• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Захворювання шлунка

1. Порушення секреції шлунка можуть проявлятися у вигляді:

· гіперсекреції шлункового соку і соляної кислоти, що характеризується збільшенням секрету та кількості соляної кислоти. Це призводить до збільшення травної здібності шлункового соку і може викликати появу виразки шлунку;

· гіпосекреції соку та соляної кислоти - поєднується із зниження кислотності, що призводить до посилення бродильних та гнилісних процесів в шлунку. Коли в шлунку зовсім відсутня соляна кислота це має назву анацидний стан. Частіше всього він супроводжується відсутністю шлункового соку - ахилією. Гіпосекреція шлунка може призвести до появи злоякісних пухлин.

2. Порушення рухової функції шлунку проявляється у вигляді посилення, або зниження перистальтики:

· гіперкинез - збільшення тонусу гладких м’язів шлунка, гіперкинези шлунка частіше бувають при гастритах та виразковій хворобі;

· гіпокинез - зниження тонусу гладких м’язів шлунка.

Порушення рухової функції проявляється у вигляді: печії, відрижки, ікання, нудоти та блювання - ці порушення мають назву - диспептичні явища.

Гастрит – хронічний, запально-дистрофічний процес в слизовій оболонці шлунка і 12-палої кишки, який супроводжується функціональними та морфологічними змінами.

Етіологія. Етіологічні фактори поділяють на 3 групи:

· екзогенні – інфікування Helicobacter pylori, яка виділяється майже у 85% хворих;

· ендогенні (автоімунні) - продукція антитіл до обкладкових клітин шлунка шлунку;

· екзогенно-ендогенні – пошкодження слизової оболонки медикаментами (не стероїдними протизапальними препаратами, кортикостероїдними гормонами та іншими), жовчними кислотами при дуоденогастральному рефлексі, при паразитарних інвазіях;

Аліментарні чинники, негативний вплив техносфери на організм, нервово психічні стреси, алергічні стани виступають в якості екзогенних провокуючих факторів. Клінічні прояви можна об’єднати в 3 синдроми:

· больовий – констатується майже у всіх хворих, вираженість болю залежить від характеру порушеннясекреторної та моторної функції шлунку. Біль виникає натще, через короткий час після їжі або через 1-2 години, рідко вночі, локалізується в епігастральній ділянці біля пупка.

· диспепсичні прояви – спостерігаються у 2/3 хворих і проявляються: зниженням апетиту, нудотою, здуттям живота, відчуттям тяжкості в епігастрії, неприємному присмаку в роті, відрижкою ( кислим, тухлим, повітрям, їжею).

· інтоксикаційний синдром – клінічно проявляється у 65-68% дітей. Це – головний біль, запаморочення, швидка втомлюваність, порушення сну.

Клінічні прояви хвороби залежать від її фази: загострення, неповної клінічної ремісії, повної клінічної ремісії. Лікування гастриту: дієтичне харчування; вітамінізована їжа; мінеральні води;ЛФК;

Виразкова хвороба— хронічне рецидивне захворювання, характерною морфологічною ознакою якого є виникнення дефекту (пептичної виразки) в слизовій оболонці шлунка чи дванадцятипалої кишки. Захворювання має поліциклічний перебіг.

Особливістю виразкової хворо­би є поширення патологічного процесу на інші органи травлення, що вимагає своєчасної діагностики і розробки лікувальних комплексів з урахуванням су­путніх захворювань. Виразкова хвороба розвивається, як правило, в осіб праце­здатного віку, зумовлює тимчасову, а інколи і тривалу втрату працездатності.

Факторами, що сприяють виникненню захворюван­ня (етіологія) є спадково-конституціональні, нервово-психічне перевантаження, неправильне харчування, шкідливі звички та ін. Розвиток виразкової хвороби можуть спричинити деякі препарати. Механізм виникнення виразкової хвороби (патогенез) - переважання «факторів агресії» над «факторами захисту».

Згідно з між­народною класифікацією хвороб ВООЗ виділяють виразку шлунка або дванадцятипалої кишки, пептичну виразку нез'ясованої локалізації та гастроєюнальну виразку. Основними синдромами при виразковій хворобі є больовий і диспепсичний.

Ускладнення виразкової хвороби: кровотеча, перфорація виразки, пенетраця, стеноз, малігнізація. Основні методи лікування – консервативний та оперативний.

Захворювання печінки та жовчного міхура

Хронічний гепатит – запально-дистрофічне ураження печінки, яке триває понад 6 місяців та проявляється больовим, диспепсичним, інтоксикаційним, холестатичним синдромами з ознаками функціональної та гепатоваскулярної недостатності.

Етіологія – провідну роль відіграють віруси гепатиту В,С, рідше D, F, G; герпес віруси та інші. Сприяють – бактеріальні та паразитарні хвороби, токсичне ураження печінки солями важких металів, ксенобіотиками, медикаментами. Для реалізації процесу велике значення має спадковість – особливості імунної відповіді на різні етіологічні фактори.

Патогенез – провідне місце належить недостатньому синтезу інтерферону в гепатоцитах, зниженню Т-клітинної та макрофагальної ланок імунітету.

Класифікація – поширені 4 види гепатитів:

· хронічний вірусний гепатит В,С,D,F,G;

· автоімунний гепатит;

· хронічний медикаментозно-індукований гепатит;

· токсичний гепатит;

Ефект лікування залежить від харчування та режиму. Режим передбачає:

· обмеження фізичного навантаження;

· навчання, праця повинні чергуватися з відпочинком;

· виключається інсоляція;

Дискинезії жовчних шляхів – це розлади тонусу та моторики жовчного міхура та протоків, які проявляються порушенням відтоку жовчі в 12-палу кишку і супроводжуються болем в правому підребер’ї .

Етіологія – розрізняють первинні та вторинні дискинезіі:

· первинні виникають внаслідок порушення нейрогуморальних механізмів, при порушенні харчування;

· вторинні – виникають при патології органів травлення та при наявності вогнищ хронічної інфекції (патології органів носо- та ротоглотки);

Класифікація:

· гіпотонічна, гіпокінетична;

· гіпертонічна, гіперкінетична;

Холецистит - запалення жовчного міхура. Супроводжується приступами болю в правому підребір'ї та диспептичними явищами - печія, відрижка, нудота.

Жовчно - кам'яна хвороба - утворення каменів в жовчному міхурі, в наслідок застою жовчі та порушення холестеринового обміну. Характерний симптом - гострий біль в правому підребір'і дуже інтенсивний (кольки). Лікування - консервативне та хірургічне.

ТЕМА 2.5. ОСНОВИ ПАТОЛОГІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Лекція № 8. Характеристика захворювань нервової системи

Нервова система людини - надзвичайно тонкий і складний інструмент, за допомогою якого регулюються функції всього організму. Тому патологія нервової системи призводить до:

· рухових порушень;

· чутливих порушень;

· трофічних порушень;

· функціональних порушень;

Основним структурним елементом нервової системи є нервова клітина, яка має назву - нейрон. Він складається з: тіла (соми), від якого відходять один довгий відросток, аксон та декілька коротких розгалужених відростків, які мають назву - дендріти. Вся нервова система людини - є комплексом нейронів, які вступають в з'єднання одним з одним, але ніде не зростаються між собою. Умовно нервову систему поділяють на:

· центральну нервову систему (ЦНС) - це головний і спинний мозок;

· периферичну нервову систему ( ПНС) - це нерви, нервові вузли та нервові сплетіння.

ЦНС - схована в організмі людини в кісткові футляри: головний мозок - в черепі, а спинний мозок - в спино-мозковому каналі.

Головний мозок - має кілька «поверхів», на кожному з яких здійснюється свої функції. В ньому виділяють 3 частини:

• півкулі великого мозку - найбільша частина і найскладніша;

• мозочок;

• мозковий стовбур - найменша частина і найстарша частина мозку;

ЦНС складається з сірої та білої речовин: сіра речовина - скупчення тіл нейронів і біла речовина - відростки нейронів. Крім нервових клітин у ЦНС є нейроглія, яка з усіх боків оточує нейрони.

Спинний мозок - це довгий циліндричний тяж, який розташовано в спинно-мозковому каналі, який зверху переходить в довгастий мозок, а знизу закінчується конічним загостренням на рівні І поперекового хребця і має назву - кінський хвіст. Спинний мозок має потовщення, які відповідають корінцям нервів верхньої та нижньої кінцівок. З обох боків спинного мозку двома рядами проходять корінці спинномозкових нервів: передні корінці - еферентні або рухові; задні корінці - аферентні або чутливі. В середині спинного мозку розташований центральний канал - порожнина, в якій знаходиться спинномозкова рідина, навколо каналу розташована сіра речовина.

Периферична нервова система. Вона об'єднує в собі все, крім головного та спинного мозку. До неї входять: нерви, нервові сплетіння та ганглії (вузли). Через периферичну нервову систему ЦНС керує організмом людини, її умовно поділяють на 2 відділи:

• соматична нервова система (від слова «сома» - тіло), які відповідає за роботу опорно-рухового апарату. До неї належать нерви, які і нервують скелетні м'язи. Ці нерви, в залежності від місця виходу з ЦНС поділяють на спинномозкові та черепно-мозкові нерви. Спинномозкових нервів - 31 пара, а черепно-мозкових - 12 пар.

• вегетативна нервова система - корегує діяльність внутрішніх органів та судин організму. Цю систему поділяють на 2 відділи: а) симпатична нервова система; б) парасимпатична нервова система.

Ці відділи вегетативної нервової системи протилежні по своїй дії. Кожний орган, включаючи судини, має в собі закінчення як симпатичного так і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Це забезпечує адекватність реагування в кожний конкретний момент. Найбільш відомим представником парасимпатичної системи є блукаючий нерв. Він починається в довгастому мозку (в черепі), спускається по шиї в тулуб і охоплює своєю «турботою» органи травлення, серце, великі судини, стравохід, шлунок, всі кишки, печінку, підшлункову залозу, нирки та інші органи - і це все один нерв.

При пошкодженні спинного мозку він може бути перерваний повністю або частково, тобто ураження може бути повним або частковим. При повному ураженні відбувається цілковита втрата руху і відчуття (моторної і чутливої функції) нижче рівня пошкодження. Цілковито втрачається контроль за м'язами, діяльність яких здійснюється через нервові корінці нижче рівня ураження.

При неповному ураженні може зберегтися будь-яке поєднання нервових функцій, м'язові функції залежатимуть від того, які нервові волокна залишились неушкодженими, а чутливість може зберегтися, погіршитись або втратитись.

Термін «неврологічний рівень» стосується найнижчого функціонуючого нервового корінця, що виходить із спинного мозку. Використовують букву з цифрою, що вживається для його позначення. Буква вказує відділ спинного мозку, у якому відбулося пошкодження (шийний, грудний, тощо), а цифра вказує на конкретний хребець у цьому відділі.

Поняття «рівень» стосується рівня рухливості, а не рівня чутливості. Ваш рівень чутливості часто може бути нижчим, ніж рівень рухливості. Це спричинене різним характером «проведення» між рухливими (моторними) та чутливими нервами.

Параплегія виникає внаслідок ураження спинного мозку нижче рівня нервових корінців, що контролюють діяльність рук. Ураження, знову-таки, може бути повним або неповним. Зазвичай, відбувається втрата рухливості й чутливості в області живота та в ногах, а також є труднощі з контролюванням діяльності сечового міхура й кишечнику.

Тетраплегія виникає внаслідок ураження спинного мозку на рівні або вище рівня нервових корінців, що контролюють діяльність рук, тобто в ділянці хребців шиї. Нижче цього рівня чутливість і рухливість відсутні або ненормальні. Зазвичай, при тетраплегії відбувається обмеження користування руками на додаток до тих самих вад, що й при параплегії. При тетраплегії користування руками може бути обмеженим або відсутнім. Ураження можуть теж бути повними чи неповними.

Рухові порушення нервової системи

Порушення рухової активності НС проявляються у вигляді:

а) параліч (плегія) - повне стійке випадення м'язевого скорочення.

б) парез - часткове порушення рухової функції.

При ураженнях ЦНС розвиваються центральні (спастичні) паралічі та парези. Ознаки спастичних паралічів :

• високий м'язовий тонус;

• збільшення сухожильних рефлексів;

• поява супутніх рухів (синкінезії);

При ураженні периферичної нервової системи з'являються периферичні (мляві) паралічі та парези. Ознаки млявих паралічів:

• зниження м'язового тонусу;

• м'язова атрофія;

• ослаблення сухожилкових рефлексів;

в) гіперкінези - це несвідомо виникаючі рухи, які поділяють на:

• судоми – клонічні (це скорочення м'язів, які швидко змінюються (епілепсія) і тонічні - це довге скорочення і повільне розслаблення м'язів (правець);

• тик - швидкі судоми, які повторюються в окремій групі м'язів (частіше на обличчі);

• атетоз - повільне чередування скорочень м'язів, головним чином пальців рук та ніг;

• тремтіння(тремор) - несвідомі ритмічні коливання кінцівок або голови (ураження мозочка - хвороба Паркінсона).

г) синкинезії –супутні рухи;

Розлади чутливості нервової системи

Розрізняють наступні розлади чутливості:

• анестезія - повне випадення чутливості.

• гіпостезія - зниження чутливості

• гіперстезія - збільшення чутливості

• парестезія - змінена чутливість.

Біль - особливе порушення чутливості, яке виникає при подразненні чутливих нервових закінчень та при ураженнях провідних чуттєвих м'язових нервових волокон. Після ампутації кінцівок можуть виникати фантомні болі - відчуття ампутованої кінцівки та сильного болю в ній.

Запалювальні захворювання периферичної нервової системи

До цих захворювань відносять неврити, поліневрити, плексити, радикуліти.

Неврит - запалювання периферичного нерву. Проявляється руховими. чуттєвими і трофічними порушеннями в зоні іннервації нерву.

Поліневрит - запалення багатьох нервів. Частіше розвивається як ускладнення після інфекційних захворювань (дифтерія, грип) при отруєннях (алкоголь, свинець), при порушеннях обміну речовин (цукровий діабет).

Плексит - запалення нервових сплетінь. Частіше травматичної природи.

Радикуліт - запалення нервових корінців. Вони бувають:

· первинні- травматичної, інфекційної, токсичної природи;

· вторинні - зумовлені дегенеративними змінами в хребті (остеохондроз, пухлини).

Характерні ознаки: біль, може бути атрофія м'язів, млявий параліч, або парез.

Порушення трофічної функції нервової системи

При розладах вегетативної нервової системи можуть відзначатися:

• суха або волога шкіра;

• деформації або ламкість нігтів;

• випадіння, або посилений ріст волосся;

• з'явлення трофічних виразок;

• остеопороз кісток;

Це особливо характерно для захворювань спинного мозку та периферичних нервів. Патологічні процеси в довгастому мозку призводять до порушень сльозовиділення, секреції слини та підшлункової залози, залоз шлунку, центрів, які регулюють дихання та тонус судин.

Травми головного та спинного мозку розділяють на :

• струс головного та спинного мозку.

Симптоми: нудота. блювання, порушення сну, зниження кров'яного тиску, пітливість, нервово-психічна неврівноваженість, можлива гостра втрата свідомості.

• забій (контузія) мозку;

• здавлення головного та спинного мозку (компресія)

• поранення головного і спинного мозку;

Останні 3 порушення відрізняються більш тяжкими клінічними ознаками, крім вищезгаданих з'являються ще : рухові, чутливі, мовні розлади.

При струсах спинного мозку - одужання настає в короткі строки. При забоях - симптоми залишаються довго. При сдавленнях головного мозку залишаються стійкі порушення функцій. Пухлини головного мозку також супроводжуються загально-мозковими симптомами:

• головний біль

• нудота

• блювання

• вогнищеві симптоми (рухові та чутливі розлади, порушення зору, мови);

Функціональні порушення центральної нервової системи

Неврози - до них відносяться:

• неврастенія - ослаблення процесів внутрішнього гальмування, з проявленням симптомів підвищеної збудженості.

Ознаки: підвищена збудженість, швидка втомлюваність, зниження пам'яті та уваги, часта зміна настрою;

• істерія - порушення нормальної взаємодії між І та II сигнальними системами.

Симптоми: підвищена емоційна збудженість, з'являються приступи необгрунтованого плачу і припадків, розладжується мова.

• психастенія - зустрічається у людей мислячого типу. Притаманні процеси застійного збудження: з'являються тяжкі думки, всілякі страхи, невпевненість, надлишкова розсудливість. Головне в лікуванні - створення оптимальних умов зовнішнього середовища, фізіотерапія, психотерапія і трудотерапія, ЛФК.

ТЕМА 2.6. ОСНОВИ ПАТОЛОГІЇ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

ТА ОБМІНУ РЕЧОВИН

Лекція № 9. Характеристика захворювань ендокринної системи

та захворювань обміну речовин

Ендокринними залозами (органами) називають органи, які збудовані із специфічних клітин, і виробляють високоактивні біологічні речовини, що мають назву гормони, які беруть активну участь в обміні речовин в організмі людини. Кожна залоза виробляє свій специфічний гормон, кількість якого в організмі людини протягом доби повинна бути відповідною до його потреб. Збільшення або зменшення кількості гормонів в крові призводить до захворювань. Гормони із залоз безпосередньо надходять у кров крізь капіляри, яких багато в залозах. До ендокринних залоз належать:

Гіпофіз - знаходиться в черепі під півкулями мозку, керує діяльністю всіх ендокринних залоз за допомогою своїх гормонів.

Епіфіз або шишкоподібна залоза - знаходиться в черепі. Функції до кінця не з'ясовані. Має відношення до старіння організму (запускає «біологічний» годинник).

Щитовидна залоза - знаходиться на передній поверхні шиї. Виробляє гормон тиреоїдин, який впливає на обмін речовин.

Прищитовидні залози - впливають на водний та мінеральний обміни.

Тімус або позагрудинна залоза - центральний орган імунітету, виробляє Т- лімфоцити.

Підшлункова залоза - виконує 2 функції: екзокринну - виробляє травні ферменти (ліпазу, трипсин, глюкагон), які через вивідні протоки потрапляють до 12-ти палої кишки, і ендокринну - безпосередньо до крові виділяє гормон інсулін, який корегує рівень глюкози в крові і обмін вуглеводів.

Надниркові залози - виробляють гормони «стресу» - адреналін та інші, які впливають на рівень обміну речовин.

Статеві залози - у жінок - яєчники, у чоловіків – яєчки, вони відповідають за функцію розмноження людини, виробляють чоловічі та жіночі статеві гормони.

Порушення функцій ендокринної системи. В залежності від рівня ушкодження розрізняють такі порушення:

· порушення центральної регуляції на рівні кори та гіпоталамуса. Причини: розвиток запалювальних, або злоякісних процесів в гіпоталамусі або головному мозку, інфекції(дифтерія, менінгіт, туберкульоз, сифіліс);

· патологічні процеси в самих ендокринних залозах;

· порушення транспорту гормонів та їх метаболізму. Наприклад, при змінах у складі плазми крові деяких білків, які транспортують гормони.

Захворювання окремих залоз внутрішньої секреції

Порушення в роботі гіпофізу перетікають як:

• недостатність функції (гіпофункція) - це призводить до зниження реактивності організму, до дуже малого росту людини (карлик), до статевого недорозвинення.

• гіперфункція гіпофізу найчастіше буває при пухлинах. Вона супроводжується
гігантизмом (акромегалія - непропорційне збільшення окремих частин тіла
людини, особливо кінцівок).

Надниркові залози - порушення функції може проявлятися в вигляді:

• гіпофункції - частіше з'являється як наслідок перенесеної хвороби
(наприклад, туберкульозу) або після довготривалого лікування
кортикостероїдними (гормонами). Це захворювання відомо як хвороба Аддисона («бронзова» хвороба). Для неї характерно різке схуднення, швидка втомлюваність, темний колір шкіри, зниження всіх функцій, артеріального тиску;

• гіперфункції - можлива поява патологічного ожиріння (хвороба Іценко - Кушинга) або затримка в організмі натрію, води, солей калію та хрому, що призводить до парезів та судом (хвороба Конна)

Захворювання щитовидної залози перетікають як:

• гіпофункція - до неї призводять вроджені дефекти залози, запалювальні процеси, ураження залози радіоактивним йодом. Симптоми: затримка росту або мікседема (набряк шкіри, погана міміка, згасання статевої функції, зниження інтелекту, ламкість нігтів, випадення волосся). Особлива форма гіпотиреозу - ендемічний зоб, який пов”язаний із дефіцитом йоду в організмі (найчастіше зустрічається в окремих географічних місцях, горах - Альпи, Карпати, Гімалаї.)

• гіперфункція щитовидної залози призводить до тиреотоксикозу, найчастішим проявленням якого є дифузний токсичний зоб (Базедова хвороба). Симптоми: збільшення залози, витрішкуватість очей, тремтіння пальців, пітливість, підвищення психічної збудженості.

Порушення ендокринної функції підшлункової залози - пов'язане з недостатністю гормону інсуліну. Внаслідок чого порушуються всі види обміну речовин, особливо вуглеводного. Це порушення має назву - цукровий діабет.

Цукровий діабет – одне з найпоширеніших захворювань людини, що є гострою медико-соціальною проблемою, в зв’язку з важким перебігом, ранньою і стійкою інвалідизацією. В даний час він займає провідне місце після серцево–судинних та онкологічних захворювань. Щорічно число хворих на ЦД збільшується на 6-8%. Останніми роками спостерігається постійна тенденція до зростання захворюваності. Актуальність проблеми лікування хворих на ЦД пов’язана з широким його розповсюдженням, важкістю плину, частотою ускладнень. Однією з важливіших медико-соціальних і економічних проблем є ФР цих хворих.

В Україні зареєстровано понад мільйон хворих на ЦД. Однак, можна з впевненістю говорити про набагато більшу кількість хворих у дійсності. Захворювання переважно з’являється непомітно і часто проявляється лише тоді, коли вже є серйозні ураження судин, органів зору, нирок, серця.

МОЗ реалізовує комплексну програму «Цукровий діабет», основною метою якої є зниження кількості хворих, а також ускладнень, що виникають під час хвороби та призводять до інвалідності й смерті. МОЗ реалізуючі комплексну програму ставить перед собою мету – забезпечення хворих повноцінним життям.

Одною із основних причин виникнення ЦД – спадковість, неповноцінність бета-клітин (островків підшлункової залози), яка проявляється порушенням нормального утворення в них інсуліну, схильність до інфекційних уражень островків підшлункової залози з наступними незворотними змінами бета-клітин або виробленням до них антитіл (білків-глобулінів сироватки крові, утворюючих у відповідь на зміни структури бета-клітин). Наявність спадкової схильності до ЦД ще не означає, що така людина обов’язково захворіє ним, хоча ризик його виникнення у людей, батько або матір яких хворіли цим захворювання високий (від 30 до 60%).

Класифікація факторів ризику:

· вірусні інфекції (кір, епідемічний паротит, вірусний гепатит та ін);

· переїдання, особливо в умовах гіподинамії (мала фізична активність), яка призводить до ожиріння;

· зловживання солодким (цукерки, торти, солодкі вироби, солодкий чай);

· часті психоемоційні навантаження, стресові впливи;

· гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду, інсульт, тромбоз судин головного мозку;

· похилий вік;

· застосування деяких лікувальних засобів. В першу чергу глюкокортикоїдів (преднізолону, кортизону), сечогінних засобів, глюкози (внутрівенно).

Відповідно до кваліфікації ВООЗ розрізняють 2 основні типа ЦД: інсулінозалежний та інсулінонезалежний. ЦД першого типу раніше називали діабетом молодих, а ЦД другого типу - діабетом похилих або дорослих. Розподіл ЦД на два типа пов’язаний з тим, що з одного боку це різні по своєму походженню хвороби, а з іншого вони мають загальні ознаки - підвищений вміст цукру в крові, що і об’єднує їх в одну хворобу – ЦД. Він супроводжується збільшенням рівня глюкози в крові (гіперглікемія) і сечі (глюкозурія), збільшенням кількості сечі (поліурія) і підвищенням рівня молочної кислоти в крові.

Основні ознаки: постійна спрага, збільшений апетит, м'язова слабкість, шкірний свербіж. Можливі ускладнення - фурункульоз, гіпертонія, ендартереїт, ускладнення при вагітності та пологах.

Особливо небезпечними проявами цукрового діабету є :

- гіпоглікемічна кома - яка буває при передозуванні інсуліну;

- гіперглікемічна кома - як наслідок отруєння організму продуктами неповного
окислення жирів (накопичення кетонових тіл - запах ацетону з рота).
Тривалість життя хворих на ЦД, їх працездатність залежить в першу чергу від таких хронічних ускладнень, як ураження судин нирок, сітківки ока, розвитку інфаркту міокарда, інсульту, гангрени кінцівок, частота яких збільшується по мірі збільшення тривалості захворювання.

Одним із факторів, що обумовлює значний ріст захворюваності діабету і його ускладнень – недостатня фізична активність. Відомо, що фізична працездатність хворих на ЦД знижена порівняно із здоровими людьми. Встановлено позитивний вплив фізичних навантажень на хворих ЦД, оскільки в процесі м’язової роботи відбувається окислення жирів і вуглеводів. Головне в лікуванні ЦД - дієта та інсулінотерапія.

Порушення функції статевих залоз. Причини: запалювальні процеси, вплив іонізуючої радіації, спадковість, інфекційні захворювання. Часто призводять до безпліддя чоловічого та жіночого.

Порушення жирового обміну - маса тіла людини може бути нормальною, надлишковою або недостатньою. Ожиріння не буває без надлишку маси тіла за рахунок накопичення жиру, але поняття «надлишкова маса тіла» не рівнозначна ожирінню і має самостійне значення. Надлишок маси тіла може бути і за рахунок розвиненої мускулатури (наприклад у спортсменів), або за рахунок затримки в організмі рідини при деяких захворюваннях. Також і недостатня маса тіла має самостійне значення, якщо не досягає ступеня хвороби – білково-енергетичної недостатності ( наприклад у деяких спортсменів, у моделей ).

В медичній практиці для оцінки маси тіла використовують високоінформативний і простий показник - індекс маси тіла ( ІМТ ).

ІМТ = маса тіла : зріст (м ²)

Характеристика показників індексу маси тіла (ІМТ)

Нормальна маса тіла 20 – 24,9 кг/м ²

Надлишкова маса тіла 25 – 29, 9 кг/м ²

Ожиріння 1 ступеня (легке) 30 - 34,9 кг/м ²

Ожиріння 2 ступеня (помірне) 35 – 39,9 кг/м ²

Ожиріння 3 ступеня ( тяжке ) 40 кг/м ² і більше

Недостатня маса тіла менше 20 кг/м ²

В останні роки встановлено, що роль ожиріння, як фактору ризику у виникненні ряду хвороб залежить не тільки від ступеня і тривалості ожиріння, а і від характеру розподілення жиру в тілі. В залежності від локалізації жирових відкладень розрізняють:

· абдомінальне (вісцеральне) ожиріння, коли надлишок жиру здебільшого розташований на животі і верхній частині тулуба, а також в черевній порожнині, що більш характерно для чоловіків. Цей тип ожиріння підвищує вірогідність розвитку атеросклерозу та ішемічної хвороби та її 3-х головних факторів ризику – артеріальної гіпертензії, цукрового діабету 2-го типу і порушення жирового обміну;

· глютеофеморальне ( сідничо-стегнове ) ожиріння, коли надлишки жиру здебільшого розташовані на стегнах, сідницях і нижній частині тулуба, що найбільш характерно для жінок. Цей тип ожиріння не пов”язаний із ризиком виникнення вище означених серцево-судинних захворювань, якщо не поєднується із цукровим діабетом 2-го типу або артеріальною гіпертензією;

Задля розмежування ожиріння на 2 вищезгаданих типи визначають індекс талія/стегно (ІТБ). ІТБ – це відношення найменшого розміру талії до найбільшого розміру стегон (вимірюють на рівні сідниць). Якщо ІТБ більше 0,85 у жінок, та більше 0,95 у чоловіків – це абдомінальне ожиріння.

Припустимо також вимірювати тільки окружність талії. Визнано, що ризик розвитку порушень обміну речовин різко зростає при окружності талії у жінок – 88 см і більше, а у чоловіків – 102 см і більше.

Встановлено, що при зміні значень ІМТ від високих до середніх смертність знижується, але це зниження відбувається тільки до ІМТ – 22-23. При більш низьких значеннях ІМТ смертність починає збільшуватись за рахунок онкологічних захворювань, хронічних легеневих хвороб та серцево-судинних захворювань.

ТЕМА 2.7. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Лекція № 10 . Основні етапи оздоровлення людини

Для збереження здоров'я обмін людини і зовнішнього середовища повинен відповідати певним умовам. Система життя, при якій ці умови задовольняються в достатній мірі, має назву «здоровий спосіб життя». Внаслідок того, що кожна людина відрізняється своїми конституційними властивостями, то і «здоровий спосіб життя» у кожної людини має свої індивідуальні особливості.

Збереження здоров'я людини включає в себе:

• дотримання здорового способу життя;

• повернення втраченого здоров'я (оздоровлення), якщо рівень здоров'я знижений. З віком людини рівень здоров'я знижується і підтримання його на певному рівні потребує додаткових зусиль. Найбільш універсальний тренуючий вплив мають: фізичне і гіпоксичне тренування та загартовування. Методи, які при цьому використовуються, є не медикаментозними (очищення організму, оздоровче харчування, мануальна терапія, рухове та гіпоксичне тренування, психорозвантаження).

Основні етапи оздоровлення людини

1. Гармонізація взаємовідношень організму із зовнішнім середовищем:

• оцінка регіону проживання людини, його екології.

• вивчення екології малого життєвого простору (житла, місця роботи, одежі, харчування) і корегування негативних моментів (біопатогенні зони, шум, забрудненість навколишнього середовища).

• аналіз та корекція психо- та біоенергетичних аспектів середовища.

• оцінка психо-соматичної конституції людини і вибір оптимальних для організму характеру харчування, рухової активності та відпочинку.

2. Організація життя людини згідно біологічним ритмам і їх корекція, якщо ритми порушено.

3. Внутрішня гармонізація людини. Давно відомо, що від стану психіки залежить стан тіла. При психологічних комплексах формуються локальні м'язові напруження (блоки) - які порушують енергозабезпечення тканин і призводять до порушення функцій та патологічних процесів у внутрішніх органах людини.

4. Вплив на фізичне тіло - це останній рівень оздоровчих заходів, до нього входять:

• нормалізація трофотропної функції організму - очищення органів та систем, нормалізація діяльності травної системи, харчування, сну.

• відновлювання ерготропної функції (регулювання енергії в організмі) за рахунок призначення тренуючих впливів (оздоровче фізичне та гіпоксичне навантаження, загартування та інше).

Є методи які можуть гармонізувати людину в цілому. До них відносяться:

• енерго- інформаційні впливи;

• мануальна корекція;

• масаж;

• цигун – терапія;

• хатха-йога;

Біоритми та здоров'я. Хронодиагностика - визначення хронотипу людини та її хронолабільності. Хронотип - це визначення добового ритму сну та неспання. Всіх людей умовно поділяють на :

• «жайворонки» - приблизно 15%

• «філіни» або «сови» - приблизно - 35 %

• «голуби» - приблизно - 50%

Хронолабільність - стійкість біоритмічних структур організму до впливу (наприклад, метеорологічних факторів). Тип добового ритму у людини постійний, його практично неможливо змінити. З віком людини він може сам трохи мінятися. Для збереження здоров'я треба підпорядкувати своєму ритмові все життя. З добовим ритмом синхронізовано більше 300 фізіологічних функцій організму.

Крім того людина знаходиться під впливом космічних ритмів (місячний, сонячний цикли руху планет). Накладаючись один на один вони формують критичні моменти, рівень здоров'я при цьому знижується. Найбільш важливі з них:

• період статевого дозрівання

• клімактеричний період.

Очищення організму - найбільш стародавня але дуже ефективна метода збереження здоров'я. Основні етапи очищення:

• очищення травної системи - може зайняти від кількох днів до кількох тижнів.

• очищення печінки - основний прийом «сліпе» зондування.

• очищення системи виділення та суглобів.

Харчування - з їжею людина одержує 3 основні компоненти необхідні для життя: пластичний, енергетичний, інформаційний. Таким чином харчування - дуже індивідуальні інтимні відносини людини з оточуючим середовищем.

Дихання - єдина вегетативна функція організму, яка підпорядкована свідомості. Всі дихальні вправи зводяться до: зміни глибини, частоти та ритму дихання. Вдих - акт отримання енергії організмом. При цьому стимулюється психічна діяльність, напружується тіло. Затримка дихання на вдиху - сприяє накопиченню в тканинах кисню. Видих - при ньому нервова система заспокоюється, тіло розслаблюється.

За допомогою дихання можливо:

• змінити концентрацію С02 і 02 крові - метода К.П. Бутейко;

• накопичити енергію і збільшити за рахунок цього рівень здоров'я –

• дихальна система йоги (пранаяма), дихальна гімнастика за А.Н.Стельніковою.

• ввести людину в трансовий стан - холотропне дихання по С. Грофу. вільне
дихання – ребефінг.

Загартовування - система гігієнічних заходів спрямованих на підвищення стійкості організму до несприйнятливої дії різних чинників оточуючого середовища. Виділяють:

· специфічний ефект загартовування - підвищення стійкості організму до метеорологічних факторів під впливом процедур;

· неспецифічний ефект - оздоровчий вплив загартовування на організм.

· Основні принципи загартовування:

• Систематичність

• Поступовість та послідовність

• Індивідуальні особливості людини

• Різноманітність засобів і форм

• Активний режим

• Поєднання загальних та локальних процедур

• Самоконтроль.

Читайте також:

1. Анамнез захворювання
2. Венеричні захворювання
3. Виробничі травми та профзахворювання
4. Виробничі травми та профзахворювання
5. Виробничі травми, профзахворювання, нещасні випадки виробничого характеру.
6. Вплив екології на онкозахворювання
7. Впровадження загальнодержавної системи запобігання виробничому травматизму і професійним захворюванням
8. Гастрит хронічний. Виразкова хвороба шлунка і 12п кишки. Рак шлунка.
9. Гастрит хронічний. Виразкова хвороба шлунка і 12п кишки. Рак шлунка.
10. Гнійні захворювання шкіри і підшкірної клітковини
11. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
12. Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.

Переглядів: 1547