Посилення напруження у сфері зайнятості спонукає керівників великих західних країн активізувати свої зусилля для узгодження загальної стратегії на міжнародному ринку праці.

С Для реалізації цього необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим економічним взаємовідносинам між державами:

1. зобов'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги.

2. необхідна посилена координація макроекономічної політики у провідних розвинутих країнах, що дало б змогу активізувати економічне зростання в цих країнах, яке своєю чергою стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються.

3. для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових ринків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах.

4. необхідно надавати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, аби підвищити їхню здатність конкурувати у глобальній світовій економіці.

Економічний ефект міжнародної трудової міграції

Міжнародна трудова міграція є важливим економічним, соціальним та гуманітарним фактором, який забезпечує безперечні переваги як країнам-реципієнтам, так і країнам-донорам робочої сили.

У країнах, які постачають робочу силу на міжнародний ринок праці, еміграція може суттєво знизити навантаження на національні ринки праці та соціальну напруженість.

Так, за умов посилення асиметрії у нагромадженні капіталу в річних точках світового господарства та значного скорочення обсягів офіційної допомоги бідним країнам дедалі більшу роль у фінансуванні їхніх національних економік починають відігравати грошові перекази трудових мігрантів.

Вони формують значну дохідну частину платіжних балансів країн-реципієнтів і є другим за значенням (після прямих іноземних інвестицій) фінансовим потоком у національні економіки, значно перевищуючи обсяги офіційної допомоги країнам, що розвиваються, і боку МВФ та Світового банку

Основними утримувачами переказів трудових мігрантів є країни Латиської Америки і Карібського басейну, на які припадає третина їхнього загального обсягу. Далі йдуть країни Півдснної Азії (20 %), Близького (ходу і Північної Африки (18 %), Східної Азії та Тихоокеанського регіону (14 %), Європи і Центральної Азії (13 %), ПІівденної Африки (5 %).

Характерно, що у кожній країновій групі виокремлюються одна-дві держави, які отримують понад 50 % сукупного обсягу грошових переказів трудових мігрантів.

Наприклад, на Індію припадає близько 75 % усіх переказів, які надходять у Південно-Азійський регіон,

частка Мексики складає 35 % переказів Латиноамериканського регіону,

а Філіппіни отримують близько 45 % переказів Східноазійського і Тихоокеанського регіонів.

Разом із тим еміграція є вкрай небезпечним явищем із точки зору зниження інтелектуального потенціалу країни та погіршення якості національного людського ресурсу. Міграція супроводжується ще й значними витратами у соціальній сфері, ослабленням або розірванням сімейних стосунків тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
С 2. Вплив глобалізації на розвиток ринку праці	\|	Дедалі частіше вживають категорії «міжнародний ринок робочої сили» та «інтернаціональна вартість робочої сили».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.