Спілкування: види, рівні, засоби, сторони та функції

Як же відбувається цей складний багатоплано­вий процес? Які має етапи? Іноді він буває непов­ним і обмежується лише трьома етапами.

Початкова думка.У Миколи виникла думки і він хоче передати її Марії. Наприклад, попросити її купити житнього хліба.

1. Початкове словесне виявлення.Микола говорить Марії, що йому потрібен хліб, просить її зайти до крамниці і купити йому одну буханку.

2. Розуміння з бокуслухача. Марія слухає слова Миколи і до її свідомості надходить сигнал, котрий, як вона це розуміє, відповідає тому, що говорить Микола. Хлопець дійсно мав на увазі певний сигнал. Однак той сигнал, який надіслав Микола, і той, який сприйняла дівчина, хоча і схожі (хліб), але їхні значення не збігаються.
Марія думала, Що йому потрібен пшеничний хліб ікупила його Миколі. Вона вважала, що викона­ла його прохання, але він залишився незадоволеним.

Отже, якщо учасники спілкування здійснюють лише три кроки, описані вище, може виникнути непорозуміння. Думка виникла, обмін словами здійснився, але спілкування виявилося невдалим, тому що Марія зрозуміла не вірно той зміст, який хотів виразити Микола. Розуміння змісту слів обох учасників не збіглося. Що ж робити?

Для того щоб пересвідчитись, що повідомлення було передано правильно і спілкування здійснилося ефективно, необхідно здійснити ще чотири кроки:

4. Зворотний зв'язок.Цей етап абсолютно необ­хідний, інакше ми можемо легко втратити зміст навіть такого простого повідомлення, як "житній хліб". Для цього ми повинні не уявляти собі справу так, нібито те, що ми зрозуміли, і було тим, що намагалася нам сказати людина. Учасник спілкування, який говорить і надсилає інформацію, на­зивається комунікатором,а той, хто слухає і при­ймає повідомлення, називається реципієнтом.Ві­рогідність того, що значення, котрі ми приписуємо
словам, будуть правильно розшифровані, збільши­ться, якщо реципієнт за допомогою зворотного зв’язку повідомить повідомить комунікатору, як він зрозумів значення слів, що вжив комунікатор. Марії слід по запитати у Миколи щось на зразок такого: "Отже, тобі потрібен пшеничний хліб?" або "Який хліб тобі треба купити?". В першому ви-кидку вона б висловила своє припущення про те, як вона зрозуміла повідомлення, думаючи, що її розуміння правильне, а в другому випадку пере­дбачила б можливе ускладнення і попросила Ми­колу його роз'яснити. Отже, зворотний зв'язок — твердження або питання, призначені для того, щоб показати комунікатору те, як його зрозумів реципієнт.

Усвідомлення непорозуміння. Завдяки зворот­ному зв'язку Микола усвідомлює, що Марія зрозуміла його неправильно і це спонукає його до по­дальшого кроку.

Прояснення початкового словесного вира­ження. Микола знову говорить, звертаючись до Марії, але на цей раз вибирає такі слова, котрі до­
зволяють прояснити, що саме він має на увазі: "Ні, мені потрібен житній хліб!" Тепер зміст його повідомлення може бути зрозумілий правильно.

Правильне розуміння: На цей раз Марія вірно сприйняла прохання Миколи.

Ця схема пояснює процес спілкування, процес розуміння змісту, котрий ми вкладаємо в слова. На простому прикладі ми простежили, як легко може статися, що одна людина невірно розуміє іншу в тому, що стосується такого знайомого буденного предмету, як хліб. А як часто ми намагаємося спілкуватися з приводу складних тем — наших ін­тересів, переконань, глибоких почуттів, — навіть не замислюючись над тим, як ми виражаємо зміст думок і як нас розуміє співрозмовник. Тому важ­ливо дослідити, як відбувається спілкування і як навчитись спілкуватись більш точно і вдало.

Внутрішній світ людини - це та сфера особистості, де приймаються рішення, переживаю­ться потреби і почуття, котру Біблія називає "серцем" людини: "Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя" (Пр. 4:23). Наші потреби і бажання змінюються, вони не є застиглими і незмінними. Спілкування часто починається через поштовх, що з'являється в мотиваційно - потребнісній сфері особистості, із вну­трішнього світу.

Крім цього, є певні фільтри, через які проходять всі відомості із внутрішнього світу на поверхню нашого єства у формі слів і рухів. Це ті думки і цінності щодо життя і світу, якими наділена людина і котрими люди відрізняються один від одного. Наприклад, деякі люди як навчилися, так і вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб плакати, переживати і виражати сором, лю­бов, співчуття або інші глибокі почуття. А інші люди впевнені в тім, що ми ніколи не повинні дозволяти собі показувати наші почуття і що той, хто так робить, виявляє неприпустиму слабкість. Деякі цінують близькі стосунки, а інші вважають їх не такими вже і потрібними, тобто люди цінуютьріз­не, потребують різного, боятьсяі хочуть різного.

Ніхто не може побачити внут­рішній світ людини або її фільтри думок і ціннос­тей. Сторонніми сприймаються слова, тон голосу, вираз обличчя, жести, пози, рухи. Фактично існують три категорії повідомлень, що передаються без участі слів, так звані невербальні засоби спілкування:

а) мова знаків — вираз обличчя, голосова інтонація, контакт очей або його відсутність, жести, дихання, сміх тощо;

б) мова дій, котру можна зрозуміти, спостерігаю­чи за людиною в процесі діяльності, коли вона чимось займається. Деякі вчинки досить красномовні і
багато що можуть сказати про особисті якості;

в)предметна мова або мова предметів — це те, що люди повідомляють про себе через речі, котри­ми володіють. Одежа, будинок, автомобіль багато що можуть сказати про свого володаря. Через ці предмети ми повідомляємо про свої смаки, ціннос­ті, потреби.

У спілкуванні беруть участь щонайменше двоє, і кожен з учасників має свій особистий внутрішній світ, свою систему цінностей, через яку він фільтрує свої думки та почуття, і зовнішню, видиму для інших оболонку. На поверхневому рівні реци­пієнт через органи чуття намагається сприйняти відомості від комунікатора. Але паралельно в його думках можуть відбиватися інші події, які відво­лікають увагу від сигналів співрозмовника.

Розглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спілкування. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний змісти однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним, джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточню­валась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима".