Етичні особливості роботи соціального працівника з людьми похилого віку

Соціальне становище і психофізіологічні особливості людей похилого віку

Етика соціальної роботи з людьми похилого віку

ТЕМА 11. ЕТИКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ

Люди похилого віку. – Хто вони?

Існують різні класифікації віку. У статистиці,наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урланіса: 16–24 роки – юність; 25–44 – зрілість; 45–59 років –повна зрілість; 60–69 років – літній вік; 70–79 років – рання старість, 80–89 років – повна старість, 90 років і більше – глибока старість Для вивчення взаємозв’язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Сундберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти – 0–14, батьки – 15–49, прабатьки – 50 років і більше.

У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально–педагогічної точки зору, є така вікова класифікація: молодість (23–30 років), рання зрілість (30–40 років), пізня зрілість (40–55 років), літній вік (55–65 років), старість (65–75 років), довголіття (понад 70 років).

У геронтології[10, 19] з погляду процесів старіння в онтогенезі людини поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийнята в 1963р. у Києві на семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров’я:

– молодий вік 18–44 роки

– середній вік 45–59 років

– літній вік 60–74 роки

– старечий вік 75–90 років

– довголіття старше 90 років

Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспільства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція виробництва) статевовікову схему:

допродуктивний вік 0–17 років

продуктивний вік 18–64 роки – чоловіки

18–59 років – жінки

післяпродуктивний вік старше 65 років чоловіки

старше 60 років – жінки

старість 65–79 років – чоловіки

60–79 років – жінки

глибока старість старше 80 років

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність вікових технологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

Надаючи допомогу людині похилого віку, соціальні працівники мають дотримуватись певних правил. По–перше, слід оцінювати потреби клієнта в контексті всього життя та досвіду, але це не означає, що потрібно занадто глибоко чи необдумано втручатися в його чи її особисте життя. Також необхідно уникати впливу упередженого ставлення і не розглядати людей похилого віку як жертв. Навпаки, слід визнавати їхній статус як людей, що дожили до похилого віку, людей, відповідальних за свої вчинки. І ще одне правило – важливо починати роботу зі з’ясування суб’єктивного бачення особою похилого віку її оточення, хоча це не означає, що професіонал не несе відповідальності за свої судження, які випливають з досвіду та знань, і має в усьому погоджуватися зі старшою людиною.

Соціальному працівникові, котрий допомагає людям похилого віку, потрібно враховувати їхні вікові особливості. Важливо терпляче й толерантно ставитися до вікових змін характеру літніх, до їхнього консерватизму й не ображати проявами неповаги до їхніх смаків та переконань. Кваліфікований соціальний працівник ніколи не вдаватиметься до зайвих суперечок з підопічним, не буде спростовувати його твердження та нав’язувати власне.

У старості погіршується слух, уповільнюється сприйняття та реакції. Тому мова соціального працівника повинна бути виразною, розбірливою та не занадто швидкою. Потрібно уникати багатослів’я, довгих фраз, складних висловів. Необхідно переконатися, що підопічний почув і зрозумів вас. Людина похилого віку легко втомлюється від розмови, тому важливо не переобтяжувати клієнта розмовами. Він, зазвичай, віддає перевагу говорити самому, згадувати минуле.

Люди літнього віку дуже вразливі, вони часто говорять про втрати, хвороби, ті змін, що відбулися в їхньому статусі, матеріальному становищі, у зовнішності. Будь–який прояв самостійності в обслуговуванні себе необхідно підтримувати, оскільки він дає підопічному відчуття успіху та незалежності.

Якщо людина самотня й вже нічого не очікує в майбутньому, вона стає пригніченою, апатичною, у неї може розвинутися депресія. Важливо підтримати, розрадити, спробувати відволікти людину від сумних думок, підкреслити те позитивне, що є в її житті. Можна нагадати про цікаву телепередачу, про очікуваний наступного тижня прихід давнього товариша, про якусь подію в громадському житті.

У цілому “нормальне старіння” характеризується більш–менш гармонійним поєднанням зниження рівня психічної діяльності та адаптаційних механізмів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Запитання і завдання	\|	Вміння та навички, необхідні соціальному працівнику при роботі з людьми похилого віку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.