Етичні аспекти досліджень у соціальній роботі

Дослідження – один з найважливіших видів діяльності соціальної роботи. Результати досліджень необхідні соціальним працівникам не тільки для того, щоб оцінити ефективність зробленої роботи, але й для того, щоб визначати потреба в соціальних послугах різних груп населення, робити висновки про маргіналізацію певних груп населення, прогнозувати на підставі отриманих даних розвиток соціальних служб і тим самим всебічно й повно задовольняти раціональні потреби клієнтів і суспільства.

Рішення про початок дослідження повинне базуватися на переконаності соціального працівника в тому, що дане дослідження може принести користь його клієнтам і суспільству в цілому. Однак при проведенні досліджень необхідно керуватися не тільки принципами обґрунтованості й доцільності, справедливими для всіх видів наукових досліджень, але й певними етичними принципами. І справа, безумовно, не в тому, що соціальний працівник, який проводить дослідження, може бути запідозрений в антигуманності або ненауковості своїх дій. Необхідність дотримання етичних принципів у проведенні досліджень диктується тією обставиною, що дослідження, у якій би формі вони не проводилися, – це завжди дослідження людини, її особистих обставин життя й індивідуальних якостей, її душевного стану, що є винятково її особистим надбанням, а іноді – й глибокою таємницею, дбайливо збереженою від навколишніх. Тому рішення про участь у дослідженнях, де необхідно надавати інформацію про самого себе, може приймати тільки клієнт або особа, що має на це законне право.

Приступаючи до досліджень і визначаючи їхню програму, соціальний працівник (або творчий колектив) повинен керуватися наступними основними принципами, що визначають етичну відповідальність дослідника й частково викладеними в кодексі “Етичні принципи в проведенні досліджень над людьми”, прийнятому Американською психологічною асоціацією в 1975 р.

1 Повага до індивідів і груп, що є об'єктом дослідження.

Турбота про підтримку достоїнства громадян, що беруть участь у дослідженні, повинна стати провідним принципом у дослідницькій роботі. На дослідника покладається особиста відповідальність за ретельну етичну оцінку прийнятності дослідження, використовуваних методів і сфери використання результатів дослідження.

Дослідник особисто відповідає за те, щоб поведінка з боку дослідників з громадянами, які беруть участь у дослідженні, незалежно від їх поглядів і переконань, соціального, психічного, психологічного, економічного статусу, відповідала етичним нормам. Турбота про благополуччя суспільства його громадян повинна визначати сутність, форми і методи дослідження й проявлятися в його процесі. У випадку, якщо дослідник передбачає негативні наслідки дослідження для громадян (клієнтів), що беруть участь у ньому, дослідження треба видозмінити або скасувати, щоб не нанести збитку честі, достоїнству й благополуччю клієнтів і всьому суспільству.

2. Чесність і відкритість. Відповідальність за розробку й здійснення етично прийнятного дослідження завжди й повністю покладається на дослідника. Етично обґрунтоване дослідження повинне супроводжуватися чіткою угодою між дослідником і особою (особами), що є об'єктом дослідження. Предметом даної угоди є обов'язки його учасників – як об'єкта, так і суб'єкта – по відношенню один до одного: дослідник бере на себе обов'язок повного інформування клієнта про дослідження і його результати, а клієнт зобов'язується надавати достовірну інформацію, необхідну в ході проведеного дослідження в обсязі, наявному в нього й достатньому для дослідження.

Якщо методика дослідження змушує дослідника сховати що–небудь від клієнта в процесі дослідження, то його обов'язком є пояснити це клієнтові й відновити довірчі відносини. Етично й науково обґрунтованою є перевірка даних, повідомлених клієнтом, однак клієнт повинен бути заздалегідь сповіщений про можливість і необхідність перевірки надаваної ним інформації.

Етичні норми вимагають того, що дослідник не має права накопичувати інформацію про індивіда в таємниці від нього, а також довільно передавати цю інформацію третім особам, що не беруть участь у дослідженні і не займаються вирішенням проблем клієнта.

3. Добровільність участі клієнтів у дослідженнях. Згода клієнта на участь у дослідженнях базується на його праві на особисту свободу. Право погодитися або не погодитися на те, щоб стати об'єктом дослідження, було усвідомлено в античну епоху. Проте, варто розрізняти дослідження з їхньою метою й завданнями і згідно з ними визначати права клієнта на участь або відмову від участі в них.

Якщо клієнт звертається в соціальну службу із проханням про надання йому допомоги й послуг, зазвичай, ці послуги або допомога надаються після ретельної перевірки особистих або сімейних обставин його життя. Подібні обстеження необхідні для того, щоб уникнути зловживань, скласти об'єктивну думку про труднощі клієнта й на підставі отриманих даних з максимальною ефективністю надати необхідну допомогу. Участь у подібному обстеженні, надання максимально повної інформації в цьому випадку є обов'язком клієнта, оскільки обстеження робиться, в першу чергу, в інтересах клієнта і результати його мають важливе практичне значення.

Так, наприклад, для ухвалення рішення про надання клієнтові соціальних послуг вдома, соціальна служба повинна мати відомості про доходи клієнта, стан його здоров'я, умови проживання, склад родини й т.п. Це дозволить адекватно визначити кількість і якість необхідних послуг і їхню вартість, що особливо важливо, якщо відповідно до Закону вирішується питання про надання безкоштовних, частково оплачуваних або платних послуг. За цих умов дослідження, проведене соціальною службою, є обов'язковим і відмова від нього клієнта буде означати його відмову від соціальних послуг.

Інші етичні вимоги пред'являються до наукових досліджень. Їх мета врешті також має практичний характер – удосконалення системи соціального захисту, підвищення ефективності роботи соціальних служб, – тобто спрямована на благо клієнта. Однак, результати такого дослідження для конкретного клієнта не є безпосередніми і, важливість й корисність їх для нього може бути неочевидною. У цьому випадку клієнт має право відмовитися від участі в дослідженнях без пояснення причин своєї відмови.

4. Необхідна й достатня інформованість клієнта про мету, хід і результати досліджень. Участь у дослідженнях на основі повної інформованості – невід'ємне й законне право індивіда. Більше того, повна інформованість може впливати на думку клієнта про доцільність самого дослідження та участі в ньому й почасти визначати згоду або незгоду клієнта на участь в інших дослідженнях.

Інформування клієнта про дослідження повинне будується за наступною схемою:

– розкриття мети і завдань дослідження;

– повідомлення про забезпечення конфіденційності отриманих від клієнта відомостей;

– пояснення сутності дослідження, тобто тих процедур, яким клієнт буде підданий у ході дослідження;

– гарантування клієнтові права й можливості відмовитися від участі в дослідженні на кожному з його етапів;

– гарантування права на консультацію незалежного фахівця із сутності й мети дослідження;

– повідомлення про передбачувані результати дослідження і їхньому можливому застосуванні. Одержавши перед початком дослідження необхідну інформацію, тобто маючи подання про мету здійснюваного дослідження, знаючи, що відомості, отримані про нього й від нього, будуть використані в межах інтересів дослідження, одержавши гарантії подальшого його інформування і маючи можливість відмовитися від участі в дослідженні в будь–який час, клієнт може усвідомлено прийняти рішення про участь у ньому. Особлива відповідальність за інформування клієнта покладається на дослідника у випадку, якщо в процесі експерименту можливі фактори, здатні істотно вплинути на особисте благо клієнта, його безпеку, здоров'я, на збереження юнфіденційності відомостей тощо.

Очевидно, що при цьому, соціальний працівник повинен не тільки сам все знати про майбутнє дослідження, але й зуміти переконати клієнта в необхідності взяти участь у ньому, якщо це не несе в собі негативних наслідків для клієнта. Якщо соціальний працівник сам не має достатньої інформації про підсумкові результати дослідження, він повинен на прохання свого клієнта запросити консультанта для пояснень.

Особливо гостро постає питання про те, наскільки етично залучати до участі в дослідженнях клієнтів, які за станом здоров'я не спроможні самостійно й усвідомлено вирішити: брати в них участь чи ні, (наприклад, індивіди з психопатологією різноманітної етиології й виразності). У випадку, якщо участь такого клієнта в дослідженнях є бажаною або необхідною для дослідження, соціальний працівник повинен довести до відома про це лікаря свого клієнта й заручитися його підтримкою, а також дістати згоду особи, що має юридичне право приймати рішення від імені клієнта у випадку його недієздатності й на законних підставах представляє його інтереси.

5. Гарантованість збереження таємниці досліджень (конфіденційність). Проблема дотримання цивільних прав індивіда і його згоди на участь у дослідженні постає особливо гостро у зв'язку з тим, що дослідження, у більшості випадків, безпосередньо або мимоволі торкаються того аспекту життєдіяльності клієнта, який найчастіше є глибоко особистісним, навіть інтимним; розголошення цієї таємниці може поставити індивіда в неспритливе становище або завдати шкоди його інтересам. Безумовно, вже те, що індивід стає клієнтом соціальної служби, засвідчує, що він перебуває у важкій життєвій ситуації й потребує активної допомоги, і для того, щоб допомога з боку соціальної служби була найбільш ефективною, клієнт повинен повідомити про обставини справи максимально точно, вірогідно й докладно соціальному працівникові. Доступ до даних такого дослідження дозволяється тільки особам, що беруть особисту участь у реалізації програми допомоги клієнтові.

Далеко не кожний клієнт погодився б на широке висвітлення й обговорення інтимних сторін свого життя. Тому, приступаючи до досліджень, соціальний працівник повинен чітко уявляти собі, які саме з отриманих від клієнта й про клієнта відомостей можуть бути оприлюднені й у якій формі. Якщо методика дослідження допускає це, участь клієнта в дослідженні може бути анонімною. Такі дані, як ім'я клієнта, місце його проживання й тому подібні конкретні відомості про нього, можуть бути оприлюднені тільки за згодою клієнта й тільки в тому випадку, якщо соціальний працівник пояснить клієнтові можливі не тільки позитивні, але й негативні наслідки гласності.

Так, наприклад, погодившись на публікацію в пресі інформації про дитячий алкоголізм у конкретній родині з метою залучення спонсорських засобів для лікування алкоголізму й надання родині матеріальної підтримки, можна домогтися не тільки надходження грошей, але й того, що дана родина стане об'єктом підвищеної нездорової уваги з боку навколишніх – на членів родини будуть “показувати пальцем” як на алкоголіків, діти можуть стати об'єктом глузувань своїх однолітків, що раніше не знали про цю обставину і т. д. Шкода від такої публікації буде істотно більшою, ніж користь. Соціальний ^працівник, заручившись згодою клієнта на оприлюднення результатів дослідження, зобов'язаний передбачати можливі негативні наслідки цього й вчасно попередити їх.

6. Контроль за ходом досліджень. Дослідження в соціальній роботі проводяться, переважно, групами фахівців, що перебувають у тісному контакті з населенням, що, власне, й є найчастіше об'єктом дослідження, з клієнтами соціальних служб і в співробітництві з різними державними й недержавними установами й організаціями, що беруть участь у дослідженнях, а також приватними особами. Основою соціальних досліджень слугує довіра клієнта до дослідника, упевненість у його професійній майстерності й об'єктивності. Однак у ході досліджень можливі, незважаючи на наявну програму, різні відхилення від неї, викликані як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, помилки. Інформація про відхилення від заданої програми повинна бути надана клієнтові в повному обсязі. Головне ж етичне правило для соціального працівника в даній ситуації – зробити прогноз можливих небажаних для клієнта наслідків досліджень і усунути або, принаймні, мінімізувати їх, оскільки одним з головних завдань дослідника є захист об'єкта дослідження від можливого фізичного, морального або матеріального збитку, у тому числі й віддаленого в часі від проведеного дослідження. Дослідження не можуть проводитися, якщо існує небезпека нанесення серйозного, тривалого або непереборного збитку клієнтові – об'єкту дослідження.

7. Використання результатів дослідження винятково на благо клієнта. Даний принцип вимагає від соціального працівника дотримання основної заповіді наукової діяльності: “наука – для людей”. Дослідження в соціальній роботі проводяться з метою виявлення потенційних клієнтів, з'ясування їхніх проблем, вивчення діяльності соціальних служб і надійності системи соціального захисту в цілому. Кінцевим підсумком таких досліджень стає більш–менш масштабна програма, спрямована на вдосконалювання діяльності соціальних служб і, отже – підвищення ефективності соціальної допомоги, підтримки й обслуговування.

Однак у практичному плані інтереси учасників дослідження – його суб'єкта й об'єкта – можуть не збігатися. Якщо об'єкт у більшості випадків зацікавлений у найбільш сприятливому для себе результаті (нехай йому доведеться навіть констатувати факт несприятливих умов своєї життєдіяльності, зате це дасть можливість претендувати на соціальну допомогу або одержання інших благ), то для суб'єкта найбільш істотним є вірогідність і об'єктивність результату дослідження. У цьому випадку (у випадку розбіжності результатів дослідження й очікування його учасників), дослідник повинен роз'яснити клієнтові об'єктивну цінність результатів дослідження.

Результати досліджень у соціальній роботі не повинні бути використані з метою отримання особистої вигоди – матеріальної, моральної, політичної – або передані для використання з подібною метою юридичним чи фізичним особам.

Наприклад, у ході досліджень можуть бути виявлені групи клієнтів, що перебувають у вкрай скрутному матеріальному становищі, готових у розпачі на будь–який ризикований крок. Якщо подібні відомості потраплять у руки ділків, що наживаються на людському нещасті, становище людей може стати ще більш важким, причому відповідальність за це повинен буде нести соціальний працівник, що проводив дослідження й негідним чином розпорядився його результатами. Відомі випадки, коли соціальний працівник, що обслуговував літню людину вдома, ставав господарем його квартири. Звичайно, далеко не всі випадки дарування квартир соціальним працівникам є результатом вимагання, погроз з боку соціального працівника або просто підсумком його “ненав'язливого” прохання. Відомі випадки, коли клієнт, що не мав близьких, єдиною рідною людиною вважав соціального працівника і заповідав або дарував йому щось без яких прохань з боку соціального працівника, – це робилося від душі. Однак, соціальний працівник при цьому повинен пам'ятати, що він є фахівцем, чий професійний обов’язок – надання допомоги, і саме за цю свою діяльність він одержує заробітну плату. Прийняття таких подарунків, нехай навіть зроблених клієнтом з добрих спонукань, ставить соціального працівника у незручне становище й змушує навколишніх сумніватися в його чесності й порядності. Щоб не бути обвинуваченим у зловживанні службовим становищем, соціальний працівник повинен відхиляти прояви подяки клієнта, виражені в матеріальній формі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система методів і методика соціологічного дослідження	\|	Етичне виховання соціального працівника

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.