Захист права власності. Загальні зауваги

Можливість захисту права власності є однією із гарантій його недоторканності.

Захист права власності - це реакція на правопорушення, вчинена самим власником або уповноваженим на це державним органом, що привела до реституції, тобто відновлення попереднього юридичного і фактичного стану речі.

Необхідність захисту суб'єктивного права виникає лише тоді, коли інша особа порушує, оспорює це право або перешкоджає його здійсненню.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Такими є передумови захисту і права власності. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об’єктами цивільно-правового захисту виступають: суб’єктивне право та охоронюваний законом інтерес.

Офіційне тлумачення поняття “охоронюваний законом інтерес” дано в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) і під ним розуміється правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб’єктивного права;

б) є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб’єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Захист суб'єктивного цивільного права та охоронюванного законом інтересу здійснюється за допомогою різних форм.

Під формою захисту розуміється нормативно визначений порядок здійснення відповідних дій самими суб’єктами цивільного права або державними органами, які спрямовані на відновлення порушеної майнової або немайнової сфери законних інтересів та прав управомоченої особи. Розрізняють юрисдикційні і неюрисдикційні формизахисту порушених суб’єктивних цивільних прав.

До юрисдикційних формзахисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів належить захист цивільних прав судом, органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, а також нотаріусом. У межах юрисдикційної форми захисту виділяють загальний і спеціальний порядок захисту порушених прав. Загальний порядок захисту порушених прав передбачає захист цивільних прав і охоронюваних законом інтересів судом. Захист порушених прав у спеціальному порядку здійснюється іншими органами державної влади.

До неюрисдикційних форм захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів належить самозахист та застосування оперативних заходів впливу.

Самозахист. Ч. 5 ст. 55 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Ст. 19 ЦК України також закріплює норму, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Зауважимо, що самозахист завжди здійснюється після вчинення правопорушення.

Право на самозахист слід розглядати як юридично визначену можливість застосування особою у випадку порушення суб'єктивних цивільних прав і інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діям або бездіяльності правопорушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на забезпечення реалізації дозволеної можливої поведінки управомоченої особи, припиненняправопорушення і відновлення порушеної майнової і немайнової сфери.Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦК).

Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства, а також безпосередньо особою, яка реалізує право на самозахист. В останньому випадку названі способи можуть і не мати нормативної визначеності на рівні положень актів цивільного законодавства або саморегулювання, а характер дій управомоченої особи, в яких втілюється їх реалізація, визначається нею самостійно. Обираючи спосіб самозахисту порушеного права або інтересу, особа здійснює право на захист на власний розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК).

Застосування самозахисту як міри захисту порушеного права може здійснюватись як після порушення правопорушником суб'єктивного цивільного права, так і превентивно - з метою запобігти можливому настанню несприятливих для управомоченої особи наслідків.

Можливість застосування способу самозахисту, який має превентивний характер, визначена положеннями ст. 592 ЦК. Відповідно до положень цієї статті, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою у випадку здійснення наступних неправомірних дій: передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави; втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. Невиконання заставодавцем вимоги заставодержателя про дострокове виконання забезпеченого заставою зобов'язання як міри самозахисту не позбавляє управомочену в розглядуваних правовідносинах особу можливості захистити порушене право шляхом звернення до суду, застосувавши таким чином своє право на судовий захист, яке належить до юрисдикційних форм захисту. Згідно з ч. 2 зазначеної вище статті заставодержатель має право дострокового виконання зобов'язання і в інших випадках, встановлених договором.

Прикладом закріплення способу самозахисту положеннями актів цивільного законодавства є притримання (ст. 594 ЦК). Право притримання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визначена можливість управомоченої у зобов'язальних правовідносинах особи притримати річ у себе до моменту належного виконання боржником його зобов'язання по її оплаті або відшкодуванню кредитору пов'язаних з нею витрат. Відповідно до ч. 2 названої статті притриманням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб здійснення самозахисту і умови його застосування можуть бути визначені і при здійсненні саморегулювання відносин у договірній сфері. Зокрема, як спосібсамозахисту підлягає розгляду визначена положеннями договору можливість сторони в односторонньому порядку вимагати його розірвання у випадку невиконання або неналежного виконання контрагентом відповідних обов'язків, які становлять його зміст.

Самозахистом права власності може бути чинення опору грабіжникові, відібрання речі у злодія. На думку Д. Д. Луспеника, самозахистом (а не самоуправством) є і самовиконання (за допомогою друзів) рішення суду, якщо відповідач тривалий час добровільно не виконує його, наприклад, не зносить огорожі. Якщо уповноважений орган державної влади не здатний виконати рішення суду, яке набуло законної сили, чи ухиляється від цього, позивач, відповідно до засади справедливості, має право зробити це сам. Він, звичайно, повинен діяти так, щоб звести до мінімуму зумовлені цим матеріальні втрати відповідача.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рейдерство	\|	Судовий захист

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.