• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття виявлення та розслідування злочинів

Виявлення та розслідування злочинів — важливий вид пра­воохоронної діяльності. У процесі її здійснення вирішуються специфічні завдання, спрямовані на повне і швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців та осіб, які зникли, своє­часне притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому суб'єкти цієї діяльності позбавлені права на необгрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку. Правоохоронна діяль­ність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною із фактами протиправних затримань і арештів. її предмет вклю­чає характерні ознаки професійної діяльності органу (посадової особи), уповноваженого виявляти та (або) розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності.

Виявлення та розслідування події злочину — це процес, шо розгортається у часі та просторі, в якому встановлюються, до­сліджуються, оцінюються численні фактичні обставини, здій­снюються цілеспрямовані пошукові перевірочні, контрольні та правові дії. Більшість питань детально розглядається у курсах кримінально-процесуального права, криміналістики та оператив-но-розшукової діяльності. У даній навчальній дисципліні висвіт­люється юридична діяльність, предмет якої полягає у виконанні функції правоохорони.

Виявлення та розслідування злочинів характеризується кіль­кома ознаками. По-перше, охороною прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом правильного застосування адміністративного, кримінального та кримінально-процесуально­го законодавства з тим, щоб жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. По-друге, державним впливом на злочинність, захистом інтересів держави і суспільства з тим, щоб застосовувати кримінальну відповідальність до винних осіб.

Така діалектична єдність вказаних ознак зумовлена певною єдністю інтересів держави і особи¹.

Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб трансформується у принцип правоохорони, за яким притяг­нення до кримінальної відповідальності невинної особи є непри­пустимим. За ст. 29 Конституції кожна людина має право на сво­боду та особисту недоторканність. При цьому в Основному За­коні підкреслюється, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи відвернути його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про три­мання під вартою. У порядку додержання цього принципу вста­новлено кримінальну відповідальність за зловживання або юри­дичні помилки, припущені посадовими особами при здійсненні ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за при­тягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

Захист інтересів держави і суспільства також втілюється у принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Разом з тим юридична відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме пра­вопорушення (ст. 61 Конституції ); доводити свою невинуватість у вчиненні злочину не є обов'язком особи, притягнутої до відпо­відальності; обвинувачення за Конституцією не може грунтува­тися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлума­чаться на її користь (ст. 62). Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправ­дивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). При цьому якщо самим фактом розголошення посадовою особою даних попереднього слідства завдано істотної шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для

¹ Михайленко О.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. — К.: Юрінком Інтер. — 1999. — С.45.

232__________________________ Розділ III, Правоохоронні органи України

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів

притягнення цієї посадової особи до кримінальної відпові­дальності.

Професійна діяльність з виявлення та розслідування злочи­нів має інтегративне значення незалежно від відомчої належності осіб, які є суб'єктами цієї діяльності. Усі вони керуються нормами ; КПК України. Інші процесуальні процедури з цього приводу мо­жуть лише доповнювати його¹.

Така професійна діяльність вимагає спеціалізації, взаємодії та ґрунтовної правової підготовки. Вона здійснюється за різними типами правових охоронних дій, а саме: правопримушувальними, правовстановлюючими, правозабезпечувальними та правовіднов-лювальними.

Встановлення злочину або особи злочинця (підозрюваного, обвинуваченого) здійснюється за умов різних типів складностей фактичних обставин, з урахуванням очевидного або неочевидно­го типів вчинення злочину. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути як у першому, так і у другому випадку фізичні особи (наприклад, потерпілі, очевидці тощо), інформація про фізичні або інші наслідки дій винних осіб, документи, но­татки тощо. Виявленням злочину вважається встановлення події (явища, часу, обставин, особи тощо), зокрема моменту заволодін-ня майном, проникнення у житлове приміщення, нападу на особу і заволодіння її майном, заподіяння розладу здоров'я тощо. Деякі особливості встановлення моменту закінчення події притаманні злочинам, які за складом є формальні (моментом закінчення злочину в таких злочинах вважається сама дія, наприклад, при хуліганстві або розбійному нападі) або матеріальні (моментом закінчення є виникнення шкоди, іншого матеріального наслідку, наприклад, при заподіянні тілесних ушкоджень, крадіжках тощо).

Для очевидних злочинів не характерна висока складність виявлення та розслідування. Встановлення складу злочину при цьому не потребує особливих зусиль у доказуванні. Проте здебільшого подія злочину приховується особою або групою осіб. Це стосується більшості так званих неочевидних злочинів, які вчи­няються у господарський, фінансовій та інших сферах, злочинів, що пов'язані з обігом наркотичних засобів тощо. Виявлення їх, зокрема фінансового шахрайства, несплати податків, інших видів неочевидних (латентних) злочинів, потребує попередньої та до­даткової контрольно-перевірочної роботи. Етіологія "трастових"

злочинів, розслідування банківських справ свідчать про появу нової хвилі злочинів, виявлення та доказування яких потребує значних професійних зусиль.

У процесі виявлення та розслідування злочинів правоохо­ронні органи України дедалі частіше використовують можли­вості таких міжнародних організацій, як Інтерпол або Європол. Розвиток політичних, соціальних, економічних та екологічних відносин в Європі та й усьому світі супроводжується стрімким зростанням міжнародної злочинності. Типові її прояви — це відмивання "брудних" грошей, запровадження у міжнародний обіг фальшивих грошей, торгівля людьми, незаконна поставка зброї в "гарячі точки", розкрадання міжнародних кредитів, неле­гальна торгівля людськими органами, наркобізнес. Останнім часом через мережу Інтернет поширюється культ насильства та жорсткості, дитяча порнографія та расистська пропаганда. Стрижнем ефективної боротьби з міжнародними злочинами стає узгодження слідчих та оперативних дій і повноважень поліцій європейських країн.

Значних зусиль потребує пошук та встановлення осіб, що пропали безвісти.

Під час виявлення та розслідування конкретного злочину виявляються інші неправомірні дії, що стає достатньою під­ставою для порушення кримінальних справ і проведення само­стійного розслідування цих неправомірних дій. Також додатко­вого розслідування потребують так звані суміжні склади злочинів, коли однією антисуспільною дією вчиняються два і навіть.;"більше різних злочинів¹.

■ Виявлення та розслідування злочинів здійснюється у проце­суальних та позапроцесуальних формах, але з обов'язковим до­держанням вимог Конституції України та КПК. В іншому разі сама діяльність, яка здійснюється з порушенням конституційних: або процесуальних норм, перетворюється на протиправну.

Типові правові дії (як було зазначено раніше, їх класифі­кують на правовстановлюючі, правопримушувальні, правозабез-печувальні та правовідновлювальні) становлять певний алгоритм функції правоохорони.

Правопримушувальні дії перемежовуються з іншими видами правових дій. Вони найпоширеніші і характерні для правоохо­ронної діяльності при виявленні та розслідуванні злочинів. Для

Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріала­ми. — К: Юрінком Інтер, 2000.

Матишевский П. Преступления протав собственности и смежньїе с ними преступления. —К: Юринком. — 1996. — С. 240.

Розділ III. Правоохоронні органи України

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів

відносин, що забезпечують функцію правоохорони між уповнова­женими органами та громадянами, характерна специфічна взаємодія, яка відображена у кримінальному законодавстві. Пові­домляти про злочин — право кожного громадянина. Законода­вець передбачив звільнення від кримінальної відповідальності за активне сприяння у розкритті таких тяжких злочинів, у тому числі вчинених у складі організованої групи. Проте, коли грома­дянинові стало відомо про тяжкий злочин або про приготування до нього, він зобов'язаний повідомити про це правоохоронні органи. Особа не несе відповідальності за відмову давати пока­зання або пояснення лише щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції).

Правовий примус при провадженні з виявлення та розсліду­вання злочинів може мати як безпосередній, так і опосередко­ваний характер, оскільки законні повноваження і вимоги право­охоронних органів мають обов'язкову силу. Так, зобов'язані під­коритися порядку проведення та оформлення слідчих дій усі їх учасники. Разом з тим примус має опосередкований характер, тобто вимагається лише точне виконання вимог щодо проведен­ня слідчих дій, зокрема оглядів, освідувань, виїмок, допитів, впізнання, отримання зразків для порівняльного дослідження, призначення експертизи, очної ставки, ексгумації трупа тощо.

Безпосередньо правопримушування спрямоване на істотне обмеження прав людини, на примусовий варіант правової пове­дінки у разі накладення арешту на майно, затримання підозрюва­ного, при обранні запобіжного заходу у вигляді арешту тощо.

Правовстаиовлюючі дії з виявлення та розслідування злочи­нів спрямовані на збір даних, які прямо чи побічно підтвер­джують причетність осіб (або особи) до злочину. Встановлення таких даних за певним обсягом формує доказову базу з розслі­дування конкретного злочину. При цьому необхідно враховувати властивість фактичних даних підтверджувати, спростовувати або іншим чином співвідноситися із подією злочину. Особливе зна­чення має вид доказів, зберігання доказових властивостей речей, інформації тощо. Об'єктивне й повне проведення виявлення і розслідування злочину свідчить про неупередженість процесу, що є запорукою законності правоохоронної діяльності.

Виявлення злочину, як правило, передує розслідуванню. Хоч у багатьох випадках ці види діяльності здійснюються паралельно. Розслідування кримінальних справ у кримінально-процесуально­му законодавстві називають досудовим слідством, тобто таким, що передує судовому слідству з розгляду даного злочину.

Достатність підстав для початку слідства є важливим, відправ­ним моментом. Ні суспільні катаклізми, ні одноособові або гру­пові уявлення про негативні прояви тощо не можуть бути при­водом для початку провадження, тобто проведення робіт з вияв­лення або розслідування. Лише вичерпний перелік джерел досто­вірної інформації про наявні ознаки злочину може бути взятий до уваги. Такими джерелами або, за кримінально-процесуальним законодавством (ст. 94 КПК), приводами до порушення кримі­нальної справи можуть бути:

— заяви або повідомлення підприємств, установ організацій,
посадових осіб представників влади, громадськості або окремих
громадян;

— повідомлення представників влади, громадськості або
окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці
вчинення злочину;

—явка з повинною;

—повідомлення, опубліковані у пресі;

—безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, проку­рором або судом ознак злочину.

Дізнавач, слідчий, прокурор, суддя мають власноручно роз­почати провадження, якщо вони безпосередньо виявили ознаки злочину під час їх повсякденної праці. Справа може бути пору­шена за умови достатності даних, які характеризують ту чи іншу подію як злочин.

Будь-яка подія має предмет доказування. Зазначені ознаки утворюють загальний предмет доказування, а за злочинами, вчи­неними неповнолітніми особами, особами, які захворіли на ду­шевну хворобу після вчинення злочину або вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, предмет доказування кон­кретизується, доповнюється ознаками, що характеризують пра­вовий статус неповнолітніх та душевнохворих.

Доказування у процесі виявлення та розслідування злочинів — це діяльність суб'єктів правоохорони із збирання, перевірки, оцінки доказів та джерел їх походження, а також формулювання аргументів, прийняття рішень по суті кримінальної справи¹.

При доказуванні насамперед мають бути встановлені об'єк­тивні обставини події злочину, серед яких важливе місце посідає причинний зв'язок між злочинною дією (або бездіяльністю) та шкодою (її обсягом або розміром). Паралельно встановлюються

Докладніше про доказування (доказове право) див.: Міхеєнко М.М., Hop В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. — К.: Либідь, 1999.

Розділ III, Правоохоронні органи України

суб'єктивні ознаки злочину, тобто винність особи, мотиви кримі­нального вчинку тощо. При цьому до уваги беруться й, обста­вини, що свідчать про ступінь вини причетної до злочину особи (або групи осіб), причини й умови, що сприяли вчиненню зло­чину, соціальна та правова характеристика винного, його можливі взаємини з потерпілим тощо.

Правозабезпечувальні дії поширюються на різних осіб, що бе­руть участь у виявленні та розкритті злочину (зокрема тих, які ведуть провадження, відстоюють свої інтереси у провадженні або сприяють йому), та на законні права фізичних і юридичних осіб, які є учасниками розслідування. Існують кілька груп правозабез-печувальних дій. Дії однієї групи полягають у виявленні та усу­ненні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. До при­чин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, належать об'єк­тивні та суб'єктивні обставини буття, які зумовлюють (детермі­нують) злочини або безпосередньо спричиняють спрямованість на вчинення неправомірних дій. Причини та умови виявляють шляхом комплексного дослідження макро- або мікрооточення особи злочинця та механізму вчинення злочину. Спеціальним за­ходом, який слугує запобіганню злочинам, є направлення подан­ня органу розслідування до підприємств, установ, організацій про усунення обставин (криміногенних факторів), що спричи­нюють вчинення злочинів. Подання вноситься у зв'язку з конк­ретною кримінальною справою.

Правозабезпечувальний характер подання полягає в тому, що воно може бути внесено до моменту закінчення розслідування; у ньому мають бути викладені всі без винятку причини й умови; інформація про них має грунтуватися на проведених діях з виявлення та розслідування злочину; вимоги щодо усунення причин та умов можуть стосуватися правомірних дій або бездіяльності (невиконання вимог чинних нормативних актів) тощо; подання є дієвим засобом забезпечення прав громадян та виконання ними законодавчо встановлених обов'язків. До іншої групи правозабезпечувальних дій відносять дії із забезпечення безпеки суддів та працівників правоохоронних органів, а також учасників розслідування кримінальних справ (так само як і їх близьких), життю, здоров'ю або безпеки чи майну (майновим правам) яких існує реальна загроза¹.

Інші види забезпечувальних дій мають суто процесуальний характер і розглядаються в курсі кримінального процесу.

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів________________________ 237

Правовідновлювальні дії при виявленні та розслідуванні поля­гають у захисті та поновленні честі, гідності, ділової репутації по­терпілих, юридичної та соціальної реабілітації особи, яку неза­конно обвинувачено у вчиненні злочину. Правовідновлення при виявленні та розслідуванні злочинів реалізується у заходах з відшкодування матеріальної та моральної шкоди, поновлення статусу та прав потерпілого, з відшкодування йому витрат на стаціонарне лікування тощо. Порядок і розмір відшкодування шкоди визначаються при прийнятті рішення, яке реабілітує особу. При цьому моральна шкода відшкодовується у грошовій формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Таким чином, роль попереднього слідства є надзвичайно важ' ливою у системі правоохоронної діяльності. Від якості вияв­лення і розслідування злочину, надійності доказів у криміналь­ній справі, достовірності отриманої інформації залежить своєчасність попереднього слідства, а також груптовпість і справедливість судового рішення, а отже рівень захисту прав людини, інтересів держави, охорони правового порядку.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає виявлення злочинів?

2. В чому полягає розслідування злочинів?

З.Які існують типи правових дій, що характеризують виявлення та розслідування злочинів як правоохоронну діяльність?

4. Наведіть приклади правовстановлюючих, правопримушу-вальпих, правозабезпечувальних та правовідновлювальних дій-

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Акта спеціального розслідування нещасного випадку.
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
11. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 613