• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Засади виявлення злочинів

Засоби та пошукові процедури, які застосовуються у процесі виявлення злочинів, вивчаються в курсі криміналістики та опе-ративно-розшукової діяльності. Висвітлення цих питань у курсі правоохоронної діяльності полягає у дослідженні організаційних і моральних засад виявлення злочинів.

Органи, які здійснюють виявлення злочинів, орієнтовані на протидію та викриття протиправної діяльності. їхні завдання визначені в КПК, Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність", інших законах, що формулюють правоохорон-

Розділ III. Правоохоронні органи України

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів

ну компетенцію з вказаних питань, а також відповідних наста­новах.

Основні завдання органів, які уповноважені виявляти злочи­ни, полягає у пошуку та документуванні протиправної діяльності окремих осіб та груп, у фіксації розвідувально-підривної діяль­ності спеціальних служб іноземних держав та організацій, припи^ ненні правопорушень, забезпеченні вимог кримінального судо­чинства, проведенні діяльності в інтересах безпеки суспільства і держави. Подібні завдання становлять предмет спеціальної пра­воохоронної діяльності (див. § 3 глави 1).

Виявлення злочинів, як уже було сказано, є професійно ризикованою діяльністю. Особовий склад органів, що уповнова­жені її здійснювати, виконує при цьому певну оперативну профе­сійну роль (функцію). Особливо вона стосується конкретної посадової особи, зокрема її місця у структурі органу, розподілу праці, інтенсивності та послідовності виконання певних опера­тивних та слідчих дій, виконання процесуальних документів, стилю взаємодії з учасниками розслідування тощо. В основі цієї ролі мають бути такі моральні засади, як правдивість, чесність, відданість інтересам справи та інші. Приниження ролі моральних засад призводить, як правило, до несумлінного виконання своїх обов'язків, неадекватного професійного волевиявлення, перетво­рення оперативно-розшукової діяльності на джерело суспільної небезбеки.

Оперативний працівник, який протистоїть злочинові, має бути, по-перше, активним суб'єктом діяльності, а по-друге, -культивувати особисту готовність (установку) до виконання виключно правомірних службових завдань. Він має вміло використовувати спеціальні знання та досвід, дистанціюватися від позаслужбового впливу і таким чином забезпечувати ґрун­товність та об'єктивність службових рішень. Готовність до вико­нання своїх завдань полягає в постійному засвоєнні нових знань і створенні способу їх оновлення, психологічній адаптації до негативних факторів, негативної інформації (психологічному імунітетові), вмінні працювати в умовах посилення демократич­них засад правосуддя та більш чутливому ставленні учасників кримінального процесу до примусу та проявам насильства.

Органи, що уповноважені виявляти та протидіяти злочинам, чітко визначені в законодавстві, про що йшлося при висвітленні поняття спеціальної правоохоронної діяльності. До них, зокрема, належать:

— органи кримінальної та спеціальної міліції;

—спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочин­ністю;

—оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобіль­ної інспекції;

—органи служби безпеки (розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка); підрозділи захисту національної державності, бо­ротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, опе­ративно-технічні підрозділи, підрозділи з оперативного докумен­тування;

—підрозділи з оперативно-розшукової роботи прикордонних

військ;

—підрозділи оперативного забезпечення охорони Державної служби охорони;

—оперативні підрозділи податкової міліції;

— оперативні підрозділи Державного департаменту з питань
виконання покарань.

Цей перелік уповноважених органів вичерпний. їх діяльність за своїм характером є оперативно-розшуковою, спрямованою на отримання доказів про злочинну подію, особу злочинця (підоз­рюваного або винного), інших обставин справи, що становлять предмет доказування у кримінальній справі.

Важливе завдання виявлення злочину — його повне роз­криття, тобто здійснення комплексу заходів щодо повного вста­новлення події злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні. Розкриття злочину, яке за часом встановлення істини може бути досить тривалим процесом, як поняття має кілька аспектів. По-перше, розкриття попереднє (оперативне), що включає з'ясу­вання обставин події злочину, встановлення та викриття особи (осіб), яка його вчинила (вчинили), а також обставин, що харак­теризують ступінь та характер її вини. По-друге, процесуальне розкриття передбачає з'ясування всіх без винятку обставин, що становлять предмет доказування у кримінальній справі. Оста­точним же рішенням з цього приводу є звичайно рішення суду, виправдувальний чи обвинувальний вирок у кримінальній справі.

Важливим моментом у виявленні злочину є факт реєстрації заяви, повідомлення чи інформації про вчинення дії, що має ознаки злочину. Процедура реєстрації передбачена спеціальним актом, за яким чергова частина органу внутрішніх справ має зафіксувати їх та видати заявникові або ініціатору спеціальний номер реєстрації. Цей номер ідентифікує реєстрацію криміналь­ної справи. З цього приводу в оперативному підрозділі органу,

Розділ НІ. Правоохоронні органи України

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів

який реєструє заяву, повідомлення чи інформацію, разом із кримінальною справою ведеться оперативно-розшукова справа, в якій зосереджуються конфіденційні матеріали з виявлення зло­чину. Розкриття злочину значною мірою залежить від організації роботи на початковій стадії виявлення злочину - взаємодії опе­ративних підрозділів із слідчими під час проведення огляду місця події, встановлення кола причетних до події осіб, розробки оперативно-слідчих версій.

У порядку виконання цієї діяльності оперативні підрозділи вказаних органів можуть здійснювати: а) контрольно-переві­рочні, б) спостережно-перевірочні і в) тактичні акції. Ці дії та акції можуть мати як закритий (конфіденційний), так і відкри­тий характер. Так, опитування громадян оперативні працівники можуть проводити лише за згодою опитуваних осіб, використо­вуючи їх добровільну допомогу; на засадах добровільності вста­новлюється співробітництво з особами, проводиться робота з виявлення характерних обставин за допомогою гласних і негласних штатних працівників.

Ініціюючи розкриття злочину, оперативні працівники отри­мують від юридичних та фізичних осіб безплатно або за винаго­роду інформацію про підготовлені або вчинені злочини, відві­дують житлові та інші приміщення за згодою їхніх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або підготовлюва-ного злочину, збирають відомості про протиправну діяльність підозрюваних осіб, одержують розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом таємного проникнення працівника до приміщення, транспортних засобів, на земельні ділянки. У процесі розкриття злочинів беруть до уваги криміногенну та іншу соціальну або психологічну інформацію, будують типові або індивідуальні вер­сії про подію злочину, особу злочинця..

Активній розробці версій вчиненого злочину можуть допо­могти відбір телеграфно-поштових відправлень, негласне вияв­лення та фіксація слідів тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення та­кого злочину, чи отримання інформації з каналів зв'язку, засто­совування різних технічних засобів зняття інформації. Уповнова­жений орган, що здійснює виявлення злочину, повинен мати юридичні підстави для проникнення до житла, накладення ареш­ту на кореспонденцію, проведення виїмки, зняття інформації з каналів зв'язку, якими можуть бути лише рішення суду.

Ефективними при виявленні та розкритті злочинів є заходи щодо витребування, збору та узагальнення господарських та бух-

галтерських документів, а також даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя тих осіб, які є підозрюваними у підготовці або вчиненні злочину, вивчення джерел та розмірів їхніх доходів порівняно із тими доходами, які ці особи задекларували. При цьому оператив­ні працівники разом із громадянами, які допомогають їм на гро­мадських засадах, можуть проводити контрольні закупівлі това­рів, перевіряти фінансово-господарську діяльність підприємств,, установ, організацій та окремих осіб.

Для викриття протиправної господарської діяльності опера­тивні підрозділи можуть створювати конспіративні підприємства та організації, шифрувати відомчу належність працівників, при­міщень, транспортних засобів своїх підрозділів.

Більше того, для отримання потрібної інформації компе­тентні органи проводять операції з проникнення в злочинну гру­пу негласного працівника із збереженням у таємниці достовірних даних щодо його особи. При цьому на дії таких працівників поширюється звільнення від відповідальності¹. Ці акції межують із застосуванням засобів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. Уповноважені органи повинні діяти на підставах і в порядку, встановлених законами про міліцію, Служ­бу національної безпеки, Прикордонні війська, Управління охо­рони вищих посадових осіб України. Нагляд за діяльністю орга­нів, що уповноважені виявляти злочини, здійснює прокуратура.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає виявлення злочинів?

2. Назвіть органи, які уповноважені виявляти злочини.

З- Дайте загальну характеристику компетенції органів з пи­тань виявлення злочинів.

4. Якими нормативно-правовими актами регламентується діяльність зазначених органів?

Юридичним підґрунтям проведення спеціальних акцій із захоплення
озброєних осіб, припинення тяжких злочинів, затримання та доставлення
підозрюваних до уповноважених органів є норми КК про необхідну оборону
(ст. 36), затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38), крайня необхідність
(ст. 39), про діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42), виконання спеціального
завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої
групи чи злочинної організації (ст. 43). .-.:-..;■

Розділ III. Правоохоронні органи України

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів

§ 3. Засади розслідування злочинів

Процес розслідування є предметом курсу кримінально-про­цесуального права та криміналістики. В полі зору предмета на­шого курсу перебувають лише засади діяльності з розслідування злочинів уповноважених органів.

Органами, уповноваженими проводити розслідування злочи­нів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура.

Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство у кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно і безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а у справах про державні злочині — слідчі органів безпеки. У справах про економічні злочини (приховування валютної виручки, ухилення від сплати податків, фіктивне банкрутство тощо) розслідують злочини слідчі податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу.

У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобо­в'язаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин та умов вчи­нення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділені широкими повноваженнями

Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуально незалежні особи, дору­чають органам дізнання провадження розшукових та слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі у розкритті злочину.

Слідчий не може виконувати водночас завдання, які супере­чать суті правоохоронної діяльності. Так, він не може брати учас­ті у розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі заінтересовані у результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий повинен заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.

Досудове слідство полягає у діяльності слідчих органів (слід­чого) з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання

встановлених фактів та доказів для захисту прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудо­ве слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Воно має сприяти таким чином здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть спричинити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді.

Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встанов­лює наявність або відсутність складу злочину; він має обгрунту­вати та довести предмет доказування, встановити (разом з опе­ративними підрозділами) особу, яка вчинила злочин, скласти обвинувальний висновок та направити матеріали справи проку­ророві для їх затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження у справі. Термін досудового слідства може бути продовжений до трьох місяців (районним, міським або прирівняним до них прокуро­ром), а в особливо складних справах — до шести місяців (проку­рором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міста Києва, військовим прокурором округу або їх заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Гене­ральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках.

Органи дізнання вказані у ст. 101 КПК. Серед них:

• міліція (виконує найбільший обсяг робіт з провадження дізнання);

• податкова міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

• органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання);

• командири військових частин, з'єднань, начальники вій­ськових установ (у справах, про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час про­ходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи);

• митні органи (у справах про контрабанду); •

'* начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профі-

244__________________________ Розділ III. Правоохоронні органи України

лакторіїв (у справах про злочини, що порушують встановлений порядок несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ);

• органи державного пожежного нагляду (у справах про по­жежі і порушення протипожежних правил);

• органи охорони державного кордону (у справах про пору^ іііення державного кордону);

• капітани морських суден, що перебувають у далекому пла­ванні.

Безумовно, для всіх перелічених органів провадження дізнання не є основним видом діяльності. Ці органи розслідують злочини: лише у випадках, коли це є продовженням їх основної діяльності, тобто виконанням тих основних обов'язків, які визна­чені у законодавстві.

Особливості компетенції органів міліції, органів служби без­пеки, митних органів та органів охорони державного кордону як органів дізнання полягають у тому, що вони можуть поєднувати провадення як процесуальних, так і оперативно-розшукових дій, узгодуючи ці обидва напрями для виконання одного із завдань правоохоронної діяльності — боротьби зі злочинністю.

Дізнання та досудове слідство співвідносяться як певні етапи розслідування кримінальних справ. Вони мають деякі спільні риси. Уповноважені органи на обох етапах займаються розкрит­тям злочинів, викриттям або розшуком винних у вчиненні зло­чину осіб, а також діяльністю із запобігання злочинам; вирішую­ться типові процесуальні завдання, хоч і за різних категорій злочинів; загальним є предмет доказування; суб'єкти правоохо­ронної діяльності мають застосовувати однакові кримінально-прбцесуальні норми, правові наслідки для учасників розсліду­вання як при дізнанні, так і при попередньому слідстві мають однакову силу.

Діяльність органів дізнання полягає у прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за на­явності ознак злочину й проваджують дізнання у справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали у протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими првадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила.

Глава 4. Виявлення та розслідування злочинів 245

Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється. Проте органи дізнання вживають заходів до встановлення такої особи. У справах про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Дізнання у справах, у яких здійснюється провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зменшує навантаження на слідчі органи, дає їм можливість зосередитись на розслідуванні небезпечних резонансних злочинах. Даний вид провадження відомий у кримінально-процесуальному праві як протокольна форма (див. гл. 35 КПК).

Основним органом, який проводить дізнання у більшій кіль­кості категорій справ, є міліція. Міліція — складова частина орга­нів внутрішніх справ України (див. главу 5 розділу III цього посібника). У складі міліції за функціональним розподілом іс­нують кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, держав­на автомобільна інспекція та податкова міліція. Серед основних обов'язків зазначених органів важливе місце посідає проваджен­ня у кримінальних справах.

Прокурор у межах своєї компетенції (про компетенцію про­курора див. главу 1 розділу III) може брати участь у проведенні дізнання та досудового слідства. У разі потреби він може осо­бисто проводити попереднє слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі, Він може підключитися до розслідування злочину на будь-якій стадії, давати вказівки слідчому, вимагати їх виконан­ня. Вказівки прокурорам питань здійснення нагляду за виконан­ням законів органами дізнання і попереднього слідства є обов'яз­ковими для них. При оскарженні слідчим отриманих вказівок вищестоящому прокуророві не може зупинити їх виконання, за винятком незгоди слідчого з найістотніших питань розсліду­вання, а саме: з притягнення конкретної особи (групи осіб) як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про обсяг обвинува­чення, направлення справи для віддання обвинуваченого до суДу, а також про закриття справи. У таких випадках передбачено окремі процедури скасування вказівок прокурора вищестоящим прокурором або передачі кримінальної справи для розслідування іншому слідчому. Якщо ж прокурор розслідує кримінальну спра­ву особисто, то на нього поширюються вимоги, властиві слідчим органам.

ї, Суд виконує функцію правосуддя (див. глави 1 та 2 роз­ділу ІІ). Суд (суддя) розглядає справу з додержанням усіх прин­ципів правосуддя, тобто всебічно, повно, об'єктивно досліджує

Розділ 1] . Правоохоронні органи України

всі обставини справи, встановлює об'єктивну істину, вживає заходів щодо захисту прав та законних інтересів громадян, а також юридичних осіб, усуває причини та умови вчинення злочину тощо. При цьому під час розгляду кримінальної справи суд не пов'язаний висновками органів, які здійснювали виявлен­ня та розслідування злочинів. Судовий розгляд справи відбу­вається на законних підставах, за внутрішнім переконанням судді, основаному на всебічному, повному й об'єктивному роз­глядові обставин справи, їх системному зіставленні та сукуп­ності, за умови виключення зовнішнього впливу на результати розгляду кримінальної справи.

При вирішенні питання по суті у протокольній процедурі до-судової підготовки матеріалів прокурор порушує кримінальну справу та формулює висновок щодо обвинувачення особи, яка стала перед судом (гл. 35 КПК). Розглянувши при цьому матеріали, надані органом дізнання, складає обвинувальний висновок та направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства. В разі відсутності підстав прокурор приймає рішення про відмову в порушенні криміналь­ної справи.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику організації розслідування злочинів.

2. Якими є особливості розслідування кримінальних справ органами дізнання та органами слідства?

3. Чи може прокурор проводити розслідування кримінальних справ?

4. Назвіть органи дізнання та слідства.

Розділ IV

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
3. Базові засади менеджменту
4. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
5. Взаємодія органів слідства з підрозділами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, при розслідуванні злочинів
6. Вибори як форма волевиявлення народу
7. Вибори як форма волевиявлення народу
8. Вибори як форма волевиявлення народу
9. Види злочинів
10. Види злочинів за безпосереднім об'єктом
11. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
12. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення

Переглядів: 607