• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психологія як наука про людину, її світ і діяльність. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.

Солон

План

Тема І. Теоретичні основи психології та педагогіки

Лекція 1

Змістовий модуль 1. Психологія і педагогіка як наука про людину, її світ і діяльність.

Конспект лекцій

1. Психологія як наука про людину, її світ і діяльність. Етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.

2. Галузі і міжпредметні зв'язки науки.

3. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини. Становлення і розвиток педагогіки.

4. Основні методи навчання, виховання та самовиховання.

«Пізнай самого себе і ти пізнаєш Богів і Всесвіт»

Якщо проаналізувати всі сучасні наукові знання про живу та нежи­ву природу, то виявиться, що найменше ми знаємо про людину. Питання "Хто ми, звідки і куди йдемо?" й сьогодні залишається без відповіді. Ми прагнемо пізнати таємничість людського буття, і це бажання існувало завжди.

Лю­дина може досягнути своєї мети в житті, реалізувати себе за умови глибокого самопізнання. Людина черпає знання і з власного досвіду, отримує в процесі навчання, праці, життя і спілкування з інши­ми. Однак без наукових знань ці знання будуть неточними, а в окре­мих випадках і хибними.

Психологія – одна з найцікавіших і найзагадковіших у світі наук. Саме вона дає змогу відшукати відповіді на життєво важливі питання: як і чому люди думають, діють і відчувають; чому ми любимо чи ненавидимо; допомагаємо своїм близьким чи повстаємо проти них; досягаємо успіху чи зазнаємо поразки, співпрацюємо чи розв’язуємо війни, радіємо чи плачемо; як ми навчаємось і вдосконалюємось.

Знання психології допомагає виявити своє мислення, інтелект, пізнати суть життя, його цінність. Демонструючи шляхи вдосконалення пам’яті, уваги, мислення, психологія сприяє розвитку особистості та її спілкуванню, підказує шляхи подолання індивідуальних психічних розладів.

Психологія походить від грецьких слів: “псюхе” і “логос”, які відповідно означають “душа” і “вчення”. В буквальному розумінні психологія означає вчення про людську душу – невидимий для ока світ конкретної людини, який частково можна зрозуміти через слово, вчинок, поведінку, емоції...

Психологія виникла з філософії. У 300 році до н.е. грецький природодослідник і філософ Арістотель у своїх працях виклав думки про мову і пам'ять, мотиви та емоції, сприймання і відчуття. І хоч його ідеї психічного життя людини сьогодні можуть викликати легку посмішку, проте він першим задумався над ними і виніс їх на розгляд.

Психологія — наука про закономірності, механіз­ми, психічні факти і явища в житті людини.

Предмет психології — закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психо­моторних діях, рухах, діяльності і творчості і суб'єктивно, внутріш­ньо:у відчуттях, сприйманні, увазі, пам'яті, уяві, почуттях, волі то­що. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Протиріччя внутрішнього і зовнішнього в психіці людини розв'язуються через рухи, дії і вчинки, що виражають ставлення лю­дини до інших людей, природи й суспільства.

Зміст і динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах, меті, якої вона прагне, а також у властивос­тях темпераменту, характеру і здібностях.

Основними механізмами психіки людини є відображення, проек­тування і опредметнення— докладання людиною власних зусиль і хисту до формування матеріальних речей або знакових систем.

У продуктах діяльності відображається неповторність, самобут­ність і індивідуальність, що є мірою виявлення людини— її творчого потенціалу.

Психологія вивчає закономірності розвитку і функціонування психіки людини. Окрім людей, психікою володіють всі високоорганізовані живі істоти; вона забезпечує їм орієнтацію в навколишньому середовищі та життєдіяльності. Наприклад, психіка тварин допомагає їм ефективно пристосуватися до ареалу проживання.

Тому в системі наук психологія по праву займає особливе місце, оскільки:

- це наука про найскладніше, що натепер відомо людині;

- тут об’єднані об’єкт і суб’єкт пізнання, де думка здійснює спрямування на себе і цим самим наукові знання людини стають її науковим самоусвідомленням;

- її практичні результати – унікальні, бо, пізнаючи себе, людина змінює саму себе, змінює земний світ, а з нею - культуру й духовність.

Психіка- це властивість високоорганізованої матерії відоб­ражати об'єктивну дійсність на основі образу, який при цьому формується; регулювати діяльність і поведінку індивіда.

Основними формами психічного відображення є:

- психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мис­лення, мова, уява, увага, почуття, воля, прийняття рішень та ін.);

- психічні стани (інтерес, працездатність, втома, ейфо­рія, збудження, біль, потяг, любов, настрій та ін.);

- властивості особистості (темперамент, характер, здібності, спрямованість та ін.).

Протягом багатьох століть психологія була галуззю опи­сових знань. Психологічні знання були побічним продук­том діяльності лікарів, педагогів, філософів, фізіологів тощо. Лише у 19 столітті психологія поступово набуває статусу окремої науки із своїм специфічним предметом.

Михайло Семенович Роговін вважає, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:

1-й етап - донаукової (міфологічної) психології (у стародавньому, антич­ному світі) - коли панували анімістичні уявлення про душу; Існуванням душі поясню­вались такі явища як сновидіння, смерть, народження, страх, натхнення та ін.

2-й етап - філософської психології - коли психологія становила собою частину філософії, об'єднана з нею спільним методом (цей період протягся від античності до XIX ст.);

Платон (V-ІV ст. до н.е.) вважав, що "дух", "душа" - без­смертні, протягом усього життя душа спрямовує людину, а після смерті залишає її і вступає у світ "ідей".

Аристотель (IV ст. до н.е.), якому належить перший психологічний трактат "Про душу", навпаки, вважав, що "душа" не існує окремо від тіла, душа - це функція тіла. Центр душі - серце, куди надходять враження від органів чуття. Ці враження утворюють джерело ідей, які, поєдную­чись між собою в результаті мислення, підпорядковують собі поведінку людини.

В період середньовіччя, який у Європі тривав більше тисячі років, панували релігійні погляди на сутність люди­ни, згідно з якими вона осягається не через розум і пізнання, а через вищу істоту, яка є таємницею, що не доступна смертним.

Завдяки розвитку при­родничих наук склалися більш близькі до наукових уяв­лення про людину. Вони засновані на розумі, а не на вірі. Р.Декарт (ХУІ-ХУІІ ст.) одним з перших зробив спробу роз­крити механізми поведінки людини. Душа, за Декартом, - це свідомість, тобто здатність індивіда шляхом самоспосте­реження пізнавати власні психічні явища. Отже, на цьому етапі психологія була вченням про свідомість. Свідомістю називали здатність думати, відчувати, бажати.

3-й етап - власне наукової психології (кінець 19 - поч. 20 ст.) пов'язаний з остаточним формуванням психології як окремої науки; роз­робкою і впровадженням методу психологічного експери­менту. У цей час психологія все більше зосереджу­валась на дослідженнях поведінки людини.

У другій половині XIX століття (1879 рік) німецький вчений Вільгельм Вундт у Лейпцігському університеті створив лабораторію і започаткував пси­хологічні дослідження, названі "експериментальною інтроспекцією (самоспостереженням)". Цим са­мим ознаменувалося наукове відмежування психології від філософії.

Видатною подією в розвитку психології було створення І.М.Сєченовим (1829-1905) і І.П.Павловим (1849-1936) вчення про рефлекторну природу психіки, про дві сигнальні системи. З точки зору цієї теорії, психіка - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення дійсності в мозку.

Матеріальним носієм психіки є головний мозок людини.

У 20 ст. психологія значно розширила свої можливості: виникли нові напрямки, школи теоретичної та практичної психології: психоаналіз, індивідуальна психологія, аналітич­на психологія, гештальтпсихологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія, культурно-історична психологія та ін.

Дослідження в галузі психопатології та психіатрії зумовили по­требу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, що визнача­ють потреби й потяги особистості, її поведінку. Так утворився пси­хоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд).

Психоаналіз (фрейдизм) - це напрямок у психології XX ст., згідно з яким основна роль у поведінці людини на­лежить підсвідомим потягам та інстинктам. Провідна роль свідомості недооцінюється. Засновник - австрійський пси­хіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939).

Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією 3. Фрейда про перева­жання в психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктив­них потягів.

У структурі особистості 3. Фрейд виокремлює три компоненти:

1) ід (воно) — осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агре­сивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від відношення людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своє­рідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам;

2)его (я) — регулятор, який сприймає інформацію оточення і стан власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтере­сах самозбереження;

3)супер-его (над-я) — сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впро­довж виховання.

На думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається та­ємнича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомленими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому люди­ні соціальному середовищі.

Заборони з боку соціального середовища — «цензура» свідомості, стикаючись з неусвідомлюваними потягами, призводять до душев­них травм, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосуватися, спричи­нюють величезне внутрішнє напруження.

Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її ру­шієм є сексуальні потяги — лібідо) вона неминуче постійно перебу­ває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням.

Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи виходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особис­тості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного.

Біхевіоризм -виник у США на початку XX ст. Заснов­ник - Джон Уотсон (1875-1958). На думку біхевіористів предметом психології є поведінка людини, яка визначаєть­ся виключно зовнішніми впливами (стимулами). Такі яви­ща психіки як "переживання", "свідомість" та ін. вважались ненауковими. В подальшому на основі ідей біхевіоризму Б.Скіннер висунув ідею програмованого навчання.

За вченням біхевіористів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».

Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами і реакціями існує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимули викликають ті чи інші реакції, можна, стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки, зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.

У своєму широко відомому дослідженні Павлов дзвенів дзвіночком кожен раз, коли давав собаці їжу. Паща собаки наповнювалася слиною, коли тварина відчувала запах їжі. Після того, як Павлов повторював цю процедуру багато разів, у собаки починала виділятися слина, коли тварина чуло звук дзвіночка, навіть якщо їй не давали їжі. Цей експеримент показав, що рефлекс, наприклад, наповнення слиною, може почати асоціюватися з яким-небудь стимулом, відмінним від того, що викликав його спочатку, в даному випадку, зі звуком дзвіночка замість запаху їжі. Процес навчання, за допомогою якого реакція починає асоціюватися з новим стимулом, називається психологічною обробкою з використанням умовних рефлексів.

Уотсон і інші біхевіористи усвідомлювали, що поведінка людини також може бути зміненою за допомогою умовних рефлексів. Більш того, Уотсон вважав, що у людини можна викликати майже будь-яку реакцію шляхом зміни навколишнього середовища.

Біхевіоризм поступово розчинився в інших психологічних школах (НЛП, когнітивний підхід) і перетворився в набір прикладних прийомів і технік, які широко використовуються у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Сьогодні, наприклад, з їх допомогою рекламісти та маркетологи примушують нас купувати масу безглуздих і далеко не завжди потрібних товарів, політологи - голосувати за свого кандидата, представники індустрії спа-салонів - нескінченно пересідати з однієї омолоджуючої методики на іншу.

Гуманістична психологія(А.Маслоу (1908-1970), К. Роджерс (1902-1987), Г.Олпорт (1897-1967), Е.Еріксон ( 1902-1994) та ін.). Основний предмет гуманістичної пси­хології - психічно здорова особистість. Гуманістична пси­хологія стверджує, що людина за своєю природою є позитивною або нейтральною: агресія виникає у результаті впливу середовища. Найвищою потребою людини є потре­ба у самоактуалізації.

Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концегщія», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак форму­вання самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не Ібігасться з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки мо­жуть викликати невротичні конфлікти і потребують допо­моги психолога у створенні гнучкої самооцінки. Здатність до гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду пере­оцінювати систему цінностей, що виникла раніше, — все це визначається К. Роджерсом як важлива умова психічної ці­лісності особистості та її психічного здоров'я в різних жит­тєвих ситуаціях. Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб'єк­та стали важливим предметом подальших психологічних до­сліджень.

Інший представник гуманістичної психології США — Г. Олпорт (1887—1967) — вважав особистість відкритою систе­мою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємо­зв'язку з іншими людьми. Особистість, за його визначен­ням, — це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, пе­редусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час вста­новлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно «розривати» гомеостаз. Отже, постійний розвиток особис­тості є основною формою її існування. Соціальні відносини конституюють, за Г. Олпортом, особистість, «відв'язуючи» її від біологічних потреб.

Як важливий механізм розвитку особистості Г. Олпорт визнає «рису», під якою він розуміє «рису-мотив», «рису-інтерес», тобто мотиви поведінки, що діють у даний момент. Кожна людина народжується з певним набором «рис-мо­тивів», які потім трансформуються, підлягають зміні. Існу­ють два класи рис — основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку людини, а інструментальні фор­мують її. Основні риси переплітаються з інструментальни­ми, що сприяє формуванню особистості.

Кожній особистості притаманні головні, кардинальні ри­си і риси другорядні. Незвичайні люди характеризуються наявністю домінуючої, центральної риси. У звичайних же людей таких ознак може бути кілька. Здоровій особистості, за Г. Олпортом, властиві такі риси, як активна позиція відносно дійсності; доступність досвіду для свідомості, тобто здатність бачити події власного життя такими, якими вони є, не застосовуючи «психологічного захисту»; само­пізнання; здатність до абстракції; постійний процес індиві­дуалізації; функціональна автономія рис; стійкість до фруст­рації. Важливою умовою розвитку особистості визнається можливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтриму­ватись, а не усуватись. При цьому вчений базує свої пог­ляди на біографіях видатних людей, для яких життя — це безперервне долання труднощів, більше того — вони самі прагнуть цього, шукаючи та долаючи перешкоди. Не­вротичну особистість, за Г. Олпортом, характеризує наяв­ність таких рис, як пасивна позиція щодо світу; застосуван­ня різних видів психологічного захисту — витиснення, суб­лімації, проекції, заміщення; викривлення істинного стану речей; обмеженість мислення; «закляклість» розвитку.

Гештальтпсихологія- одна з шкіл сучасної зарубіжної психології, яка використовує для пояснення складних пси­хічних явищ принцип цілісності ("гештальти"). Засновни­ки - М.Вертгеймер (1880-1943); К.Коффка (1886-1941), В.Келер (1887-1967).

Когнітивна психологія - виникла у 60-х рр. XX ст. (Ж.Піаже (1896-1980), Дж.Келлі (1905-1967) та ін.) утвер­джує ідею про вирішальну роль знань у психічному роз­витку людини. Зосереджує свою увагу на вивченні когні-тивних (пізнавальних) процесів.

Індивідуальна психологія - розвиток ідей фрейдизму. Центральне положення - про безсвідоме прагнення людини до досконалості, яке пов'язане з переживанням почуття не­досконалості і необхідністю його компенсації. Засновник -Альфред Адлер (1870-1937).

Основним положенням аналітичної психології є ідея ко­лективного несвідомого (архетипи), яке в цілому визначає психічний розвиток особистості. Засновник - Карл Густав Юнг (1875-1961).

Культурно-історична концепція психічного розвитку(Л.С.Виготський (1896-1934) та ін.) розглядає механізми формування вищих психічних функцій (абстрактного мис­лення, логічної пам'яті, мови) у процесі засвоєння люди­ною культури.

Представники діяльпісного підходу у психології (О.Н.Леонтьєв, П.Я.Гальперін, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк та ін.) вивчали будову і функціонування психіки у процесі діяль­ності (навчання, гра, спілкування, самопізнання та ін.).

Сучасна українська психологія(О.В.Киричук, В.А.Роменець та ін.) прагне об'єднати філософський, культуро­логічний, психологічний підходи до вивчення сутності пси­хологічних явищ життя людини. Активно розвиваються такі прикладні галузі психології як психологічна служба у системі освіти, соціально-психологічна служба допомоги сім'ї, різні напрямки психотерапії та ін.

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. Мета вивчення курсу.
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. III.Цілі розвитку особистості
8. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
9. IV. Вивчення нового матеріалу.
10. IV. Вивчення нового матеріалу.
11. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
12. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства

Переглядів: 2670