Індивідуальне, суб’єктивне відтворення подій, явищ і фактів в тому вигляді, в якому вони запам’яталися їх учаснику або сучаснику.

Джерела особистого походження.

Склад: особисті листи (епістолярні джерела – іноді виділяють в окремий вид джерел), мемуари (спогади) і щоденники, автобіографії, некрологи (дехто відносить).

Головна риса - суб’єктивність, переважання авторського начала. Позитив - містять багато деталей, яскраві, образні характеристики; дозволяють чітко уявити інтереси окремих соціальних груп, станів, до яких відносився автор; часто повідомляють про такі факти (особливо відомі політичні діячі), що не знайшли відображення в документах. Дозволяють відчути колорит епохи.

Негатив – теж суб’єктивність – несвідомі помилки (неточність, пам'ять, власний погляд, характер, навіть настрій людини, незнання якихось подробиць) та свідомі викривлення.

Листування – існує з давнини, відомо і за часів середньовіччя, але до XV ст. збереглося листів. Набувають масовості в епоху Відродження.

Мемуарна література: в широкому розумінні – спогади, щоденники, записки; у вузькому – лише спогади.

Щоденник - щоденні або періодичні записи, що фіксують спостереження автора безпосередньо в ході подій або відразу ж по їх завершені. Найбільш точно відображають факти і події, зберігають яскравість безпосередніх вражень учасників. Достатньо ознайомитися з біографією автора до описаних подій та його місцем в них.

До щоденників відносяться також записні книжки, записки. У деяких випадках ці записи – спостереження, роздуми з різних проблем, які не можна назвати щоденником у повному смислі слова. Але ці щоденні записи – свідоцтво думок і почуттів автора.

Спогади – найрозповсюдженіший різновид мемуарної літератури. Звичайно створюються через певний проміжок часу і фіксують ретроспективний погляд на події. Тому саме в них найбільшою мірою проявляються недоліки мемуарної літератури, зумовлені властивостями людської пам’яті з часом втрачати взаємозв’язок подій минулого, точність, яскравість окремих епізодів. На спогади також впливають уявлення та ідеали автора, властиві для нього під час написання. Автори спогадів не просто фіксують факти і події, а намагаються осмислити, узагальнити їх, дати свою оцінку.

Важливо знати не тільки біографію автора, але й еволюцію його поглядів з моменту подій до написання мемуарів.

Автобіографія– життєописання автора. Менше спогадів, але охоплюють ширший відрізок часу. В центрі - особистість автора, його участь в різних сферах суспільного життя. В автобіографіях частіше, ніж в інших різновидах зустрічаються елементи свідомого або ненавмисного перебільшення подій, що в них брав участь автор, його ролі в них. Але добре відтворюють життєвий шлях мемуаристів, допомагають заповнити певні пробіли у висвітлені їх житті та діяльності, пояснюють мотиви їх вчинків.

Біографічні спогади – розповіді про окремих осіб, написані тими, хто їх знав.

Мемуари (спогади) перші з’являються в XV ст. «Мемуари» Филиппа де Комміна. Придворний Карла Сміливого, що перейшов на бік Людовіка ХІ. Малює реальний портрет короля з усіма недоліками. У наступні століття їх кількість постійно збільшується.

Окрім власне мемуарів (спогадів) відносяться також щоденники, записки мореплавців, мандрівників.

З Італії – маємо автобіографії та мемуари відомих діячів Відродження. Зокрема автобіографія скульптора Бенвенуто Челліні.

Франція. Продовження традиції де Комміна – написання мемуарів придворними діячами, що лежать на межі мемуарної та історичної літератури.

Мемуари герцога де Сюллі, що прославляє Генріха ІV та власну діяльність. До кінця ХІХ ст. вважалися одним з найважливіших джерел з цієї епох. Критична перевірка, порівняння з документами довели, що мітять багато фальсифікацій та викривлень.

Схожа ситуація склалася і з мемуарами кардинала Ришельє. Їх достовірність тривалий час не викликала сумнівів і вони широко використовувалися. На початку ХХ ст. було здійснено їх глибокий критичний аналіз, який спричинився до дискусії з приводу авторства Ришельє. В решті решт виявилося, що мемуари не є спогадами кардинала в буквальному розумінні. Це апологія кардинала, створена за його наказом та під його наглядом, часто за його участю з використанням оригінальних документів. Більше джерело не про його діяльність, а про його задумки, проекти. Мета – вихвалення Ришельє.

Німеччина. Автобіографія Лютера.

Комплекс мемуарної літератури, виникнення якої пов’язане з Великими географічними відкриттями. Щоденник Колумба (переробка оригіналу близькою до Колумба особою). Записки супутника Кортеса – Берналь Діаса про завоювання держави ацтеків. Багато інформації про суспільний устрій ацтеків, їх побут, тому осі залишається одним з головних джерел. Записки супутників Васко да Гами, Магеллана.

Записки європейських мандрівників про Україну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичні твори.	\|	Історія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.298 сек.