судах існує й потреба у діяльності, яка стосується виконан­ня процесуальних дій (своєчасний виклик свідків, експертів, за­здалегідь своєчасне повідомлення інших учасників судового розгляду, виготовлення та вручення копій процесуальних доку­ментів, надіслання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо). Певної організації потребують і стосунки з іншими судами, орга­нами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохо­ронними органами, поточне планування роботи суду, системати­зація обліку та ведення кодифікації законодавства, складання до­відок та аналіз роботи, вручення їх адресатові тощо.

У структурі правоохоронних органів організаційно-управлін­ська функція має відомчий характер. Вона адресується кожному правоохоронному органові залежно від його відомчої належності. Але незалежно від цього ефективність діяльності органів досудо-вого розслідування, які зосереджені в міліції, податковій міліції, службі безпеки, органах прокуратури, залежить від того, наскіль­ки держава або названі відомства забезпечують умови для їх про­цесуальної незалежності, надають слідчо-криміналістичну техні­ку, оргтехнику, засоби зв'язку, в тому числі міжнародного, тощо. Отже, складовими ефективності судової та правоохоронної діяльності є досконала організаційно-управлінська функція, рі­вень компетентності та професіоналізм персоналу уповнова­жених органів.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає зв'язок між моральністю та ефективністю правоохоронної діяльності? .... 2. Яке соціально-економічне призначення мають судова та правоохоронна діяльність? 3. Якими видами показників характеризується професійна правоохоронна діяльність?

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
9. Ад’юнкт (аспірант) як суб’єкт наукової діяльності
10. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.

Переглядів: 831