Класифікація податків

Податки класифікують за певними ознаками:

— за формою оподаткування;

— за економічним змістом об'єкта оподаткування;

— залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки;

— за методом справляння;

— за способом утримання.

За формою оподаткування всі податки поділяють на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особу, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті й реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем є платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним є об'єкт оподаткування, а вторинним —- платник.

Особисті податки — це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел).

Реальні податки — це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак. Платниками є власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів).

Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг; їх розмір прямо не залежить від доходів окремого платника.

Формально непрямі податки справляються за пропорційними ставками. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, бо чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша питома вага цих податків. Тому непрямі податки вважаються соціально несправедливими, фіскальними.

Разом з тим непрямі податки мають низку істотних переваг:

— ці податки сплачують багато платників, і широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;

— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;

— утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує розширення податкового апарату;

— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Один із видів непрямого оподаткування — специфічні акцизи, які є найактивнішим інструментом державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи у більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями — виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються у відсотках до гуртової ціни товару. Водночас останніми роками дедалі поширенішим стає метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Мито — це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), які перевозять через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або переміщуються транзитом, і який включається в ціну товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

На відміну від інших податків, стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходів бюджету), скільки спрямовується на формування раціональної структури експорту й імпорту в умовах прямого втручання держави у цю сферу.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяють на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосереднім об'єктом оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, їх поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки визначають вищі органи влади. їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти запровадження місцевих податків:

— у вигляді надбавок до загальнодержавних податків (рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до чинних обмежень);

— введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади (вибір податків здійснюється місцевими органами влади);

— впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Місцеві податки сплачуються юридичними та фізичними особами, які одержують доходи, володіють майном на певній території або землею, займаються певним видом діяльності або використовують майно, що перебуває у розпорядженні місцевого самоврядування.

За способами справляння податки бувають розкладні та квотні, або окладні.

Розкладні податки — це історична форма справляння податків. Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, необхідну для фінансового забезпечення функціонування держави. Потім ця сума розподілялась між адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу. Пізніше органи управління адміністративних одиниць доводили до кожного платника відповідну суму нарахованого податку.

За квотних, або окладних, податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази або об'єкта оподаткування і ставок податку.

Розрізняють три способи утримання податків:

1) біля джерела отримання доходу;

2) на підставі декларації;

3) на підставі платіжного повідомлення.

Перший спосіб — використовується в процесі стягнення податків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійснення трудових обов'язків.

Другий спосіб — стягнення податків на підставі декларації, передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об'єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості для ухилення від сплати податків.

Стягнення податків на підставі платіжного повідомлення здійснюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нарахованих йому відповідними органами податків (наприклад, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості здійснюється фахівцями сільських Рад народних депутатів). В окремих випадках платник надає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозовані розміри об'єкта оподаткування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть і функції податків	\|	Податкова політика держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.